Постанова

від 16.12.2020 по справі 916/1426/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 рокум. ОдесаСправа № 916/1426/18Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Будішевської Л.О.

суддів Таран С.В., Поліщук Л.В.

при секретарі судового засідання Земляк А.В.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури - Біховська М.Ю.,

від Кабінету Міністрів України не з`явився,

від Міністерства оборони України - Добров Ю.І.,

від Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси - не з`явився,

від Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області - не з`явився,

від Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області - не з`явився,

від Мисливсько-рибальського підприємства «Сокіл» - Оксюта В.В.,

від ТОВ «Лагуна-Юг» - Оксюта В.В.,

від Громадської організації «Сокіл» - не з`явився,

від ФОП Блізюк Ольги Костянтинівни - не з`явився,

від ОСОБА_1 - не з`явився,

від ОСОБА_2 - не з`явився,

від ОСОБА_3 - не з`явився,

від ОСОБА_4 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону

на рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2020, ухвалене колегією суддів у складі головуючого судді Волкова Р.В., суддів Невінгловської Ю.М., Літвінова С.В., м. Одеса, повний текст складено 21.09.2020

у справі № 916/1426/18

за позовом заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі:

1. Кабінету Міністрів України

2. Міністерства оборони України

3. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси

до відповідачів:

1. Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області

2. Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області

3. Мисливсько-рибальського підприємства «Сокіл» громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь»

за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Лагуна-Юг»

2. Громадської організації «Сокіл»

3. Фізичної особи-підприємця Блізюк Ольги Костянтинівни

4. ОСОБА_1

5. ОСОБА_2

6. ОСОБА_3

7. ОСОБА_4

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року заступник військового прокурора Південного регіону України (далі прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі КМУ), Міністерства оборони України (далі МОУ) та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси (далі КЕВ м. Одеси) з позовом до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області (далі Овідіопольська РДА), Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (далі Молодіжненська сільська рада) та Мисливсько-рибальського підприємства «Сокіл» громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь» (далі МРП «Сокіл»), в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Овідіопольської РДА від 06.02.2003 за № 65 «Про визнання права власності на будівлі та споруди Мисливсько-рибальського підприємство «Сокіл» Південної регіональної організації товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України на базі відпочинку «Сокіл»;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі, будівлі та споруди бази відпочинку «Сокіл», що розташовані за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Молодіжне, видане 25.03.2003 виконавчим комітетом Молодіжненської сільської ради мисливсько-рибальському підприємству «Сокіл» Південної регіональної організації товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України.

Позов мотивований тим, що протягом 2003-2008 років вказане нерухоме майно було незаконно розділено та відчужено фізичним та юридичним особам. Розпорядження Овідіопольської РДА від 06.02.2003 за № 65 є незаконним та порушує право держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України, як органів державної влади, які наділені повноваженнями здійснювати управління нерухомим військовим майном.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.07.2018 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі у справі № 916/1426/18.

Молодіжненська сільська рада заперечувала проти задоволення позову прокурора та зазначила, що нею не було допущено порушень норм діючого законодавства. Зокрема, зазначила, що повноваження по видачі бланків Свідоцтва про право власності на нерухоме майно на території Молодіжнінської сільської ради були покладені (делеговані) на орган БТІ Овідіопольське районне бюро технічної інвентарізації, яке на підставі розпорядження Овідіопольської районної адміністрації № 65 від 06.02.2003 видало бланк свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 мисливсько-рибальському підприємству «Сокіл» Південної регіональної організації товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України.

Міністерство оборони України в письмових поясненнях повністю підтримало доводи та вимоги прокурора (а.с.81-83 т.1).

У відзиві на позов МРП «Сокіл» заперечувало проти його задоволення з підстав спливу строку позовної давності. Також зазначає про неприпустимість скасування ненормативних правових актів органу місцевого самоврядування, оскільки вони є актами одноразового застосування та вичерпують свою дію фактом їх виконання (а.с.99-111 т.1).

У відзиві на позов Овідіопольська РДА також заперечувала проти його задоволення, зазначила, що приймаючи спірне розпорядження, діяла в межах чинного законодавства та не порушила право державної власності (а.с.113-116 т.1).

Заперечуючи проти доводів, викладених у відзивах на позов, прокурор зазначив, зокрема, що про порушення своїх прав КМУ дізнався лише з листа прокурора від 25.05.2018 за № 05/3-2439вих18, а тому доводи МРП «Сокіл» про пропуск строку позовної давності є безпідставними. Оскарження розпорядження та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно є належним та передбаченим законодавством України способом захисту інтересів держави.

Ухвалами Господарського суду Одеської області від 29.08.2018 та від 31.10.2018 залучено до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю «Лагуна-Юг» (далі ТОВ «Лагуна-Юг»), Громадську організацію «Сокіл» (далі ГО «Солкіл»), Фізичну особу-підприємця Блізюк Ольгу Костянтинівну (далі ФОП Блізюк О.К.), ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 (далі ОСОБА_3 ), ОСОБА_4 (далі ОСОБА_4 ).

В письмових поясненнях ТОВ «Лагуна-Юг» (а.с.80-83 т.3) заперечувало проти задоволення позову прокурора з підстав, зокрема, спливу строку позовної даності.

В письмових поясненнях ФОП Блізюк О.К. (а.с.207-214 т.3), ОСОБА_3 (а.с.187-193 т.3) та ОСОБА_4 (а.с.143-150 т.3) також заперечували проти задоволення позову прокурора з підстав спливу строку позовної даності. Також зазначали, що вони є добросовісними набувачами спірного нерухомого майна.

Рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2020 у справі № 916/1426/18 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Господарський суд дійшов висновку, що розпорядження спірним майном здійснено Овідіопольською РДА з перевищенням своїх повноважень.

При цьому, суд зазначив, що вказане розпорядження та видане на його підставі свідоцтво існують (станом на дату подання позову) більш ніж 15 років. У випадку належного здійснення повноважень власника, володільця, користувача, опікуючись та цікавлячись належним їм майном, позивачі мали довідатись про долю власного, належного їм майна безпосередньо після прийняття оскаржуваного розпорядження та видачі свідоцтва. Проявивши розумний рівень добросовісності, позивачі могли дізнатися про порушення власного права, позивачами не доведено наявності об`єктивних обставин, які протягом 15 років заважали б звернутися до суду за захистом своїх прав. Власник, якщо він себе таким вважає, зобов`язаний цікавитись майном, дбати про його стан, вчиняти дії, передбачені чинним законодавством, з метою оформлення права власності. Таким чином, позивачі були зобов`язані здійснювати своєчасний, повний та достовірний контроль за обліком, цільовим використанням та збереженістю військового нерухомого майна.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про пропуск строків позовної давності.

Крім того, у даному випадку незастосування строків позовної давності матиме наслідком втручання у мирне володіння майном, та суперечитиме принципу верховенства права та принципу правомірних очікувань.

Не погодившись з рішенням суду, прокурор подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована наступним.

Вирішальним при вирішенні цього спору є обізнаність позивачів, зокрема, КМУ, як органу державної влади, що здійснює повноваження з розпорядження нерухомим майном, не лише про наявність оспорюваним розпорядження та свідоцтва про право власності, а саме про порушення своїх прав внаслідок їх прийняття (укладення).

Матеріали даної справи не містять будь-яких доказів проінформованості КМУ про порушення свого права до отримання ним листа заступника військового прокурора Південного регіону від 25.05.2018 за № 05/3-2439вих18. КМУ не був проінформований про незаконне відчуження спірного нерухомого майна, отже не знав і не міг знати про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з апеляційною скаргою прокурором заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 256 ГПК України, яке мотивоване тим, що повний текст оскаржуваного рішення він отримав лише 08.10.2020.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2020 для розгляду вказаної апеляційної скарги сформовано колегію у складі головуючого судді Будішевської Л.О., суддів Таран С.В., Поліщук Л.В.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2020 скаржнику поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження, за апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, встановлено іншим учасникам справи строк до 11.11.2020 для подання відзиву та роз`яснено учасникам справи про їх право в цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання стосовно процесуальних питань.

10.11.2020 та 11.11.2020 від ТОВ «Лагуна-Юг» та МРП «Сокіл» надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких зазначено про те, що суд дійшов обґрунтованого висновку про пропуск позивачами строку позовної давності. Також зазначили, що права та інтереси КМУ та МОУ не порушені, спірне майно не є військовим майном. Крім того, апеляційна скарга підписана особою, яка не має повноважень на її підписання.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 справу № 916/1426/18 призначено до розгляду на 03.12.2020 о 11:00 год.

20.11.2020 від МОУ надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому підтримано доводи та вимоги прокурора. Зокрема, зазначено, що теоретична можливість позивача бути обізнаним про оскаржуване розпорядження та свідоцтво не може бути покладена в основу рішення суду. Сам факт прийняття Овідіопольською РДА оскаржуваного розпорядження не свідчить про обізнаність КМУ про його прийняття.

Одночасно МОУ заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання вказаного відзиву на апеляційну скаргу.

В судове засідання 03.12.2020 з`явився прокурор, представники МОУ, МРП «Сокіл» та ТОВ «Лагуна-Юг».

В судовому засіданні 03.12.2020 оголошено перерву до 17.12.2020 об 11:00 год., про що постановлено протокольну ухвалу.

Ухвалою ПІвденно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 повідомлено КМУ, КЕВ м. Одеси, Овідіопольську РДА, Молодіжненську сільську раду, ГО «Сокіл», ФОП Блізюк О.К., ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про те, що судове засідання у справі № 916/1426/18 відбудеться 17.12.2020 о 11:00 год.

15.12.2020 від МОУ надійшли додаткові пояснення по суті спору в яких зазначено, зокрема, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження пропуску строку позовної давності та не доведено, коли саме КМУ стало відомо про порушення його прав.

В судове засідання 17.12.2020 з`явився прокурор, представники МОУ, МРП «Сокіл» та ТОВ «Лагуна-Юг».

Представники КМУ, КЕВ м. Одеси, Овідіопольської РДА, Молодіжненської сільської ради, ГО Сокіл, ФОП Блізюк О.К., ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників учасників справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія зазначає наступне.

Щодо представництва прокурором інтересів КМУ, МОУ та КЕВ м. Одеси.

В обґрунтування даного позову прокурор посилається на порушення права власності держави в особі КМУ, МОУ та КЕВ м. Одеси, а саме: безпідставним виданням свідоцтва на право власності на державне майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено ст. 131-1, п. 3 ч. 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

«Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.»

Статтею 326 ЦК України встановлено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Відповідно до ст. 13 Земельного кодексу України, ст.ст. 9, 14 Закону України «Про Збройні Сили України» землі, закріплені за військовими частинами та установами ЗСУ, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питання щодо надання в управління ЗСУ об`єктів державної власності відноситься до повноважень КМУ.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» МОУ є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають ЗСУ.

Пунктом першим Положення про МОУ, затвердженого постановою КМУ від 26.11.2014 № 671 визначено, що МОУ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

МОУ подає КМУ пропозиції щодо відчуження військового майна та здійснює в установленому законом порядку його відчуження або передачу.

Як центральний орган виконавчої влади МОУ є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про Збройні Сили України» КМУ встановлює порядок надання ЗСУ в управління об`єктів державної власності.

Пунктом 5 ст. 116 Конституції України визначено, що саме КМУ здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону.

Тобто безпідставне прийняття рішень та передання у власність військового майна завдає шкоду інтересам держави та порушує права держави в особі КМУ та МОУ.

Щодо подання позову в інтересах держави в особі КЕВ м. Одеси прокурор зазначив, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії Б №032344 Одеській КЕЧ району (правонаступником якої на даний час є КЕВ м. Одеси) у 1986 році виконавчим комітетом Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області надано в постійне та безоплатне користування земельну ділянку загальною площею 586,5 га, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 296,8 га, розташована на території Молодіженської сільської ради. Саме на частині вказаної земельної ділянки на території військового містечка № 1 за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Молодіжне, вул. Набережна, 4, знаходяться будівлі та споруди бази відпочинку «Сокіл».

З матеріалів справи вбачається, що листом від 10.07.2018 за № 05/3-3145вих-18 прокурор повідомив КМУ, МОУ та КЕВ м. Одеси про виявлення факту порушення вимог чинного законодавства щодо спірного нерухомого майна.

Матеріали справи не місять доказів, що КМУ, МОУ та КЕВ м. Одеси дали відповіді на вказаний лист прокурора, тобто вони не висловили свої позиції щодо можливого порушення інтересів держави, не заявили намір самостійно звернутися з даним позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів, водночас не спростували твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у прокурора наявні підстави для здійснення представництва інтересів держави в особі КМУ, МОУ та КЕВ м. Одеси.

Щодо доводів МРП «Сокіл» про те, що позовна заява та апеляційна скарга підписані особами, які не мають повноважень на їх підписання, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява підписана заступником військового прокурора Південного регіону України.

Станом на дату подання позову був чинним наказ Генерального прокурора України «Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень» від 28.05.2015 № 6гн, пунктом 6.4 якого передбачено, зокрема, що позови в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та інших органів центральної влади можуть пред`являти Генеральна прокуратури України та прокуратури обласного рівня.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції станом на дату подання позову) систему прокуратури України становлять, зокрема, регіональні прокуратури.

Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» до військових прокуратур належать Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих), перелік яких визначається в додатку до цього Закону.

Позовна заява підписана заступником прокурора регіональної прокуратури, у якого був необхідний обсяг повноважень на її підписання станом на момент подання відповідного позову.

Апеляційна скарга в свою чергу підписана заступником керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону.

Колегією суддів встановлено, що відповідно до п. 2 наказу Генерального прокурора від 05.02.2020 за № 66 Військову прокуратуру Південного регіону України перейменовано у Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Враховуючи викладене, колегія суддів не приймає до уваги доводи МРП «Сокіл» про те, що позовна заява та апеляційна скарга підписані особою, яка не має повноважень на їх підписання.

Щодо суті спору.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.02.2003 Овідіопольською РДА видано розпорядження № 65, яким визнано за Мисливсько-рибальським підприємством «Сокіл» Південної регіональної організації товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України право власності на будівлі та споруди бази відпочинку «Сокіл», які перебувають на балансі підприємства і знаходяться на території Молодіжненської сільської ради, згідно переліку.

Вказаний перелік оформлений у вигляді додатку до розпорядження та містить перелік будівель та споруд, на які визнано право власності (а.с.27-29 т.1).

В тексті розпорядження містяться посилання на статті 6, 20, 39, 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства Юстиції України від 07.02.2020 № 7/5, лист Мисливсько-рибальського підприємства «Сокіл» Південної регіональної організації товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України від 10.12.2002 № 174 та інші надані документи.

На підставі зазначеного розпорядження МРП «Сокіл» 25.03.2003 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно загальною площею понад 17 тис. кв.м. (т.1 а.с.30-31)

Предметом спору у даній справі є вимоги прокурора визнати незаконним та скасувати вищевказане розпорядження Овідіопольської РДА, а також визнати недійсним свідоцтво про право власності.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що Овідіопольська РДА діяла з перевищенням своїх повноважень.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України» від 10.09.1991 майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Пунктом першим постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Пунктом другим цієї ж постанови доручено КМУ до 01.03.1994 у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників.

На виконання вказаної постанови, КМУ 13.01.1995 прийнято постанову за № 18 «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» (а.с.36-37 т.1), п. 1 якої встановлено, що до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, покласти на міністерства повноваження органів управління цим майном згідно з додатком.

Пунктом 2 вказаної постанови доручено міністерствам, зазначеним у додатку, прийняти до 15.01.1995 до сфери управління майно згідно з порядком, передбаченим постановою Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 №285 «Про порядок передачі підприємств, об`єднань, організацій, установ, будинків і споруд» з наступним повідомленням органів державної статистики, податкових і фінансових установ.

Додатком до постанови КМУ від 13.01.1995 за № 18 встановлено, що на Міністерство оборони України покладається управління майном, зокрема:

- 7 мисливських господарств;

- 7 будинків мисливця-рибалки;

- туристична база;

- 3 магазини;

- 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу.

Згідно з наказом голови Центральної ради товариства військових мисливців та рибалок України від 27.10.2000 № 80 «Про проведення інвентаризації та передачу майна» товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України звернулось до Вищого арбітражного суду України з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання недійсною постанови КМУ від 13.01.1995 №18 в частині покладення на МОУ функцій з управління майном підприємств, організацій та майном колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР.

Постановою Президії Вищого арбітражного суду України від 21.07.2000 в задоволенні позову відмовлено.

На виконання постанови КМУ від 13.01.1995 № 18 та постанови Президії Вищого арбітражного суду України від 21.07.2000 начальнику Головного квартирно-експлуатаційного управління МОУ доручено провести інвентаризацію та прийом до управління МОУ підприємств, організацій та майна колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР.

В подальшому наказом начальника квартирно-експлуатаційного управління Південного оперативного командування від 25.12.2000 № 86 «Про прийняття на облік майна товариства військових мисливців та рибалок» нерухоме майно Іллічівської бази відпочинку «Сокіл» закріплено за Одеською КЕЧ району (правонаступником якої є КЕВ м. Одеси) (а.с.41-42 т.1).

