Постанова

від 22.12.2020 по справі 922/1080/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2020 р. Справа № 922/1080/20

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О. , суддя Крестьянінов О.О. , суддя Шевель О.В.

за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.№2711 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі №922/1080/20, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Чистяковою І.О. повний текст складено 21.09.2020

за позовом ОСОБА_1 м. Харків,

до 1)Товариства з обмеженою відповідальністю "Аккордфайвстар", м. Харків

2) ОСОБА_2 , м. Харків

3) ОСОБА_3 , м. Харків,

4) ОСОБА_4 , м. Харків

5) ОСОБА_5 , м. Харків

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Цигіпова Олена Георгіївна, м. Харків,

визнання недійсним договорів та скасування записів про право власності, про іпотеку та обтяження

ВСТАНОВИВ :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "ХМАРА-ОНЛАЙН" (1-ий відповідач), ОСОБА_2 (2-ий відповідач), ОСОБА_3 (3-ий відповідач), ОСОБА_4 (4-ий відповідач), ОСОБА_5 (5-ий відповідач), в якій просить:

- визнати недійсним договір купівлі - продажу № 15019 від 22.10.2019, укладений між ТОВ «Туча» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Цигіповою О.Г.; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 33789868 від 22.10.2019;

- визнати недійсним договір купівлі - продажу № 15020 від 22.10.2019, укладений між ТОВ «Туча» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Цигіповою О.Г.; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 33798915 від 22.10.2019;

- визнати недійсним договір купівлі - продажу № 15021 від 22.10.2019, укладений між ТОВ «Туча» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Цигіповою О.Г.; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 33803375 від 23.10.2019;

- визнати недійсним договір купівлі - продажу № 15077 від 23.10.2019, укладений між ТОВ «Туча» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Цигіповою О.Г.; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 33808408 від 23.10.2019;

- визнати недійсним договір іпотеки № 16157 від 14.11.2019, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Цигіповою О.Г.; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку № 34149087 від 14.11.2019, запис про іпотеку № 34150638 від 14.11.2019, запис про обтяження № 34150069 від 14.11.2019 та запис про обтяження № 34151072 від 14.11.2019.

- визнати недійсним договір іпотеки № 16134 від 14.11.2019, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Цигіповою О.Г.; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку № 34146416 від 14.11.2019 та запис про обтяження 34148032 від 14.11.2019;

- визнати недійсним договір іпотеки № 16160 від 14.11.2019, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Цигіповою О.Г.; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку № 34151657 та запис про обтяження номер 34151959 від 14.11.2019.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі № 922/1080/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Вказане рішення мотивовано тим, що підписання директором ТОВ "Туча" (яке змінило свою назву на ТОВ "Хмара-Онлайн", а в подальшому на ТОВ "АККОРДФАЙВСТАР") оспорюваних договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки директор діяв саме від імені товариства, а не його учасників. Отже, порушення прав самого товариства внаслідок укладання такого договору не можна вважати порушенням корпоративних прав учасника товариства. В такому випадку, учасник звертається до суду з таким позовом не за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, а за захистом прав та інтересів товариства, що суперечить частині 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України.

Також суд першої інстанції відхилив посилання позивача на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 року по справі 922/2120/19, якою скасовано запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 23.08.2018 за №14561050018020879, оскільки частка учасника товариства визначається на підставі судового рішення про визнання розміру статутного капіталу товариства та розміру часток учасників товариства (підпункт "д" пункту 3 частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

В обгрунтування наведених доводів, судом першої інстанції, в силу приписів статті 236 ГПК України та статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини наведено практику Верховного Суду та Європейського Суду з прав людини.

Крім того суд першої інстанції вказав, те що покупцем за спірними угодами купівлі-продажу виступає жінка одного з учасників товариства, - жодним чином не свідчить про наявність фіктивності спірних угод, оскільки такий суб`єктний склад договорів купівлі-продажу не має жодних заборон чи обмежень.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі №922/1080/20, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що

- судом першої інстанції не надано оцінки обставинам укладення договорів у період дії заходів забезпечення позову у вигляді заборони відчуження майна та проведення реєстраційних дій;

- судом першої інстанції залишено поза увагою, що спірними договорами порушено право позивача на отримання прибутку (дивідентів) та право на управління Товариством;

- позивачем обрано єдиний ефективний спосіб захисту права у цих правовідносинах - подання заінтересованою особою позову про визнання правочину недійсним;

- судом першої інстанції залишено поза увагою доводи позивача про фіктивність правочинів з огляду на поведінку його сторін (дружина, син іншого учасника та інші члени сім`ї) не тільки до та в момент укладення оспорюваних правочинів, але й після їх укладення;

- рішення загальних зборів учасників Товариства про продаж майна прийнято саме у період оскарження незаконного виключення позивача з Товариства, а тому без його згоди як учасника з найбільшою часткою на день проведення зборів.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 відкрито апеляційне провадження, призначено справу до розгляду на "08" грудня 2020 о 10:00 у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, каб. № 104.

25.11.2020 від ОСОБА_3 (3-го відповідача) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає їх необгрунтованими, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 без змін. Зокрема, у відзиві ОСОБА_3 зазначає, що, з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, позивач, як можливий учасник товариства, взагалі не є належним заявником по даній справі, та взагалі по справам щодо визнання недійсним договорів, укладених товариством.

Також ОСОБА_3 вказує на правомірність оспорених позивачем договорів купівлі-продажу, оскільки відповідачі на момент їх укладення не порушили жодної норми чинного законодавства. Неотримання учасником дивідентів не є підставою для визнання недійсним договорів купівлі-продажу майна товариства, укладених між товариством та іншою особою.

03.12.2020 від позивача надійшли письмові пояснення щодо єдиного ефективного способу захисту прав позивача, в яких він, з урахуванням викладених в поясненнях обставин даної справи, зазначає, що єдиним ефективним способом захисту його прав є подання позивачем як заінтересованою особою (ст. 203, 215 ЦК України) позову про визнання правочинів недійсними, який призведе до реального поновлення порушення прав та інтересів позивача та спрямований на забезпечення справедливості, добросовісності та розумності.

В судовому засіданні 08.12.2020 оголошено перерву до 22.12.2020.

В судовому засіданні 22.12.2020 представники присутніх сторін підтримали свої позиції по справі. Представники заявника апеляційної скарги наполягали на задоволенні апеляційної скарги, просили суд скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у даній справі та задовольнити позовні вимоги, навели відповідні пояснення. Представник 3-го відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, зазначав про законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення, просив суд залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Інші представники сторін та учасників справи в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча судом апеляційної інстанції вчинено всі необхідні дії щодо належного повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги 22.12.2020.

Відповідно до статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що явка сторін обов`язковою судом не визнавалась та враховуючи належне повідомлення учасників даної справи, а також достатність матеріалів справи для об`єктивного, повного та всебічного розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи без їх участі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами у відповідності до статті 269 ГПК України, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Згідно Статуту ТОВ "Туча" у редакції, затвердженої протоколом №1 загальних зборів від 28.12.2011, учасниками Товариства є:

ОСОБА_1 з розміром частки у статутному капіталі 50% (303 603, 00грн);

ОСОБА_6 з розміром частки у статутному капіталі 25% (151 801, 50грн);

ОСОБА_6 з розміром частки у статутному капіталі 25% (151 801, 50грн).

23.08.2018 відбулись загальні збори учасників ТОВ "Туча", оформлені протоколом №1, на яких прийнято рішення про виключення зі складу учасників ТОВ "Туча" ОСОБА_1 , у зв`язку з простроченням станом на день проведення цих загальних зборів внесення вкладу до статутного капіталу Товариства. Також було вирішено зменшити статутний капітал Товариства на розмір неоплаченої частини частки виключеного учасника Товариства. Частки учасників Товариства було вирішено перерозподілити таким чином: ОСОБА_6 , частка якого складає 50% статутного капіталу Товариства; ОСОБА_6 , частка якого складає 50% статутного капіталу Товариства.

23.08.2018 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було здійснено запис про державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ "Туча" за №14561050018020879, який вчинено державним реєстратором КП "Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості" Протопопівської сільської ради Орловою Н.О. щодо зміни статутного капіталу, складу про засновників.

18.10.2019 рішенням Господарського суду Харківської області у справі №922/2120/19 ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю ТУЧА (код ЄДРПОУ 32005921), яке оформлене протоколом №1 від 23.08.2018 року, та про скасування запису про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи від 23.08.2018 року за № 14561050018020879, який вчинено державним реєстратором КП Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості Протопопівської сільської ради ОСОБА_7 щодо зміни статутного або складеного капіталу, інші зміни, зміна складу або інформації про засновників.

10.12.2019 постановою Східного апеляційного господарського суду у справі 922/2120/19 рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/2120/19 від 18.10.2019 скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Туча", оформлене протоколом №1 від 23.08.2018 та скасовано запис про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи від 23.08.2018 за №14561050018020879, який вчинено державним реєстратором КП "Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості" Протопопівської сільської ради ОСОБА_7 щодо зміни статутного або складеного капіталу, інші зміни, зміна складу або інформації про засновників.

04.10.2019 відповідно до протоколу №2 загальних зборів ТОВ Туча вирішено надати згоду директору ТОВ Туча - ОСОБА_8 на укладення договорів купівлі-продажу щодо спірного нерухомого майна товариства.

22.10.2019 між ТОВ «Туча» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі - продажу № 15019 нежитлову будівлю (колгоспний ринок), що складається з двоповерхової адміністративної будівлі та складу загальною площею 519,7 м2.

22.10.2019 між ТОВ «Туча» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі - продажу .№ 15020 земельної ділянки кадастровий номер 6322010100:00:003:1929, площею 0,1102 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

22.10.2019 між ТОВ «Туча» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі - продажу № 15021 земельної ділянки № НОМЕР_1 , кадастровий номер 6322010100:00:003:1810, площею 0,9753 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

23.10.2019 між ТОВ «Туча» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі - продажу № 15077 нежитлових приміщень - торговий центр літ. "Г" загальною площею 427,1 кв.м. та торговий центр літ. "В" загальною площею 415,2 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

14.11.2019 між ОСОБА_2 (іпотекодавець) та ОСОБА_5 (іпотекодержатель) укладено договір іпотеки № 16157, згідно умов якого іпотекодержателю у забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за договором позики від 14.11.2019 передається нерухоме майно:

земельна ділянка кадастровий номер 6322010100:00:003:1929, площею 0,1102 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

нежитлова будівля (колгоспний ринок), що складається з двоповерхової адміністративної будівлі та складу загальною площею 519,7 м2.

14.11.2019 між ОСОБА_2 (іпотекодавець) та ОСОБА_4 (іпотекодержатель) укладено договір іпотеки № 16135, згідно умов якого іпотекодержателю у забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за договором позики від 14.11.2019 передається нерухоме майно:

земельна ділянка, кадастровий номер 6322010100:00:003:1810, площею 0,9753 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

14.11.2019 між ОСОБА_2 (іпотекодавець) та ОСОБА_3 (іпотекодержатель) укладено договір іпотеки № 16160, згідно умов якого іпотекодержателю у забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за договором позики від 14.11.2019 передається нерухоме майно:

нежитлові приміщення - торговий центр літ. "Г" загальною площею 427,1 кв.м. та торговий центр літ. "В" загальною площею 415,2 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Також, ОСОБА_2 укладені договори з обслуговування придбаного за спірними угодами майна: Договір № 253 від 15.01.2020 про надання послуг з поводження з побутовими відходами; Договір № 255 від 15.01.2020 про надання послуг з централізованого водопостачання; Договір № 254 від 15.01.2020 про надання послуг з централізованого водовідведення; Договір про охорону об`єктів з використанням охоронної сигналізації серії ОС № 339 від 15.01.2020.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що договори купівлі-продажу нерухомого майна товариства від 22.10.2019 та від 23.10.2019 укладені під час дії заборони на відчуження, накладеної ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.07.2019 у справі №922/2120/19. Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.10.2019 у справі №922/2120/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "Туча" відмовлено повністю. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.10.2019 скасовані заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.07.2019 у справі №922/2120/19.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 у справі №922/2120/19 ухвалу Господарського суду Харківської області від 18.10.2019 у цій справі скасовано.

Враховуючи що, судовий акт, який скасований в судовому порядку не породжує будь-яких правових наслідків з моменту його ухвалення, позивач вважає, що спірні у даній справі договори купівлі-продажу та іпотеки підлягають визнанню недійсними в силу приписів статті 215 ЦК України, як такі що суперечать п.2 ст. 137, 144 ГПК України та положенням Закону України Про державну реєстрацію речових прав та нерухоме майно та їх обтяжень .

Також позивач вважає укладені договори купівлі-продажу та договори іпотеки, як похідні від договорів купівлі-продажу спірного нерухомого майна фіктивними, в силу суб`єктного складу їх сторін, адже вони укладені без мети створення реальних правових наслідків, а виключно для фіктивного переходу права власності з метою формально позбавити товариство усього належного нерухомого майна.

Зокрема, позивач зазначає, що набувачем майна за договорами купівлі-продажу є дружина одного із учасників товариства - ОСОБА_2 , а іпотедержателями за договорами іпотеки від 14.11.2019 є син ОСОБА_6 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , сестра ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , та мати ОСОБА_2 - ОСОБА_5 .

Тому, посилаючись на приписи статті 65 Сімейного кодексу України, позивач вказує, що відчужене товариством майно, яке складало 100% від загальної кількості активів товариства, залишилось у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_9 та знаходиться під обтяженням членів сім`ї - сестри, мати та сина набувача.

Також, позивач зазначає про те, що спірні правочини купівлі-продажу нерухомого майна укладено на підставі рішення загальних зборів від 04.10.2019 без вирішальної кількості голосів позивача як учасника з найбільшою часткою у статутному капіталі товариства - 50%, а тому директор товариства при укладенні правочинів діяв без належної згоди загальних зборів учасників товариства, тобто в порушення ст. 203 ЦК України за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Тож, позивач вважає, що наведені обставини призвели до порушення його корпоративних прав як учасника ТОВ Туча з часткою 50% у статутному капіталі, які (права) підлягають відновленню шляхом визнання недійсними договорів купівлі-продажу та договорів іпотеки, з огляду на приписи статей 203, 2015 ЦК України.

09.09.2020 Господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення.

Розглянувши вказане рішення на предмет правильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та надаючи оцінку аргументам місцевого господарського суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ця норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Як зазначалось, підставами звернення до суду ОСОБА_1 , як учасника ТОВ Туча , - є вчинення правочинів ТОВ Туча про відчуження нерухомого майна на користь третьої особи, з порушенням вимог статей 203, 215 ЦК України.

Згідно статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Зазначеною нормою передбачено можливість оскарження правочину зацікавленою особою, яка не є стороною договору.

Частиною другою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними. З аналізу положень статті 16 ЦК України та статті 4 ГПК України, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Відповідно до статті 509, 510 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 92, 97 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Згідно зі статтею 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 ЦК України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи.

Відповідно до приписів частини першої статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Участь у товаристві майном і узгодження між учасниками спільного управління ним наділяє учасника корпоративними правами, а тому відносини щодо цих прав мають характер корпоративних правовідносин (частина третя статті 167 Господарського кодексу України).

Отже у корпоративних відносинах об`єктом захисту виступають корпоративні права учасника товариства.

Порушення прав самого товариства внаслідок укладання такого договору не можна вважати порушенням корпоративних прав учасника товариства. Ці поняття не є тотожними. Учасник звертається до суду з таким позовом не за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, а за захистом прав та інтересів товариства, що суперечить частині 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України.

Тому, укладенням спірного договору могли бути порушені права самого Товариства з обмеженою відповідальністю Туча , а не позивача як учасника цього товариства, оскільки нерухоме майно вибуло з власності саме Товариства, а не позивача. Відповідно відчуження нерухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю Туча за спірним правочином свідчить про порушення майнових прав та інтересів самого Товариства, а не корпоративних прав його учасників.

Відповідні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 8 та 15 жовтня 2019 року у справах № 916/2084/17, № 905/2559/17, а також у постанові від 3 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16.

Вказані вище висновки мають загальний характер, а їх застосування не залежить від розміру частки учасника у статутному капіталі (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 916/1731/18).

До того ж у справі № 904/3657/18 Велика Палата Верховного Суду підтвердила свої висновки, раніше викладені у постановах від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, від 15.10.2019 у справі №905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, та додатково зауважила, що:

1) позивач як учасник товариства, який вважає свої корпоративні права порушеними внаслідок вчинення товариством правочинів щодо передачі у власність іншим особам належного товариству нерухомого майна, не позбавлений права (разом з іншими учасниками) у будь-який час ініціювати питання щодо скликання позачергових зборів учасників товариства з метою належного реагування на факт укладення таких правочинів та розгляду питання щодо порушення або непорушення прав та законних інтересів товариства (його учасників). Якщо збори учасників товариства дійдуть висновку про порушення вчиненими правочинами прав та законних інтересів товариства, останнє вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

2) належним способом захисту права учасника юридичної особи може бути також подання ним позову в інтересах юридичної особи до її посадової особи про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи на підставі пункту 12 частини першої статті 20, статті 54 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, у цій справі Велика Палата Верховного Суду чітко сформулювала правовий висновок щодо належного способу захисту корпоративних прав учасника, в тому числі і того, частка якого становить 50 %.

Позивач як учасник Товариства з обмеженою відповідальністю Туча , який вважає свої корпоративні права порушеними внаслідок вчинення товариством правочинів щодо передачі у власність іншим особам належного товариству нерухомого майна, не позбавлений права (разом з іншими учасниками) у будь-який час ініціювати питання щодо скликання позачергових зборів учасників товариства з метою належного реагування на факт укладення таких правочинів та розгляду питання щодо порушення або непорушення прав та законних інтересів товариства (його учасників). Якщо збори учасників товариства дійдуть висновку про порушення вчиненими правочинами прав та законних інтересів товариства, останнє вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Кожен окремо з учасників товариства не є власниками майна товариства. Розмежування корпоративних прав учасників товариства і прав самого товариства безпосередньо узгоджується з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постановах по справам № 910/10647/18, № 916/2084/17, № 905/2559/17, а також у постанові від 3 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 та ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 916/1731/18.

У частині 1 статті 5 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено, що учасники товариства мають такі права: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства; 2) отримувати інформацію про господарську діяльність товариства; 3) брати участь у розподілі прибутку товариства; 4) отримати у разі ліквідації товариства частину майна, що залишилася після розрахунків з кредиторами, або його вартість. Учасники товариства можуть мати інші права, передбачені законом та статутом товариства.

Законодавство, що було чинне на момент вчинення правочину, що оскаржується, чинне і на сьогодні - Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", не передбачають право учасника товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю оспорювати в судовому порядку як значний правочин товариства, який вчинений з порушенням порядку надання згоди уповноваженими на те органами товариства, так і правочин із заінтересованістю. Не передбачено таке право учасника і в статуті товариства. У такому разі визначено, що посадові особи товариства, винні у порушенні порядку вчинення значних правочинів та/або правочинів із заінтересованістю, солідарно відповідають за збитки, завдані товариству (статті 44, 45 Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Належним способом захисту права учасника юридичної особи може бути також подання ним позову в інтересах юридичної особи до її посадової особи про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи на підставі пункту 12 частини першої статті 20, статті 54 Господарського процесуального кодексу України.

Якщо учасник товариства не може звернутися з позовом до посадової особи від імені товариства, бо розмір його частки є недостатнім для цього з огляду на вимоги частини першої статті 54 ГПК України, то такий учасник вправі вийти з товариства і вимагати виплати йому вартості частки, а також подати позов до самого товариства та/або його учасників, якщо він вважає, що рішенням загальних зборів учасників товариства щодо відчуження майна йому було завдано збитків.

Зазначені висновки відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, які суд першої інстанції правильно врахував при вирішенні спору у цій справі.

Інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються. Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників та самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно зборами учасників товариства.

Зазначений висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 13.11.2020 у справі № 904/920/19.

Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14 - 144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (№ 12-304гс18).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід виходити з того, що відповідно до сталої практики Верховного Суду особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором (постанова Великої Палати Верховного Суду від 5 травня 2020 року у справі № 750/3917/17).

Обмеження (позбавлення) позивача у праві на оскарження правочину, вчиненого товариством, не є порушенням його права на доступ до суду, оскільки у такому разі позов фактично подається не в інтересах самого позивача, а в інтересах самого товариства, що і має наслідком відмови у позові (постанова Верховного Суду від 13.11.2020 у справі № 904/920/19).

Згідно практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема рішення у справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки" (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republik), заява №29010/95 від 20 травня 1998 року; рішення у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28 - 30, від 18 жовтня 2005 року; рішення у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", заява № 42758/05, пункт 30, від 21 грудня 2017 року). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", заява № 42758/05, пункт 1 резолютивної частини від 21 грудня 2017 року).

Отже, відсутність порушення спірними договорами прав та інтересів позивача є самостійною підставою для відмови у позові, тому колегія суддів зазначає про відсутність підстав надавати оцінку дійсності спірних договорів.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 13.11.2020 у справі № 904/920/19.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

В обгрунтування позиції апелянта викладених у виступах в судовому засіданні його представників заслуговують на увагу лише при обранні вірного способу захисту порушених прав та інтересів позивача з урахуванням практики Верховного Суду та Європейського Суду з прав людини.

З урахуванням встановлення факту невірного обраного позивачем способу захисту, посилання апелянта на залишення поза увагою судом першої інстанції його доводів щодо укладення спірних договорів під час дії заходів забезпечення позову є недоречним.

Встановлені колегією суддів під час апеляційного провадження обставини дають підстави для висновку про законність і обгрунтованність оскаржуваного рішення суду, адже воно прийнято при повному дослідженні та з`ясуванні обставин справи, та доказів на їх підтвердження, при правильному застосуванні норм матеріального права, при відсутності порушень норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в матеріалах даної справи та спростовуються доводами викладеними в мотивувальній частині даної постанови.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 74 ГПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Обставини встановлені судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи не призвели до задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскаржуваного судового акту, у зв`язку з чим рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у даній справі залишається колегією суддів без змін, як таке, що відповідає завданню господарського судочинства, прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права та при повному з`ясуванню всіх обставин, що мають значення для вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282, ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі №922/1080/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286- 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 24.12.2020

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя О.В. Шевель