Постанова

від 23.12.2020 по справі 804/2813/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 804/2813/18

адміністративне провадження № К/9901/33967/19

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя-доповідач - Гусак М. Б., судді - Блажівська Н. Є., Усенко Є. А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м Києві (правонаступник - Головне управління ДПС у м. Києві) на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 січня 2019 року (суддя - Неклес О.М.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року (судді - Чабаненко С.В., Чумак С.Ю., Юрко І.В.) у справі № 804/2813/18 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Техно-Консалт до Головного управління ДФС у м Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Техно-Консалт" (далі - Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДФС), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 2 березня 2018 року № 0010111404, яким позивачу було збільшено податкове зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 1 666 667 грн, а також нараховано штрафні санкції у розмірі 416 666,75 грн, загальна сума - 2 083 333,75 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що основною підставою для висновків про неправомірність формування податкового кредиту з ПДВ слугували припущення податкового органу щодо нереальності господарських відносин між Товариством та його контрагентами: ТОВ "Інвест Інновації" та ТОВ Актив Айті Сервіс , які, в свою чергу, не були належним чином мотивовані.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що позивачем підтверджено належним чином реальність проведених операцій, а, отже, збільшення відповідачем сум грошового зобов`язання з ПДВ було безпідставним. Доводи відповідача стосовно недоліків первинних документів, а саме: не зазначення у рахунках посади та прізвища особи, яка їх виписала, помилка у даті договору, не можуть свідчити про нереальність господарських операцій. Крім цього, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що порушення контрагентами платника податків податкового законодавства не може бути підставою для позбавлення останнього права на формування податкового кредиту з ПДВ у разі, якщо він виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру податкового кредиту. Доводи ДФС стосовно нереальності господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами у зв`язку із внесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань суди не взяли до уваги та, посилаючись на практику Верховного Суду, зокрема, у справах №№ 806/1013/17, 820/903/18, 826/6146/16, вказали, що наявність кримінального провадження щодо контрагента платника податків, у якому не винесено вироку суду або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, в силу приписів частини шостої статті 78 КАС України не є підставою для визнання спірних господарських операцій такими, що фактично не відбулись.

Не погодившись із ухваленими судовими рішеннями, 4 грудня 2019 року відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідач аргументував свою позицію порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказав на те, що суди попередніх інстанцій встановили реальність господарських операцій позивача на підставі первинних документів, в наданні яких позивачем було безпідставно відмовлено податковому органу під час проведення перевірки. Крім цього, суди, ухвалюючи оскаржувані рішення, не надали належної оцінки доводам відповідача щодо відсутності факту надання послуг відповідними контрагентами, зокрема: неможливості встановлення їх фактичного місцезнаходження та відсутності їх за зареєстрованими податковими адресами; відсутності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, економічно необхідних для здійснення відповідної діяльності; повідомленням ПАТ Укрзалізниця про те, що зазначені контрагенти позивача не були зареєстрованими користувачами послуг залізничного транспорту України у період 2015-2017 років та не здійснювали транспортно-експедиційні послуги у цей період, не здійснювали перевезення вантажів залізничним транспортом, електронні накладні відповідно до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення не виписувалися, ключі електронного цифрового підпису для представників зазначених товариств не формувалися. Відповідач також вказав на ненадання судами належної оцінки інформації, отриманої від правоохоронних органів щодо обставин, виявлених під час досудових розслідувань кримінальних правопорушень за ознаками ухилення від сплати податків, фігурантами яких були контрагенти позивача - ТОВ "Інвест Інновації" та ТОВ Актив Айті Сервіс .

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

З огляду на дату подання касаційної скарги до Верховного суду вона розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 8 лютого 2020 року.

Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Колегія суддів), переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що основним видом діяльності Товариства в періоді, що перевірявся, була за кодом КВЕД Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту .

У період з 21 червня 2017 року по 31 січня 2018 року посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства України з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ "Інвест Інновації" за квітень 2016 року, з ТОВ Актив Айті Сервіс за жовтень 2016 року.

