Рішення

від 21.12.2020 по справі 905/1602/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.12.2020 Справа № 905/1602/20

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В ., розглянувши в порядку спрощеного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІНКОЙЛ , м.Вишневе, Києво-Святошинський р-н, Київська область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛЕКТРОСТАЛЬ-КУРАХОВЕ , м.Курахове, Мар`їнський р-н, Донецька область,

про стягнення 724' 253,44грн,

без повідомлення (виклику) учасників справи -,

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ЛІНКОЙЛ , м.Вишневе, Києво-Святошинський р-н, Київська область, звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛЕКТРОСТАЛЬ-КУРАХОВЕ , м.Курахове, Мар`їнський р-н, Донецька область, про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 371'920,12грн, пені у сумі 268'223,65грн, 3% річних у розмірі 40'335,25грн, інфляційних втрат у розмірі 43'774,42грн (всього 724' 253,44грн).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо здійснення оплати отриманої продукції за укладеним між сторонами договором поставки №27 від 05.07.2018.

Ухвалою господарського суду від 23.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

18.09.2020 до канцелярії суду надійшло клопотання позивача б/н від 14.09.2020 про витребування доказів. Клопотання мотивовано неможливістю надати суду банківські виписки за період 30.07.2018-10.02.2020 на підтвердження здійснених відповідачем оплат за спірними правовідносинами, оскільки АТ КБ Приватбанк у січні 2020 припинив розрахунково-касове обслуговування ТОВ ЛІНКОЙЛ , а також припинив доступ до системи віддаленого банкінгу Приватбанк . З огляду на викладені обставини, за твердженням позивача всі платіжні доручення за період з 30.07.2018 по 10.02.2020 наявні у відповідача і підлягають витребуванню судом.

18.11.2020 на електронну адресу суду та 23.11.2020 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. За позицією відповідача, позивач не виконав у повному обсязі свої зобов`язання за Специфікацією №1 щодо поставки всього обсягу товару, з огляду на що вважає, що у позивача не виникло право вимоги щодо оплати непоставленої продукції та стягнення пені, відсотків та інфляційних. По-друге, відповідач вважає, що підставою позовних вимог у даній справі є поставка за Специфікацією №1, в свою чергу поставка вугілля марки АС (6-15мм) є предметом поставки за іншою специфікацією, а отже в цій частині поставка вугілля марки АС (6-15мм) виходить за межі розгляду даної справи. У відзиві відповідач просив суд поновити строк на подачу відзиву, а також стягнути з позивача витрати на правову допомогу в сумі 6' 000,00грн.

Ухвалою суду від 11.12.2020 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю Електросталь-Курахове строк на подання відзиву на позов, прийнято відзив до розгляду.

Розглянувши клопотання позивача б/н від 14.09.2020 про витребування доказів, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з положеннями ст.80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ч.1 ст.81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Частиною другою статті 81 ГПК України встановлено, що у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Суд, дослідивши заяву про витребування доказів, встановив, що позивачем в порушення вказаних приписів процесуального законодавства не подані докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаних доказів. Так, в матеріалах справи відсутні докази вжиття ТОВ ЛІНКОЙЛ заходів для самостійного отримання доказів (платіжних доручень за період з 30.07.2018 по 10.02.2020), зокрема, не надало суду докази звернення товариства з відповідним запитом до установи банку.

Одночасно суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Суд відзначає, що у відзиві відповідач підтвердив факт часткової оплати спірного товару, не заперечив проти вказаних позивачем у доданому до позову розрахунку заборгованості дат та розмірів оплат.

З огляду на наведене, суд в тому числі вважає недоцільним витребування у відповідача платіжних доручень за період 30.07.2018-10.02.2020, так як дані обставини не спростовані, а навпаки підтверджуються сторонами у справі.

01.10.2020 до канцелярії суду від представника позивача надійшла заява б/н від 28.09.2020, у якій зазначає, що сума основного боргу в розмірі 371'920,12грн була сплачена відповідачем після подання позову, у підтвердження чого суду надані відповідні докази. Позивач також зазначає, що цією заявою згідно п.2 ч. 2 ст. 46 ГПК України зменшує загальний розмір позовних вимог на суму основного боргу.

Дослідивши подану заяву, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст.46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; збільшити чи зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Таким чином, часткову відмову від позову слід відрізняти від зменшення розміру позовних вимог, адже в останньому випадку йдеться про зменшення кількісної характеристики позовної вимоги.

Враховуючи викладене, подана позивачем заява б/н від 28.09.2020 не може розцінюватися судом як заява про зменшення позовних вимог в частині суми основного боргу, оскільки у даному випадку не відбулося зменшення кількісних показників цієї вимоги, вона не заявляється позивачем у зменшеному розмірі, а є виключеною.

У заяві б/н від 28.09.2020 позивач також зазначив, що не відмовляється від позову в частині основного боргу, а повідомляє суд про додаткові обставини в справі та просить суд вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

16.11.2020 на електрону адресу суду від відповідача надійшла заява б/н від 13.11.2020 про розгляд справи в порядку загального провадження.

У заяві, зокрема, викладені аргументи, що за умовами Специфікації №1 поставка мала відбуватися залізничним транспортом на умовах DDP станція Роя Донецької залізниці, натомість у наданих позивачем видаткових накладних пунктом доставки зазначено склади: Гусарівка та Кролевець; акт звірки, копія якого додана до позовної заяви потребує ретельного дослідження та перевірки так як містить численні дефекти; потребують уточнення розрахунки позивача, так як у додатку №7 до позовної заяви (розрахунок відсотків) позивач кінцевою датою періоду прострочки зазначив 28.08.2020, тоді як позовна заява датована 27.08.2020.

01.12.2020 через канцелярію суду від представника позивача надійшли:

- відповідь б/н від 27.11.2020 на відзив, у якій просить суд задовольнити позов із врахуванням зміни його розміру згідно раніше поданої заяви;

- клопотання б/н від 27.11.2020 про приєднання до матеріалів справи Cпецифікації №2 від 26.06.2019.

У відповіді на відзив позивач не погоджується з доводами відповідача у відзиві, стосовно поставок у липні 2019 року зазначив, що дійсно існує Специфікація №2 предметом якої є поставка вугілля марки АС (6-15мм), однак у ній зазначено, що вона складена до договору поставки №ЕК/18/15-02/78 від 05.10.2018, який між сторонами ніколи не укладався. У клопотанні б/н від 27.11.2020 директор ТОВ ЛІНКОЙЛ також стверджує, що договору поставки №ЕК/18/15-02/78 від 05.10.2018 ніколи не існувало, через що припускає допущення помилки під час складання Специфікації №2.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст.2 ст.73 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов`язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

Відповідь на відзив була надіслана на адресу суду позивачем у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі від 23.09.2020.

Оскільки Специфікацію №2 від 26.06.2019 надано суду одночасно з відповіддю б/н від 27.11.2020 на відзив, враховуючи, що подання вказаних документів зумовлене поданням відзиву на позовну заяву, строк на подання якого був поновлений судом, суд задля дотримання засад змагальності, всебічного та повного з`ясування усіх обставин справи вирішив прийняти Cпецифікацію №2 від 26.06.2019 до розгляду.

Ухвалою суду від 11.12.2020 відмовлено у задоволенні заяви б/н від 13.11.2020 Товариства з обмеженою відповідальністю «Електросталь-Курахове» про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Відповідно до ст.248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02.09.2010, Смірнова проти України від 08.11.2005, Матіка проти Румунії від 02.11.2006, Літоселітіс проти Греції від 05.02.2004 та інші).

З огляду на перебування судді у відпустці у період з 26.10.2020 по 13.11.2020 включно, та з 16.11.2020 по 05.12.2020 включно на лікарняному, розгляд та вирішення після виходу з лікарняного поданих клопотань, рішення винесено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд ВСТАНОВИВ:

05.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю ЕЛЕКТРОСТАЛЬ-КУРАХОВЕ (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ЛІНКОЙЛ (Постачальник) було укладено договір поставки (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію в кількості, за цінами та у строки у відповідності зі специфікаціями до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

Якість товару, що поставляється за цим договором, повинна відповідати технічним умовам, стандартам, чинним в Україні, а також вимогам, зазначеним у специфікаціях до цього договору, які є його невід`ємною частиною (п.1.2. договору).

Відповідно до п.2.1. договору поставка товару здійснюється на умовах:

- для поставки автомобільним транспортом DDP склад Покупця м.Курахове, Промислова зона, 70;

- для поставки залізничним транспортом: DDP станція Роя Донецької залізниці;

згідно з правилами ІНКОТЕРМС-2010, якщо інші умови поставки не передбачені відповідною Специфікацією.

Згідно з п.2.2. договору зобов`язання постачальника в частині виконання термінів поставки вважаються виконаними з моменту передачі продукції на складі покупця.

Постачальник зобов`язався надати разом з продукцією, зокрема, наступні документи: видаткову накладну, сертифікат якості або технічний паспорт; рахунок-фактуру на оплату; сертифікат походження товару (п.2.3. договору).

Відповідно до п.3.1. договору загальна сума договору визначається як сумарна вартість продукції, поставка якої здійснюється згідно специфікаціями, які є невід`ємною частиною договору.

У п.3.2. договору сторони дійшли згоди, що покупець здійснює оплату протягом 14 банківських днів з моменту поставки шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі виставленого постачальником рахунку, якщо інше не обумовлено в специфікації, або додатковій угоді. Моментом оплати вважається момент списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

Звірка розрахунків між сторонами проводиться на вимогу однієї із сторін (п.3.3. договору).

Відповідно до п.4.1. договору сторони погодили, що в разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за договором вони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

За прострочення оплати вартості продукції, якщо оплата здійснюється після здійснення поставки, покупцеві нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період невиконання покупцем свого грошового зобов`язання, від суми заборгованості за кожен день прострочення (п.4.4. договору).

За умовами п.7.2. договору будь-які зміни і доповнення до цього договору вважаються дійсними лише за умови, якщо вони вчинені в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками обох сторін.

Як вбачається з п.7.4. договору, останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками і скріплення печатками обох сторін і діє до 31.12.2018. У разі якщо жодна зі сторін за місяць до закінчення терміну дії договору, то договір вважається пролонгованим на один рік.

05.07.2018 між сторонами спірного договору укладено Специфікацію №1 до договору, відповідно до якої постачальник зобов`язався поставити покупцю наступну продукцію: вугілля АС фр.6-13, фр.0-6мм до 10%, зола до 10%, сіра до 1,3%, летучі до 4%. Загальна кількість - 700тн; ціна за одиницю - 3833,33грн; загальна сума до сплати - 3219997,20грн з ПДВ.

У Специфікації №1 також зазначені наступні умови поставки: DDP станція Роя Донецької залізниці (всі витрати з транспортування несе постачальник) згідно правил Інкотермс-2010 ; термін поставки товару - липень 2018; умови оплати - протягом 14 днів з моменту поставки.

Дана специфікація є невід`ємною частиною договору поставки до договору поставки №27 від 05.07.2018 (п.5 Специфікації №1).

Матеріали справи також містять Cпецифікацію №2 від 26.06.2019, відповідно до якої постачальник зобов`язався поставити покупцю наступну продукцію: вугілля АС фр.6-15, зола до 10%, сіра до 0,6%, летючих до 4%. Загальна кількість - 500тн; ціна за одиницю - 4125,00грн; загальна сума до сплати - 2' 475' 000,00грн з ПДВ.

У Специфікації №2 також зазначені наступні умови поставки: DDP станція Роя Донецької залізниці (всі витрати з транспортування несе постачальник) згідно правил Інкотермс-2010 ; термін поставки товару - липень 2019; умови оплати - протягом 15 днів з моменту поставки.

На підтвердження виконання своїх зобов`язань з поставки продукції позивач надав суду видаткові накладні №368 від 17.07.2018, №369 від 17.07.2018, №315 від 22.07.2019, №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019, №340 від 24.07.2019 на загальну суму 3' 341' 415,29грн.

В якості доказів здійснення відповідачем оплати отриманої продукції суду надано звіт про надходження коштів на банківський рахунок позивача за період 05.07.2018-10.02.2020; копії платіжних доручень.

До матеріалів позову доданий двосторонній акт звірки взаємних розрахунків за період 01.07.2019-06.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю ЛІНКОЙЛ та Товариством з обмеженою відповідальністю ЕЛЕКТРОСТАЛЬ-КУРАХОВЕ за договором, яким підтверджена наявність заборгованості відповідача перед позивачем станом на 06.08.2020 у розмірі 2' 404' 304,12грн.

У зв`язку з тим, що відповідач неналежним чином не виконав зобов`язання з оплати прийнятої за договором продукції, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 371'920,12грн, пені у сумі 268'223,65грн, 3% річних у розмірі 40'335,25грн, інфляційних втрат у розмірі 43'774,42грн (всього 724' 253,44грн).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.509 ЦК України, ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 ЦК України, ст.174 ГК України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як визначено ст.629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Договір №27 від 05.07.2018 є підставою для виникнення у його сторін прав і обов`язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Згідно зі ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вже зазначалося, за умовами п.7.4. договору він набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками і скріплення печатками обох сторін і діє до 31.12.2018. У разі якщо жодна зі сторін за місяць до закінчення терміну дії договору не повідомить іншу сторону про припинення дії договору, то договір вважається пролонгованим на один рік.

Матеріали справи не містять доказів наявності з боку сторін повідомлень про припинення дії спірного договору. Таким чином, є підстави вважати, що договір поставки №27 від 05.07.2018 було пролонговано.

