Ухвала від 22.12.2020 по справі 910/227/20

УХВАЛА

22 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/227/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Спецтермомонтаж-Енерго

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020,

додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020

у справі № 910/227/20

за позовом Приватного акціонерного товариства по пуску, налагодженню, удосконаленню технології та експлуатації електростанцій і мереж Львіворгрес

до Товариства з обмеженою відповідальністю Спецтермомонтаж-Енерго (далі - ТОВ Спецтермомонтаж-Енерго , скаржник)

про стягнення 482 134,14 грн.,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ Спецтермомонтаж-Енерго 11.12.2020 безпосередньо звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 (повний текст постанови виготовлений 01.12.2020) у справі №910/227/20, ухвалити нове рішення суду, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Крім того, скаржник просить суд розглядати справу у судовому засіданні за участі представника скаржника.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши касаційну скаргу ТОВ Спецтермомонтаж-Енерго у контексті оскаржуваних судових рішень, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Приватне акціонерне товариство по пуску, налагодженню, удосконаленню технології та експлуатації електростанцій і мереж Львіворгрес звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ Спецтермомонтаж-Енерго про стягнення 482134,14 грн., з яких 424 312,04 грн. - основний борг, 18 658,10 грн. - 3% річних та 39164,00 грн. інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушення відповідачем умов Договору про надання послуг від 14.12.2017 №17.201.034, укладеного між сторонами, щодо належної та своєчасної оплати за виконані позивачем роботи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 позов Приватного акціонерного товариства по пуску, налагодженню, удосконаленню технології та експлуатації електростанцій і мереж Львіворгрес до ТОВ Спецтермомонтаж-Енерго про стягнення 482 134,14 грн. - задоволено повністю. Стягнуто ТОВ Спецтермомонтаж-Енерго на користь Приватного акціонерного товариства по пуску, налагодженню, удосконаленню технології та експлуатації електростанцій і мереж Львіворгрес суму основного боргу у розмірі 424 312,04 грн., 3% річних у розмірі 18 658,10 грн., інфляційні втрати у розмірі 39 164,00 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 у справі №910/227/20 стягнуто з ТОВ Спецтермомонтаж-Енерго на користь Приватного акціонерного товариства по пуску, налагодженню, удосконаленню технології та експлуатації електростанцій і мереж Львіворгрес витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 37 600,00 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 у справі №910/227/20 рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 - залишено без змін.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані доведеністю позивачем належними та допустимими доказами правомірності нарахування суми основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних, що, у свою чергу, підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

При цьому колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що суд першої інстанції, правомірно визнав необґрунтованими твердження відповідача про те, що він не прийняв виконані позивачем роботи у зв`язку з тим, що потреба в їх наявності відпала (у зв`язку з простроченням виконання позивачем робіт), оскільки про такі обставини відповідач повинен був попередити позивача до того як отримав від нього акт виконаних робіт (тобто, в процесі виконання робіт, а не після їх завершення).

Щодо незгоди апелянта з додатковим рішенням Господарського суду міста Києва колегія суддів апеляційної інстанції відзначила, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, твердження апелянта, що у спірних правовідносинах співмірним із складністю справи і сталою судовою практикою є затрачений час 1 година для аналізу судової практики у даній категорії спору є голослівними та такими, що спростовується висновками суду.

Не погоджуючись із ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій у справі №910/227/20, ТОВ Спецтермомонтаж-Енерго звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020, як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства та не ґрунтуються на всебічному дослідженні обставин справи. При цьому скаржник вказує, що судові рішення ухвалені без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах №№ 908/2109/18, 914/1949/18, 922/445/19, 905/1795/18, 915/1654/19.

Так, пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України Про судоустрій і статус суддів , частина перша статті 17 ГПК України.

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України (в редакції чинній від 08.02.2020) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 становив 2102, 00 грн.

Предметом позову в даній справі є стягнення 482 134,14 грн., а, отже, ціна позову у справі № 910/227/20 не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності підстав, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії господарських справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм та наявності обставин конкретної справи, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Водночас скаржник, як на підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктом 2 частиною третьої статті 287 ГПК України, у поданій касаційній скарзі не посилається.

Крім того, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають Суду підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або дана справа має виняткове значення для скаржника, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, визначені частиною третьої статті 287 ГПК України.

Наведені скаржником доводи зводяться до заперечень обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, і до переоцінки доказів по справі, та фактично до незгоди з ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій.

Разом з тим, Верховний Суд враховує, що мотиви касаційної скарги фактично ідентичні викладеним мотивам у апеляційній скарзі, оцінку яким було надано судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.

Визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Використання оціночних чинників, як-то: виняткове значення , суспільний інтерес , значення для формування єдиної правозастосовчої практики , малозначні справи тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду .

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням суду попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень висновків Верховного Суду не є достатньо переконливими, оскільки як вбачається зі змісту вказаних постанов останні не суперечать висновкам оскаржуваних судових рішень, а також ухвалені за інших, встановлених судами, обставин справи та доказів по справі.

Також Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, та судову практику щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним , справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №910/227/20, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

З огляду на викладене клопотання скаржника, подане у цій справі, залишається без розгляду.

Керуючись статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Спецтермомонтаж-Енерго на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 у справі №910/227/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос