Постанова

від 24.12.2020 по справі 914/1979/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 914/1979/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Мамалуй О.О., Студенець В.І.,

за участю секретаря Низенко В. Р.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ековей Вейст Менеджмент

на рішення Господарського суду Львівської області

у складі судді Цікало А.І.

від 16.12.2019

постанову Західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Дубник О.П., Зварич О.В., Хабіб М.І.

від 28.10.2020

за позовом Приватної агрофірми Острів

до Товариства з обмеженою відповідальністю Ековей Вейст Менеджмент (попереднє найменування АВЕ Львів )

про стягнення 3 972 829,00 грн

за участю представників:

позивача: Шнир Я. В.

відповідача: Стельмащук А. В., Свідло Е. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У жовтні 2018 року Приватна агрофірма Острів звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю АВЕ Львів (після зміни назви Товариство з обмеженою відповідальністю Ековей Вейст Менеджмент ) про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з перевезення, організації перевезення та захоронення відходів від 24.10.2017 № 1/10/24-2017 у розмірі 3 983 281,00 грн.

15.01.2019 позивач подав заяву про зменшення позовних вимог на 10 452,00 грн, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 3 972 829,00 грн основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг з перевезення, організації перевезення та захоронення відходів від 24.10.2017 № 1/10/24-2017.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

24.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю АВЕ Львів , після зміни назви Товариство з обмеженою відповідальністю Ековей Вейст Менеджмент (замовник, відповідач у справі), та Приватною агрофірмою Острів (виконавець, позивач у справі) укладено договір про надання послуг з перевезення, організації перевезення та захоронення відходів № 1/10/24-2017 (надалі договір).

За умовами вказаного договору, виконавець (позивач) від свого імені та за рахунок замовника (відповідача) зобов`язаний організувати та виконати перевезення твердих побутових відходів (надалі - вантаж) автомобільним транспортом у приміському й міжміському сполученні (надалі - послуги).

Відповідно до пункту 4.1. договору замовник оплачує фактично надані виконавцем послуги протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня отримання належним чином оформлених оригіналів усіх необхідних документів (актів виконаних робіт, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, рахунків).

Згідно із пунктом 4.5 договору акт наданих послуг підписується сторонами після фактично наданих виконавцем послуг.

Оплата вартості перевезення здійснюється шляхом переказу грошових коштів замовником на поточний банківський рахунок виконавця (пункт 4.2. договору).

Підтвердженням факту здійснення перевезення вантажу є оригінали товарно-транспортної накладної з відміткою одержувача вантажу і акт наданих послуг, підписаний уповноваженими особами (пункт 4.3. договору).

Відповідно до пункту 9.1. договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2017 року, а в частині взаєморозрахунків до повного виконання їх сторонами. В разі, якщо жодна зі сторін не заявили про свій намір припинити дію даного договору, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, з 01 січня по 31 грудня, включно.

На виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги по захороненню твердих побутових відходів на загальну суму 17 969 811,00 грн за період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року.

Відповідач оплатив послуги за договором надані позивачем за період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року на суму 13 996 982,00 грн.

Предметом даного спору є заборгованість відповідача перед позивачем за послуги, надані на підставі договору від 24.10.2017 № 1/10/24-2017 за період серпень - вересень 2018 року у розмірі 3 972 829,00 грн. Факт надання послуг (здійснення перевезення вантажів) за зазначений період підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами виконаних робіт та товарно-транспортними накладними за вказаний період. У кожному такому акті вказано Згідно договору № 1/10/24-2017 від 24 жовтня 2017 року , а також те, що Замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має .

Заперечуючи позовні вимоги, відповідач вказує, що ним оплачено надані позивачем послуги, оскільки вважає, що у березні-травні 2018 року позивач не надав відповідачу послуги, а тому відповідач не мав підстав для сплати коштів за цей період.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарського судів і мотиви їх прийняття.

Справа розглядалась неодноразово.

Постановою Верховного Суду від 12.08.2019 задоволено касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АВЕ Львів ; рішення Господарського суду Львівської області від 07.02.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.05.2019 у справі № 914/1979/18 , якими було позов задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю АВЕ Львів на користь Приватної агрофірми Острів суму основного боргу у розмірі 3 972 829,00 грн та суму судового збору в розмірі 59 592,4 грн; повернуто з Державного бюджету України на користь Приватної агрофірми Острів суму надмірно сплаченого судового збору в розмірі 157,56 грн, скасовано; справу передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

За результатами нового розгляду у справі № 914/1979/18 Господарським судом Львівської області постановлено рішення від 16.12.2019, яким позов Приватної агрофірми Острів до Товариства з обмеженою відповідальністю Ековей Вейст Менеджмент про стягнення 3 972 829,00 грн задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Ековей Вейст Менеджмент (вул. Б. Хмельницького, буд. 176, м. Львів, 79024; ідентифікаційний код 33951598) на користь Приватної агрофірми Острів (вул. Словацького, буд 14, м. Львів, 79005; ідентифікаційний код 31892557) 3 972 829,00 грн заборгованості та 59 592,44 грн судового збору.

Західний апеляційний господарський суд постановою від 28.10.2020 у справі № 914/1979/18 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ековей Вест Менеджмент залишив без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 16.12.2019 залишив без змін.

Рішення судів мотивовані тим, що факт надання позивачем послуг із захоронення твердих побутових відходів, підтверджено належними та допустимими доказами, зокрема, копіями актів наданих послуг, товарно-транспортних накладних за вказаний період, актами звіряння розрахунків, висновком звіту Аудиторської фірми Вест Аудит від 08.08.2019, який відповідає вимогам статті 98 Господарського процесуального кодексу України.

Крім цього, надання позивачем послуг з вивезення твердих побутових відходів у зазначений період додатково підтверджує факт відшкодування Департаментом розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації додаткових витрат на вивезення твердих побутових відходів на підставі договору від 20.07.2017 № 20, укладеного між Департаментом та ТзОВ АВЕ Львів , реєстри поданих товарно-транспортних накладних по ТзОВ АВЕ Львів , інформація про транзакції від Львівської обласної державної адміністрації на відшкодування витрат на вивіз твердих побутових відходів та розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій відхилено твердження відповідача про те, що факт доставки позивачем твердих побутових відходів до місць захоронення спростовується витягами з системи GPS-моніторингу руху транспорту, оскільки укладеним між сторонами договором не передбачено подання витягів з системи GPS-моніторингу руху транспорту.

Також судами попередніх інстанцій не взяті до уваги доводи відповідача про те, що ним оплачено надані позивачем у серпні-вересні 2018 року послуги на суму 3 459 507,00 грн, оскільки укладеним між сторонами договором не передбачено попередню оплату за надані послуги, отже відповідач не міг у квітні-липні оплачувати за послуги, надані у серпні-вересні 2018 року. Після підписання актів здачі-приймання послуг, які є первинними документами, у відповідача виник обов`язок щодо здійснення розрахунків за отримані послуги. Здійснюючи у квітні-липні 2018 року оплату за надані послуги, відповідач тим самим визнав, що такі послуги були надані позивачем у вказаний період.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Ековей Вейст Менеджмент просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.10.2020 та рішення Господарського суду Львівської області від 16.12.2019 у справі № 914/1979/18, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду відповідач зазначив пункти 1 та 4 частини другої статті 287, частину 1 та 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України та послався на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Зокрема, зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме положення статей 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та статті 236 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 914/1979/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 та від 04.11.2019 у справі № 905/49/15;

- справу в суді апеляційної інстанції розглянуто упередженим та необ?єктивним складом суду, якому було заявлено відвід;

- суди попередніх інстанцій не дослідили надані відповідачем докази та необґрунтовано відхилили подані відповідачем клопотання про витребування доказів, які спрямовані на встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу відповідача відхилити, посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги. Зокрема позивач зазначає про те, що наведені відповідачем на підтвердження порушення судами попередніх інстанцій вимог пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України постанови Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 914/1979/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 та від 04.11.2019 у справі № 905/49/15 не містять висновку про застосування положень статей 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки їх прийняття обумовлене встановленням порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін що мають значення для правильного розгляду справи, у зв?язку з чим постановлені судами попередніх інстанцій рішення були скасовані, а справи направлені на новий розгляд.

Правові висновки, зазначені скаржником у касаційній скарзі, не доводять наявності неоднакового застосування судом одних і тих самих норм права, а свідчать лише про наявність у цих справах різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення, а тому вважає що касаційне провадження в цій частині слід закрити.

Щодо наведених в касаційній скарзі підстав для оскарження судових рішень, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, то за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України відкриття касаційного провадження через не дослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо наведених у касаційній скарзі підстав передбачених пунктом 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, то доводи касаційної скарги стосуються доказів і зводяться до заперечення встановлених судами обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійснені судами під час розгляду справи по суті, і в цілому мають виключно індивідуальний характер.

Щодо наведених у касаційній скарзі підстав, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, то заява апелянта про відвід суддів не містила жодних підстав для відводу суддів та підстав для продовження процесуального строку її подання, а тому правомірно була відхилена.

7. Позиція Верховного Суду.

Спірним є стягнення заборгованості відповідача на користь позивача за послуги, надані на підставі договору від 24.10.2017 № 1/10/24-2017 за період серпень - вересень 2018 року у розмірі 3 972 829,00 грн, з огляду на заперечення відповідачем факту отримання послуг за цим договором у період з березня по травень 2018 року, за який ним були сплачені кошти.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Такі ж самі положення містяться й у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України за якими зобов`язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Стаття 3 Цивільного кодексу України визначає однією із засад цивільного законодавства свободу договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором;

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 Цивільного кодексу України).

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до статті 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовували свої висновки тим, що факт надання позивачем послуг (здійснення перевезення вантажів) за зазначений період підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами виконаних робіт та товарно-транспортними накладними за вказаний період, складання яких передбачено умовами договору.

Договором не передбачено обов?язку позивача надавати витяги з системи GPS-моніторингу руху транспорту. Витяги з системи GPS-моніторингу руху транспорту подавалися відповідачем для декларування податкового кредиту та отримання ним відшкодування від Львівської обласної державної адміністрації додаткових витрат на вивезення твердих побутових відходів на підставі договору від 20.07.2017 № 20 в підтвердження тих обставин, що послуги надавалися і господарська операція здійснювалася.

Також суди вважали, що отримання відповідачем відшкодування від Департаменту розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації додаткових витрат на вивезення твердих побутових відходів на підставі договору від 20.07.2017 №20, укладеного між Департаментом та ТзОВ АВЕ Львів за спірний період, також підтверджує реальність господарських операцій між позивачем та відповідачем за договором від 24.10.2017 № 1/10/24-2017.

Крім того, на виконання вказівок постанови Верховного Суду від 12.08.2019 у справі №914/1979/18 суди попередніх інстанцій здійснили перевірку наявності документального підтвердження наданих позивачем послуг за весь період дії Договору (24.10.2017 - 26.09.2018), встановили проведення позивачем часткових оплат вартості наданих позивачем у цей період послуг та наявність у відповідача заборгованості перед позивачем за надані послуги у розмірі 3 972 829,00 грн.

За висновками судів попередніх інстанцій такими доказами є звіт Аудиторської фірми Вест Аудит від 08.01.2019 про фактичні результати стосовно заборгованості відповідача перед позивачем, проведений на підставі аналізу первинних документів за період з 24.10.2017 по 26.09.2018 за договором № 1/10/24-2017 від 24.10.2017, згідно якого сума заборгованості відповідача перед позивачем за період серпень - вересень 2018 року становить 3 972 829,00 грн.

А також висновок експерта судово-економічної експертизи № 36 від 01.10.2019, відповідно до якого:

-висновок звіту Аудиторської фірми Вест Аудит від 08.08.2019 в частині вартості наданих Приватною агрофірмою Острів послуг для ТзОВ АВЕ Львів на виконання умов договору № 1/10/24-2017 від 24 жовтня 2017 року за період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року на загальну суму 17 969 811,00 грн документально підтверджується;

-висновок звіту Аудиторської фірми Вест Аудит від 08.08.2019 в частині здійснення ТзОВ АВЕ Львів оплати вартості наданих Приватною агрофірмою Острів послуг на виконання умов договору № 1/10/24-2017 від 24 жовтня 2017 року період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року на загально суму 13 996 982,00 грн документально підтверджується;

- висновок звіту Аудиторської фірми Вест Аудит від 08.08.2019 в частині розміру дебіторської заборгованості ТзОВ АВЕ Львів перед Приватною агрофірмою Острів за надані згідно договору № 1/10/24-2017 від 24 жовтня 2017 року послуги станом на 30.09.2018 в сумі 3 972 829,00 грн документально підтверджується.

Однак, ухвалюючи оскаржені рішення та постанову судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність № 2258-VIII від 21 грудня 2017 року аудит фінансової звітності - аудиторська послуга з перевірки даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності та/або консолідованої фінансової звітності юридичної особи або представництва іноземного суб`єкта господарювання, або іншого суб`єкта, який подає фінансову звітність та консолідовану фінансову звітність групи, з метою висловлення незалежної думки аудитора про її відповідність в усіх суттєвих аспектах вимогам національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, міжнародних стандартів фінансової звітності або іншим вимогам.

Згідно з частиною 1 статті 14 цього Закону аудиторський звіт передбачає надання впевненості користувачам шляхом висловлення незалежної думки аудитора про відповідність в усіх суттєвих аспектах фінансової звітності та/або консолідованої фінансової звітності вимогам національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, міжнародних стандартів фінансової звітності або іншим вимогам.

Тобто виключно аудиторський висновок не може бути беззаперечним доказом реальності господарських операцій, оскільки оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов їх здійснення. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Про неможливість здійснення господарських операцій може свідчити, зокрема, відсутність у контрагента необхідних умов для здійснення певного виду діяльності або трудових ресурсів, транспортних засобів, які є необхідними для здійснення такого виду діяльності, недостатність часу, майна тощо. Крім того, контрагент повинен мати право на зайняття відповідною діяльністю. Відповідний вид діяльності має бути передбачений його статутом та внесений до ЄДР за КВЕД.

Однак, суди попередніх інстанцій обмежились виключно перевіркою наявності у позивача первинних документів, якими були оформлені спірні операції, залишили без оцінки доводи відповідача, що підписання між сторонами актів виконаних робіт та товарно-транспортних накладних за березень-травень 2018 року, відбулося внаслідок протиправних дій посадових осіб відповідача, що відповідали за фінансово-господарську діяльність відповідача, та посадових осіб позивача та Фермерського господарства Агро Захід Буг , не перевірили доводи відповідача про наявність щодо цих осіб порушених кримінальних проваджень та не з?ясували на якій стадії вони знаходяться.

Отже, судами попередніх інстанцій не виконано вказівок касаційного господарського суду, викладених в постанові від 12.08.2019 у справі № 914/1979/18, прийнятої за наслідком скасування попередньо ухвалених судами рішень з направленням справи на новий розгляд до місцевого суду, зокрема щодо необхідності встановлення, з урахуванням специфіки триваючих правовідносин між сторонами, фактичних обставин справи, необхідних для ухвалення обґрунтованого та справедливого рішення, щодо того чи надавалися реально послуги позивачем за договором.

У той же час відповідач у касаційній скарзі зазначає, що ним були заявлені клопотання від 21.11.2019 про витребування доказів, які спрямовані на встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме оригіналів договору №1/10-24-2017 від 24.10.2017, товарно-транспортних накладних та актів наданих послуг за серпень-вересень 2018 року, складених на підставі договору, актів звіряння розрахунків між позивачем і відповідачем за січень-вересень 2018 року, а також про витребування у Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг відомостей про те, чи приймалося рішення Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про видачу ліцензії на право провадження господарської діяльності з захоронення побутових відходів юридичній особі - Приватній агрофірмі Острів .

З матеріалів справи не вбачається, що судами попередніх інстанцій були взагалі розглянуті зазначені клопотання відповідача, оскаржені рішення не містять мотивів, що стали підставою для висновку про відмову в задоволенні цих клопотань.

Також оскаржені рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не містять висновків щодо підстав відмови в прийнятті та оцінки наданих відповідачем доказів, зокрема відповіді на адвокатський запит РСЦ МВС у Львівській області від 19.11.2019, щодо ідентифікації транспортних засобів, зазначених в наданих позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій товарно-транспортних накладних.

Заперечення позивача що наведені у касаційній скарзі відповідача підстави, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України відсутні, оскільки наведені ним постанови Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 та від 04.11.2019 у справі № 905/49/15 не містять висновку про застосування положень статей 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки їх прийняття обумовлене встановленням порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін що мають значення для правильного розгляду справи, у зв?язку з чим постановлені судами попередніх інстанцій рішення були скасовані, а справи направлені на новий розгляд, є безпідставними.

Верховний Суд зазначає про те, що висновок Верховного Суду про те, що визначальною ознакою господарської операції у розумінні статей 1, 3, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, на який послався відповідач у касаційній скарзі, є загальним та характерним для усіх правовідносин, пов`язаних з необхідністю доведення здійснення господарської операції, а не лише її документарного оформлення, та не має своїм наслідком якийсь певний однозначний результат вирішення спору. Результат розгляду судом спорів у справах про стягнення заборгованості, за наявності заперечень відповідача щодо реальності господарських операцій, при застосуванні судом зазначеного висновку обумовлюється фактичними обставинами, встановленими судом у кожній конкретній справі, тобто залежить від встановлених судом фактичних обставин, які у кожній справі можуть бути різними.

У той же час, колегією суддів не беруться до уваги наведені у касаційній скарзі доводи відповідача щодо обґрунтованості заяви про відвід колегії суддів апеляційного господарського суду, оскільки наведені заявником порушення, які на його думку допущені при визначенні складу суду у справі №914/1680/18, вирішенні заявлених у справі №914/1680/18 відводів складу суду та звернення з дисциплінарною скаргою до Вищої ради правосуддя з приводу порушення процесуального закону зі сторони колегії суддів у справі № 914/1680/18, не підлягають оцінці у справі № 914/1979/18, а тому наявність обставин, з якими пов?язується можливість відведення судді (суддів) скаржником не доведено.

За змістом частин 1, 2, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувані у цій справі рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду наведеним вимогам не відповідає.

8. Висновки Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом пункту 2 частини1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За наведених обставин колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасним, зробленими без дослідження всіх зібраних у справі доказів, тому рішення і постанову належить скасувати, а справу - передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

9. Судові витрати

Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що в даному випадку справа передається на розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ековей Вейст Менеджмент задовольнити.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.10.2020 та рішення Господарського суду Львівської області від 16.12.2019 у справі № 914/1979/18 скасувати.

3. Справу № 914/1979/18 передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

4. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Мамалуй

В. Студенець