Рішення

від 08.12.2020 по справі 640/8278/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2020 року м. Київ № 640/8278/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Пащенка К.С., суддів: Чудак О.М., Шейко Т.І., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до:Кабінету Міністрів України в особі Прем`єр-міністрів України Гройсмана Володимира Борисовича та Гончарука Олексія Валерійовича, Міністерства соціальної політики України в особі Міністрів Реви Андрія Михайловича та Соколовської Юлії Сергіївни, Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області, міського голови Івано-Франківська Марцінківа Руслана Романовича, Державної казначейської служби України треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору:Офіс Генерального прокурора, Департамент соціальної політики Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради провизнання дій протиправними, визнання права та припинення дій, що порушують право, стягнення матеріальної і моральної шкоди за дискримінаційні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди, як справедливої сатисфакції, зобов`язання внести відомості до Єдиного реєстру досудового розслідування про вчинення кримінального правопорушення представники учасників справи: позивача, відповідачів 2-5 та третіх осіб - не з`явилися; відповідача-1 - ОСОБА_2

(у судовому засіданні 08.12.2020, відповідно до ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення)),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду м. Києва позов до Кабінету Міністрів України в особі Прем`єр-міністрів України Гройсмана Володимира Борисовича та Гончарука Олексія Валерійовича (надалі - відповідач-1 або КМ України або Уряд), Міністерства соціальної політики України в особі Міністрів Реви Андрія Михайловича та Соколовської Юлії Сергіївни (нижче - відповідач-2 або Міністерство), Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області (в подальшому - відповідач-3 або Виконавчий комітет), Міського голови Івано-Франківська Марцінківа Руслана Романовича (по тексту - відповідач-4 або Марцінків Р.Р. ) та Державної казначейської служби України (скорочено - відповідач-5 або ДКС України), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Кабінету Міністрів України в особі Прем`єр-міністрів України Гройсмана Володимира Борисовича і Гончарука Олексія Валерійовича, члена Кабінету Міністрів України - Міністерства соціальної політики України в особі Міністрів соціальної політики України Реви Андрія Михайловича та Соколовської Юлії Сергіївни, Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області в особі міського голови міста Івано-Франківська Марцінківа Руслана Романовича на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю та про визнання за позивачем права без дискримінації, про припинення дій, які порушують право позивача, включно з рішенням Уряду, Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області, а саме: не призначення житлової субсидії, як соціальної допомоги, та не направлення до Уряду на відшкодування за реєстраційною належністю; не надання разової допомоги на прожиття (фізичне існування) в строках 2015-2020 років, як органом місцевого самоврядування особі соціально незахищеній в Україні за статтями 1, 3, 19, 24, 28, 46, 56, 116, 119, 140 - 146 Конституції України - при катуванні ОСОБА_1 та визнання на право без дискримінації, про припинення дій, які порушують право позивача, включно з рішеннями, на підставі яких порушується право ОСОБА_1 у спосіб застосування дискримінації Урядом та Виконавчим комітетом, яка перетнула мінімальний рівень жорстокості щодо ОСОБА_1 та вилилась у владно-управлінські рішення та виконавчо-процесуальні катування позивача, спрямовані на фізичне його знищення, внаслідок позбавлення з підстав застосування дискримінації законних Урядових виконавчих рішень, як "тихий матеріальний геноцид", який приводить до фізичної смерті, з порушенням Конституції України, включно:

а) не призначення соціальної житлової субсидії, як соціальної допомоги на суму 26 953,52 грн. (двадцять шість тисяч дев`ятсот п`ятдесят три гривні 52 копійки) за період з 01 червня 2017 року по 01 березня 2020 року, як для особи-заявника соціально не захищеної в Україні за рішенням Уряду, за надані комунальні послуги, яка отримує пенсію з 06 січня 2018 року 1 373,00 грн. (прожитковий мінімум 1 762,00 грн.) по 01 лютого 2020 року 1 638,00 грн. (прожитковий мінімум 2 102,00 грн.),

