Ухвала

від 24.12.2020 по справі 910/2696/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/2696/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (далі - АТ Укрзалізниця , скаржник)

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020

у справі № 910/2696/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиторське підприємство Вертикаль

до АТ Укрзалізниця

про стягнення 124 101, 82 грн., -

ВСТАНОВИВ:

АТ Укрзалізниця 11.12.2020 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 у справі №910/2696/20, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

23.12.2020 на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшли заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиторське підприємство Вертикаль проти відкриття касаційного провадження у справі №910/2696/20, які мотивовані необґрунтованістю касаційної скарги.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши матеріали касаційної скарги АТ Укрзалізниця , заперечення проти відкриття касаційного провадження у контексті оскаржуваних судових рішень, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиторське підприємство Вертикаль звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ Укрзалізниця про стягнення штрафу за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів у розмірі 124 101,82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем вимог Статуту залізниць України та Правил обчислення термінів доставки вантажів щодо дотримання строків доставки вантажу і порожнів вагонів, який направлявся залізничними накладними. У зв`язку з даними обставинами позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 124 101,82 грн. за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 у справі №910/2396/20 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з АТ Укрзалізниця на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиторське підприємство Вертикаль суму штрафу в розмірі 124 101, 82 грн.

Рішення першої інстанції мотивоване таким:

- календарними штемпелями на наданих позивачем залізничних накладних підтверджується, що вантаж відповідачем доставлено з порушенням встановленого терміну доставки, що визначений статтею 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу;

- відповідачем, у свою чергу, не доведено належними та допустимими доказами правомірності затримки доставки вантажу, а також не спростовано поданий позивачем розрахунок штрафу, нарахований позивачем у зв`язку із означеним простроченням відповідача щодо виконання взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної доставки вантажів за договором;

- щодо тверджень відповідача про пред`явлення позову в межах пропущеного строку позовної давності суд зазначив, що положення 134, 136 Статуту залізниць України слід застосовувати у системному зв`язку з положенням частини четвертої статті 315 Господарського кодексу України таким чином, що строк позовної давності починає свій перебіг з дня одержання відповіді на претензію позивача або з дня закінчення строку, встановленого частиною третьою статті 315 Господарського кодексу України для відповіді на претензію. Враховуючи викладене, з огляду на наявний в матеріалах справи доказ звернення позивача до відповідача в претензійному порядку, господарський суд дійшов висновку про подання позивачем позовної заяви в межах строку позовної давності.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 у справі №910/2696/20 рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 залишено без змін.

Колегія суддів апеляційної інстанції погодилась з висновками суду першої інстанції та відзначила, що шестимісячний термін для пред`явлення даного позову до залізниці має обраховуватись упродовж 6 місяців, після спливу шести місячного строку, передбаченого для пред`явлення претензії та трьох місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, що узгоджується з положеннями статті 315 Господарського кодексу України та статей 134, 136 Статуту залізниць України, оскільки визначений законом строк, в межах якого особа має право звернутися з позовом до суду, не може поглинатися строком на реалізацію права на досудове врегулювання спору. (Аналогічний висновок містяться у постанові Верховного Суду (у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду) у справі №905/487/19 від 04.03.2020).

АТ Укрзалізниця , не погоджуючись з рішенням та постановою господарських судів, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення.

В обґрунтування своєї правової позиції АТ Укрзалізниця із посиланням на пункти 1, 2 частини другої та підпункти а), в) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України у поданій касаційній скарзі зазначає, що:

- касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

- справа ставить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника;

- господарські суди ухвалили оскаржувані судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме - статті 315 Господарського кодексу України, статей 134, 136 Статуту залізниць України, частини четвертої статті 236 ГПК України, частин п`ятої, шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів , та без урахування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 04.12.2019 у справі №910/3743/19, від 21.12.2019 у справі №910/1549/19;

- суди попередніх інстанцій помилково врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.03.2020 у справі №905/487/19 щодо обчислення строків позовної давності;

- є необхідність у відступленні від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у справі №910/1002/19 (застосованого судом апеляційної інстанції), оскільки він суперечить висновкам Верховного Суду у справах №№910/3743/19, 910/1549/19.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України Про судоустрій і статус суддів , частина перша статті 17 ГПК України.

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України (в редакції чинній від 08.02.2020) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує ста/п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 становив 2102, 00 грн.

Предметом позову в даній справі є стягнення 124 101, 82 грн., а, отже, ціна позову у справі № 910/2696/20 не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.

Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності підстав, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії господарських справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм та наявності обставин конкретної справи, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Як уже зазначалось, серед підстав, передбачених пунктом 2 частиною третьої статті 287 ГПК України, АТ Укрзалізниця у поданій касаційній скарзі вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа ставить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника. Також скаржник як на підставу для відкриття касаційного провадження посилається і на пункти 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України та вказує, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без урахування висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а також з необхідність у відступленні від висновку Верховного Суду, який застосований судом апеляційної інстанції.

Однак наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України.

Не є явно обґрунтованими і твердження скаржника про наявність фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо питання стягнення з відповідача штрафу за несвоєчасну доставку вантажу.

Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень висновків Верховного Суду не є достатньо переконливими, оскільки господарські суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень обґрунтовано керувались чинним на момент виникнення правовідносин законодавством та обґрунтовано врахували судову практика, діючу на момент розгляду справи судами.

Постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/3743/19, від 21.12.2019 у справі №910/1549/19, на які посилається скаржник, ухвалені раніше, ніж згадана постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04.03.2020 у справі №905/487/19, яка врахована судом апеляційної інстанції, а тому наведені в них висновки, які суперечать висновкам Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не можуть братися до уваги.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 236 ГПК України).

Колегія суддів звертає увагу скаржника, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова ВП ВС від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).

З огляду на викладене посилання скаржника на необхідність у відступленні від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у справі №910/1002/19, не приймаються судом.

При цьому слід відзначити, що зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до власного трактування ГПК України та до власного викладення обставин справи стороною по справі та оцінки доказів, які вже були оцінені судами попередніх інстанцій. Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також вирішувати питання щодо достовірності доказів, додатково перевіряти докази, що виходить за межі повноважень Верховного Суду згідно з положеннями статті 300 ГПК України.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Використання оціночних чинників, як-то: винятковість значення справи для скаржника , суспільний інтерес , значення для формування єдиної правозастосовчої практики , малозначні справи тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду .

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням суду попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, участь скаржника у судовому засіданні в суді першої та апеляційної інстанцій та врахував межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як суду права , дану категорію справ.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №910/2696/20, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Суд звертає увагу скаржника, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Керуючись частиною п`ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 у справі №910/2696/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос