Ухвала

від 27.04.2021 по справі 916/1426/18

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 квітня 2021 року

м. Київ

Справа №916/1426/18

Провадження №12-24гс21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачаТкача І.В.,

суддів: Анцупової Т.О., Британчука В.В., Григор`євої І.В., ГриціваМ.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Катеринчук Л.Й., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Пількова К.М., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Ситнік О.М., Сімоненко В.М., ШтеликС.П.,

перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи №916/1426/18

за касаційною скаргою керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону

на постанову Південного-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 (головуюча суддя Будішевська Л. О, судді Таран С. В., Поліщук Л. В.)

та рішенняГосподарського суду Одеської області від 09.09.2020 (головуючий суддя Волков Р. В., судді Літвінов С. В., Невінгловська Ю. М.)

за позовомзаступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси

доОвідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, Мисливсько-рибальського підприємства «Сокіл» Громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:Товариства з обмеженою відповідальністю «Лагуна-Юг», Громадської організації «Сокіл», Фізичної особи-підприємця Блізнюк Ольги Костянтинівни, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

провизнання незаконним і скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2018 року заступник військового прокурора Південного регіону України (далі- прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), Міністерства оборони України (далі - МОУ), Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси (далі - КЕВ м.Одеси) до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області (далі - Овідіопольська РДА), Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (далі - Молодіжненська сільрада) (правонаступником якої є Великодолинська селищна рада Одеського району Одеської області), Мисливсько-рибальського підприємства «Сокіл» Громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь» (далі - МРП «Сокіл») про:

- визнання незаконним та скасування розпорядження Овідіопольської РДА від 06.02.2003 № 65 «Про визнання права власності на будівлі та споруди Мисливсько-рибальського підприємства «Сокіл» Південної-регіональної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України на базі відпочинку «Сокіл» (далі - Розпорядження);

- визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно - нежитлові будівлі, будівлі та споруди бази відпочинку «Сокіл», що розташовані за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н, с. Молодіжне, видане 25.03.2003 виконавчим комітетом Молодіжненської сільради МРП «Сокіл» (далі - Свідоцтво про право власності).

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що протягом 2003-2008 років вказане нерухоме майно було незаконно розділено та відчужено фізичним та юридичним особам. Розпорядження є незаконним та порушує право державної власності та право держави в особі КМУ та МОУ як органів державної влади, які наділені повноваженнями здійснювати управління військовим нерухомим майном.

Молодіжненська сільрада, МРП «Сокіл», ТОВ «Лагуна-Юг», ФОП Блізнюк О. К., ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заявили у суді першої інстанції про застосування до позовних вимог прокурора наслідків спливу строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.09.2020 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 зазначене рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2020 залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що спірне нерухоме майно є державним майном, має статус військового майна, а розпорядження ним було здійснено Овідіопольською РДА з перевищенням своїх повноважень та порушує право державної власності. Водночас, підставою для відмови в позові стали висновки судів щодо пропуску позивачами позовної давності, про яку заявлено у справі.

Так, суди встановили, що принаймні з 02.03.2007 КМУ було достеменно відомо про те, що спірне нерухоме майно не було передано МОУ, а отже, відомо про порушення права власності держави на це майно. Суди також врахували обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2002 у справі №18/375, згідно з яким Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України було зобов`язано разом із фахівцями МОУ здійснити інвентаризацію майна, у тому числі туристичної бази, та повернути на користь МОУ спірне майно з чужого незаконного володіння.

Суди виходили з того, що у випадку належного здійснення повноважень власника, володільця, користувача, опікуючись та цікавлячись спірним майном, позивачі мали довідатися про долю цього майна безпосередньо після прийняття Розпорядження та видачі спірного Свідоцтва про право власності, які існують більш ніж 15 років.

Не погоджуючися з вищезазначеними рішенням та постановою, керівник Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2020, рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2020 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.04.2021 справу разом із вказаною касаційною скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду (п.83) від 15.09.2020 у справі №469/1044/17.

Мотивуючи ухвалу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що вимога про визнання незаконним та скасування правового акта індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування (ст. 21 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) не входить в перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, як про це визначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (п.83), а за своєю суттю ця вимога не є такою, що виключає застосування до неї позовної давності. Отже, на позови про визнання незаконним та скасування рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування поширюються положення ст. 257 ЦК Українищодо загальної позовної давності, а на підставі ч. 1ст. 261 цього Кодексуперебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав і законних інтересів.

Проаналізувавши зміст ухвалених у справі судових рішень, доводи касаційної скарги та визначені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Суд зазначає таке.

Згідно з частиною четвертою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються рішення, ухвалені за аналогічних предметів спору та підстав позову, змісту позовних вимог та схожих фактичних обставин, у яких має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Предметом спору у справі №469/1044/17 є вимоги заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного володіння.

Підставами заявленого у справі №469/1044/17 позову було порушення Коблівською сільрадою частини другої статті 59, пункту «ґ» частини третьої статті 83 Земельного кодексу України, що призвело до порушення прав територіальної громади, а також інтересів держави, оскільки Коблівська сільрада протиправно передала земельну ділянку водного фонду, яка знаходиться у межах прибережної захисної смуги Чорного моря у зоні рекреації, у приватну власність нібито із земель сільськогосподарського призначення, а надалі змінила цільове призначення на землі житлової та громадської забудови. Йшлося про те, що землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній або комунальній власності та можуть надаватися у передбаченому законом порядку лише у користування фізичних і юридичних осіб та лише для цілей, визначених земельним і водним законодавством.

