Рішення

від 10.11.2020 по справі 757/41438/18-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/41438/18-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2020 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Новака Р.В.,

при секретарі - Пітей О.Д.

Справа № 757/41438/18-ц

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Український інститут інтелектуальної власності , третя особа: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Державного підприємства Український інститут інтелектуальної власності про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.10.2015 по 06.05.2018 у сумі 456505,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що в період з 03.02.2015 по 15.10.2015 працював директором Державного підприємства Інтелзахист (Код ЄДРПОУ 32113819). 15.10.2015 його було звільнено з посади за власним бажанням, при звільнені йому була видана лише трудова книжка, без проведення розрахунку по заробітній платі. Фактично розрахунок з виплати заробітної плати у розмірі 11657,68 грн. позивачу було здійснено лише у 05.05.2018 (тобто через 640 робочих днів) Державним підприємством Український інститут інтелектуальної власності (Код ЄДРПОУ 31032378), який згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є правонаступником Державного підприємства Інтелзахист (Код ЄДРПОУ 32113819). Виплата заборгованості із заробітної плати Позивачу проводилась через касу Державного підприємства Український інститут інтелектуальної власності (далі - відповідач), однак без врахування приписів ст. 117 КЗпП України. Позивач вважає що його трудові права порушені, тому має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.10.2015 по 06.05.2018 у сумі 456505,60 грн.

Згідно з ухвалою суду від 27.08.2018 відкрито провадження у вказаній справі та призначено до розгляду за правилами позовного (спрощеного) провадження.

Ухвалою суду від 27.11.2018 розгляд справи за вказаним позовом призначено за правилами загального позовного провадження.

Представником позивача подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, у зв`язку з тим, що як стало позивачу відомо з додаткових пояснень представника відповідача від 11.02.2019 до відзиву на позовну заяву, позивач пропустив тримісячний строк звернення до суд встановлений ст. 233 КЗпП України. Позивач вказує, що поштова кур`єрська служба ТОВ Поні Експрес (Код 23150966) (Pony Express), яку було обрано для доставки позовних матеріалів до суду, доставила останні із запізненням вищевказаного строку, а саме 21.08.2018, при тому що безпосередньо самі позовні матеріали представником позивача ОСОБА_2 було передано Pony Express вчасно, в межах строку встановлених ст. 233 КЗпП України, тобто 03.08.2018. Відтак, позивач вказує на відсутність своєї вини у пропущенні строку звернення до суду.

12.02.2019 судом винесена ухвала, якою задоволено клопотання представника Відповідача про залишення позову без руху, посилаючись на недодержання вимог ч. 4 ст. 177 ЦПК України.

11.07.2019 задоволено клопотання представника відповідача про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, у зв`язку з чим судом винесена відповідна ухвала.

10.11.2020 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача заперечив щодо позову в повному обсязі просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на пропуск позивачем строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, який сплинув 06.08.2018 року. Одночасно з цим відповідач вважає, що він є неналежним відповідачем за цим позовом, відтак заявлений позивачем позов має бути відхилений.

Відповідач, про час та місце розгляду справи повідомлений вчасно, в суд не з`явився, про причину неявки не повідомив, клопотань не подав.

У відзиві, який міститься в матеріалах справи представник відповідача заперечив щодо позову в повному обсязі просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на пропуск позивачем строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, який сплинув 06.08.2018 року. Одночасно з цим відповідач вважає, що він є неналежним відповідачем за цим позовом, відтак заявлений позивачем позов має бути відхилений.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору про час та місце розгляду справи повідомлена вчасно, в суд не з`явилася, про причину неявки не повідомила, клопотань не подавала.

За таких обставин суд вважає, що слід проводити розгляд справи без участі сторін на підставі наявних у справі доказів.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про те, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач працював на посаді директора Державного підприємства Інтелзахист (наказ ДП Інтелзахист № 1-к від 03.02.2015 та наказ Державної служби інтелектуальної власності від 03.02.2015 № 16-Н).

Наказом від 15.10.2015 № 10-к Позивач був звільнений 15.10.2015 з посади директора Державного підприємства Інтелзахист . При цьому, на день звільнення заробітна плата у розмірі 11657,68 грн. позивачу не була виплачена, а тільки 05.05.2018 проведений розрахунок Відповідачем як правонаступником ДП Інтелзахист . Дані факти також не заперечуються сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значущі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно із ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 24 червня 2015 р. у справі N 6-116цс15).

Однозначний висновок зроблено також і Конституційним Судом України рішеннями №4-рп від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень ст..233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст..117, 237-1 цього кодексу), від 15.10.2013 №9-рп (щодо офіційного тлумачення положень ст..233 КЗпП України з положеннями ст.34 Закону України Про оплату праці ).

Отже, реалізація права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Основним нормативним актом, що регулює строки звернення до суду про вирішення спорів у порядку цивільного судочинства, є Цивільний кодекс України, який установлює інститут позовної давності і містить положення щодо часових меж, упродовж яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.

У частині першій статті 233 КЗпП України передбачено скорочені строки позовної давності для звернення працівника до суду: а саме три місяці - щодо вирішення інших трудових спорів.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, 05.05.2018 року відповідач виплатив позивачу згідно видаткового касового ордеру № 86 заборгованість із заробітної плати ДП Інтелзахист у розмірі 11657,68 грн. В той час, як позов для доставки до суду був переданий позивачем поштовій кур`єрській службі Pony Express - 03.08.2018, тобто за три дні до закінчення строку визначеного ст. 233 КЗпП України -06.08.2020. Згідно відмітки канцелярії суду позовні матеріали надійшли до суду 21.08.2018.

У відповіді на відзив позивач вказав, що підготовкою позову до суду, як і аналогічного позову головного бухгалтера ДП Інтелзахист Бойко Н.І. (позивача по іншій справі № 757/41439/18-ц до ДП Український інститут інтелектуальної власності яка розглядається у Печерському районному суді м. Києва) здійснювалось за участю представника ОСОБА_2 . Позов подавався до суду з м. Рівного за допомогою поштової кур`єрської служби Pony Express позаяк у той день (03.08.2018 р.) ОСОБА_2 перебував у м. Рівному і мав на руках пакет позовних матеріалів. Крім того, позивач зазначив, що чинне законодавство не встановлює заборон щодо території та місця з якої неможна подати позов до суду Головним в даному випадку є те, щоб при поданні відповідного позову було дотримано встановлені процесуальним законодавством України правила підвідомчості та підсудності розгляду такого спору.

Через дії поштової кур`єрської служби Pony Express , яка здійснила доставку позову до суду не у заявлені терміни, що призвело до перевищення строків встановлених ст. 233 ЦПК України, позивачем було подана до суду заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду. В обґрунтуванні поданої заяви позивач зазначив, що строк звернення до суду був пропущений з поважних причин, оскільки його, як споживача послуг поштового зв`язку було фактично введено в оману, щодо наявності у суб`єкта господарювання права на проведення такого виду економічної діяльності як 53.20-Інша поштова та кур`єрська діяльність . Тим сам це позбавило позивача права посилатися на приписи ч. 6 ст. 124 ЦПК України.

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов`язків.

Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України Про оплату праці кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 234 КЗпП визначає, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Оцінивши надані сторонами докази, включно з накладною поштової кур`єрської служби від 03.08.2018 р., суд приходить до висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення з позовом до суду.

Суд не вбачає вини позивача у пропущенні строку звернення до суду, оскільки у позивача були відсутні об`єктивні причини вважати, що доставка позовних матеріалів до суду поштовою кур`єрською службою буде здійснено поза межами строків визначених ст. 233 ЦПК України.

Також суд бере до уваги, ту обставину, що поштова кур`єрська служба перед замовленням послуги не попередила позивача про те, що остання не є оператором поштового зв`язку в розумінні Закону України Про поштовий зв`язок , як наслідок цього, у позивача відсутня можливість посилатися на приписи ч. 6 ст. 124 ЦПК України.

Доводи представника відповідача щодо того, що відповідач за даним позовом є неналежним відповідачем, а також немає вини відповідача у несвоєчасному виконанні зобов`язань ДП Інтелзахист по виплаті заробітної плати позивачу суд вважає безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України у разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Наведена норма встановлює, що до правонаступника переходить не тільки права, але і обов`язки які існують у юридичної особи на момент її припинення.

Судом встановлено, що з 06.04.2018 правонаступником всіх прав та обов`язків ДП Інтелзахист в якому позивач працював директором став відповідач (ДП Український інститут інтелектуальної власності). Таким чином, заборгованість перед позивачем по виплаті заробітної плати з урахуванням середнього заробітку за час затримки за 2015 рік перейшла в рамках правонаступництва від ДП Інтелзахист до відповідача.

Суд розцінює факт виплати відповідачем 05.05.2018 позивачу заборгованості по заробітній платі ДП Інтелзахист у розмірі 11657,68 грн. як доказ визнання відповідачем не виконаних зобов`язань ДП Інтелзахист перед позивачем у 2015 році.

Посилання відповідача на те, що його вини у невиплаті позивачу в день звільнення (15.10.2015 року) заробітної плати немає - є необґрунтованим, в силу того, що згідно положень ст. 117 КЗпП виплата середнього заробітку це зобов`язання, які виникають у підприємства (і передаються правонаступнику) в силу положень закону. Навіть, у тому випадку, коли у підприємства відсутні для цього відповідні кошти.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

В п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці роз`яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Отже за приписами ч. 1 ст. 117 КЗпП України, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні мав бути сплачений позивачу 05.05.2018 р., тобто у момент коли відповідач провів виплату позивачу заборгованості по заробітній платі ДП Інтелзахист .

З урахуванням зазначеного суд відхиляє доводи відповідача про те, що саме Державна служба інтелектуальної власності України (наразі після проведеної реорганізації це Міністерство економічного розвитку і торгівлі України), а не відповідач є належним відповідачем за даним позовом.

Крім того, суд відмічає, що в розумінні ч. 1 ст. 117 КЗпП України ДП Інтелзахист (наразі після проведеної реорганізації це відповідач) є уповноваженим органом власника (Державної служби інтелектуальної власності України) у відносинах з працівниками, в т.ч. позиваче у питаннях виплат заробітних плат та інших компенсаційних виплат передбачених законодавством України.

Враховуючи, що звільнення позивача сталося 15.10.2015 р., середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих нею за попередні два місяці роботи, а саме за серпень-вересень 2015 року.

В серпні 2015 року було 12 робочих днів, у вересні 2015 року 14 робочих днів, всього 26 робочих днів.

Заробітна плата позивача за серпень-вересень 2015 року становить 18545,46 грн. (серпень 2015 року 9000,00 грн. + вересень 2015 року 9545,46 грн.) за 26 робочих днів.

Розмір середньоденної заробітної плати позивача складає: 18545,46 /26 = 713,29 грн.

В зв`язку з викладеним, суд приходить до висновку що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення середній заробіток за час затримки розрахункових при звільненні за період з 16.10.2015 по 06.05.2018, що складає 640 робочих днів у розмірі 456 505,60 грн. (713,29 грн. х 640 робочих днів = 456505,60 грн.).

При цьому суд враховує, що відповідачем не оспорюється розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розрахований позивачем у відповідності до вимог статті 117 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати понесені позивачем у вигляді судового збору в розмірі 4565,06 грн. підлягають стягненню з відповідача.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Окрім цього, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі наведеного та керуючись ст. ст.12,81,89,141,223,263-265,268 ЦПК України, ст. ст. 15,16, ЦК України, ст. ст.3,4,116,117, 233, 234 КЗпП України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства Український інститут інтелектуальної власності , третя особа Міністерство економічного розвитку і торгівлі України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника - задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства Український інститут інтелектуальної власності на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки виплати заробітної плати у сумі 456505,60 грн. (чотириста п`ятдесят шість тисяч п`ятсот п`ять) гривень 60 копійок.

Стягнути з Державного підприємства Український інститут інтелектуальної власності на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в розмірі 4565,06 (чотири тисячі п`ятсот шістдесят п`ять ) гривень 06 коп.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 )

Відповідач: Державного підприємства Український інститут інтелектуальної власності : вул. Глазунова, 1, м. Київ-42, 01601, Код ЄДРПОУ 31032378

Суддя: Р.В. Новак