На підтвердження виконання своїх зобов`язань з поставки продукції позивач надав суду видаткові накладні №368 від 17.07.2018, №369 від 17.07.2018, №315 від 22.07.2019, №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019, №340 від 24.07.2019 на загальну суму 3' 341' 415,29грн.

Як вбачається з видаткових накладних №368 від 17.07.2018, №369 від 17.07.2018, у якості підстави здійснення господарської операції за ними вказаний договір поставки №27 від 05.07.2018, за вказаними накладними здійснювалася поставка вугілля марки АС (6-13мм) за ціною 3833,33грн., що відповідає предмету та ціні укладеної до вказаного договору Специфікації №1 від 05.07.2018.

В свою чергу, поставлена за видатковими накладними №315 від 22.07.2019, №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019, №340 від 24.07.2019 продукція - вугілля марки АС (6-15мм) відповідає характеристикам товару та його ціні, які погоджені сторонами у Специфікації №2 від 26.06.2019. Зокрема, у якості підстави здійснення господарської операції за вказаними накладними вказаний договір поставки №27 від 05.07.2018.

Разом з цим, Специфікація №2 від 26.06.2019 містить відомості про те що вона є невід`ємною частиною договору поставки №ЕК/18/15-02/78 від 05.10.2018.

За письмовими твердженнями позивача, договір поставки №ЕК/18/15-02/78 від 05.10.2018 між сторонами ніколи не укладався. За змістом відзиву на позов, відповідач підтвердив, що за видатковими накладними №315 від 22.07.2019, №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019, №340 від 24.07.2019 позивач поставляв вугілля марки АС (6-15мм), що є предметом поставки за іншою специфікацією спірного договору. Наразі відповідач не заперечив проти отримання спірного товару за договором №27 від 05.07.2018, а лише вказував у відзиві на те, що у даному випадку поставка товару за іншою специфікацією ніж Специфікація № 1 не є підставою позовних вимог за даним позовом.

Доказів наявності інших договірних відносин між сторонами, ніж за договором поставки №27 від 05.07.2018, суду не надано.

Дослідивши наявний в матеріалах справи двосторонній акт звірки розрахунків за період з 01.07.2019 - 06.08.2019 за підписом директорів обох сторін суд встановив, що він складений на підставі договору №27 від 05.07.2018, таким чином відобразивши у ньому господарські операції з реалізації товарів від 22.07.2019 та 24.07.2019 на суми поставок за накладними №315 від 22.07.2019, №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019, №340 від 24.07.2019 посадові особи ТОВ ЛІНКОЙЛ та ТОВ ЕЛЕКТРОСТАЛЬ-КУРАХОВЕ підтвердили підстави внесення вказаних операцій до бухгалтерського обліку підприємств саме за договором №27 від 05.07.2018.

Враховуючи викладені обставини, а також той факт що суду не були надані докази укладання між сторонами договору №ЕК/18/15-02/78 від 05.10.2018 у формі єдиного документу, підписаного сторонами та скріпленого їх печатками, суд приходить до висновку, що спірні правовідносини між сторонами з поставки товару виникли саме за договором №27 від 05.07.2018.

Господарський суд також приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов`язань з поставки товару.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобов`язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд дійшов висновку, що свої зобов`язання з поставки товару за видатковими накладними №368 від 17.07.2018, №369 від 17.07.2018, №315 від 22.07.2019, №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019, №340 від 24.07.2019 позивач виконав у відповідності з умовами договору поставки №27 від 05.07.2018 та укладених Специфікації №1 від 05.07.2018 та Специфікації №2 від 26.06.2019 до нього.

Підставою позовних вимог є фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позивача.

У якості таких обставин позивачем вказано у позові поставка товару відповідачу за період липень 2018 - липень 2019 на загальну суму 3' 341' 415,29грн, що підтверджується матеріалами справи та не оспорюється сторонами, а той факт, що спірні правовідносини між сторонами регулювалися ще і договором №27 від 05.07.2018 та Специфікаціями до нього стосується правового обґрунтування та не виходить за межи підстави позову.

Відтак, заперечення відповідача відносно того, що розгляд позовних вимог в частині поставки вугілля марки АС (6-15мм) виходить за межі розгляду даної справи відхиляються судом як необґрунтовані.

Відповідно до ч.1 ст.691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

У відповідності до ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як вже зазначалося, у п.3.2. договору сторони дійшли згоди, що покупець здійснює оплату протягом 14 банківських днів з моменту поставки шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі виставленого постачальником рахунку, якщо інше не обумовлено в специфікації, або додатковій угоді. Моментом оплати вважається момент списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

Згідно із частиною 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У підписаній сторонами Специфікації №1 до договору зазначено наступні умови оплати - протягом 14 днів з моменту поставки.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного:

- зобов`язання з оплати отриманої продукції за видатковими накладними №368 від 17.07.2018 та №369 від 17.07.2018 мали бути виконані до 31.07.2018, а з 01.08.2018 почалося прострочення виконання зобов`язання;

У підписаній сторонами Специфікацію №2 від 26.06.2019 до договору зазначено наступні умови оплати - протягом 15 днів з моменту поставки.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного:

- зобов`язання з оплати отриманої продукції за видатковою накладною №315 від 22.07.2019 мали бути виконані до 06.08.2019, а з 07.08.2019 почалося прострочення виконання зобов`язання;

- зобов`язання з оплати отриманої продукції за видатковими накладними №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019 та №340 від 24.07.2019 мали бути виконані до 08.08.2019, а з 09.08.2019 почалося прострочення виконання зобов`язання.

Посилання відповідача у відзиві на те, що у позивача не виникло право вимагати здійснити оплату товару через невиконання в свою чергу постачальником у повному обсязі своїх зобов`язань з поставки всього обсягу товару судом до уваги не приймаються, оскільки обумовлені договором строки оплати товару не передбачають права покупця не здійснювати повну оплату товару через прострочення постачальника.

Відповідач у даному випадку не звільняється від своїх договірних зобов`язань здійснити повну оплату отриманого товару.

У позові позивач посилався на те, що відповідач здійснив лише часткову оплату поставленого за договором товару на загальну суму 2' 969' 495, 17грн., у зв`язку з чим заявив вимоги про стягнення з ТОВ ЕЛЕКТРОСТАЛЬ-КУРАХОВЕ суму основного боргу у розмірі 371'920,12грн.

Водночас, під час розгляду справи позивач у заяві б/н від 28.09.2020 довів до відома суду, що відповідач після порушення провадження по справі сплатив заборгованість за поставлену продукцію у повному обсязі в розмірі 371'920,12грн, що підтверджується наданими до матеріалів справи платіжними документами від 03.09.2020, від 14.09.2020, 17.09.2020, від 21.09.2020, які сторонами не заперечуються та не спростовуються.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.

Як предмет спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник спір між позивачем і відповідачем. Суд закриває провадження у справі за відсутності предмета спору у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Так, предметом спору в цій справі є, зокрема, стягнення суми основного боргу у розмірі 371'920,12грн, які позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за поставлену за договором продукцію.

Отже, приймаючи до уваги, що після звернення позивача до суду за захистом своїх інтересів заборгованість в сумі 371'920,12грн повністю погашена відповідачем, враховуючи, що згідно матеріалів справи судом не встановлено наявності між сторонами неврегульованих питань з приводу спірних правовідносин в цій частині, суд, з врахуванням вищевказаних норм чинного законодавства, вважає за необхідне на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України закрити провадження у справі в частині стягнення заборгованості за поставлену продукцію.

Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача 268'223,65грн пені, 40'335,25грн 3% річних у розмірі, 43'774,42грн інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та частиною шостою статті 232 ГК України.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до ст.549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.4.4. договору №27 від 05.07.2018 за прострочення оплати вартості продукції, якщо оплата здійснюється після здійснення поставки, покупцеві нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період невиконання покупцем свого грошового зобов`язання, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до наданого суду розрахунку, заявлена до стягнення пеня у розмірі 268'223,65грн розрахована за порушення строків розрахунків за договором наступним чином:

- на суму заборгованості за видатковою накладною №315 від 22.07.2019 - за період з 27.08.2019 по 13.09.2019 з урахуванням здійснених відповідачем оплат;

- на суму заборгованості за видатковими накладними №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019 та №340 від 24.07.2019 - за період з 27.08.2019 по 26.02.2020 з урахуванням здійснених відповідачем оплат.

Суд зазначає, що кінець відліку періоду прострочення є день, що передує дню, в якому відбулося погашення/припинення відповідного грошового зобов`язання, оскільки з урахуванням п. 30.1 ст. 30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою - тобто день погашення визначає термін припинення відповідного зобов`язання у розумінні ч.2 ст.251 ЦК України. Тобто день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.

Відповідно до п.1.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов`язання день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Водночас, позивачем при здійсненні розрахунку пені невраховані вказані вище положення.

Зокрема, під час нарахування пені на суму заборгованості за видатковою накладною №315 від 22.07.2019 позивачем неправомірно визначено кінцеву дату нарахування по 13.09.2019, у той час як 12.09.2019 було здійснено погашення заборгованості за вказаною накладною.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

02.04.2020 набрав чинності Закон України №540-IX від 30.03.2020 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) , яким Розділ IX Прикінцеві положення ГК України доповнений пунктом 7 такого змісту: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Укладаючи договір (до введення в Україні загальнодержавного карантину), сторони не змінили передбачений ч.6 ст.232 ГК України порядок і строк нарахування пені (п.4.4. договору). Отже, жодна із сторін на момент укладення Договору не розраховувала на потенційну можливість нараховувати/сплачувати пеню понад шість місяців.

Оскільки і укладення Договору, і настання прострочення виконання грошового зобов`язання відбулись до набрання чинності Законом України №540-IX від 30.03.2020, суд дійшов висновку про те, що дія названого Закону на спірні правовідносини не розповсюджується.

У відповідності до ст. 253 ЦК України початком відліку для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання є день, наступний після визначеної (кінцевої) дати платежу та законодавцем встановлений присікальний строк нарахування не більше 6 місяців.

Виходячи зі змісту ст.232 ГК України та ст.ст.253, 254 ЦК України та умов спірного договору нарахування пені за спірними видатковими накладними має тривати протягом шести місяців, а саме: за видатковою накладною №315 від 22.07.2019 - за період з 07.08.2019 по 07.02.2020; за видатковими накладними №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019 та №340 від 24.07.2019 - за період з 09.08.2019 по 09.02.2020.

Суд, враховуючи викладені вище висновки, здійснивши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи "ЛІГА Закон" власний розрахунок пені в межах обраних позивачем періодів, дійшов висновку, що задоволенню підлягає пеня у загальному розмірі 252' 301,93грн, нарахована наступним чином:

- на суму заборгованості за видатковою накладною №315 від 22.07.2019 за період з 27.08.2019 по 11.09.2019 з урахуванням здійснених відповідачем оплат - у розмірі 3' 566,58грн;

- на суму заборгованості за видатковими накладними №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019 та №340 від 24.07.2019 за період з 27.08.2019 по 09.02.2020 з урахуванням здійснених відповідачем оплат - у розмірі 248' 735,35грн.

У зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні вимог про стягнення пені у розмірі 15' 921,72грн.

Щодо заявлених вимог про стягнення 3% річних у розмірі 40'335,25грн суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку, заявлені до стягнення 3% річних нараховані позивачем наступним чином:

- на суму заборгованості за видатковими накладними №368 від 17.07.2018, №369 від 17.07.2019 - за період з 07.08.2018 по 21.08.2018 з урахуванням здійснених відповідачем оплат;

- на суму заборгованості за видатковою накладною №315 від 22.07.2019 - за період з 10.08.2019 по 13.09.2019 з урахуванням здійснених відповідачем оплат;

- на суму заборгованості за видатковими накладними №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019 та №340 від 24.07.2019 - за період з 14.08.2019 по 28.08.2020 з урахуванням здійснених відповідачем оплат.

Позивачем при здійснені розрахунку 3% річних також не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.

Зокрема, під час нарахування 3% річних на суму заборгованості за видатковими накладними №368 від 17.07.2018, №369 від 17.07.2019 позивачем неправомірно визначено кінцеву дату нарахування по 21.08.2018, у той час як 20.08.2018 було здійснено остаточний розрахунок заборгованості за вказаними накладними; під час нарахування 3% річних на суму заборгованості за видатковою накладною №315 від 22.07.2019 позивачем неправомірно визначено кінцеву дату нарахування по 13.09.2019, у той час як 12.09.2019 здійснено погашення заборгованості за вказаною накладною.

Крім того, судом встановлено, що згідно штемпеля Укрпошти на конверті, ТОВ ЛІНКОЙЛ направив позовну заяву до господарського суду 27.08.2020.

Статтею 20 ГК України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

У відповідності до статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При зверненні до суду з позовними вимогами про стягнення штрафних санкцій, індексу інфляції та процентів річних необхідно мати на увазі, що вони розраховуються за певний період прострочення зобов`язань станом на момент пред`явлення позову.

З позовною заявою до господарського суду Донецької області позивач звернувся 27.08.2020 шляхом направлення позову засобами поштового зв`язку.

За таких обставин, на момент звернення з позовом (27.08.2020) період прострочення зобов`язань з оплати товару був по 27.08.2020, а отже позивач не обґрунтував свого розрахунку в частині зазначення кінцевою датою нарахувань 3% річних 28.08.2020.

З огляду на вищевикладене суд вважає, що позивач, звернувшись до суду за захистом своїх порушених прав 27.08.2020, безпідставно зазначив у розрахунку 3% річних кінцевою датою нарахування 28.08.2020.

Суд зазначає, що позивач не скористався передбаченою ст.46 ГПК України можливістю збільшити розмір позовних вимог в процесі розгляду справи.

Враховуючи викладені вище висновки, суд, здійснивши власний розрахунок 3% річних в межах обраних позивачем періодів за допомогою програми інформаційно-пошукової системи "ЛІГА Закон" дійшов висновку, що задоволенню підлягають 3% річних у загальному розмірі 39' 628,31грн, нараховані наступним чином:

- на суму заборгованості за видатковими накладними №368 від 17.07.2018, №369 від 17.07.2019 за період з 07.08.2018 по 19.08.2018 з урахуванням здійснених відповідачем оплат - у розмірі 380,75грн;

- на суму заборгованості за видатковою накладною №315 від 22.07.2019 за період з 10.08.2019 по 11.09.2019 з урахуванням здійснених відповідачем оплат - у розмірі 755,13грн;

- на суму заборгованості за видатковими накладними №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019 та №340 від 24.07.2019 за період з 14.08.2019 по 27.08.2020 з урахуванням здійснених відповідачем оплат - у розмірі 38' 492,43грн.

У зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення 3% річних у розмірі 706,94грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 43'774,42грн суд зазначає наступне.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена ч.2 ст. 625 ЦК України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Вказаної позиції дотримується Верховний суд у постанові від 24 квітня 2019 року по справі №910/5625/18.

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Кількість місячних індексів інфляційної індексації визначається кількістю цілих місяців, впродовж яких існувала непогашена відповідна сума грошового зобов`язання. Суд наголошує на принциповості врахування індексів виключно за цілі місяця існування прострочення певної суми, оскільки зі змісту п.6 Методики, затвердженої Наказом Державного комітету статистки №265 від 27.07.2007р. випливає, що мінімальний період застосування індексу є саме повний місяць, за який він розрахований, оскільки відсутні будь-які підстави стверджувати про знецінення коштів на відповідній коефіцієнт індексу за частину такого місяця. Означений висновок узгоджується із правовою позицією з цього приводу, сформульованою Верховним Судом у постанові №910/9938/17 від 10.10.2018р.

Заявлені до стягнення інфляційні втрати нараховані позивачем наступним чином:

- на зазначену заборгованість у розмірі 453' 777,84грн та 262' 111,17грн із застосуванням індексів інфляції за серпень 2018 та вересень 2018 відповідно;

- на заборгованість за видатковими накладними №315 від 22.07.2019 у розмірі 348' 103,82грн, та за видатковими накладними №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019 та №340 від 24.07.2019 з урахуванням здійснених відповідачем оплат із застосуванням індексів інфляції за серпень 2019 - липень 2020.

Судом встановлено, що позивач безпідставно нарахував інфляційні на заборгованість 453' 777,84грн та 262' 111,17грн із застосуванням індексів інфляції за серпень 2018 та вересень 2018, у той час як відповідно до наданого позивачем розрахунку основного боргу остаточну оплату заборгованості за видатковими накладними №№368, 369 від 17.07.2018 на загальну суму 937' 111,17грн було здійснено 20.08.2018.

Позивачем невірно здійснені нарахування інфляційних за періоди прострочення виконання, які не дорівнюють повному календарному місяцю, а саме неправомірно застосовано індекс інфляції за серпень 2019 на суму боргу за видатковою накладною №315 від 22.07.2019 у розмірі 348' 103,82грн, у той час як заборгованість за вказаний період виникла лише з 07.08.2019.

Враховуючи викладене, здійснивши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи "ЛІГА Закон" власний розрахунок інфляційних в межах обраних періодів, виходячи із правової природи нарахування інфляційних за повний місяць, судом встановлено, що обґрунтованими та належними до стягнення є інфляційні у загальному розмірі 30'574,72грн, які правомірно нараховувати наступним чином:

- на заборгованість за видатковими накладними №315 від 22.07.2019, №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019 та №340 від 24.07.2019 з урахуванням здійснених відповідачем оплат із застосуванням індексів інфляції за вересень 2019 -липень 2020.

У зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення інфляційних у розмірі 13' 199,70грн.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.4 ст.129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема витрати на професійну правничу допомогу покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частинами 2-6 статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву викладено вимогу про стягнення з позивача витрат на правову допомогу в сумі 6' 000,00грн, які планує понести товариство у зв`язку з розглядом даного спору.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Разом із заявою б/н від 13.12.2020 та відзивом на позовну заяву відповідач надав суду:

- копії Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та Ордеру Серії АА №1043601, що видані адвокату Куренному С.В.;

- копію договору б/н від 11.01.2019 про надання правової допомоги, що укладений між відповідачем (клієнтом) та адвокатом Куренним С.В. (адвокатом) з Додатком 1 до нього (Переліком послуг, що надаються Клієнту та повноваження адвоката);

- копію Додаткової угоди б/н від 01.06.2020 до договору б/н від 11.01.2019 про надання правової допомоги.

За умовами п.2.1. договору б/н від 11.01.2019 про надання правової допомоги за результатами надання правової допомоги складається акт приймання-передачі наданих послуг, що підписується представниками кожної із сторін.

Згідно з п.1 Додаткової угоди б/н від 01.06.2020 до договору б/н від 11.01.2019 про надання правової допомоги оплата правової допомоги здійснюється клієнтом грошовими коштами в національній валюті України шляхом безготівкового розрахунку на підставі акта приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Отже, з аналізу положень частини 8 статті 129, частини 1 статті 221, частини 8 статті 252 ГПК України вбачається, що оскільки в спрощеному позовному провадженні судові дебати не проводяться, тому процесуальну дію - подання доказів на підтвердження розміру понесених судових витрат відповідач мав право вчинити або до закінчення розгляду справи по суті (відповідно до ст.248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження не більше 60 днів з дня відкриття провадження у справі), або протягом 5-ти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів (в даному випадку - до закінчення судового розгляду) у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частиною 1 статті 221 ГПК України передбачено, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Частиною 3 статті 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд дотримується позиції, що необхідною умовою для вирішення питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують здійснення таких витрат учасником справи (постанови КГС ВС від 31.01.2019 у справі №19/64/2012/5003, від 05.02.2019 у справі №906/194/18).

Отже, на підтвердження здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, докази здійснення таких витрат, як уже сплачених стороною, так і тих, що тільки мають бути сплачені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Разом з цим, в порушення вимог абзацу 1 частини 8 статті 129 ГПК України, до ухвалення судового рішення у справі відповідачем на підтвердження розміру судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, не було надано акту приймання-передачі наданих послуг, що підтверджував би обсяг наданих послуг і виконаних робіт тощо, остаточну вартість послуг, не надано жодного фінансового документа.

З матеріалів справи вбачається, що до закінчення розгляду справи по суті, тобто до ухвалення рішення у справі товариством до господарського суду не було заявлено про те, що докази щодо розміру судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи будуть подані після ухвалення судового рішення.

У зв`язку з тим, що позов був задоволений частково, то судові витрати позивача у вигляді судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В частині закриття провадження зі стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 371'920,12грн витрати на сплату судового збору суд вирішив покласти на відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Суд дійшов висновку, що оскільки спір виник внаслідок прострочення відповідача у здійсненні розрахунку з позивачем, що встановлено судом у рішенні, враховуючи здійснення відповідачем оплати заборгованості у розмірі 371'920,12грн вже після звернення позивача з позовом до суду, сума судового збору в частині 5' 578,80 (1,5% від суми 371'920,12грн) покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12-14, 73, 74, 76-80, 86, 91, 129, 231, 236-238, 247, 252 ГПК України, господарський суд, -

В И Р I Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІНКОЙЛ , м.Вишневе, Києво-Святошинський р-н, Київська область, до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛЕКТРОСТАЛЬ-КУРАХОВЕ , м.Курахове, Мар`їнський р-н, Донецька область, про стягнення 724' 253,44грн - задовольнити частково.

Закрити провадження в частині стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 371'920,12грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛЕКТРОСТАЛЬ-КУРАХОВЕ (85612, Донецька область, Мар`їнський р-н, м.Курахове, Промислова зона, буд.115; код ЄДРПОУ 41491822) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІНКОЙЛ (08132, Київська область, Києво-Святошинський р-н, м.Вишневе, вул.Жовтнева, буд.31А; код ЄДРПОУ 41751028) пеню у розмірі 252' 301,93грн, 3% річних у розмірі 39' 628,31грн, 30'574,72грн інфляційних; судовий збір у розмірі 10' 416,38грн.

В частині стягнення пені у розмірі 15' 921,72грн, 3% річних у розмірі 706,94грн, 13' 199,70грн інфляційних - відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Згідно із ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 ГПК України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень ГПК України).

Повний текст рішення складено та підписано 21.12.2020 після виходу судді Макарової Ю.В. з лікарняного.

Суддя Ю.В. Макарова