Постанова

від 08.12.2020 по справі 344/1910/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/1910/20

Провадження № 22-ц/4808/1093/20

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Горейко М.Д.,

секретаря Мельник О.В.,

з участю: представника апелянта ОСОБА_1 та представника позивача Якубовського О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНКУРС» , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю « Компанія з управління активами «ПРЕСТИЖ КАПІТАЛ» про припинення трудових відносин, за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами Престиж Капітал на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Татаріновою О.А. 01 липня 2020 року у м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області, повний текст якого складено 03 липня 2020 року,

в с т а н о в и в :

У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНКУРС» , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю « Компанія з управління активами «ПРЕСТИЖ КАПІТАЛ» про припинення трудових відносин.

В обґрунтування позову зазначено, що з 22.05.2018 року він є директором товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНКУРС» . Відповідно до п. 8.1. Статуту Товариства його учасниками є: ОСОБА_3 (частка якого у статутному капіталі становить 1%), Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Престиж капітал» (частка у статутному капіталі становить 99 %). Заявою від 07.11.2019 року позивач звернувся до учасників товариства, ОСОБА_3 та ТзОВ «Компанія з управління активами «Престиж капітал» із заявою про звільнення його за власним бажанням з 13.12.2019 року. Повідомленням від 07.11.2019 року позивачем, як виконавчим органом Товариства, було скликано загальні збори, проведення яких призначено на 13.12.2019 року о 10 год. 15 хв. До порядку денного зазначених загальних зборів учасників товариства було включено питання щодо звільнення з посади директора Товариства ОСОБА_2 та призначення нового директора товариства. У призначений день та час загальні збори не відбулися у зв`язку із відсутністю кворуму (відсутність представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Престиж капітал» , частка у статутному капіталі якого складає 99 %). Дана обставина унеможливила реалізацію позивачем свого права на розірвання трудового договору за його ініціативою, що порушує його право передбачене ст. 38 КЗпП України. Підпунктом «ї» пункту 7.2. Статуту товариства визначено, що призначення та відкликання директора є виключною компетенцією загальних зборів учасників товариства. Позивач своєчасно, за два тижні попередив учасників Товариства про своє звільнення за власним бажанням та скликав загальні збори учасників Товариства із відповідним порядком денним. Таким чином, позивачем виконано всі передбачені законом необхідні дії щодо припинення трудового договору на підставі ст. 38 КзпП України. Однак, з незалежних від позивача причин трудовий договір уповноваженим органом товариства розірвано не було, що порушує його право на припинення трудових відносин.

З вказаних підстав позивач просив припинити трудові правовідносини між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю ЕНКУРС ; вирішити питання про розподіл судових витрат (а.с.2-4).

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 липня 2020 року позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНКУРС» , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ПРЕСТИЖ КАПІТАЛ» про припинення трудових відносин задоволено частково. Визнано припиненими з 13 грудня 2019 року трудові правовідносини між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНКУРС» на підставі статті 38 КЗпП України. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНКУРС» на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 гривень 80 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 3850 гривень 00 копійок (а.с.144-147).

Не погодившись з даним судовим рішенням, директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ПРЕСТИЖ КАПІТАЛ» Шкварок В.М. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, застосовано норми матеріального права, які не підлягали застосуванню, не з`ясовано фактичні обставини, які мають значення для розгляду даної справи, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.

Зазначає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано фактичні обставини, які мають значення для розгляду даної справи, що призвело до того, що суд першої інстанції не врахував факт, що позивач у справі являється не просто звичайним працівником ТОВ «ЕНКУРС» , а є його директором (одноосібним виконавчим органом), який несе повну матеріальну відповідальність за діяльність товариства, зокрема за збереження всіх товарно-матеріальних цінностей відповідача, установчі документи, фінансову, кадрову документацію тощо. Звільнення ОСОБА_2 з посади директора впливає на корпоративні права та інтереси учасників товариства, на діяльність товариства в цілому, а також може призвести до припинення діяльності підприємства взагалі. Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_2 почав ініціювати своє звільнення з посади директора після виявлення недоліків у його роботі, які призвели до виникнення заборгованості на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ПРЕСТИЖ КАПІТАЛ» на загальну суму 1 269 218,35 грн. (щодо стягнення зазначеної заборгованості є рішення Господарського суду Івано-Франківської області, які набрали законної сили у справах № 909/1042/19, № 909/1043/19, № 909/1044/19).

Зазначає також про те, що проведення загальних зборів, які ініціювались позивачем, було заплановане не за місцезнаходженням ТОВ «ЕНКУРС» , що є порушенням норм п. 7 ст. 33 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю . В той же час, Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ПРЕСТИЖ КАПІТАЛ» у відповідь на повідомлення ОСОБА_2 про проведення загальних зборів запропонувало провести збори за їх місцезнаходженням, а також просило включити у порядок денний низку додаткових питань, що майже повністю було проігноровано позивачем. За таких умов ТзОВ «Компанія з управління активами «ПРЕСТИЖ КАПІТАЛ» не мало можливості реалізувати свої права та обов`язки як учасник ТОВ «ЕНКУРС» .

Щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права представник апелянта вказує на те, що подана ОСОБА_2 позовна заява стосується не лише трудових прав позивача, а й безпосередньо впливає на діяльність та управління ТОВ «ЕНКУРС» , оскільки позивач є єдиним керівником і єдиним працівником товариства, наділений відповідними правами та обов`язками, володіє усіма оригіналами установчих документів Товариства, печатками, фінансовими документами, звітністю, тощо, з огляду на це дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно судом не було дотримано правил підвідомчості даного судового спору, оскільки він підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Крім того, зазначає про те, що судом порушено вимоги ст. 277 ЦПК України, яка передбачає, що у випадку подання відповідачем заяви з запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження, суд залежно від обґрунтованості поданої заяви може постановити ухвалу про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. В той же час, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні їх клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З приводу неправильного застосування судом норм матеріального права, представник апелянта зазначає про те, що при ухваленні рішення суд керувався виключно ст. 21, 22, 38 Кодексу законів про працю України, в той же час, ним повністю були проігноровані норми Господарського кодексу України та Закону України Про господарські товариства , які передбачають, що повноваження керівника підприємства (звільнення його з посади) можливе лише шляхом обрання нового керівника (ч.13 ст. 39 ЗУ Про господарські товариства ) та те, що рішення про обрання та припинення повноважень виконавчого органу відноситься до виключної компетенції зборів учасників товариства (ч. 2 ст. 36 ЗУ Про господарські товариства ).

З цих підстав просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог; вирішити питання розподілу понесених сторонами судових витрат (а.с.152-154).

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач, ОСОБА_3 зазначив, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ПРЕСТИЖ КАПІТАЛ» не визнає, а оскаржуване рішення вважає законним. Вказує на те, що позивач не є учасником товариства і ніколи не був ним, жодні корпоративні рішення не є предметом оскарження у даній справі. Відповідно корпоративний елемент у даному спорі відсутній, а предметом спору є виключно захист прав позивача, зокрема його право вільно обирати роботодавця та право на розірвання трудового договору з власної ініціативи у будь-який час.

Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін (а.с.189).

Заперечуючи доводи апеляційної скарги, позивач ОСОБА_2 у відзиві зазначає, що апеляційну скаргу не визнає, а оскаржуване рішення вважає законним.

Позивач вказує на те, предметом спору є виключно захист його трудових прав. Фактичною підставою для позову слугувала бездіяльність апелянта, який не направив для участі у загальних зборах свого представника, на яких вирішувалось, зокрема питання щодо звільнення позивача, а з огляду на те, що частка у статутному капіталі ТОВ «ЕНКУРС» апелянта Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ПРЕСТИЖ КАПІТАЛ» становить 99 %, жодне рішення не може бути прийняте без участі представника ТзОВ «Компанія з управління активами «ПРЕСТИЖ КАПІТАЛ» .

Вважає необґрунтованим висновок апелянта про те, що звільнення його з посади директора ТОВ «ЕНКУРС» може якимось чином вплинути на діяльність товариства, а факт припинення трудових відносин не припиняє жодних зобов`язань товариства щодо відшкодування завданих збитків іншим особам.

Зважаючи на те, що в даному спорі відсутній корпоративний елемент, адже предметом спору є саме захист трудових прав директора як найманого працівника, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності застосування до спірних правовідносин ст. 38 КЗпП України. З огляду на це, даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного, а не господарського судочинства, а посилання апелянта на неврахування судом п. 3-4 ч. 1 ст. 20 ГПК України є безпідставними.

Просив апеляційну відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін (а.с.180-181).

Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не подали, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Вислухавши пояснення представника апелянта ОСОБА_1 та представника позивача ОСОБА_4 , доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її необґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що згідно пункту 1.4. Статуту товариства з обмеженою відповідальністю ЕНКУРС , затвердженого Протоколом загальних зборів № 5 від 27 березня 2015 року, учасниками товариства є: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ПРЕСТИЖ КАПІТАЛ» , яке діє від власного імені в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду ПРЕСТИЖ-ФОНД ПРОФЕСІОНАЛ та ОСОБА_3 .

Підпунктом «ї» пункту 7.2 Статуту передбачено, що призначення та відкликання директора є виключною компетенцією загальних зборів учасників товариства.

Пунком 8.1. Статуту визначено, що статутний капітал товариства становить 2000,00 гривень. Внески учасників та їх частки у статутному капіталі становлять: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ПРЕСТИЖ КАПІТАЛ» , яке діє від власного імені в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду ПРЕСТИЖ-ФОНД ПРОФЕСІОНАЛ 1980 гривень - 99%, ОСОБА_3 - 20 грн. - 1 %.

За змістом пункту 7.13 Статуту виконавчим органом товариства є директор, який призначається на роботу на контрактній основі (а.с.5-12, том 1).

Згідно детальної інформації про юридичну особу, отриманої з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, органами управління юридичної особи є Загальні збори, директор. Керівником товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНКУРС» є ОСОБА_2 . Інформація про перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі частки кожного із засновників (учасників) співпадає із інформацією, яка зазначена у пункті 8.1 Статуту товариства з обмеженою відповідальністю ЕНКУРС (а.с. 13-16, том 1).

Згідно протоколу № 1/18 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНКУРС» від 21 травня 2018 року призначено на посаду директора товариства ОСОБА_2 з 22.05.2018 року. У цьому протоколі цього ж дня, 21 травня 2018 року, справжність підписів ОСОБА_5 та ОСОБА_3 засвідчено ОСОБА_6 , приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу, що зареєстровано в реєстрі за № 611, 612 (а.с. 17, том 1).

07 листопада 2019 року ОСОБА_2 рекомендованою поштовою кореспонденцією за місцезнаходженням юридичної особи направлена учаснику товариства з обмеженою відповідальністю «Енкурс» - товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Престиж Капітал» , яке діє від власного імені в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Престиж-Фонд Професіонал» , а також учаснику товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНКУРС» ОСОБА_3 заява про звільнення, в якій просив звільнити його з посади директора товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНКУРС» за власним бажанням відповідно до ст. 38 КзпП України з 13.12.2019 року (а.с. 18, 21-23, 24-26, том 1).

Того ж дня директор ТОВ «ЕНКУРС» ОСОБА_2 надіслав учаснику ТОВ «ЕНКУРС» ОСОБА_3 та директору ТОВ «Компанія з управління активами «Престиж Капітал» , яке діє від власного імені в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Престиж-Фонд Професіонал» - учасника ТОВ «ЕНКУРС» ОСОБА_5 рекомендованою поштовою кореспонденцією повідомлення про скликання та проведення позачергових загальних зборів ТОВ «ЕНКУРС» 13 грудня 2019 року о 10. год.15 хв. за адресою: АДРЕСА_1 за таким порядком денним: 1) обрання голови та секретаря загальних зборів учасників товариства; 2) звільнення з посади директора Товариства ОСОБА_2 ; 3) призначення нового директора Товариства (а.с. 19-26, том 1).

Листом від 11 грудня 2019 року ОСОБА_2 як директор ТОВ Енкурс у відповідь на лист за вих.№124 від 20.11.2019 року ОСОБА_5 , директора ТОВ «Компанія з управління активами «Престиж Капітал» , повторно повідомив про позачергові загальні збори учасників ТОВ Енкурс та доповнив порядок денний додатковими питаннями: 1) звіт директора товариства про діяльність на посаді за період з 25.05.2018 року по 13.12.2019 року та стан підготовки документів для передачі новому директору; 2) про затвердження результатів діяльності товариства за 11 місяців 2019 року або за період з 25.05.2018 року по 13.12.2019 року (а.с.182, том 1).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з положень ст. 21, 22, 38 Кодексу законів про працю України, встановивши, що позивач вчинив всі необхідні дії щодо звільнення його з посади директора, зокрема направив заяву про звільнення, а також повідомлення про скликання та проведення позачергових загальних зборів ТОВ «ЕНКУРС» з відповідним порядком денним, проте у призначений день та час загальні збори не відбулись у зв`язку з відсутністю кворуму (відсутністю учасника - ТОВ «Компанія з управління активами «Престиж капітал» , яке володіє 99% у статутному капіталі товариства), що унеможливило припинення трудових відносин за його ініціативою в позасудовому порядку, дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог щодо припинення трудових правовідносин між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНКУРС» .

При цьому, суд першої інстанції змінив розмір судових витрат, які позивач просив стягнути з відповідача в разі задоволення позову. В акті здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) від 01.07.2020 року вказано, що розмір гонорару за складання проекту позовної заяви про припинення трудових відносин від 04.02.2020 року становить 2750 грн., та за представництво інтересів у судовому засіданні у справі № 344/1910/20 (02.04.2020, 28.04.2020, 28.05.2020, 01.07.2020) становить 2200 грн. Проте, судом першої інстанції зазначено, що 02.04.2020 року та 28.04.2020 року судові засідання не відбулись у зв`язку з неявкою сторін у справі. Виходячи з цього, сплачена відповідачем адвокату сума гонорару підлягає відшкодуванню частково, а саме в розмірі 3850 гривень 00 копійок (часткове задоволення позову полягає виключно у тому, що стягнено менший розмір судових витрат, які позивач просив стягнути з відповідача).

З висновками суду першої інгстанції погоджується апеляційний суд з огляду на таке.

Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується передбачено статтею 43 Конституції України.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

ТОВ «ЕНКУРС» та ТОВ «Компанія з управління активами «ПРЕСТИЖ КАПІТАЛ» не виконали вимоги трудового законодавства, не здійснили будь-яких дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення позивача з посади директора товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНКУРС» . Тобто існує порушення права позивача на припинення трудових відносин.

Статтею 22 КЗпП України передбачено заборону будь-якого прямого або непрямого обмеження прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантований Конституцією України.

Передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

За встановлених у цій справі обставин положення закону щодо письмового попередження власника про бажання працівника звільнитись було цілком дотримане останнім, проте після закінчення двотижневого строку відповідна заява не знайшла свого вирішення і залишалася не розглянутою.

Частиною другою статті 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час надмірний формалізм може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах Белеш та інші проти Чеської Республіки (Beles and Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99, § 50-51, 69); Волчі проти Франції (Walchli v. France, заява № 35787/03, § 29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях правової визначеності та належного здійснення правосуддя як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах Карт проти Туреччини (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); Ефстатіу та та інші проти Греції (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); Ешим проти Туреччини (Esim v. Turkey, заява № 59601/09, § 21).

Зі змісту позову вбачається, що ОСОБА_2 просить суд визнати припиненими трудові відносини між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю ЕНКУРС .

Вирішення питання про звільнення директора товариства, відповідно до підпункту «ї» пункту 7.2. Статуту товариства, є виключною компетенцією загальних зборів учасників товариства. А відсутність представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Престиж капітал» , частка у статутному капіталі якого складає 99 %, на зборах унеможливила реалізацію позивачем свого права на розірвання трудового договору за його ініціативою, що порушує його право, передбачене ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до вимог частини другої статті 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між сторонами, суд дійшов правильного висновку, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку є такий спосіб захисту як припинення трудових відносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю ЕНКУРС на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

З огляду на зазначене, відповідно до приписів ст.117 КЗпП України суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 .

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що даний спір необхідно розглядати в порядку господарського судочинства.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Стаття 20 Господарського процесуального кодексу України визначає коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

В даній справі між позивачем та ТОВ ЕНКУРС будь-які корпоративні правовідносини не виникали, позивач ніколи не був ані засновником, ані учасником товариства, в той же час позов заявлено виключно щодо захисту трудових прав працівника, який обіймав посаду директора товариства, зокрема щодо його права на розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Крім того, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що звільнення позивача з посади директора товариства може вплинути на діяльність товариства або ж взагалі призвести до припинення його дільяності, а також про те, що звільнення позивача з посади не є можливим, у зв`язку з наявністю заборгованості товариства перед перед іншими особами, виходячи з такого.

Стаття 38 КзПП України передбачає право працівника на розірвання трудового договору, укладеного на невизначений термін та умови, за яких можлива її реалізація. Так, для того, щоб працівник міг розірвати трудовий договір за власним бажанням, йому необхідно попередити про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Жодних інших вимог вказана стаття не передбачає.

Матеріалами справи встановлено, що позивач заяву про звільнення за власним бажанням надіслав 07 листопада 2019 року учаснику товариства з обмеженою відповідальністю «Енкурс» - товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Престиж Капітал» , яке діє від власного імені в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Престиж-Фонд Професіонал» , учаснику товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНКУРС» ОСОБА_3 , в якій просив звільнити його з посади директора товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНКУРС» за власним бажанням відповідно до ст. 38 КзпП України з 13.12.2019 року.

Того ж дня директор ТОВ «ЕНКУРС» ОСОБА_2 надіслав учаснику ТОВ «ЕНКУРС» ОСОБА_3 та директору ТОВ «Компанія з управління активами «Престиж Капітал» ОСОБА_5 повідомлення про скликання та проведення позачергових загальних зборів ТОВ «ЕНКУРС» за таким порядком денним: 1) обрання голови та секретаря загальних зборів учасників товариства; 2) звільнення з посади директора Товариства ОСОБА_2 ; 3) призначення нового директора Товариства.

Листом від 11 грудня 2019 року ОСОБА_2 як директор ТОВ Енкурс , повторно повідомив про позачергові загальні збори учасників ТОВ Енкурс та доповнив порядок денний додатковими питаннями: 1) звіт директора товариства про діяльність на посаді за період з 25.05.2018 року по 13.12.2019 року та стан підготовки документів для передачі новому директору; 2) про затвердження результатів діяльності товариства за 11 місяців 2019 року або за період з 25.05.2018 року по 13.12.2019.

За встановлених у цій справі обставин положення закону щодо письмового попередження власника про бажання працівника звільнитись нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.

У постанові від 03 липня 2019 року в справі №61-11768св 18 Верховний Суд виклав позицію з цього питання та зазначив, що недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що організаційна автономія об`єднань є важливим аспектом їх свободи, яка захищена статтею 11 Конвенції (рішення від 04 квітня 2017 року у справі Lovric v. Croatia , пункт 71), при цьому є законним, щоб держави встановлювали певні мінімальні вимоги щодо ролі та структури керівних органів об`єднання. Завданням органів не є забезпечення дотримання кожної окремої формальності, викладеної у власному статуті об`єднання (пункти 72 та 78 рішення від 08 жовтня 2009 року у справі Tebieti Muhafize Cemiyyeti and Israfilov v. Azerbaijan ). Тобто йдеться про мінімальні стандарти регулювання суб`єктивних цивільних прав учасників юридичних осіб, які встановлені законом та відтворюються у статутних документах організації.

Таким чином, юрисдикція суду поширюється на вказані відносини, оскільки вони мають ознаки юридичного спору щодо суб`єктивних прав та обов`язків органів управління юридичної особи, адже такі питання не стосуються внутрішньостатутної діяльності.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудових відносин, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Оскільки судом першої інстанції при вирішенні спору правильно застосовано норми матеріального права, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами Престиж Капітал залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 липня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: І.О. Максюта

Л.В. Василишин

М.Д. Горейко

Повний текст постанови складено 22 грудня 2020 року.