б) не надання разової допомоги (грошової) із середньомісячного сукупного доходу на рівні одного прожиткового мінімуму на прожиття та лікування, як для особи-заявника соціально не захищеної в Україні з різницею доходу - 30 473,65 грн. (тридцять тисяч чотириста сімдесят три гривні 65 копійок) за статтею 46 Конституції України, бо в строках з 01 січня 2015 року по 01 січня 2018 року, згідно довідки Державної фіскальної служби України за № 2/10/09-15-08-01-009 від 11 січня 2018 року - відсутня інформація про доходи у зв`язку із хворобою та амбулаторним лікуванням, як особі соціально незахищеній в Україні;

- стягнути (відшкодувати) через Державну казначейську службу України з Уряду в особі члена Кабінету Міністрів України Міністерства соціальної політики України на користь ОСОБА_1 матеріальну і моральну шкоду;

- стягнути (відшкодувати моральну шкоду) через Державну казначейську службу України з: Уряду в особі Прем`єр-міністра України Гройсмана Володимира Борисовича та Прем`єр-міністра України Гончарука Олексія Валерійовича, Міністерства соціальної політики України в особі Міністра соціальної політики України Реви Андрія Михайловича, члена Кабінету Міністрів України Міністерства соціальної політики України в особі Міністерки соціальної політики України Соколовської Юлії Сергіївни на користь ОСОБА_1 матеріальну та моральну шкоду, як справедливу сатисфакцію, в розмірах 2 700 000,00 грн. відповідно;

- стягнути (відшкодувати) через Державну казначейську службу України з відповідачів 4 та 5 на користь позивача матеріальну і моральну шкоду;

- за прийнятим рішенням та матеріалами адміністративного провадження постановити ухвалу про зобов`язання Генеральної прокуратури України в особі Генерального прокурора України Венедіктової Ірини Валентинівни, внести до Єдиного реєстру досудового розслідування відомості про вчинення кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367 Кримінального кодексу України Урядовою групою осіб в складі виконавчої влади, як органу місцевого самоврядування за статтями 1, 3, 6, 8, 9, 19, 21, 24, 28, 46, 55, 56, 102, 113, пунктами 2-3 частини 1 статті 116, 119, ст.ст. 140-146 Конституції України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.04.2020 (суддя Пащенко К.С.) позов б/н від 25.03.2020 і додані до нього документи повернуто ОСОБА_1 .

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2020 року скасовано, справу № 640/8278/20 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 24.07.2020 головуючого у справі № 640/8278/20 визначено суддю Пащенка К.С .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.08.2020 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/8278/20, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження в підготовчому судовому засіданні на 10.09.2020.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.2020 задоволено клопотання представника Офісу Генерального прокурора від 07.09.2020 № 15/1/2-59355-20 про закриття провадження у справі, закрито провадження у частині заявлених ОСОБА_1 позовних вимог у справі № 640/8278/20, а саме:

"- за прийнятим рішенням та матеріалами адміністративного провадження постановити ухвалу про зобов`язання Генеральної прокуратури України в особі Генерального прокурора України Венедіктової Ірини Валентинівни, внести до Єдиного реєстру досудового розслідування відомості про вчинення кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367 Кримінального кодексу України Урядовою групою осіб в складі виконавчої влади, як органу місцевого самоврядування за статтями 1, 3, 6, 8, 9, 19, 21, 24, 28, 46, 55, 56, 102, 113, пунктами 2-3 частини 1 статті 116, 119, ст.ст. 140-146 Конституції України.".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 06.10.2020.

06.10.2020, 27.10.2020 та 24.11.2020 судові засідання відкладено, справу призначено до розгляду на 08.12.2020.

У судовому засіданні у вказаний день проведено судові дебати, заслухано судову промову присутнього представника Кабінету Міністрів України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

В якості підстав позову позивач вказав, що відповідачами не вчинено дій з призначення соціальної житлової субсидії як соціальної допомоги на суму 26953,52 грн. та з надання позивачу разової грошової допомоги із середньомісячного сукупного доходу на рівні одного прожиткового мінімуму на прожиття та лікування у розмірі 30 473,65 грн. Позивач переконаний, що ненадання вищезазначеної житлової субсидії та разової грошової допомоги завдало матеріальну та моральну шкоду, що в свою чергу є підставою для відшкодування моральної шкоди з відповідачів.

Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради подано відзив, у якому зазначено, що належним органом, що здійснює реалізацію державної політики у сфері соціального захисту і відповідно приймає рішення про призначення соціальної житлової субсидії та надання разової допомоги громадянам є Департамент соціальної політики Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. Відповідач-3 відмітив, що останнім надано до суду інформацію щодо непризначення житлової субсидії та ненадання соціальної допомоги ОСОБА_1 . Окрім того відповідач зазначив, що позовні вимоги у частині визнання протиправними дій з непризначення соціальної житлової субсидії та з ненадання разової допомоги, звернені до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, задоволенню не підлягаю, оскільки не стосуються визначених законом повноважень.

Департаментом соціальної політики Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради надано пояснення, у яких зазначено, що ОСОБА_1 здійснювались розрахунки субсидії на оплату житлово-комунальних послуг з травня 2015 року по травень 2018 року. Разом з тим, оскільки заявник не подав підтверджуючих документів про те, що він перебуває у складних життєвих обставинах та державним соціальним інспектором не складено акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, комісією з розгляду питань надання субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, пільг для населення було прийнято рішення (протокол № 6/1.1. від 22.03.2018):

призначити субсидію з 01.01.2018, враховуючи середньомісячний сукупний дохід на рівні двох розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб;

відмовити в проведенні перерахунку субсидій з 01.05.2016 по 31.12.2017.

Прийняте рішення направлено поштою ОСОБА_1 .

У зв`язку з наявністю заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг та за відсутності заяви про призначення житлової субсидії та декларації про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії, ОСОБА_1 субсидію з 01.05.2018 призначено не було.

Внаслідок неналежного заповнення позивачем декларації про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні субсидії з 01.08.2018.

Третя особа відмітила, що до Департаменту соціальної політики інші заяви про призначення субсидії та декларація про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії, від ОСОБА_1 станом на 18.08.2020 не надходили.

Позивачем у заяві від 09.08.2020 вказано на соціально незахищений стан у зв`язку з позбавленням права на отримання соціальної субсидії та відсутність інших достатніх засобів для існування, надано копій заяв про призначення житлової субсидії та запитів на публічну інформацію.

Міністерством соціальної політики надано пояснення по справі, у яких вказано, що функції щодо призначення та виплати житлової субсидії до компетенції Міністерства не належать.

У відзиві Кабінету Міністрів України зазначено, що у своїй позовній заяві ОСОБА_1 не наводить жодних фактів та доказів щодо порушення законних прав та інтересів саме Кабінетом Міністрів України, а враховуючи положення законодавства у сфері призначення житлових субсидій, відповідач-1 не наділений повноваженнями, необхідними для реалізації позовних вимог. Відповідач вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Уряду є безпідставними та необґрунтованим і задоволенню не підлягають.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 неодноразово впродовж 2015-2020 років звертався до Департаменту соціальної політики Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, міському голові Івано-Франківської міської ради, Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Президента України та Кабінету Міністрів України з заявами про надання разової грошової допомоги із середньомісячного сукупного доходу на рівні одного прожиткового мінімуму на прожиття та лікування та про призначення житлової субсидії.

Позивач не погоджуючись з бездіяльністю зазначених органів щодо непризначення соціальної житлової субсидії як соціальної допомоги на суму 26953,52 грн. та ненадання позивачу разової грошової допомоги із середньомісячного сукупного доходу на рівні одного прожиткового мінімуму на прожиття та лікування у розмірі 30 473,65 грн. звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також в старості та в інших випадках, передбачених законом.

Положеннями Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії від 05.10.2000 № 2017-III визначено, що з метою реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, встановлених Конституцією України, забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах, держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів, а також надає певній категорії громадян пільги і субсидії, зокрема, у сфері житлово-комунального обслуговування.