Учасникам справи не заперечується, що нерухоме майно бази відпочинку «Сокіл» так і не було передано в Одеську КЕЧ району (КЕВ м. Одеси).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2002 у справі № 18/375: зобов`язано Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України разом з фахівцями МОУ здійснити інвентаризацію майна, у тому числі туристичної бази; зобов`язано Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України повернути з чужого незаконного володіння на користь МОУ майно, у тому числі туристичну базу.

Верховним Судом України в постанові від 18.11.2003 у справі №18/235 зазначено, що з урахуванням постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» і постанови Кабінету Міністрів від 13.01.1995 №18 «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» саме на МОУ тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, покладено повноваження органу управління майном товариства військових мисливців та рибалок.

Згідно ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Статтею 2 вказаного Закону визначено, що вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом, а військова зброя та боєприпаси до неї також Державній спеціальній службі транспорту.

Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Статтею 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» встановлено, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 6 вказаного Закону відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Постановою КМУ від 29.08.2002 № 1282 затверджено Порядок вилучення і передачі військового майна Збройних Сил (далі Порядок).

Пунктом 3 Порядку встановлено, що у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність можуть передаватися військові містечка, інше нерухоме і рухоме військове майно (крім усіх видів озброєння, бойової техніки та боєприпасів), яке вивільняється в процесі реформування Збройних Сил і не планується до використання за призначенням, житлові будинки (разом з вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями), гуртожитки (в тому числі не завершені будівництвом), майно закладів освіти, культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров`я (крім майна санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячих оздоровчих таборів, у тому числі об`єкти, не завершені будівництвом, колишні аеропорти військової авіації, які не мають можливості самостійно забезпечувати свою сертифікаційну придатність, а також інше військове майно, якщо воно не менше ніж два рази пропонувалося до продажу конкурентними способами приватизації, але не було реалізовано.

Відповідно до пунктів 4,5 Порядку передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням:

1) Кабінету Міністрів України - щодо цілісних майнових комплексів;

2) Міноборони - щодо: іншого окремого індивідуально визначеного майна; житлового фонду та інших об`єктів соціальної інфраструктури, які перебувають в оперативному управлінні військових частин і передаються не у складі цілісних майнових комплексів.

До прийняття Кабінетом Міністрів України чи Міноборони рішення, зазначеного у пункті 4 цього Порядку, Міноборони проводить вилучення військового майна з оперативного управління військових частин. У разі прийняття рішення про вилучення військового майна воно знімається з обліку в порядку, що визначається Міноборони, і залишається на тимчасовому зберіганні та обслуговуванні цих військових частин.

Пунктом 10 Порядку визначено, що військове майно втрачає статус військового з дня затвердження акта про його приймання-передачу, крім випадків, коли воно передано до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями.

Право органу, уповноваженого управляти державним майном, самоврядної установи і організації або органу місцевого самоврядування, яким передається військове майно, на управління переданим майном або право власності на нього настає з дня затвердження акта приймання-передачі (п. 15 Порядку).

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах даної справи відсутні будь-які рішення КМУ або МОУ щодо вилучення і передачі державного (військового) нерухомого майна бази відпочинку «Сокіл» до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, самоврядним організаціям та у комунальну власність територіальних громад.

Також матеріали даної справи не містять жодних доказів, що КМУ та МОУ приймали рішення щодо відчуження нерухомого майна бази відпочинку «Сокіл», або що це майно взагалі включалось до відповідних переліків військового майна, що підлягає відчуженню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірне нерухоме майно є державним майном, має статус військового майна, а розпорядження ним було здійснено Овідіопольською РДА з перевищенням своїх повноважень.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії Б №032344 Одеській КЕЧ району (правонаступником якої на даний час є КЕВ м. Одеси) у 1986 році виконавчим комітетом Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області надано в постійне та безоплатне користування земельну ділянку загальною площею 586,5 га, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 296,8 га, розташована на території Молодіженської сільської ради. Саме на частині вказаної земельної ділянки на території військового містечка № 1 за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Молодіжне, вул. Набережна, 4, знаходяться будівлі та споруди бази відпочинку «Сокіл».

За таких підстав доводи прокурора щодо порушення прав власності держави в особі КМУ, МОУ та КЕВ м. Одеси є обґрунтованими.

Як вбачається з матеріалів справи, МРП «Сокіл», ТОВ «Лагуна-Юг», ФОП Блізюк О.К., ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили суд застосувати до вимог прокурора наслідки спливу строків позовної давності. Відповідні заяви були викладені ними у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях по суті спору.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Як вже зазначалось раніше, пунктом 2 постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» доручено КМУ до 01.03.1994 у встановленому порядку визначити органи управління майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників.

На виконання вказаної постанови, КМУ 13.01.1995 прийнято постанову за № 18 «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР», пунктом 2 якої доручено міністерствам, зазначеним у додатку, прийняти до 15.01.1995 до сфери управління майно згідно з порядком, передбаченим постановою Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 №285 «Про порядок передачі підприємств, об`єднань, організацій, установ, будинків і споруд» з наступним повідомленням органів державної статистики, податкових і фінансових установ.

Додатком до постанови КМУ від 13.01.1995 за № 18 встановлено, що на МОУ покладається управління майном, зокрема, 7 мисливських господарств; 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу.

В подальшому наказом начальника квартирно-експлуатаційного управління Південного оперативного командування від 25.12.2000 № 86 «Про прийняття на облік майна товариства військових мисливців та рибалок» нерухоме майно Іллічівської бази відпочинку «Сокіл» закріплено за Одеською КЕЧ району (правонаступником якої є КЕВ м. Одеси).

Нерухоме майно бази відпочинку «Сокіл» так і не було передано в Одеську КЕЧ району.

Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2002 у справі №18/375 зобов`язано Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України разом з фахівцями МОУ здійснити інвентаризацію майна, у тому числі туристичної бази.

Колегія суддів зауважує, що розпорядження Овідіопольської РДА та видане на його підставі свідоцтво існують більш ніж 15 років.

Власник, якщо він себе таким вважає, зобов`язаний цікавитись майном, дбати про його стан, вчиняти дії, передбачені чинним законодавством, з метою оформлення права власності (постанова Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 305/1814/16-ц).

Тобто позивачі були зобов`язані здійснювати своєчасний, повний та достовірний контроль за обліком, цільовим використанням та збереженістю військового нерухомого майна.

Враховуючи вищевстановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у випадку належного здійснення повноважень власника, володільця, користувача, опікуючись та цікавлячись належним їм майном, позивачі мали довідатись про долю власного, належного їм майна безпосередньо після прийняття оскаржуваного рішення та видачі оскаржуваного свідоцтва.

Щодо доводів скаржника про те, що матеріали даної справи не містять будь-яких доказів проінформованості КМУ про порушення свого права, колегія суддів зазначає наступне.

В матеріалах даної справи міститься лист голови Верховної ради України від 02.03.2007 за вих. № 01/7-148, адресований Прем`єр-міністру України (а.с.65 т.2), в якому зазначено наступне:

«На виконання постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 постановою КМУ від 13.01.1995 № 18 на МОУ покладено повноваження органу управління щодо розташованих на території України об`єктів власності колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР до законодавчого визначення правонаступника майна цього товариства.

МОУ в 1995 році створило комісію з метою прийняття цього майна, яка дійшла висновку про недоцільність цієї операції у зв`язку з відсутністю коштів у бюджеті міністерства, тому об`єкти власності колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР залишились у сфері управління товариства військових мисливців і рибалок Збройних Сил України.

В даний час товариство занепокоєно діями керівництва МОУ щодо негайного заволодіння їхнім майном.

З огляду на те, що мають місце законодавчо неврегульовані питання, прошу розглянути пропозиції щодо введення мораторію на об`єкти власності колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР до законодавчого визначення правонаступника майна цього товариства на території України.».

Отже, щонайменше з 02.03.2007 КМУ було достеменно відомо про те, що спірне майно не було передано МОУ, а тому доводи прокурора про те, що КМУ дізнався про порушення свого права лише після отримання ним його листа від 25.05.2018 за № 05/3-2439вих18, не приймаються колегією суддів до уваги.

Також колегією суддів враховується, що на даний час є декілька власників нерухомого майна, які володіють будівлями та спорудами бази відпочинку «Сокіл».

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011, пункт 68, "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

У даному випадку незастосування наслідків спливу строків позовної давності буде мати наслідком втручання у мирне володіння майном, суперечитиме принципу верховенства права та принципу правомірних очікувань.

Рішення Господарського суду Одеської області від 07.07.2020 у справі № 916/131/20 ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційних скарг не спростовують висновку суду та не можуть бути підставами для його скасування або зміни.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283

ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2020 у справі № 916/1426/18 залишити без змін.

Апеляційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону залишити без задоволення.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 22.12.2020.

Головуючий суддяЛ.О. Будішевська

СуддяС.В. Таран

СуддяЛ.В. Поліщук