Ухвала

від 18.02.2021 по справі 922/1080/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 922/1080/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І. Д. - головуючого, Кібенко О. Р., Стратієнко Л. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Харківської області

(суддя Чистякова І.О.)

від 09.09.2020

та постанову Східного апеляційного господарського суду

(головуючий - Фоміна В.О., судді - Крестьянінов О.О., Шевель О.В.)

від 22.12.2020

у справі за позовом ОСОБА_1

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Аккордфайвстар";

2. ОСОБА_2 ;

3. ОСОБА_3 ;

4. ОСОБА_4 ;

5. ОСОБА_5 ;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Цигіпова Олена Георгіївна,

про визнання недійсним договорів та скасування записів про право власності, про іпотеку та обтяження ,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі № 922/1080/20, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.12.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

18.01.2021 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 у справі № 922/1080/20, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення касаційної скарги без руху з огляду на таке.

Частиною другою статті 292 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, передбачених статтею 290 цього Кодексу, то така скарга залишається без руху.

1. Щодо підстав касаційного оскарження.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України, у редакції Закону від 15.01.2020 № 460 - ІХ, у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Так, відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, касаційна скарга на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції має містити:

1) зазначення конкретної норми матеріального та процесуального права (абзац, пункт, частина статті), яку неправильно застосував чи порушив суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

2) посилання на відповідний пункт (пункти) частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, і при цьому, додатково зазначається:

- постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні - у разі оскарження судових рішень з тієї підстави, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України);

- обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду - у разі оскарження судових рішень з підстави необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України);

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися у спірних правовідносинах.

У разі оскарження судового рішення на підставі пункту 4 частини 2 статті 287 Гос-подарського процесуального кодексу України касаційна скарга має містити зазначення, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.

Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, Верховний Суд установив, що у скарзі скаржник:

-- цитує пункт 1 статті 5, статтю 44, Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статтю 13, частину 2 статті 215, статтю 234 Цивільного кодексу України, статті 60 та частину 1 статті 65 Сімейного кодексу України, проте не наводить обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування цих норм матеріального права у спірних правовідносин;

- посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 569/7583/17, проте не обґрунтовує та не вказує, висновок щодо застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду, не враховано судами попередніх інстанцій при винесені оскаржуваних рішень;

- посилається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18, що застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, але при цьому не заявляє та вмотивовано не обґрунтовує необхідність відступлення від цих висновків;

- посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо оскарження правочинів Товариства з підстави відчуження нерухомого майна під час дії обтяження (заборона розпорядження, заборона реєстраційних дій) та з підстави фіктивності правочинів, але не наводить щодо якої конкретної, чітко визначеної норми матеріального або процесуального права, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду.

- стверджує про порушення судами першої та апеляційної інстанцій частини 4 статті 75, статей 76, 77, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суди не надали жодної оцінки обставинам вчинення правочинів у період дії заходів забезпечення позову у справі № 922/2120/19, а також не дослідили докази у справі, але не визначає підстави (підстав), передбаченої (передбачених) статтею 287 Господарського процесуального кодексу України.

У касаційній скарзі взагалі відсутнє посилання на конкретний пункт (пункти) частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України як підстави для касаційного оскарження судового рішення, що не відповідає вимогам, встановленим пунктом 5 частини 2 статті 290 цього Кодексу, тому касаційна скарга залишається без руху відповідно до статті 174, частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України.

2. Щодо судового збору.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Скаржник до касаційної скарги не додав жодного із зазначених документів.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір" № 3674-VI від 08.07.2011.

Відповідно до підпунктів 2, 5 пункту 2 частини 2 статті 4 цього Закону ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання касаційної скарги на рішення суду ставки судового збору встановлюються у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Враховуючи вимоги касаційної скарги, скаржник при подачі цієї касаційної скарги повинен був сплатити судовий збір у розмірі 58 856, 00 грн 200% х ((2 102,00 х 14) х 1,5%).

У касаційній скарзі скаржник заявив клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення судом касаційної інстанції, яке обґрунтоване тим, що судовий збір за подання касаційної скарги у двадцять п`ять раз перевищує мінімальний прожитковий мінімум.

Розглянувши клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення рішення судом касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Отже, суд, враховуючи майновий стан сторони, наділений правом відстрочити сплати судового збору:

1) за клопотанням фізичних осіб, тільки за наявності певних умов, або

2) якщо предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Заявник не надав жодних доказів на підтвердження свого майнового стану, а також доказів, які б підтверджували, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру його річного доходу за попередній календарний рік.

Саме по собі перевищення розміру судового збору за подання касаційної скарги розміру мінімального прожиткового мінімуму, на що посилається скаржник, не є підставою для відстрочення сплати судового збору.

З огляду на відсутність умов, визначених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав для задоволення клопотання.

Оскільки до касаційної скарги не було додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, і у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору відмовлено, касаційна скарга відповідно до статті 174, частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України залишається без руху для надання строку на усунення встановлених недоліків.

Керуючись нормами статей 174, 234, пункту 5 частини 2, пункту 2 частини 4 статті 290, частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 у справі № 922/1080/20 залишити без руху.

3. Встановити ОСОБА_1 строк десять днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків касаційної скарги таким способом:

- подати до суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій зазначити неправильно застосовані/порушені судами попередніх інстанцій норми права з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з доказами надіслання копій відповідних уточнень (змін) до касаційної скарги іншим учасникам справи;

- надати суду документи, що підтверджують сплату судового збору у розмірі 58 856,00 грн;

4 . Роз`яснити ОСОБА_1 , що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий І. Кондратова Судді О. Кібенко Л. Стратієнко