Статтею 17 вказаного Закону передбачено, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

До числа основних державних соціальних гарантій включаються:

мінімальний розмір заробітної плати;

мінімальний розмір пенсії за віком;

неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 19 Закону № 2017-III виключно законами України визначаються:

мінімальний розмір заробітної плати;

мінімальний розмір пенсії за віком;

неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

величина порогу індексації грошових доходів громадян;

пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Статтею 22 Закону № 2017-III передбачено, що розмежування повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері формування та застосування нормативів фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій визначається відповідно до Конституції України та законів України.

Координацію діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо застосування державних соціальних стандартів і нормативів та нормативів фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій здійснюють спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади, що відповідають за реалізацію державної політики у сфері фінансів та соціального захисту.

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулює Закон України Про житлово-комунальні послуги від 09.11.2017 № 2189-VIII (далі - Закон № 2189-VIII).

Пунктом 7 частини 1 статті 4 Закону № 2189-VIII встановлено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належать, зокрема, встановлення порядку надання пільг та житлових субсидій населенню в частині забезпечення надання житлових субсидій як частки вартості житлово-комунальних послуг, у тому числі їх виплати у грошовій формі.

Відповідно до ст. 11 Закону № 2189-VIII, при наданні житлово-комунальних послуг застосовуються державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування, встановлені законодавством.

Гранична норма витрат на управління житлом громадян, які відповідно до законодавства мають пільги або користуються субсидією на оплату житлово-комунальних послуг, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Гранична норма витрат на оплату комунальних послуг для громадян, які відповідно до законодавства мають пільги або користуються субсидією на оплату житлово-комунальних послуг, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Передбачені законодавством пільги та субсидії на оплату житлово-комунальних послуг виплачуються споживачу в грошовій формі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Умови призначення та порядок надання громадянам житлових субсидій, визначаються Положенням про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 № 848 (далі - Положення № 848 у редакції, чинній на час спірних правовідносин).

Пунктом 1 Положення № 848 встановлено, що це Положення визначає умови призначення та порядок надання громадянам таких житлових субсидій:

щомісячної житлової субсидії на оплату внесків за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку, за абонентське обслуговування для споживачів комунальних послуг, що надаються у багатоквартирних будинках за індивідуальними договорами, а також житлово-комунальних послуг, а саме:

- житлової послуги - послуги з управління багатоквартирним будинком;

- комунальних послуг - послуг з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами;

щомісячної житлової субсидії на оплату внесків за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку, за абонентське обслуговування для споживачів комунальних послуг, що надаються у багатоквартирних будинках за індивідуальними договорами, а також витрат на управління багатоквартирним будинком, в якому створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельний (житловий) кооператив (далі - об`єднання), а саме:

- витрат на утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт; обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, відповідно до яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів;

- витрат на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку;

- поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;

щомісячної житлової субсидії на оплату витрат на комунальні послуги у будинку, в якому створено об`єднання;

житлової субсидії на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива один раз на рік.

Пунктом 2 Положення № 848 передбачено, Головним розпорядником коштів, передбачених у державному бюджеті для виплати пільг і житлових субсидій громадянам на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу у грошовій формі, та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики.

Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є:

структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення);

структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх створення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення).

Відповідно до п. 3 Положення № 848, житлова субсидія є безповоротною адресною державною соціальною допомогою мешканцям домогосподарств, що проживають в житлових приміщеннях (будинках) і не можуть самотужки платити за житлово-комунальні послуги, оплачувати витрати на управління багатоквартирним будинком. Суми призначеної, але не виплаченої у зв`язку із смертю одержувача житлової субсидії виплачуються одному із членів домогосподарства, з урахуванням яких призначалася субсидія.

Отримання житлових субсидій не пов`язане і не тягне за собою зміни форми власності житла.

Згідно з п. 4 Положення № 848, право на отримання житлової субсидії мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України (далі - громадяни), що проживають у житлових приміщеннях (будинках).

Відповідно до п. 5 Положення № 848, житлові субсидії призначаються за наявності різниці між розміром плати за житлово-комунальні послуги та/або скраплений газ, тверде та рідке пічне побутове паливо, за абонентське обслуговування для споживачів комунальних послуг, що надаються у багатоквартирних будинках за індивідуальними договорами, внесків за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку, внеску/платежу об`єднанню на оплату витрат на управління багатоквартирним будинком у межах соціальної норми житла, соціальних нормативів житлово-комунальних послуг, скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, витрат на управління багатоквартирним будинком (далі - соціальні норми житла та соціальні нормативи житлово-комунального обслуговування) і розміром обов`язкового відсотка платежу, установленого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. № 1156 "Про новий розмір витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива у разі надання житлової субсидії" (Офіційний вісник України, 1998 р., № 30, ст. 1129).

Порядком № 848 у пункті 9 визначено, що призначення житлових субсидій та контроль за їх цільовим використанням здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення.

У сільській місцевості заяви громадян з необхідними документами для призначення житлових субсидій приймаються уповноваженими особами, визначеними виконавчими комітетами селищних і сільських рад, та передаються відповідним органам соціального захисту населення.

У разі утворення об`єднаної територіальної громади заяви з необхідними документами для призначення житлових субсидій приймаються уповноваженими особами, що визначені виконавчими органами ради об`єднаної територіальної громади, та передаються відповідним органам соціального захисту населення.

Інформація про призначені житлові субсидії вноситься структурним підрозділом з питань соціального захисту населення до Єдиного державного реєстру отримувачів житлових субсидій.

Згідно з п. 10 Положення № 848, в окремих випадках за рішеннями комісій, утворених районними, районними у мм. Києві та Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - комісії), житлові субсидії непрацездатним непрацюючим особам, які проживають самі, а також дитячим будинкам сімейного типу можуть призначатися на норму, яка перевищує встановлену законодавством соціальну норму житла (далі - понаднормова площа житла).

Рішення про призначення (відмову в призначенні) житлових субсидій на понаднормову площу житла приймається комісією на підставі акта обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства і переглядається у разі зміни складу осіб, зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку), складу сім`ї члена домогосподарства, працевлаштування таких осіб або виникнення у них інших джерел доходів.

Положення про комісії затверджують органи, які їх утворили.

Пунктом 21 Положення № 848 передбачено, що житлова субсидія за рішенням комісії може бути призначена у випадках, не передбачених цим Положенням. Фінансування таких субсидій здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів.

У відповідності до п. 43 Положення № 848, для призначення житлової субсидії громадянин, особа якого посвідчується паспортом або іншим документом, подає структурному підрозділу з питань соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання (орендарі, внутрішньо переміщені особи - за фактичним місцем проживання):

заяву про призначення та надання житлової субсидії у грошовій формі за формою, встановленою Мінсоцполітики (далі - заява);

декларацію про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії, за формою, встановленою Мінсоцполітики (далі - декларація);

довідки про доходи - у разі зазначення в декларації доходів, інформація про які відсутня у ДПС, Пенсійному фонді України, фондах соціального страхування тощо і відповідно до законодавства не може бути отримана за запитом структурного підрозділу з питань соціального захисту населення у порядку, встановленому цим Положенням. У разі неможливості підтвердити такі доходи довідкою до декларації додається письмове пояснення із зазначенням їх розміру;

копію договору про реструктуризацію заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг (у разі наявності);

договір наймання (оренди) житла (у разі наявності).

Заява та декларація можуть бути надіслані структурному підрозділу з питань соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання заявника (орендарі, внутрішньо переміщені особи - за фактичним місцем проживання) поштою або в електронній формі через офіційний веб-сайт Мінсоцполітики або інтегровані з ним інформаційні системи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з накладенням кваліфікованого електронного підпису, створеного шляхом додавання до заяви в електронній формі ідентифікаційних даних декларанта, підтверджених у процесі автентифікації з використанням електронної системи ідентифікації, що використовує базу клієнтських даних банків.

Пунктом 60 Положення № 848 за результатами розгляду заяви та декларації передбачено, що структурним підрозділом з питань соціального захисту населення протягом 10 календарних днів з дня подання зазначених документів приймається рішення про:

призначення житлової субсидії;

непризначення житлової субсидії (у разі, коли за результатами розрахунку житлової субсидії її розмір має нульове або від`ємне значення);

відмову в призначенні житлової субсидії;

подання документів на розгляд комісії.

Системний аналіз наведених правових положень свідчить про те, що право на отримання субсидії мають громадяни України, що проживають у житлових приміщеннях (будинках).

Для призначення субсидії особа повинна звернутися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення та надати документи, визначені п.43 Положення №848. За результатами розгляду заяви та поданих документів структурний підрозділ з питань соціального захисту населення приймається одне з рішень, визначених п. 60 Положення № 848.

Як встановлено судом, позивач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Статтею 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

За ст. 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до ст. 54 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні Сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Організаційні засади реалізації повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо здійснення державної регуляторної політики визначаються Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.

Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.

Положенням про Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради передбачено, що Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради (далі - департамент) є виконавчим органом Івано-Франківської міської ради, що утворюється міською радою. Департамент є підзвітним та підконтрольним міській раді, підпорядкований міському голові, виконавчому комітету міської ради, заступнику міського голови з питань діяльності виконавчих органів згідно з розподілом функційних обов`язків.

Відповідно до п. 1.6. Положення, Департамент є юридичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Основними завданнями Департаменту згідно з Положенням є:

забезпечення у межах своїх повноважень дотримання законодавства про пенсійне забезпечення, соціальний захист населення та соціальне обслуговування населення;

виконання функцій головного розпорядника коштів державного і міського бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенції з державного бюджету та програм соціального захисту з міського бюджету;

забезпечення виконання міських програм соціального захисту за рахунок коштів міського бюджету;

надання субсидій для відшкодування витрат на оплату житловокомунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива;

проведення аналізу причин порушення законодавства з питань надання соціальної допомоги;

проведення обстеження умов проживання заявника (за його погодженням) для визначення складу сім`ї, ступеня нужденності та можливостей знаходження додаткових джерел для існування сім`ї шляхом опитування осіб, які входять до складу сім`ї, що звертається за призначенням соціальної допомоги, родичів, інших осіб у разі виникнення потреби в уточненні обставин, що стосуються справи.

З урахуванням приписів Закону України Про житлово-комунальні послуги та Положення про порядок призначення житлових субсидій, суд наголошує, що уповноваженим органом, до компетенції якого входить вирішення питання призначення субсидії у межах міста Івано-Франківська, є відповідний структурними підрозділ Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради з питань соціального захисту населення - Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради.

В свою чергу, основні завдання та повноваження Міністерства соціальної політики України визначено Положенням про Міністерство соціальної політики України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 423, яким передбачено, що Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики загальнообов`язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім`ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім`ї, протидії торгівлі людьми, відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, у сфері здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей.

Відповідно до пункту 3 Положення від 17.06.2015 № 423 основними завданнями Мінсоцполітики є, зокрема, забезпечення формування та реалізація державної політики щодо забезпечення державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій для населення.

Окрім того, Мінсоцполітики є головним розпорядником коштів, передбачених у державному бюджеті для виплати пільг і житлових субсидій громадянам на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу у грошовій формі, та відповідальним виконавцем бюджетної програми.

Разом з тим, з урахуванням повноважень, передбачених п. 4 вказаного Положення, суд вказує на відсутність у Мінсоцполітики функцій з прийняття безпосередньо рішень про призначення та виплату житлових субсидій громадянам за їх зверненням.

У контексті спірних правовідносин суд також відмічає, що організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначено Законом України Про Кабінет Міністрів України від 27.02.2014 № 794-VII, у ст. 1 якого вказано, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Відповідно до п.п. 1-4 ч. 1 ст. 2 Закону № 794-VII, до основних завдань Кабінету Міністрів України належать:

1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;

2) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості;

3) забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров`я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4) розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм.

Водночас згідно з ст. 5 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії , державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.

При цьому як вже зазначено, до повноважень Кабінету Міністрів України належать, зокрема, встановлення порядку надання пільг та житлових субсидій населенню в частині забезпечення надання житлових субсидій як частки вартості житлово-комунальних послуг, у тому числі їх виплати у грошовій формі.

Суд наголошує, що з урахуванням положень Закону України Про Кабінет Міністрів України , Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії та Закону України Про житлово-комунальні послуги до повноважень Кабінету Міністрів України належить реалізація соціальної політики щодо встановлення порядку надання житлових субсидій як частки вартості житлово-комунальних послуг, проте прийняття рішень про призначення та виплату житлових субсидій громадянам за їх зверненням до компетенції Кабінету Міністрів України не входить.

З урахуванням наведеного та з огляду на зазначені позивачем підстави позову, судом не встановлено наявності протиправних дій або бездіяльності з боку Кабінету Міністрів України в особі Прем`єр-міністрів України Гройсмана Володимира Борисовича та Гончарука Олексія Валерійовича, Міністерства соціальної політики України в особі Міністрів Реви Андрія Михайловича та Соколовської Юлії Сергіївни, Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області, міського голови Івано-Франківська Марцінківа Руслана Романовича.

У відповідності до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 КАС України).

Згідно частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Необхідно зазначити, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Захист прав, свобод або законних інтересів, серед іншого, можливий шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень або визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Отже, обов`язковою умовою надання судового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 9 КАС України, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи встановлені обставини справи, керуючись зазначеними вище нормативними положеннями, беручи до уваги, що заявлені позивачем вимоги не містять фактичних та нормативних обґрунтувань вчинення відповідачами протиправних дій або бездіяльності щодо непризначення житлової субсидії або ненадання одноразової грошової допомоги, суд відмічає, що такі вимоги не є чітко окресленими, носять абстрактний характер та заявлені до відповідачів - суб`єктів владних повноважень, що у спірних правовідносинах безпосередню участь не беруть.

За таких обставин в межах даної справи доводи ОСОБА_1 , на думку суду, не підтверджені належними та достатніми доказами.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачів грошової компенсації, суд вважає за необхідне наголосити, що остання також задоволенню не підлягає, як необґрунтована та недоведена, оскільки позивачем у позовній заяві не наведено жодного нормативно-правового обґрунтування даної вимоги, так і пояснень щодо розрахунку заявленої до стягнення суми компенсації.

Крім того, позовні вимоги про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди також задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

В той же час, згідно з ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Так, відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Разом з тим, ст. 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Проаналізувавши вказані норми у сукупності, суд дійшов висновку, що обов`язковою умовою відшкодування заподіяних збитків та майнової шкоди є порушення прав особи внаслідок незаконних дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень та наявність реального збитку та шкоди.

В свою чергу збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Таким чином, аналізуючи зміст позовної заяви та досліджуючи матеріали справи, суд зазначає, що в обґрунтування вимоги про стягнення матеріальних збитків, позивачем не надано жодних доказів понесення таких збитків та обґрунтування розрахунків сум, які останній просить стягнути з відповідачів, а також не доведено наявність причино-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідачів та завданням йому втрат майнового характеру.

Разом з тим, за змістом ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування … .

Згідно з ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

В той же час, як зазначено у вказаній постанові, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Зі змісту наведених норми випливає, що основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/2252/14, від 31.01.2018 у справі № 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 800/500/16, від 01.03.2018 у справі № 9901/377/18.

