Постанова

від 21.12.2020 по справі 905/473/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2020 р. Справа № 905/473/20

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Попков Д.О., суддя Стойка О.В.

секретар судового засідання Євтушенко Є.В.

за участю представників:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Мармпромсервис , м. Маріуполь вх. № 2908 Д/З на рішення господарського суду Донецької області від 10.09.2020 р. у справі № 905/473/20 (суддя - Зекунов Е.В., повний текст складено та підписано 18.09.2020 р.)

за позовом Маріупольської міської ради, м. Маріуполь

до Товариства з обмеженою відповідальністю Мармпромсервис , м. Маріуполь

про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення 461 692,22 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Маріупольська міська рада (далі - ММР, позивач) звернулася до господарського суду Донецької області з позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки від 31.01.2013 р. та про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Мармпромсервис (далі - ТОВ Мармпромсервис , відповідач) заборгованості з орендної плати в сумі 444 630,23 грн. за період з червня 2016 року по липень 2019 року, а також пені в сумі 17 061,99 грн. за період з 30.07.2018 р. по 30.07.2019 р.

В обґрунтування позовних вимог Маріупольська міська рада посилається на те, що відповідач систематично не сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою, на якій розміщений належний відповідачеві на праві власності об`єкт нерухомого майна, що є підставою для розірвання договору оренди на підставі ст. 32 Закону України Про оренду землі .

Рішенням господарського суду Донецької області від 10.09.2020 р. позовні вимоги задоволено:

- розірвано договір оренди, укладений між Маріупольською міською радою та ТОВ «Марпромсервис» , земельної ділянки площею 0,2158 (кадастровий номер 1412336300:01:006:1080) по пр. Леніна (Миру), 103а від 31.01.2013 серія та номер: б/н, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер запису про інше речове право: 262541 від 01.03.2013, невід`ємною частиною якого є додаткова угода до договору оренди земельної ділянки, затверджена рішенням господарського суду Донецької області від 06.11.2019 у справі №905/1207/19;

- з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість в сумі 444 630,23 грн., пеню в сумі 12 795,79 грн., а також судовий збір в сумі 8 943,04 грн.

Рішення суду мотивоване, зокрема, з тих підстав, що відповідач систематично не виконував умови договору оренди земельної ділянки в частині повної та своєчасної сплати орендної плати, що є істотним порушенням його умов, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість у заявленій до стягнення сумі, яка підтверджується розрахунком Департаменту фінансів ММР.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Скаржник стверджує, що при розірванні договору оренди він буде продовжувати використовувати спірну земельну ділянку, враховуючи розташування на цій земельній ділянці будівлі, яка належить відповідачу на праві власності, проте в нього вже не буде обов`язку здійснювати плату за користування землею, що спричинить значну шкоду місцевому бюджету та суперечитиме вимогам ст. 377 ЦК України.

В апеляційній скарзі відповідач оскаржує наданий Департаментом фінансів ММР розрахунок в якості належного доказу у справі.

За поясненнями відповідача, на теперішній час ТОВ Мармпромсервис не має посади бухгалтера, а його директор не володіє спеціальними знаннями у сфері бухгалтерського обліку для проведення розрахунків з орендної плати.

На думку скаржника, належним позивачем в частині стягнення заборгованості по орендній платі за земельну ділянку має бути орган доходів і зборів, а не міська рада як уповноважена власником землі особа.

У визначений ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 р. строк, від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Представники сторін у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином.

Частинами 1-2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням ММР №6/26-2657 від 27.11.2012 р. затверджено проект землеустрою по відводу та надано із земель автомобільного транспорту в оренду строком на 10 років земельну ділянку з розміром орендної плати на рівні 3 % від її грошової оцінки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, об`єктів туристичної інфраструктури, інших будівель громадської забудови (реконструкція нежитлової будівлі в торгово-офісно-готельному комплекс, ресторан, банк) по АДРЕСА_1 гр. Гнилосирову В.І.

В цьому рішенні ММР зазначено, що нежитлова будівля по пр. Леніна, 103а належить гр. ОСОБА_1 згідно з рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 19.07.2012 р. у справі № 2/0519/2902/12 та випискою про держреєстрацію прав міського КП Маріупольське БТІ від 10.08.2012 р. № 35126383.

Право у формі комунальної власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за Маріупольською міською радою 27.02.2013 р. на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 805736, виданого 27.02.2013 р., що підтверджується інформаційною довідкою №196911791 від 20.01.2020 р.

31.01.2013 між Маріупольською міською радою, як орендодавцем, та ОСОБА_1 , як орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець, згідно з рішенням Маріупольської міської ради від 27.11.2012 № 6/23-2657, надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (кадастровий номер 1412336300:01:006:1080).

В оренду передається земельна ділянка площею: 0, 2158 га (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору, на земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля.

Згідно з п. 3.1. договору, його укладено на 10 (десять) років (з 27.11.2012 року до 27.11.2022 року).

За умовами п. 5.1. договору, земельна ділянка передається в оренду з метою та за цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, об`єктів туристичної інфраструктури та установ громадського харчування, будівель кредитно-фінансових установ, інших будівель громадської забудови (реконструкція нежилого приміщення у торгово-офісно-готельний комплекс, ресторан, банк, центр молодіжного дозвілля).

Згідно з п. 4.3. договору, орендна плата за землю (платіж) сплачується орендарем у грошовій формі у розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки (за рік) на рахунок: №33213815700052 код 13050200, отримувач - Маріуп. УК/Жовтневий район, код ЄДРПОУ 37989721, банк Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, МФО 834016.

Відповідно до п.4.5. договору, орендар зобов`язаний самостійно щорічно отримувати в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (в управлінні Держземагентства у м. Маріуполі) витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки та вносити орендну плату у новому розмірі з дня її індексації, відповідно до витягу.

Пунктом 4.11. договору передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня, яка нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки НБУ на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Згідно з п.п. 9.3.1.4. договору, орендодавець має право на своєчасне внесення до бюджету орендної плати.

Відповідно до п.п. 9.2.10. договору, орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату в порядку та у строки, передбачені договором.

Відповідно до п. 11.4.2 договору, дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок:

- невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором;

- невиконання другою стороною обов`язків, передбачених ст.ст. 25, 26 Закону України «Про оренду землі» ;

- випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає використанню;

- порушень земельного законодавства, передбачених ст. 211 Земельного кодексу України;

- використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

- систематична несплата земельного податку або орендної плати;

- з інших підстав, визначених законом.

Договір підписаний представниками сторін без зауважень чи заперечень, проте сторонами не надано доказів його державної реєстрації у розумінні вимог ч. 3 ст. 640 ЦК України в редакції, чинній на дату його укладання. При цьому, відомості про реєстрацію права оренди внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 01.03.2013 р.

В подальшому, 20.03.2013 р. між ОСОБА_1 , як продавцем, та ТОВ «Марпромсервис» , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, відповідно до п. 1 якого продавець продав, а покупець купив нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На земельній ділянці площею 0,2158 га, кадастровий номер 1412336300:01:006:1080, розташовано: нежитлова будівля сторожка літ. А-1, площею 4,4 кв.м., паркан № 1, замощення І. Відчужується нежитлова будівля літ. А-1, площею 4,4 кв.м., паркан № 1, замощення І в цілому.

Згідно з п. 2 договору купівлі-продажу, зазначена нежитлова будівля належить продавцю на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області 19.07.2012 у справі № 2/0519/2902/12, зареєстрованого у Маріупольському бюро технічної інвентаризації 10.08.2012 згідно з Витягом про державну реєстрацію прав № 35126383 реєстраційний №37346069 номер запису 4952 в книзі 8.

Умовами п.10 договору купівлі-продажу визначено, що право власності на придбану нежитлову будівлю у відповідності до ст. 334 ЦК України виникає у покупця з моменту державної реєстрації посвідченого у нотаріальному порядку цього договору, з цього ж моменту у відповідності до ч. 3 ст. 640, ст. 210 ЦК України договір вважається укладеним та вчиненим.

Договір купівлі-продажу підписаний сторонами без зауважень та 20.03.2013 зареєстрований приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Лушкіною О.В. в реєстрі за № 195.

Відповідно до витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 1433773 від 20.02.2013, договір зареєстрований 20.03.2013, номер запису про право власності 400238.

Рішенням ММР № 6/27-3108 від 16.04.2013 р.:

- визнано нечинним рішення ММР № 6/23-2657 від 27.11.2012 р.;

- розірвано договір оренди земельної ділянки від 31.01.2013 р., зареєстрований в реєстраційній службі Маріупольського управління юстиції Донецької області 04.03.2013 р. за № 921223 шляхом укладання додаткової угоди між ММР та гр. ОСОБА_1 ;

- затверджено технічну документацію по землеустрою встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), і надано із земель житлової та громадської забудови в оренду строком на 10 років земельну ділянку (кадастровий № 1412336300:01:006:1080) площею 0,2158 га з розміром орендної плати на рівні 3 % від її грошової оцінки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, будівель кредитно-фінансових установ, інших будівель громадської забудови (реконструкція нежитлової будівлі в торгово-офісно-готельний комплекс, ресторан, банк, центр молодіжного дозвілля) по АДРЕСА_1 -ні міста ТОВ Мармпромсервис .

Даним рішенням відповідача було зобов`язано здійснити ряд дій, зокрема, оформити правовстановлюючі документи на земельну ділянку у встановленому законом порядку.

Доказів виконання вимог рішення ММР № 6/27-3108 від 16.04.2013 р. відповідачем до матеріалів справи не надано.

Рішенням господарського суду Донецької області від 06.11.2019 у справі №905/1207/19 визнано укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 31.01.2013 р., якою змінено сторону орендаря в цьому договорі - замість гр. ОСОБА_1 зазначено ТОВ Марпромсервис .

Дане рішення суду не оскаржувалося сторонами в апеляційному чи касаційному порядку та набрало законної сили у визначений чинними процесуальними нормами строк.

При цьому, в межах справи №905/1207/19 Маріупольською міською радою не було доведено факту істотного порушення ТОВ Марпромсервис умов договору оренди земельної ділянки від 31.01.2013 р., зокрема, факту її використання не за цільовим призначенням, що стало підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про розірвання цього договору.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач стверджує, що за ТОВ «Марпромсервис» обліковується заборгованість у сумі 461 692,22 грн., яка складається з боргу зі сплати орендної плати у сумі 444 630,23 грн. за період з червня 2016 року по липень 2019 року та пені у сумі 17 061,99 грн. за період з 30.07.2018 по 30.07.2019 року, що, на думку Маріупольської міської ради є підставою для розірвання означеного договору оренди земельної ділянки від 31.01.2013 р. у судовому порядку.

Частиною першою статті 2 ЗУ Про оренду землі передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписами статті 1 ЗУ Про оренду землі , яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 ЗУ Про оренду землі , договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним; об`єктом плати за землю є земельна ділянка; плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 15 ЗУ Про оренду землі , істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Положеннями статей 24, 25 ЗУ Про оренду землі , визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 31 ЗУ Про оренду землі , договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

У п.14.1.136 ст.14 Податкового кодексу України закріплено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 288.1 ст. 288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Частиною першою статті 32 ЗУ Про оренду землі встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Стаття 141 ЗК України передбачає таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Отже, систематичне невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів стало підставою звернення позивача до суду у цій справі з вимогою до відповідача про дострокове розірвання договору оренди землі, та відповідно зобов`язання відповідача погасити наявну заборгованість зі сплати орендної плати, а також сплатити пеню, заявлену на підставі п. 4.11 договору оренди земельної ділянки.

Місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні обґрунтовано зазначено про те, що наведені положення спеціального законодавства, які регулюють спірні відносини, вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж повторне порушення вже може свідчити про систематичність.

Враховуючи, що право оренди спірної земельної ділянки було зареєстровано 01.03.2013 р., тому у розумінні вимог ст. 120 ЗК України, ч. 1 ст. 377 ЦК України та ч. 3 ст. 7 Закону України Про оренду землі до ТОВ Мармпромсервис від гр. ОСОБА_1 перейшло право оренди на тих самих умовах, що передбачалися для попереднього орендаря.

Посилаючись на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 07.11.2018 р. у справі № 910/20774/17 та від 19.06.2018 р. у справі № 922/3655/17, господарський суд Донецької області, приймаючи рішення від 06.11.2019 р. у справі № 905/1207/19 дійшов висновку, що після відчуження об`єктів нерухомості попередні власники не повинні сплачувати орендну плату за земельну ділянку, користувачем якої вони вже не є, а зобов`язання з такої сплати автоматично виникає у нового власника нерухомості.

Отже, незважаючи на те, що особу орендаря земельної ділянки площею 0,2158 га по АДРЕСА_1 замінено шляхом визнання укладеною рішенням суду від 06.11.2019 р. у справі № 905/1207/19 додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 31.01.2013 р., до ТОВ Мармпромсервис після проведення відповідних реєстраційних дій за договором купівлі-продажу від 20.03.2013 р. в тому самому обсязі перейшли як права, так і обов`язки за договором оренди земельної ділянки від 31.01.2013 р., що були у попереднього орендаря - гр. ОСОБА_1 .

Безперечно, приведення орендних правовідносин у відповідність з вимогами земельного законодавства та виконання приписів рішення ММР № 6/27-3108 від 16.04.2013 р. покладалося на відповідача як нового власника нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, проте чинним законодавства не передбачено відповідальності за таку бездіяльність.

