Постанова

від 14.12.2020 по справі 161/20611/19

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/20611/19 Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А. М. Провадження № 22-ц/802/1134/20 Категорія: 68 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2020 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

з участю секретаря судового засідання Ковалько О.М.,

представника позивача Бондаренка В.Г.,

відповідача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Шульгана Ф.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Служба у справах дітей Луцької міської ради до ОСОБА_1 , про визначення місця проживання малолітньої дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача за зустрічним позовом: Орган опіки та піклування Княгининівської сільської об`єднаної територіальної громади до ОСОБА_3 , про визначення місця проживання малолітньої дитини, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, на стороні позивача - Служба у справах дітей Луцької міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини.

ОСОБА_1 звернувся в суд з зустрічним позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача за зустрічним позовом - орган опіки та піклування Княгининівської сільської об`єднаної територіальної громади, про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Позивач за первісним позовом, свої вимоги обґрунтовує тим, що вона разом з відповідачем перебували в зареєстрованому шлюбі. Від спільного подружнього життя у них народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказує, що спільне життя з відповідачем не склалося, внаслідок чого вони проживають окремо. На даний час вона проживає за попереднім місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де і зареєстрована. Забрати свого малолітнього сина їй не вдалося, оскільки, цьому перешкоджає відповідач та його батьки.

Зазначає, що дитина находиться в такому віці, коли материнська турбота йому більше потрібна, при цьому вона має більшу прихильність до дитини, має постійне житло, має дохід і може забезпечити дитину усім необхідним, в тому числі для здійснення своїх обов`язків по вихованню та догляду, проживання малолітнього сина з батьком суперечить інтересам дитини, оскільки батько не приділяє йому належної уваги через постійну зайнятість на роботі за кордоном, дитина фактично виховується бабусею та дідусем, у той час як проживаючи з нею та зі своєю старшою сестрою, дитина була оточена постійною увагою.

Просить суд, визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 разом з матір`ю ОСОБА_3 ..

Відповідач вимоги зустрічного позову обґрунтовує тим, що він дійсно 21 червня 2019 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народися син - ОСОБА_4 , який зареєстрований та на даний час проживає разом з ним за адресою: АДРЕСА_2 , та знаходиться на його утриманні.

Зазначає, що на даний час з ОСОБА_3 проживають окремо. Вказує, що за спільною згодою було прийнято рішення, щодо місця проживання сина ОСОБА_4 разом з ним. Будь-яких перешкод у спілкуванні сина та позивачки він не чинить, натомість ОСОБА_3 з жовтня 2019 року лише кілька декілька разів провідала сина ОСОБА_4 .

Стверджує, що має можливість створити для сина усі належні умови для його фізичного та духовного розвитку. Крім того, посилався на ту обставину, що відповідачка не забезпечена власним житлом, в той час як будинок в якому проживає їхній син ОСОБА_4 складається з чотирьох кімнат. Також зазначив, що крім них з сином в будинку проживають його батьки, які беруть активну участь у вихованні дитини, тому відокремлення дитини від батька, баби та діда буде суперечити інтересам малолітнього.

Просить суд, визначити місце проживання малолітньої дитини, сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . В задоволенні первісного позову просить відмовити.

Ухвалою суду від 20 лютого 2020 року зустрічний позов ОСОБА_1 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2020 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, на стороні позивача - Служба у справах дітей Луцької міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини задоволено.

Ухвалено визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В зустрічному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача за зустрічним позовом - орган опіки та піклування Княгининівської сільської об`єднаної територіальної громади, про визначення місця проживання малолітньої дитини - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені первісного позову ОСОБА_3 відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити.

В письмовому відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 просить апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в даній справі залишити без змін.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції-без змін.

Задовольняючи первісний позов, та відмовляючи в задоволені зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що проживання дитини разом із матір`ю на даний час забезпечить найвищі інтереси дитини, стабільні та гармонійні умови її життя.

Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.4), який станом на день розгляду справи судом апеляційної інстанції розірваний рішенням суду.

Від спільного подружнього життя у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження (а.с. 5).

Дитина з серпня 2019 року постійно проживає разом з відповідачем та його батьками за адресою: АДРЕСА_2 . На даний час сторони у справі перебувають у неприязних стосунках між собою та не можуть дійти згоди стосовно того, з ким має проживати їхній малолітній син ОСОБА_4 .

Допитані свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 судом першої інстанції стверджували, що в серпні 2019 року у зв`язку із конфліктом між сторонами малолітня дитина залишилась жити з батьком, при цьому сторони не дійшли взаємної згоди щодо визначення місця проживання дитини, позивач не має змоги належним чином відвідувати дитину.

Позивач на даний час проживає в квартирі АДРЕСА_1 , разом з мамою та ще однією дитиною від іншого шлюбу, та має належні умови для проживання, не перебуває на обліку в психіатричній лікарні та наркодиспансері (а.с.8-9,12).

Рішення виконавчого комітету Княгининівської сільської ради від 24.06.2020 року №65 затверджено висновок щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю ОСОБА_3 (а.с.234-235), аналогічний висновок наданий службою опіки та піклування Луцької міської ради від 24.03.2020 року (а.с.8-9, ІІ том).

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України Про охорону дитинства кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України Про охорону дитинства ).

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.( ст. 12 ЗУ Про охорону дитинства )

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.( ст.29 ЦК України)

Мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.( ст. 141 СК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі М. С. проти України , заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини Хант проти України від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд першої інстанції дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення учасників справи, свідків, вивчивши висновки органу опіки та піклування прийшов до обґрунтованого висновку, що виключно в інтересах малолітнього ОСОБА_4 необхідно визначити місцем його проживання разом з матір`ю ОСОБА_3 ..

ОСОБА_1 ні в зустрічній позовній заяві, ні в апеляційній скарзі не обґрунтував належними та допустимими доказами доцільність відокремленого проживання малолітньої дитини і її матері або ж доцільність проживання сина саме з ним.

При цьому судом першої інстанції врахована та обставина, що у малолітнього ОСОБА_4 є неповнолітня сестра ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка проживає з матір`ю ОСОБА_3 , а відтак розлучення дітей негативно вплине на їх спорідненості та віддалить один від одного.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме, статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

З наявних в матеріалах письмових доказів, пояснень ОСОБА_3 , ОСОБА_1 судом встановлено, що мама малолітнього сина з перших днів окремого проживання з дитиною намагалась вирішити питання щодо проживання дитини з нею. При цьому не бажаючи нашкодити сину та маючи категоричний супротив як ОСОБА_1 та і його батьків у вирішенні даного питання, змушена була тривалий проміжок часу проживати окремо від дитини та спілкуватись з нею в мінімальному обсязі, який визначався відповідачем та його родиною.

Доводи апеляційної скарги з приводу кращого майнового стану ОСОБА_1 в порівнянні з майновим станом ОСОБА_3 , що на думку апелянта має бути враховано при визначені місця проживання малолітньої дитини, є безпідставними та голослівними, спростовуються матеріалами справи. Зокрема: висновками органу опіки та піклування констатовано про належність умов проживання обох батьків та створення відповідної атмосфери для розвитку малолітнього сина.

Колегією суддів також враховується та обставина, що на даний час ОСОБА_1 створив нову сім`ю, а відтак малолітня дитини проживає з сторонньою людиною, яка не може замінити їй рідну матір.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Матеріали даної справи не містять виключних обставин за наявності яких суд міг би розлучити малолітнього ОСОБА_4 з його матір`ю ОСОБА_3 ..

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 382,384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2020 року в даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий

Судді