Переглядаючи судові рішення, ухвалені у справі №469/1044/17, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 виклала висновок про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам Земельного кодексу України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків передбачених у статті 59 цього кодексу (пункт 73 постанови).

У пункті 74 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявляти упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

У пункті 83 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі №911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (пункт 35), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52). Тому оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу.

При цьому Велика Палата також зазначала, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади (пункт 62 постанови). Усунення перешкод територіальній громаді с. Коблеве уздійсненні нею права користування та розпоряджання земельною ділянкоюпереслідує легітимну метуконтролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням.Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим режимом земельної ділянки (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 108), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 115) (пункт 97 постанови).

Отже, переглядаючи судові рішення у справі №469/1044/17, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про переважання суспільного інтересу у контролі за використанням згідно з їх цільовим призначенням земельних ділянок, зайнятих прибережними захисними смугами, над приватним інтересом осіб, які отримали такі ділянки у власність, а відтак і необхідність скасування рішень органу місцевого самоврядування щодо передання таких ділянок у приватну власність.

Предметом спору у справі №916/1426/18, яка передана Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду на розгляд Великої Палати Верховного Суду, є вимоги Заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі КМУ, МОУ та КЕВ м.Одеси про визнання незаконним та скасування Розпорядження, а також визнання недійсним Свідоцтва про право власності. Тобтопитання витребування спірного майна чи усунення перешкод у користуванні ним не входить до предмету розгляду цієї справи.

Обґрунтовуючи підстави позову, прокурор вказує, що держава Україна є власником будівель та споруд Товариства військових мисливців та рибалок, зокрема бази відпочинку «Сокіл», яке було закріплене за військовою частиною (Одеською КЕЧ району, правонаступником якої є КЕВ м. Одеси) та набуло статусу військового майна. КМУ чи МОУ як уповноважені органи на управління державним майном, не приймали рішень щодо вилучення і передачі вказаного державного (військового) нерухомого майна, відповідно до положень Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність.

Виданим 06.02.2003 Розпорядженням визнано за Мисливсько-рибальським підприємством «Сокіл» Південної регіональної організації товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України право власності на будівлі та споруди бази відпочинку «Сокіл», які перебувають на балансі підприємства і знаходяться на території Молодіжненської сільської ради, згідно з переліком. На підставі зазначеного Розпорядження МРП «Сокіл» видано Свідоцтво про право власності. Як стверджує прокурор, нерухоме майно бази відпочинку «Сокіл» вибуло з володіння, користування та розпорядження держави незаконно, з порушенням статей 19, 41 Конституції України та статей 316, 317, 321 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду констатує, що висновки Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин, які склалися у справі №916/1426/18. У зазначених справах відмінними є предмет та підстави позовів, а також встановлені фактичні обставини.

Так, у справі №469/1044/17 йдеться про особливий статус земель водного фонду (прибережних захисних смуг), розташування яких вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 Земельного кодексу України (пункт 73 постанови). Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з огляду на цільове призначення спірної земельної ділянки як ділянки водного фонду, що не могла передаватися у приватну власність з іншою метою, ніж визначена у частині другій статті59 Земельного кодексуУкраїни, суди попередніх інстанцій правильно виснували про те, що і передання цієї ділянки у приватну власність нібито із земель сільськогосподарського призначення, і подальша зміна її цільового призначення на землі громадської забудови є протиправними. Вимоги прокурора про визнання рішень №10 і №31 незаконними та скасування у частині є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника (пункт 82 постанови).

Тоді як спір у справі №916/1426/18 стосується нерухомого майна бази відпочинку «Сокіл», власником якого, за твердженням прокурора, була держава Україна в особі КМУ та МОУ, яке незаконно вибуло з її володіння. Спірне нерухоме майно було створене за часів СРСР на території України та перебувало у користуванні військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР (загальносоюзної громадської організації). Після розпаду СРСР нерухоме майно стало об`єктом державної власності України на підставі спеціально ухвалених нормативно-правових актів, проте так і не було передане в Одеську КЕЧ району (правонаступником якої є КЕВ м.Одеси). Відтак суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що розпорядження нерухомим майном бази відпочинку «Сокіл», розташованим на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, на підставі спірного Розпорядження, було здійснено з перевищенням своїх повноважень.

Тобто підстави позовів та фактичні обставини справи №916/1426/18, що формують зміст правовідносин та впливають на застосування норм права, не є подібними справі №469/1044/17, від висновків якої Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити.

Таким чином, визначена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду правова підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачена частиною 4 статті 302 ГПК України, не знайшла свого підтвердження. Інших підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачених приписами статті 302 ГПК України, в ухвалі не наведено.

Згідно з частиною шостою статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала.

За викладених вище обставин Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав для прийняття справи №916/1426/18 до розгляду та повертає справу до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відповідній колегії суддів для розгляду.

Керуючись статтями 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу №916/1426/18 за позовом заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси доОвідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, Мисливсько-рибальського підприємства «Сокіл» Громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачівТовариства з обмеженою відповідальністю «Лагуна-Юг», Громадської організації «Сокіл», Фізичної особи-підприємця Блізнюк Ольги Костянтинівни, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 провизнання незаконним і скасування розпорядження та визнання недійсним свідоцтва про право власності повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Ткач

Судді: Т. О. Анцупова В.С. Князєв В. В. Британчук Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима В. В. Пророк В. І. Данішевська О.М. Ситнік О. С. Золотніков В. М. Сімоненко Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик