Постанова

від 24.12.2020 по справі 923/438/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2020 року м. ОдесаСправа № 923/438/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатир К.В., Філінюка І.Г.

при секретарі - Лук`ященко В.Ю.

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Споживчого товариства «Чорноморівське»

на рішення господарського суду Херсонської області від 14.07.2020, суддя в І інстанції Ярошенко В.П., повний текст якого складено 22.07.2020 в м. Херсоні

у справі № 923/438/20

за позовом: Споживчого товариства «Чорноморівське»

до відповідача : Каховського районного споживчого товариства

про визнання права власності на нерухоме майно

ВСТАНОВИВ:

У травні 2020 Споживче товариство "Чорноморівське" звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом до Каховського районного споживчого товариства про визнання права власності на:

- магазин № 46, який знаходиться за адресою: вул. Дружби (колишня назва Жовтнева), 18, с. Чорноморівське, Каховського району Херсонської області;

- магазин № 44, який знаходиться за адресою: вул. Молодіжна, 31 "а", с. Наталівка, Каховського району Херсонської області.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на те, що постановою V зборів уповноважених членів Каховського районного споживчого товариства від 23.12.2015 року була затверджена постанова правління Каховського РайСТ № 37 від 21.12.2015 року Про передачу основних засобів як довгострокових фінансових інвестицій та прийняте рішення, згідно з яким на баланс споживчого товариства Чорноморівське від Каховського РайСТ за актом приймання-передачі від 20.03.2016 року були передані як довгострокові фінансові інвестиції: - магазин, який знаходиться за адресою: с. Чорноморівське, Каховського району, Херсонської області, вул. Дружби (колишня назва Жовтнева), 18; - магазин, який знаходиться за адресою: с. Наталівка, Каховського району, Херсонської області, вул. Молодіжна, 31 а . Платіжним дорученням № 296 від 26 червня 2019 року СТ «Чорноморівське» перерахувало на поточний рахунок відповідача суму 22 539 грн., яка становить вартість спірних торгівельних об`єктів.

Посилаючись на те, що станом на день подання даного позову позивач не має змоги оформити право власності на зазначене спірне нерухоме майно у зв`язку з тим, що своєчасно не вніс зміни до свого статуту та не ввів до складу споживчого товариства Чорноморівське юридичну особу - Каховське районне споживче товариство, що унеможливлює отримати право власності на спірне нерухоме майно в позасудовому порядку, позивач на підставі ч. 1 ст. 134 ГК України просив задовольнити позов.

Каховське районне споживче товариство у відзиві на позовну заяву не заперечувало проти задоволення позовних вимог споживчого товариства вказуючи те, що претензій матеріального характеру по відношенню до позивача не має.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 14.07.2020 в задоволенні позову відмовлено.

Споживче товариство «Чорноморівське» у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначене рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Скаржник вважає оскаржуване рішення прийнятим на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права, висновки викладені у рішенні не відповідають обставинам справи та наданим документам.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою скаржник в апеляційній скарзі викладає ті ж самі обставини, що містяться у позовній заяві, а також вказує те, що спірне нерухоме майно перебуває у користуванні позивача, тому є безпідставними твердження суду щодо відсутності позовних вимог про його витребування із чужого незаконного володіння. Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання права власності на нерухоме майно через те, що не мав іншої можливості отримати право власності на спірне нерухоме майно. Скаржник зазначає, що право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним з таких правовстановлюючих документів або їх дублікатів, а саме рішенням суду.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Про день, час і місце розгляду справи сторони в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду.

Оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, а частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є вимога споживчого товариства "Чорноморівське" до відповідача Каховського районного споживчого товариства визнати право власності на:

- магазин № 46, який знаходиться за адресою: вул. Дружби (колишня назва Жовтнева), 18, с. Чорноморівське, Каховського району Херсонської області;

- магазин № 44, який знаходиться за адресою: вул. Молодіжна, 31 "а", с. Наталівка, Каховського району Херсонської області.

Підставами для визнання за ним права власності на спірні магазини позивач вказує наступні обставини: протоколом № 1 загальних зборів членів споживчого товариства "Чорноморівське" від 20.11.2012 був затверджений статут товариства, відповідно до п. 4 якого позивач на добровільних засадах входить до складу Каховського районного споживчого товариства, виконує зобов`язання членів районного споживчого товариства та має право вільного виходу з нього. Взаємовідносини між споживчим товариством "Чорноморівське" та Каховським РайСТ будуються на договірних засадах.

Постановою V зборів уповноважених членів Каховського районного споживчого товариства від 23.12.2015 року була затверджена постанова правління Каховського РайСТ № 37 від 21.12.2015 року Про передачу основних засобів як довгострокових фінансових інвестицій та прийняте рішення, згідно з яким на баланс споживчого товариства Чорноморівське від Каховського РайСТ за актом приймання-передачі від 20.03.2016 року були передані як довгострокові фінансові інвестиції: - магазин, який знаходиться за адресою: с. Чорноморівське, Каховського району, Херсонської області, вул. Дружби (колишня назва Жовтнева), 18; - магазин, який знаходиться за адресою: с. Наталівка, Каховського району, Херсонської області, вул. Молодіжна, 31 а .

29.04.2020 року позивач звернувся до відповідача з претензією про передачу йому права власності на спірні торгівельні об`єкти.

30.04.2020 року відповідач повідомив про те, що не має можливості здійснити передачу права власності на вказані магазини та порадив звернутися до господарського суду з вимогами про визнання права власності на спірне майно.

Платіжним дорученням № 296 від 26 червня 2019 року СТ «Чорноморівське» перерахувало на поточний рахунок відповідача суму 22 539 грн., яка становить вартість спірних торгівельних об`єктів.

Посилаючись на те, що станом на день подання даного позову позивач не має змоги оформити право власності на зазначене спірне нерухоме майно у зв`язку з тим, що своєчасно не вніс зміни до свого статуту та не ввів до складу споживчого товариства Чорноморівське юридичну особу - Каховське районне споживче товариство, що унеможливлює отримати право власності на спірне нерухоме майно в позасудовому порядку, позивач на підставі ч. 1 ст. 134 ГК України просив задовольнити позов.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд керувався приписами ст. ст. 11, 15, 334, 392 ЦК України та виходив із того, що позивач фактично звертається до суду з вимогою про встановлення певного факту, що виходить за межі повноважень господарських судів, оскільки розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин.

Заявлена позивачем вимога про встановлення певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки ця вимога є нічим іншим як встановлення факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Проте, між сторонами по справі відсутній спір, відповідач визнає, не заперечує та не оспорює обставини справи, жодних претензій матеріального характеру по відношенню до позивача не має.

Суд зазначив, що господарські суди можуть встановлювати наявність чи відсутність певних фактів, здійснюючи розгляд спорів про право. Отже, встановлення такого факту, як визнання права власності на нерухоме майно може бути господарським судом здійснено у спорі, пов`язаним із не визнанням, оспоренням, запереченням такого права власності. Колегія суддів в цілому погоджується з прийнятим судом першої інстанції судовим рішенням, однак, вважає, що мотиви, з яких позивачу слід відмовити у задоволенні позову є іншими, ніж ті, що наведені судом у мотивувальній частині рішення, з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання права.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, за правилами статті 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на належне власнику майно за допомогою підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України щодо визнання права власності є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Захист права власності шляхом його визнання у судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по - перше, підтвердження у судовому порядку своїх прав на майно, шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по - друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь - які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна. Відтак, до предмета доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно - правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Таким чином, враховуючи, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Право власності як і будь-яке інше суб`єктивне право виникає при наявності певних юридичних фактів, конкретних життєвих обставин, з якими закон пов`язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Підстави виникнення права власності поділяються на первісні та похідні. До первісних підстав відносяться ті способи, за якими право власності виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (ст. 331), переробка речі (ст. 332), привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333), безхазяйна річ (ст. 335), набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336), знахідка (ст. 338), бездоглядна домашня тварина (ст. 341), скарб (ст. 343), набувальна давність (ст. 344), викуп пам`ятки історії та культури (ст. 352), реквізиція (ст. 353), конфіскація (ст. 354). До похідних відносяться ті підстави, за якими право власності на річ виникає за волею попереднього власника (цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом).

Водночас судом не встановлено жодних з вище перелічених підстав набуття позивачем права власності на спірні магазини.

Частиною першою статті 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 ГПК України).

За умовами статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

При цьому, слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Обов`язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Разом з тим, належних доказів, які б беззаперечно свідчили про те, що спірне майно є власністю позивача, останнім до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 12.10.1999 року Костогризівською сільською радою Каховського району Херсонської області на підставі власного рішення від 02.07.1999 № 48 було видано свідоцтво про право власності, котрим посвідчено, що магазин № 46, який розташований в с. Наталівка по вул. Молодіжній за № 56, в цілому належить Каховському районному споживчому товариству на праві колективної власності. Право власності Каховського районного споживчого товариства на цей магазин було зареєстровано Каховським державним бюро технічної інвентаризації 21.10.1999 за реєстраційним № 1.

Відповідно до довідки Костогризівської сільської ради № 670 від 14.12.2011, згідно з рішенням виконкому сільської ради від 19.10.2005 на будівлю магазину в с. Наталівка, розміщеного по вул. Молодіжній, присвоєно адресний номер - 31а.

12.10.1999 року Семенівською сільською радою Каховського району Херсонської області на підставі власного рішення від 20.07.1999 № 70 було видано свідоцтво про право власності, котрим посвідчено, що магазин № 44 , який розташований в с. Чорноморівка по вул. Жовтневій за № 22, в цілому належить Каховському районному споживчому товариству на праві колективної власності. Право власності Каховського районного споживчого товариства на цей магазин було зареєстровано Каховським державним бюро технічної інвентаризації 12.10.1999 за реєстраційним № 1.

Згідно з довідкою Чорноморівської сільської ради № 406/28 від 22.11.2011, відповідно до рішення виконкому сільської ради № 67 від 24.09.2003 змінено нумерацію будівлі магазину № 44, яка належить Каховському районному споживчому товариству, з адреси вул. Жовтнева, 22 на адресу вул. Жовтнева, 18 с. Чорноморівка.

Відповідно до п. 4 статуту споживчого товариства Чорноморівське , прийнятого загальними зборами членів споживчого товариства, протокол № 1 від 20.11.2012 року, споживче товариство Чорноморівське на добровільних засадах входить до складу Каховського районного споживчого товариства, виконує зобов`язання членів районного споживчого товариства та має право вільного виходу з нього. Взаємовідносини між споживчим товариством Чорноморівське та Каховським районним споживчим товариством будуються на договірних засадах.

Згідно з п. 32 статуту СТ Чорноморівське , майно споживчого товариства утворюється за рахунок вступних, членських та цільових внесків його членів, паїв та додаткових паїв, доходів (прибутків), одержаних від реалізації товарів, продукції, робіт, послуг, а також іншої діяльності та надходжень, не заборонених чинним законодавством України.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 10.03.2020 стосовно Каховського районного споживчого товариства, в переліку засновників цієї юридичної особи зазначено 399 фізичних осіб. Споживче товариство Чорноморівське не зазначено в переліку засновників (учасників) Каховського районного споживчого товариства.

Постановою V зборів уповноважених членів Каховського районного споживчого товариства від 23.12.2015 року було затверджено постанову правління Каховського РайСТ № 37 від 21.12.2015 року Про передачу основних засобів як довгострокових фінансових інвестицій та прийнято рішення, згідно з яким на баланс споживчого товариства Чорноморівське від Каховського РайСТ передані як довгострокові фінансові інвестиції: - магазин, який знаходиться за адресою: с. Чорноморівське, Каховського району, Херсонської області, вул. Дружби (колишня назва Жовтнева), 18; - магазин, який знаходиться за адресою: с. Наталівка, Каховського району, Херсонської області, вул. Молодіжна, 31 а.

Зазначене нерухоме майно було передано позивачеві від відповідача за актом приймання-передачі від 20.03.2016, підписаним сторонами без будь-яких зауважень.

30.03.2016 загальними зборами споживчого товариства Чорноморівське було прийнято рішення оприбуткувати на баланс споживчого товариства Чорноморівське : - магазин, розташований за адресою: с. Чорноморівка, вул. Жовтнева, 18. Присвоїти інвентарний номер 001. - магазин, розташований за адресою: с. Наталівка, вул. Молодіжна, 31 а. Присвоїти інвентарний номер 002.

25.01.2019 року звітно-виборчими зборами уповноважених членів Каховського районного споживчого товариства прийнято рішення вийти зі складу засновників та припинити членство в споживчому товаристві Чорноморівське , отримати з пайового капіталу вартість довгострокових фінансових інвестицій грошовими коштами.

01.03.2019 року загальні збори споживчого товариства Чорноморівське прийняли рішення вивести зі складу засновників споживчого товариства Чорноморівське Каховське районне споживче товариство з 30 червня 2019 року та повернути останньому довгострокові фінансові інвестиції грошовими коштами в сумі 22 539 грн.

Водночас, належні докази які б свідчили про вступ Каховського районного споживчого товариства до складу засновників споживчого товариства Чорноморівське в матеріалах справи відсутні.

Платіжним дорученням № 296 від 26 червня 2019 року споживче товариство Чорноморівське перерахувало на поточний рахунок Каховського районного споживчого товариства 22 539 грн. із призначення платежу: повернення довгострокових фінансових інвестицій згідно постанови від 01.03.2019.

29.04.2020 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 5, в якій виклав вимогу передати оригінали правовстановлюючих документів на право власності на об`єкти нерухомого майна: - магазин, який знаходиться за адресою: с. Чорноморівське, Каховського району, Херсонської області, вул. Дружби (колишня назва Жовтнева), 18; - магазин, який знаходиться за адресою: с. Наталівка, Каховського району, Херсонської області, вул. Молодіжна, 31 а, а також оформити права власності на зазначені торговельні об`єкти за споживчим товариством Чорноморівське .

У відповідь на це звернення, відповідач листом від 30.04.2020 № 1/23-6 повідомив позивача про розгляд зазначеної претензії, що станом на 30.04.2020 не є членом споживчого товариства Чорноморівське , оформити право власності на зазначене нерухоме майно не має можливості та вважав, що даний спір може бути переданий на розгляд господарського суду Херсонської області.

Згідно з довідкою позивача № 1 від 12.03.2020, магазин за адресою: с. Чорноморівка, вул. Жовтнева, 18 та магазин за адресою: с. Наталівка, вул. Молодіжна, 31а обліковуються на балансі споживчого товариства Чорноморівське як основні засоби.

Таким чином, судом апеляційної інстанції на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі належних доказів, які входять до предмета доказування у справі, з достовірністю установлено, що на момент звернення позивача до господарського суду з даним позовом належним власником спірних магазинів є Каховське районне споживче товариства, а позивач ніколи не набував право власності на ці магазини, а тому останній, не будучи власником спірного нерухомого майна, й не має права вимагати визнання за ним права власності на нього.

При цьому суд зазначає, що перебування певного майна, у тому числі нерухомого, на балансі юридичної особи не є безспірною ознакою його права власності. Баланс юридичної особи є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов`язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності юридичної особи.

Пунктом 4 статуту споживчого товариства «Чорноморівське» передбачено, що взаємовідносини між сторонами будуються на договірних засадах. Разом з тим, в матеріалах справи не міститься доказів укладення між сторонами будь-якої цивільно-правової угоди щодо відчуження відповідачем спірного нерухомого майна на користь позивача, а також доказів державної реєстрації за позивачем права власності на спірне майно.

За таких встановлених судом апеляційної інстанції обставин даної справи, правові підстави для визнання за позивачем права власності на спірні магазини відсутні.

Також, колегія суддів зазначає, що статтею 392 ЦК України передбачено захист прав існуючого власника, право власності якого не визнається або оспорюється іншою особою, в той час як позивач у спорі про визнання права власності на спірні магазини, звертається до суду з метою набуття права власності на таке майно, тобто визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні і місцевий господарський суд прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують та не впливають на них, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке б призвело до неправильного вирішення даного спору по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому доводи скаржника в цій частині не приймаються до уваги.

Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Місцевим господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженого рішення немає.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених апеляційним судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи викладене та беручи до уваги унормовані статтею 269 ГПК України межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що допущені господарським судом першої інстанції помилки у застосуванні норм матеріального права при вирішенні даного спору не призвели до неправильного вирішення спору по суті заявлених вимог, у зв`язку з чим не є підставами для скасування прийнятого у даній справі судового рішення, а обумовлюють лише відмову у задоволенні позову з підстав, викладених у даній постанові.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 3153 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Херсонської області від 14 липня 2020 року у справі № 923/438/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу Споживчого товариства «Чорноморівське» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 24.12.2020.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Богатир К.В.

Філінюк І.Г.