Отже, з березня 2013 року до відповідача перейшов обов`язок сплати орендної плати за користування земельною ділянкою відповідно до розділу 4 договору оренди земельної ділянки від 31.01.2013 р.

Відповідачем до матеріалів не надано жодного доказу сплати орендної плати не тільки у заявлений до стягнення період, а й взагалі з 2013 року, що безумовно свідчить про систематичність невиконання ним взятих на себе зобов`язань за договором в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів та є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки від 31.01.2013 р. у судовому порядку.

З огляду на вимоги ч. 1 ст. 32 Закону України Про оренду землі , ст. 141 ЗК України, ч. 2 ст. 651 ЦК України та доведений позивачем й матеріалами справи факт істотного систематичного порушення відповідачем умов договору оренди земельної ділянки від 31.01.2013 р., суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги Маріупольської міської ради про розірвання цього договору з мотивів несплати відповідачем орендної плати протягом тривалого часу.

Судовою колегією також звертається увага на те, що земельна ділянка площею 0,2158 га (кадастровий № 1412336300:01:006:1080) рішенням ММР № 6/27-3108 від 16.04.2013 р. була надана відповідачу в оренду строком на 10 років з метою реконструкції нежитлової будівлі, яка розташована на цій земельній ділянці, в торгово-офісно-готельний комплекс, ресторан, банк, центр молодіжного дозвілля, і як зазначено у рішенні ММР № 6/23-2657 від 27.11.2012 р. - ця нежитлова будівля належить гр. ОСОБА_1 згідно з рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 19.07.2012 р. у справі № 2/0519/2902/12.

Тобто, спірна земельна ділянка виділялася позивачем не для обслуговування та експлуатації належних відповідачу об`єктів нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. А-1 площею 4,4 кв.м., паркану № 1 та замощення І, тому розірвання договору оренди земельної ділянки від 31.01.2013 р. не порушує право власності відповідача на ці об`єкти, а твердження апеляційної скарги про те, що відповідач продовжить користування означеною земельною ділянкою після розірвання договору оренди не відповідають обставинам справи.

З позовної заяви та розрахунку Департаменту фінансів ММР вбачається, що позивачем розрахована заборгованість з орендної плати з червня 2016 року по липень 2019 року в сумі 444 630,23 грн., розрахунок якої відповідає умовам п. 4.1 - п. 4.10 договору оренди земельної ділянки, витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 5049 від 15.08.2019 р. та відповідній індексації грошової оцінки земель міста Маріуполя.

Доказів сплати зазначеної заборгованості відповідачем до матеріалів справи не надано, тому господарський суд Донецької області на законних підставах стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 444 630,23 грн.

Доводи апеляційної справи про невідповідність розрахунку Департаменту фінансів ММР вимогам чинного процесуального законодавства та безпідставність прийняття цього розрахунку в якості належного доказу у справі судом першої інстанції при вирішенні спору по суті відхиляються за недоведеністю.

Водночас судова колегія наголошує, що відповідачем ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано власного контррозрахунку заборгованості, а посилання відповідача на відсутність у його товариства посади головного бухгалтера та необхідних спеціальних знань у директора не приймаються до уваги з огляду на приписи ч. 1 ст. 74 ГПК України.

Доводи відповідача про те, що належним позивачем в частині стягнення заборгованості по орендній платі за земельну ділянку має бути орган доходів і зборів, а не міська рада як уповноважена власником землі особа також не приймаються до уваги, оскільки ММР є орендодавцем за договором оренди від 31.01.2013 р., а відповідач мав сплачувати орендну плату саме орендодавцю на визначений у договорі розрахунковий рахунок.

Крім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 17 061,99 грн. за період з 30.07.2018 р. по 30.07.2019 р. на підставі п. 4.11 договору оренди земельної ділянки від 31.01.2013 р.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Приписами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у ГК України, іншими законами та договором.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язань.

За приписами п. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем порушено вимоги ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України при розрахунку пені на заборгованість з орендної плати за період з червня 2018 року по листопад 2018 року, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 12 795,79 грн., а в частині позовних вимог про стягнення пені в сумі 4 266,20 грн. слід відмовити за необґрунтованістю нарахування.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду ґрунтується на повному і всебічному дослідженні всіх обставин справи, прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, а тому, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Донецької області від 10.09.2020 р. у справі № 905/473/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено 22.12.2020 р.

Головуючий суддя В.І. Пушай

Суддя Д.О. Попков

Суддя О.В. Стойка