Постанова
від 14.06.2021 по справі 464/6314/17
ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/6314/17 Головуючий у 1 інстанції: Тімченко О.В.

Провадження № 22-ц/811/474/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

Категорія:19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Івасюти М.В.

з участю: ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , її представника - ОСОБА_3 ,

представника Львівської міської ради - Наумець А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львовіцивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 грудня 2020 року ,-

ВСТАНОВИВ:

у вересні 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради.

В обґрунтування позовних вимог покликаються на те, що на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 25 січня 2011 року володіють житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності. Ухвалою Львівської міської ради від 14 листопада 2012 року № 1931 Про затвердження громадянам технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки і передачу громадянам у власність спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок їм було передано у власність земельну ділянку площею 0,732 га за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі якої ними отримано Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06 червня 2014 року площею 0,732 га з присвоєнням кадастрового номера 4610136800:02:005:0281. Стверджують, що вони зареєстрували право власності на вищезазначену земельну ділянку, отримали Свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 від 02.07.2014 року та Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 23694584 від 02.07.2014 року. Зазначають, що 18 січня 2016 року вони отримали позовну заяву ОСОБА_1 з позовом до них скасування рішення про державну реєстрацію права власності на вищезазначену земельну ділянку, з якої вбачається, що ухвалою Львівської міської ради від 28 лютого 2013 року № 2189 внесено зміни до ухвали Львівської міської ради від 14 листопада 2012 року № 1931, зменшено площу земельної ділянки, наданої їм з 732 кв.м. до 376 кв.м. Вважають ухвалу Львівської міської ради від 28 лютого 2013 року № 2189 незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки Львівська міська рада не наділена повноваженнями скасовувати свої попередні ненормативні правові акти, якщо відповідно до приписів цих актів виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Вказують, що на момент прийняття оскаржуваної ухвалу ними вже було погоджено технічну документацію із землеустрою та їм передано у спільну сумісну власність вищезазначену ділянку, а в подальшому ними повністю виконано ухвалу Львівської міської ради від 14 листопада 2012 року № 1931. З наведених підстав просить визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 28 лютого 2013 року № 2189 Про внесення змін до ухвали міської ради від 14.11.2012 року № 1931 .

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 07 грудня 2020 року позов ОСОБА_2 та ОСОБА_4 задоволено.

Визнано незаконною та скасовано ухвалу Львівської міської ради № 2189 від 28 лютого 2013 року Про внесення змін до ухвали міської ради від 14.11.2012 року № 1931 .

Стягнуто з Львівської міської ради на користь ОСОБА_2 640 грн. сплаченого судового збору.

Стягнуто з Львівської міської ради на користь ОСОБА_4 640 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для розгляду справи.

Апелянт стверджує, що свідоцтво про право власності індексний номер 23694249, видане 02.07.2014 року на земельну ділянку кадастровий номер 4610136800:02:005:0281 площею 0,0732 га, видане позивачам без врахування ухвали Львівської міської ради від 28 лютого 2013 року № 2189 Про внесення змін до ухвали міської ради від 14.11.2012 року № 1931 . Зазначає, що Червоноармійським райвиконкомом м. Львова його батькові, ОСОБА_8 , видано довідку № 271/п від 25.07.1951 року про те, що за ним закріплено в користування земельну ділянку площею 0,06 га за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що у листопаді-грудні 2012 року звертався із заявами про надання йому в користування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та припинення процесу приватизації позивачами спірної земельної ділянки. Вважає, що план земельної ділянки, наданий позивачами не відповідає дійсності, а саме, не нанесено існуючу огорожу, не відображено, що будівля, показана на плані не є дерев`яним нежитловим приміщенням, а житловим будинком із підведеними інженерними мережами, у зв`язку з чим Управлінням регулювання земельних відносин підготовлено проект ухвали про внесення змін до ухвали Львівської міської ради № 1931 від 14.11.2012 року, а саме змінено площу земельної ділянки з 732 кв.м. до 376 кв.м. Звертає увагу, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів їх невідповідності Конституції України та Законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб в судовому порядку, однак це не позбавляє орган місцевого самоврядування за власною ініціативою або за ініціативою заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ними правовий акт. Наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією прав позивачів на спірну земельну ділянку, які виникають з моменту державної реєстрації цих прав, оскільки виконання ними ухвали Львівської міської ради № 1931 від 14.11.2012 року відбулося лише через рік і сім місяців після її прийняття. На думку апелянта, суд першої інстанції скасовуючи ухвалу Львівської міської ради № 2189 від 28 лютого 2013 року Про внесення змін до ухвали міської ради від 14.11.2012 року № 1931 не навів мотивів її невідповідності Конституції чи законам України та не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та представника Львівської міської ради - Наумець А.Г. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи позов ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що на підставі ухвали Львівської міської ради від 14 листопада 2012 року № 1931 виникли правовідносини, пов`язані з оформленням позивачами права власності на надану їм земельну ділянку, а тому Львівська міська рада, як орган місцевого самоврядування, не вправі скасовувати свої попередні рішення та вносити до них зміни, оскільки позивачі реалізували свої суб`єктивні права та заперечують щодо внесення цих змін.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Частинами 3,4 ст. 41 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно ч. 6,7 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Львівської міської ради 4 сесії 6-го скликання № 852 від 29 вересня 2011 року Про надання громадянам дозволу на виготовлення технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки надано дозвіл громадянам на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки.

З переліку громадян, яким надано дозвіл на виготовлення технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, який є додатком до ухвали Львівської міської ради № 852 від 29 вересня 2011 року вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 отримали дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Львівської міської ради 9 сесії 6-го скликання № 1931 від 14 листопада 2012 року Про затвердження громадянам технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, і передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок затверджено громадянам технічні документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, і передано громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельні ділянки, які є у фактичному користуванні громадян для обслуговування гаражів, індивідуальних житлових будинків та ведення садівництва згідно з додатком, встановивши обмеження через заборону зміни цільового використання земельних ділянок.

З додатку до ухвали Львівської міської ради 9 сесії 6-го скликання № 1931 від 14 листопада 2012 року вбачається, що в переліку громадян, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яким затверджено технічну документацію на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 732 кв. м.

Свідоцтвом про право власності № 23694249 від 02.07.2014 року підтверджується, що земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610136800:02:005:0281 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0,0732 га, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

На підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 02.07.2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Мошорою В.В. 02 липня 2014 року зареєстровано право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на вищезазначену земельну ділянку.

Вищенаведеним підтверджується набуття ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у встановленому законом порядку права власності на спірну земельну ділянку.

Ухвалою Львівської міської ради 10 сесії 6-го скликання № 2189 від 28 лютого 2013 року Про внесення змін до ухвали міської ради від 14.11.2012 №1931 внесено зміни у додаток до ухвали Львівської міської ради від 14.11.2012 №1931 Про затвердження громадянам технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, і передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок (зі змінами), змінивши у пункті 50 у графі 6 цифри 732 на 376 .

Компетенція сільських селищних та міських рад визначена статтею 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені ст. 12 ЗК України.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 по справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) № 1-9/2009 висловив чітку правову позицію із зазначеного питання, а саме: в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач не наділений повноваженнями змінювати ухвалу Львівської міської ради № 1931 від 14 листопада 2012 року Про затвердження громадянам технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, і передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок , яка має ненормативний характер, є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію фактом її виконання, підтвердженням чого є реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та наявність рішення органу місцевого самоврядування в особі Львівської міської ради про передачу їм у власність земельної ділянки, тому вищезазначена ухвала Львівської міської ради № 1931 від 14 листопада 2012 року не може бути змінена ухвалою Львівської міської ради № 2189 від 28 лютого 2013 року.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для скасування ухвали Львівської міської ради № 2189 від 28 лютого 2013 року Про внесення змін до ухвали міської ради від 14.11.2012 №1931 .

Доводи апеляційної скарги про те, що відсутні докази на підтвердження факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією прав позивачів на спірну земельну ділянку, спростовуються матеріалами справи, оскільки в матеріалах справи наявний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 23694584 від 02.07.2014 року, який підтверджує державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4610136800:02:005:0281 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0,0732 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Постановою Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 464/9842/15-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку. Крім того саме по собі скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку не тягне за собою припинення права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_9 за наявності нескасованого рішення міської ради про передачу землі у власність та свідоцтва на право власності на земельну ділянку.

Таким чином матеріалами справи підтверджується, що до прийняття узвали Львівської міської ради № 2189 від 28 лютого 2013 року Про внесення змін до ухвали міської ради від 14.11.2012 №1931 виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією позивачамисвоїх прав на спірну земельну ділянку, в той же час відсутня їхня згода на зменшення розмірів земельної ділянки, що свідчить про протиправність ухвали Львівської міської ради № 2189 від 28 лютого 2013 року Про внесення змін до ухвали міської ради від 14.11.2012 №1931 .

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України ( Pronina v. Ukraine ) від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 грудня 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 24.06.2021 року.

Головуючий: Шеремета Н. О.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.

СудЛьвівський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення14.06.2021
Оприлюднено01.07.2021
Номер документу97984976
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —464/6314/17

Постанова від 16.02.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Антоненко Наталія Олександрівна

Ухвала від 09.02.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Антоненко Наталія Олександрівна

Ухвала від 07.10.2021

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Антоненко Наталія Олександрівна

Ухвала від 07.10.2021

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Антоненко Наталія Олександрівна

Ухвала від 03.09.2021

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Антоненко Наталія Олександрівна

Постанова від 14.06.2021

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Шеремета Н. О.

Постанова від 14.06.2021

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Шеремета Н. О.

Ухвала від 03.03.2021

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Шеремета Н. О.

Ухвала від 09.02.2021

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Шеремета Н. О.

Рішення від 16.12.2020

Цивільне

Сихівський районний суд м.Львова

Тімченко О. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні