Ухвала

від 23.06.2021 по справі 916/1426/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/1426/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Ющенко М.А.,

Кабінету Міністрів України - Костюк М.Д.,

Міністерства оборони України - Дашківської О.В., Спорого І.Г.,

Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси - не з`явився,

Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області - не з`явився,

Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області - не з`явився,

Мисливсько-рибальського підприємства "Сокіл" Громадської організації "Військово-мисливське товариство ?Південь? - Оксюти В.В.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Лагуна-Юг" - не з`явився,

Громадської організації "Сокіл" - не з`явився,

Фізичної особи-підприємця Блізнюк Ольги Костянтинівни - не з`явився,

ОСОБА_1 - не з`явився,

ОСОБА_2 - не з`явився,

ОСОБА_3 - не з`явився,

ОСОБА_4 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону

на постанову Південного-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 (у складі колегії суддів: Будішевська Л.О.(головуючий), Таран С.В., Поліщук Л.В.)

та рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2020 (у складі колегії суддів: Волков Р.В. (головуючий), Літвінов С.В., Невінгловська Ю.М.)

у справі № 916/1426/18

за позовом Заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси

до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, Мисливсько-рибальського підприємства "Сокіл" Громадської організації "Військово-мисливське товариство ?Південь?

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "Лагуна-Юг", Громадської організації "Сокіл", Фізичної особи-підприємця Блізнюк Ольги Костянтинівни, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

про визнання незаконним і скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року Заступник військового прокурора Південного регіону України (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси (далі - позивач, КЕВ м. Одеси) до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області (далі - відповідач, Овідіопольська РДА), Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (далі - відповідач, Молодіжненська сільрада) (правонаступником якої є Великодолинська селищна рада Одеського району Одеської області), Мисливсько-рибальського підприємства "Сокіл" Громадської організації "Військово-мисливське товариство ?Південь? (далі - відповідач, МРП "Сокіл"), в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Овідіопольської РДА від 06.02.2003 № 65 "Про визнання права власності на будівлі та споруди Мисливсько-рибальського підприємства ?Сокіл? Південної-регіональної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України на базі відпочинку ?Сокіл? (далі - оспорюване розпорядження);

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлові будівлі, будівлі та споруди бази відпочинку " Сокіл ", що розташовані за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Молодіжне, видане 25.03.2003 виконавчим комітетом Молодіжненської сільради МРП "Сокіл" (далі - оспорюване свідоцтво про право власності).

На обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що протягом 2003- 2008 років вказане нерухоме майно було незаконно розділено та відчужено фізичним та юридичним особам. Розпорядження Овідіопольської РДА від 06.02.2003 № 65 є незаконним та порушує право державної власності та право держави в особі Кабміну та Міністерства як органів державної влади, які наділені повноваженнями здійснювати управління військовим нерухомим майном.

Ухвалами Господарського суду Одеської області від 29.08.2018 та від 31.10.2018 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю "Лагуна-Юг" (далі - ТОВ "Лагуна-Юг"), Громадську організацію "Сокіл" (далі - ГО "Сокіл"), Фізичну особу-підприємця Блізнюк Ольгу Костянтинівну (далі - ФОП Блізнюк О. К.), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Молодіжненська сільрада, МРП "Сокіл" у відзивах на позовну заяву, а ТОВ "Лагуна-Юг", ФОП Блізнюк О.К., ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у письмових поясненнях заявили у суді першої інстанції про застосування до позовних вимог прокурора наслідків спливу позовної давності.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.09.2020, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2020, в задоволенні позову відмовлено.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що розпорядження спірним майном здійснено Овідіопольською РДА з перевищенням своїх повноважень та порушує право державної власності.

Втім вважали, що у задоволенні позову слід відмовити з підстав спливу позовної давності, мотивуючи таке рішення посиланням, зокрема, на обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2002 у справі № 18/375, яким Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України зобов`язано разом із фахівцями Міністерства оброни України здійснити інвентаризацію майна, у тому числі туристичної бази, та посиланням на те, що позивачі у випадку належного здійснення повноважень власника, володільця, користувача, опікуючись та цікавлячись спірним майном, мали довідатись про долю цього майна безпосередньо після прийняття оспорюваного розпорядження РДА та видачі спірного свідоцтва про право власності, які існують більш ніж 15 років.

Крім того, суди вважали, що принаймні з 02.03.2007 Кабміну було достеменно відомо про те, що спірне нерухоме майно було передано Міністерству оброни України та про порушення права власності держави з огляду на зміст листа голови Верховної ради України від 02.03.2007 № 01/7-148 Прем`єр-міністру України, в якому голова Верховної ради України просив розглянути пропозиції щодо введення мораторію на об`єкти власності колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР до законодавчого визначення правонаступника майна цього товариства на території України.

При вирішенні спору суди попередніх інстанцій також врахували практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у т. ч. щодо застосування статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, у січні 2021 року керівник Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону подав до Касаційного господарського суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просив скасувати постанову апеляційного господарського суду від 17.12.2020 та рішення суду першої інстанції від 09.09.2020, постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.

МРП "Сокіл" до Верховного Суду засобами електронного зв`язку було направлено заперечення проти відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, в якому зазначено, що постанови Верховного Суду, на висновки у яких посилається прокурор, не є подібними до правовідносин, які виникли у даній справі, що розглядається.

Ухвалою Верховного Суду від 18.02.2021 у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючого, Міщенка І. С., Сухового В. Г., відкрито касаційне провадження у справі № 916/1426/18 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України. Призначено розгляд касаційної скарги у відкритому судовому засіданні на 24.03.2021.

09.03.2021 МРП "Сокіл" направило до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому заперечило доводи касаційної скарги, просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

17.03.2021 Міністерство оборони України направило до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому підтримало доводи касаційної скарги, просило її задовольнити.

15.03.2021 Великодолинська селищна рада Одеського району Одеської області направила до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому заперечила доводи касаційної скарги, просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

23.03.2021 Кабінетом міністрів України до Верховного Суду засобами електронного зв`язку направлено письмові пояснення на касаційну скаргу, які подано поза межами строку, встановленого ухвалою суду від 18.02.2021, а отже, з огляду на положення статті 118 ГПК України, Суд залишає ці письмові пояснення без розгляду.

Інші учасники справи не скористалися наданим їм процесуальним законом правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Розпорядженням Заступника керівника апарату-керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 16.03.2021 № 29.3-02/420 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 916/1426/18 у зв`язку з обранням судді Сухового В. Г. членом Вищої ради правосуддя (відповідно до рішення XVIII чергового з`їзду суддів України від 09.03.2021) та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2021 судову справу № 916/1426/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: Берднік І. С. - головуючий, Зуєв В. А., Міщенко І. С.

Ухвалою Верховного Суду від 17.03.2021 прийнято до розгляду справу № 916/1426/18 у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.

Ухвалою Верховного Суду від 07.04.2021 справу № 916/1426/18 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у зв`язку з необхідністю відступити від правового висновку Великої Палати Верховного Суду щодо незастосування позовної давності до вимоги про визнання незаконним та скасування рішення органу державної влади або місцевого самоврядування, викладеного у пункті 83 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28.04.2021 справу №916/1426/18 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що визначена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду правова підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачена частиною 4 статті 302 ГПК України, не знайшла свого підтвердження, оскільки підстави позовів та фактичні обставини справи № 916/1426/18, що формують зміст правовідносин та впливають на застосування норм права, не є подібними справі № 469/1044/17, від висновків якої Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважав за необхідне відступити.

Ухвалою Верховного Суду від 26.05.2021 призначено касаційну скаргу Керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на постанову Південного-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2020 у справі № 916/1426/18 до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23.06.2021.

Ухвалою Верховного Суду від 10.06.2021 задоволено заяву МРП "Сокіл" про проведення судового засідання у справі № 916/1426/18 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та забезпечено його участь у судовому засіданні у справі № 916/1426/18, що відбудеться 23.06.2021 об 11:00, в режимі відеоконференції через програмне забезпечення "EasyCon".

КЕВ м. Одеси, Овідіопольська РДА, Великодолинська сільрада, ТОВ "Лагуна-Юг", ГО "Сокіл", ФОП Блізнюк О. К., ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК України не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, представників учасників справи, які з`явились у судове засідання, у тому числі і у режимі відеоконференції, дослідивши наведені доводи у касаційній скарзі та відзивах на неї, та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні зазначеної справи судами попередніх інстанцій установлено, що 06.02.2003 Овідіопольською РДА видано розпорядження № 65, яким визнано за МРП "Сокіл" Південної регіональної організації товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України право власності на будівлі та споруди бази відпочинку "Сокіл", які перебували на балансі підприємства і знаходились на території Молодіжненської сільської ради, згідно переліку.

Вказаний перелік оформлений у вигляді додатку до розпорядження та містить перелік будівель та споруд, на які визнано право власності.

На підставі зазначеного розпорядження 25.03.2003 МРП "Сокіл" видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно загальною площею понад 17 тис. кв. м.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та КЕВ м. Одеси про визнання незаконним та скасування розпорядження Овідіопольської РДА від 06.02.2003 № 65 та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно - нежитлові будівлі, будівлі та споруди бази відпочинку " Сокіл ", що розташовані за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Молодіжне, видане 25.03.2003 виконавчим комітетом Молодіжненської сільради МРП "Сокіл", обґрунтував вимоги тим, що оскаржуване розпорядження є незаконним, порушує право державної власності, прийняте з порушенням положень статті 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України", пунктів 1, 3 постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", статей 2, 3, 6 Закону України "Про правовий режим майна в Збройних силах України", положень Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2020 № 1282, тому підлягає скасуванню.

Відповідно до положень Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України", постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", а також обставин, установлених у постанові Президії Вищого арбітражного суду України від 21.07.2000 та правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 18.11.2003 у справі №18/235, судами констатовано, що саме на Міністерство оборони України покладено повноваження органу управління майном товариства військових мисливців та рибалок, і зокрема, щодо 7 мисливських господарств; 7 будинків мисливця-рибалки; туристичної бази; 3 магазинів; 3 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Одеського військового округу.

За встановленого та враховуючи те, що Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України рішень про вилучення і передачу державного (військового) нерухомого майна бази відпочинку "Сокіл" до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, самоврядним організаціям та у комунальну власність територіальних громад не приймали, суди дійшли висновку, що спірне нерухоме майно є державним майном, має статус військового майна, а розпорядження ним було здійснено Овідіопольською РДА з перевищенням своїх повноважень.

Разом з тим, застосувавши наслідки спливу строків позовної давності, судами відмовлено у задоволенні позовних вимог прокурора виходячи з того, що розпорядження Овідіопольської РДА та видане на його підставі свідоцтво існують більш ніж 15 років; власники майна зобов`язані були здійснювати своєчасний, повний та достатній контроль за обліком, цільовим використанням та збереженням військового нерухомого майна враховуючи обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2002 у справі №18/375, яким зобов`язано Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України разом з фахівцями Міністерства оборони України здійснити інвентаризацію майна, у тому числі туристичної бази, а також лист голови Верховної ради України від 02.03.2007 за вих. № 01/7-148, адресований Прем`єр-міністру України, яким Кабінету Міністрів України пропонувалось розглянути питання щодо введення мораторію на об`єкти власності колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР до законодавчого визначення правонаступника майна цього товариства на території України, що вказує на обізнаність позивачів про порушення своїх прав.

При цьому урахувавши те, що на даний час є декілька власників нерухомого майна, які володіють будівлями та спорудами бази відпочинку " Сокіл ", місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, застосував 1 Протокол до Конвенції і практику ЄСПЛ, встановив невідповідність втручання у право цих осіб на мирне володіння майном трьом критеріям правомірності такого втручання та порушення принципу належного урядування.

У поданій касаційній скарзі керівник Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону послався на те, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, які регулюють питання позовної давності, а саме: статей 252 - 254, 256, 257, 260, 261 Цивільного кодексу України, порушенні норм процесуального права, зокрема, статей 86, 91, 236, 237 ГПК України, та застосування судом наведених норм матеріального права без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, та постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 923/197/18, від 01.10.2020 у справі № 912/1672/18, від 11.07.2018 у справі № 904/9530/16, від 02.12.2020 у справі № 487/10119/14, від 02.12.2020 у справі № 310/5980/13.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції, яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проте постанови Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, висновками у яких прокурором обґрунтовано наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прийнято у справах, правовідносини у яких не є подібними до правовідносин у справі, яка розглядається.

У справах, на які Прокурор і Міністерство оборони України послалися у поданих касаційних скаргах, суди при вирішенні спорів по різному застосували положення частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, за змістом якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом із тим результат вирішення спорів залежав від встановлених у справах обставин.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, розглянувши спір за позовом прокурора в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Державного підприємства "Київське лісове господарство" до фізичних осіб про скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки та витребування їх з чужого незаконного володіння, дійшла висновку про скасування судових рішень попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд, вказавши на те, що суди всупереч вимогам частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України не встановили, коли про порушення своїх прав довідалась Київська обласна державна адміністрація та Державне підприємство "Київське лісове господарство", в інтересах яких прокурор звернувся з позовом до суду.

У постанові від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Київської обласної державної адміністрації, Національного університету біоресурсів і природокористування України до Бучанської міської ради Київської області, фізичної особи про визнання недійсними рішень, скасування рішень про державну реєстрацію та витребування земельних ділянок із незаконного володіння, Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення, а справу направила на новий розгляд з огляду на те, що ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не встановлено, коли саме орган, що наділений правом розпоряджатися спірними земельними ділянками (Кабінет Міністрів України) довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що відповідно до положень частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України є початком перебігу строку позовної давності.

У постанові від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц за позовом Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах Управління, Державного підприємства "Ржищівський лісгосп" до фізичної особи, Халчанської сільської ради про визнання незаконним і скасування рішення сільської ради, визнання недійсним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію земельної ділянки, витребування земельної ділянки, Велика Палата Верховного Суду залишила без змін судові рішення суду першої та апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог, виходячи з встановлених судами обставин про те, що особа, в інтересах якої прокурор пред`явив позов дізналася про порушення свого права у грудні 2014 року, а прокурор звернувся з позовом до суду у серпні 2016 року, тобто в межах строку позовної давності.

У постанові від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13 за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Київської обласної державної адміністрації, Державної інспекції сільського господарства в Київській області до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області та фізичних осіб про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державних актів, витребування земельних ділянок, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, який встановив час, коли позивачі, в інтересах яких звернувся прокурор з зазначеними позовними вимогами, та відсутність пропуску строку позовної давності.

У постанові від 10.09.2020 у справі № 923/197/18 за позовом заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства аграрної політики та продовольства України (правонаступник - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України) до Білокриницької селищної ради, Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (правонаступник - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України) про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету та визнання недійсними свідоцтв про право власності, та у постанові від 01.10.2020 у справі № 912/1672/18 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", Злинської сільської ради Кіровоградської області в особі її виконавчого комітету, Товариства з обмеженою відповідальністю "Мейола Інвест", Державного реєстратора прав про визнання незаконними та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про державну реєстрацію права власності та визнання права власності за державою, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачами, виходячи з встановленого судом факту відсутності пропуску строку позовної давності (особи, в інтересах яких пред`явлено позов прокурора, дізнались про порушення прав лише у грудні 2017 року).

У постанові від 11.07.2018 у справі № 904/9530/16 за позовом першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади" до Дніпропетровської міської ради, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Сервіс Плюс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестдніпро" про визнання незаконним та скасування рішення, наказу та витребування майна, Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі, у зв`язку з визнанням поважними причини пропуску строку позовної давності.

Щодо правових висновків викладених у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, підставами позову у якій було порушення Коблівською сільрадою частини 2 статті 59, пункту "ґ" частини 3 статті 83 Земельного кодексу України, що призвело до порушення прав територіальної громади, а також інтересів держави, оскільки Коблівська сільрада протиправно передала земельну ділянку водного фонду, яка знаходиться у межах прибережної захисної смуги Чорного моря у зоні рекреації, у приватну власність нібито із земель сільськогосподарського призначення, а надалі змінила цільове призначення на землі житлової та громадської забудови, колегією суддів враховано, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28.04.2021 повернуто справу № 916/1426/18, яка розглядається. При цьому Велика Палата вказала, що підстави позовів та фактичні обставини справи №916/1426/18, що формують зміст правовідносин та впливають на застосування норм права, не є подібними справі №469/1044/17.

З огляду на зміст ухвали Великої Палати Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 916/1426/18, яка розглядається, щодо неподібності правовідносин у цій справі та у справі № 469/1044/17, не є подібними правовідносини і у справах № 487/10119/14 (постанова від 02.12.2020) (за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави до Миколаївської міської ради, фізичної особи про визнання незаконними і скасування рішення міської ради та визнання недійсним державного акту на право власності на землю) та № 310/5980/13 (постанова від 02.12.2020) (за позовом Бердянської міжрайонної прокуратури в інтересах держави до Бердянської міської ради, Управління Держземагентства у Бердянському районі Запорізької області, фізичної особи про визнання незаконним та скасування рішення ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки).

Отже, аналіз висновків, зроблених у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 у справі № 916/1426/18, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судом з урахуванням інших предмета і підстав заявленого позову, суб`єктного складу сторін, фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на постанову Південного-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2020 у справі № 916/1426/18.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко