Ухвала

від 24.12.2020 по справі 912/3374/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 912/3374/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства Мельниченка Василя Олексійовича

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.05.2020 (судді Дармін М.О., Антонік С.Г., Іванов О.Г.) у справі № 912/3374/19

за позовом Державної екологічної інспекції у Кіровоградській області

до Селянського (фермерського) господарства Мельниченка Василя Олексійовича

про стягнення збитків, заподіяних забрудненням земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

Державна екологічна інспекція у Кіровоградській області звернулась до господарського суду з позовом про стягнення з Селянського (фермерського) господарства Мельниченка Василя Олексійовича 28 844,00 грн збитків, заподіяних забрудненням орендованої земельної ділянки.

Під час розгляду заявлених позовних вимог суди попередніх інстанцій встановили, що з 26.03.2019 по 28.03.2019 Державною екологічною інспекцією у Кіровоградській області проведено планову перевірку дотримання Селянським (фермерським) господарством Мельниченка Василя Олексійовича вимог природоохоронного законодавства на орендованій земельній ділянці, що знаходиться за адресою: Кіровоградська область, Кропивницький район, село Оситняжка, вул. Черемушки 33а, за наслідками якої складено акт № 19-45.

Відповідно до пункту 5 розділу VI "ОПИС виявлених порушень" Акта № 19-45 "При візуальному огляді території господарського двору виявлено засмічення земельної ділянки відходами зернових та побутових відходів площею 5 метрів на 6 метри, висотою 0,5 метри. Вимірювання проведено повіреною рулеткою вимірювальною РИ-10, №111300238, стрічка номінальної довжини 10 метрів, ціна поділки шкали 1,0 міліметри. Свідоцтво про повірку № 730 від 14.08.2018, яке чинне до 14.08.2019. Проведено фото фіксацію камерою 13 МП ZTE. План-схема засміченої ділянки додана до акта перевірки".

В розділі VIІІ "Пояснення, зауваження або заперечення щодо проведеного заходу державного нагляду (контроля) та цього Акта", міститься напис "Зауважень нема" і підписи, виконані від імені Мельниченка В.О.

27.03.2019 Державним інспектором Мельніченко Т.В. складено Протокол про адміністративне правопорушення №190778, згідно з яким 26.03.2019 на території СФГ Мельниченка В.О. виявлено факт засмічення земельної ділянки відходами від очистки зерен та побутовими відходами площею 30 кв.м, що є порушення статті 52 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статті 211 Земельного кодексу України та статті 35 Закону України "Про охорону земель". В протоколі міститься підпис голови СФГ Мельниченком Василем Олексійовичем та відсутні будь-які зауваження щодо змісту виявленого порушення.

Також Державним інспектором з охорони навколишнього середовища винесено Постанову про накладення адміністративного стягнення, згідно з якою визнано ОСОБА_1 винним у вчинені адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 52 Кодексу України про адміністративні правопорушення і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у ромірі 1 020,00 грн.

В подальшому відповідачу направлено претензію № 08-8/1127 від 13.05.2019, до якої додано розрахунок розміру відшкодування збитків на суму 28 844,00 грн. Відповідач відповіді на претензію не надав, кошти не сплатив, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 18.02.2020 (суддя Макаренко Т.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

За висновком місцевого суду позивачем не наведено доказів заподіяння відповідачем шкоди навколишньому природному середовищу, не обґрунтовано наслідків впливу побутових та зернових відходів, виявлених в ході планової перевірки, на стан земель, та не підтверджено, що вказане засмічення земель призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров`я людини. Мотивуючи свої висновки Господарський суд Кіровоградської області керувався постановами Верховного Суду у справі №904/6886/17 від 13.04.2018 та у справі № 909/6/18 від 27.09.2018.

Суд апеляційної інстанції з висновками місцевого суду не погодився, зазначив, що у даній справі позивачем доведено наявність всіх обставин, необхідних для стягнення з відповідача шкоди, заподіяної самим фактом зберігання малонебезпечних відходів без дотримання встановлених для цього вимог.

При цьому, апеляційним судом враховано висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 05.04.2018 у справі № 905/2992/16, згідно з яким підписання відповідачем акта перевірки без зауважень є достатньою підставою для стягнення збитків, розрахованих на підставі затвердженої Методики.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.05.2020 рішення місцевого суду скасовано, позов задоволено.

Відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій стверджує про помилкове застосування апеляційним судом висновків Верховного Суду, вважає правильною позицію місцевого суду; просить постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти її задоволення, оскільки вважає, що висновки, на які посилається відповідач, зроблені Верховним Судом за інших встановлених обставин, натомість висновки Верховного Суду, якими керувався суд апеляційної інстанції, стосуються справи з аналогічними обставинами.

Дослідивши доводи сторін та переглянувши в касаційному порядку оскаржену постанову апеляційного господарського суду, а також рішення місцевого господарського суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття порушеного касаційного провадження, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Отже, з`ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав, наведених у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення сукупності таких складових елементів (критеріїв) як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

В обґрунтування підстав для відкриття касаційного провадження відповідач посилався на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а саме: у постановах Верховного Суду у справі №904/6886/17 від 13.04.2018; у справі №909/6/18 від 27.09.2018; у справі №154/2094/16ц від 27.06.2019.

Дослідивши зміст вказаних скаржником постанов, колегія суддів дійшла висновку, що всі вони прийняті у справах з подібними відносинами, однак на підставі інших обставин, а саме, за недоведеності Інспекцією наявності достатніх підстав для стягнення збитків за порушення вимог природоохоронного законодавства.

Відповідно до приписів статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1). Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина 2).

Пунктом "б" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України передбачено, що землекористувачі зобов`язані додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля.

Згідно пункту "в" частини 1 статті 211 наведеного Кодексу громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за засмічення земель промисловими, побутовими та іншими відходами.

Приписами статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність (частина 1). Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України (частина 4).

Частиною 1 статті 69 вказаного Закону визначено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Абзацами 2 та 11 статті 1 Закону України "Про відходи" визначено, що відходи - це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; утилізація відходів - використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів.

Згідно з пунктами 3.2, 3.3 Методики землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища; факти забруднення (засмічення) земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення та засмічення земель.

Відповідно до приписів природоохоронного законодавства умовою кваліфікації такого правопорушення, як засмічення земель, що є підставою для настання відповідальності та відшкодування шкоди, спричиненої таким засміченням, є доведення факта виявлення на відкритому ґрунті сторонніх предметів і матеріалів, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров`я людини.

Між тим, як свідчить зміст постанови Верховного Суду у справі №904/6886/17, під час розгляду подібних позовних вимог, судами встановлено, що:

- "при здійснені перевірки розрахунку розміру шкоди, зумовленої засміченням земельної ділянки, встановлено, що даний розрахунок вчинено із порушеннями та не підтверджено документально. Зокрема, апеляційний господарський суд встановив, що: - показник нормативної грошової оцінки земельної ділянки в порушення п.п. 5.2, 5.6 Методики, частини 2 статті 20 Закону України "Про оцінку земель" не підтверджений належними доказами; - в порушення п.п. 4.14, 4.15 Порядку організації та проведення перевірок суб`єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №464 від 10.09.2008 (далі - Порядок №464), додатку 10 Методики до акта перевірки не додано первинних документів, які б вказували на спосіб та порядок визначення площі засмічених земельних ділянок та об`єм відходів, які знаходяться на цій площі, в акті відсутня схема розміщення відходів";

- "в акті перевірки в порушення п. 4.15 Порядку відсутні відомості, які б підтверджували висновок про розміщення будівельних відходів саме на відкритому ґрунті, зокрема матеріали ґрунтових досліджень, акти відбору проб та протоколи вимірювань, а також, що таке розміщення призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища".

Натомість у даній справі судами встановлено, що інспекторами позивача зафіксовано в акті всі дані, достатні для здійснення відповідного розрахунку збитків, в тому числі, щодо розміщення малонебезпечних відходів саме на відкритому ґрунті , що прямо заборонено природоохоронним законодавством, і сам факт такого розміщення відходів вказаного типу на відкритому ґрунті є достатнім для доведення обставини забруднення землі та застосування Методики для розрахунку збитків від такого забруднення.

Аналогічні обставини відсутності в акті перевірки відомостей, які б підтверджували висновок про розміщення відходів деревини саме на відкритому ґрунті, встановлені у під час розгляду справи №909/6/18, на висновки Верховного Суду у якій посилається скаржник як на підставу касаційного оскарження у даній справі. Також у постанові Верховного Суду у вказаній справі встановлено, що позивач не довів вини відповідача у порушенні природоохоронного законодавства в тому обсязі, в якому воно зафіксоване в акті результатів здійснення державного нагляду (контролю); матеріалами кримінальної справи встановлено, що дії відповідача не призвели до настання наслідків у вигляді забруднення чи псування земель і настання стану небезпеки для життя і здоров`я людей чи довкілля.

Щодо постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі №154/2094/16-ц, то в ній також встановлено, що позивачем не зазначено правових підстав для стягнення шкоди з відповідача та не доведено належними і допустимими доказами, що вивіз відповідачем бою цегли та бетону призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища. Тобто не доведено спричинення шкоди навколишньому природному середовищу. Вина відповідача не встановлена, до адміністративної відповідальності за порушення правил охорони та використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду відповідач не притягувався.

Наведене свідчить, що відмовляючи у задоволенні позовів про стягнення збитків за порушення вимог для зберігання відходів, Верховний Суд у названих відповідачем справах, виходив з інших обставин, а саме, відсутності достатніх належних доказів порушення відповідачами вимог природоохоронного законодавства, відтак викладені у вказаних постановах висновки, не можуть бути застосовані до правовідносин у даній справі, в якій апеляційним судом встановлено та перевірено всі необхідні обставини та підтверджено всі елементи правопорушення належними і достатніми доказами.

Як свідчить зміст постанови Верховного Суду у справі № 905/2992/16, то вона прийнята за аналогічних обставин, на тій підставі, що засмічення земельної ділянки, яке відображене у акті перевірки, відбулося внаслідок дій відповідача-1, що підтверджується підписаним ним актом перевірки № 55 без заперечень, та сплаченим добровільно штрафом, який було покладено на його керівника.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що правовідносини у справі, яка переглядається, та у справах, на рішення в яких посилався скаржник, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, не є подібними з викладених вище підстав.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Суд нагадує, що вирази "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним.

Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 296, 326 ГПК України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В :

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Селянського (фермерського) господарства Мельниченка Василя Олексійовича на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.05.2020 у справі № 912/3374/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Волковицька Н.О. Случ О.В.