Таким чином, аналізуючи зміст позовної заяви та досліджуючи матеріали справи, суд зазначає, що в обґрунтування вимоги про стягнення моральної шкоди, позивачем не надано жодних доказів та розрахунків сум, що б свідчили про заподіяння позивачу моральної шкоди у розмірах, які останній просить стягнути з відповідачів, а також не доведено наявність причино-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідачів та завданням йому шкоди у вигляді заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову б/н від 25.03.2019 ОСОБА_1 в частині вимог про:

- визнання протиправними дій Кабінету Міністрів України в особі Прем`єр-міністрів України Гройсмана Володимира Борисовича і Гончарука Олексія Валерійовича, члена Кабінету Міністрів України - Міністерства соціальної політики України в особі Міністрів соціальної політики України Реви Андрія Михайловича та Соколовської Юлії Сергіївни, Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області в особі міського голови міста Івано-Франківська Марцінківа Руслана Романовича на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю та про визнання за позивачем права без дискримінації, про припинення дій, які порушують право позивача, включно з рішенням Уряду, Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області, а саме: не призначення житлової субсидії, як соціальної допомоги, та не направлення до Уряду на відшкодування за реєстраційною належністю; не надання разової допомоги на прожиття (фізичне існування) в строках 2015-2020 років, як органом місцевого самоврядування особі соціально незахищеній в Україні за статтями 1, 3, 19, 24, 28, 46, 56, 116, 119, 140 - 146 Конституції України - при катуванні ОСОБА_1 та визнання на право без дискримінації, про припинення дій, які порушують право позивача, включно з рішеннями, на підставі яких порушується право ОСОБА_1 у спосіб застосування дискримінації Урядом та Виконавчим комітетом, яка перетнула мінімальний рівень жорстокості щодо ОСОБА_1 та вилилась у владно-управлінські рішення та виконавчо-процесуальні катування позивача, спрямовані на фізичне його знищення, внаслідок позбавлення з підстав застосування дискримінації законних Урядових виконавчих рішень, як "тихий матеріальний геноцид", який приводить до фізичної смерті, з порушенням Конституції України, включно:

а) не призначення соціальної житлової субсидії, як соціальної допомоги на суму 26 953,52 грн. (двадцять шість тисяч дев`ятсот п`ятдесят три гривні 52 копійки) за період з 01 червня 2017 року по 01 березня 2020 року, як для особи-заявника соціально не захищеної в Україні за рішенням Уряду, за надані комунальні послуги, яка отримує пенсію з 06 січня 2018 року 1 373,00 грн. (прожитковий мінімум 1 762,00 грн.) по 01 лютого 2020 року 1 638,00 грн. (прожитковий мінімум 2 102,00 грн.),

б) не надання разової допомоги (грошової) із середньомісячного сукупного доходу на рівні одного прожиткового мінімуму на прожиття та лікування, як для особи-заявника соціально не захищеної в Україні з різницею доходу - 30 473,65 грн. (тридцять тисяч чотириста сімдесят три гривні 65 копійок) за статтею 46 Конституції України, бо в строках з 01 січня 2015 року по 01 січня 2018 року, згідно довідки Державної фіскальної служби України за № 2/10/09-15-08-01-009 від 11 січня 2018 року - відсутня інформація про доходи у зв`язку із хворобою та амбулаторним лікуванням, як особі соціально незахищеній в Україні;

- стягнення (відшкодування) через Державну казначейську службу України з Уряду в особі члена Кабінету Міністрів України Міністерства соціальної політики України на користь ОСОБА_1 матеріальної і моральної шкоди;

- стягнення (відшкодування моральної шкоди) через Державну казначейську службу України з: Уряду в особі Прем`єр-міністра України Гройсмана Володимира Борисовича та Прем`єр-міністра України Гончарука Олексія Валерійовича, Міністерства соціальної політики України в особі Міністра соціальної політики України Реви Андрія Михайловича, члена Кабінету Міністрів України Міністерства соціальної політики України в особі Міністерки соціальної політики України Соколовської Юлії Сергіївни на користь ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди, як справедливої сатисфакції, в розмірах 2 700 000,00 грн. відповідно;

- стягнення (відшкодування) через Державну казначейську службу України з Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області в особі міського голови Івано-Франківська Марцінківа Руслана Романовича на користь ОСОБА_1 матеріальної і моральної шкоди - відмовити.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення складено 18.12.2020.

Головуючий суддя К.С. Пащенко

Суддя О.М. Чудак

Суддя Т.І. Шейко