За результатами проведеної перевірки податковим органом було складено акт від 7 лютого 2018 року № 96/26-15-14-04-04/33542963, яким встановлено заниження суми ПДВ у періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 666 667 грн, у т.ч. по періодах: за квітень 2016 року - на 666 667 грн, за жовтень 2016 року - на 1 000 000 грн.

Податковий орган дійшов висновку, що вказане порушення відбулося в результаті формування позивачем податкового кредиту за квітень, жовтень 2016 року на підставі отриманих від зазначених контрагентів податкових накладних, які не можуть розглядатись в якості належного підтвердження податкового кредиту, оскільки під час перевірки встановлено наявність у первинних документах (податкових накладних) недостовірних відомостей про учасників господарських операцій та фактичну неможливість їх здійснення такими особами; позивачем було створено штучну видимість здійснення таких господарських операцій саме з цими контрагентами шляхом формального складення первинних документів, які не супроводжувались дійсним рухом активів.

На підтвердження здійснення господарських операцій з ТОВ "Інвест Інновації" та ТОВ Актив Айті Сервіс позивачем до суду надано договори транспортно-експедиторського обслуговування від 8 квітня 2016 року та 1 жовтня 2016 року відповідно, згідно з якими зазначені контрагенти за дорученням позивача зобов`язались, зокрема, організувати перевезення вантажів залізничним транспортом та надати позивачу залізничний рухомий склад.

Також позивачем до суду надано акти надання послуг з додатками, звіти до актів виконаних робіт, замовлення (доручення) щодо виконання умов договорів, рахунки на оплату, а також виписки з банківського рахунку за відповідні періоди та податкові накладні. Крім того, на підтвердження подальшої реалізації отриманих позивачем послуг було надано договір на транспортно-експедиційне обслуговування з ТОВ Євразтранс Україна від 10 жовтня 2012 року та банківські виписки, які підтверджують проведення розрахунків за надані позивачем послуги.

Також, на підтвердження того, що позивачем систематично здійснювалось перевезення вантажів, ним було надано договір з ДП Український транспортно-логістичний центр від 4 липня 2013 року, відповідно до умов якого Товариство замовляло послуги з надання перевезень вантажів у власних напіввагонах.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено спірне податкове повідомлення-рішення від 2 березня 2018 року № 0010111404, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 2 083 333,75 грн, із них: 1 666 667 грн - за податковим зобов`язанням, 416 666,75 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись з таким податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права Колегія суддів погоджується з доводами відповідача, викладеними в касаційній скарзі, та доходить висновку про формальний підхід судів попередніх інстанцій до з`ясування фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, згідно з актом перевірки, на запит ДФС від 21 червня 2017 року щодо надання пояснень та їх документального підтвердження, які стосувались предмета перевірки, позивач листом повідомив про втрату первинних документів. У зв`язку із цим було складено акт про неможливість проведення документальної перевірки та перенесення строку розпочатої перевірки, а також відповідний наказ, копію якого було вручено представнику позивача. В подальшому, коли наказом від 29 січня 2018 року документальну перевірку позивача було поновлено, на аналогічний запит ДФС від 30 січня 2018 року позивач листом повідомив про втрату оборотно-сальдових відомостей по рахунках 361, 311, 703, 23, 903 у зв`язку із пошкодженням бази 1С Підприємство , а також про відсутність можливості надати договори, рахунки-фактури, акти виконаних робіт/наданих послуг, які підтверджують факт придбання послуг, звіти експедитора у зв`язку із тим, що оригінали вказаних документів зберігалися у директора Товариства, який перебував на час проведення перевірки у відпустці та знаходився за межами міста (т. 1 а. с. 32 - 34).

З огляду на викладене, враховуючи безпідставне ненадання для перевірки протягом тривалого часу первинних та інших документів на підтвердження виконання господарських операцій, що перевірялися під час такої податкової перевірки, чим позивачем порушено приписи статті 44 ПК України, Колегія суддів погоджується з доводами відповідача та вважає, що судами попередніх інстанцій було встановлено обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, а саме: фінансово-господарських документів, безпідставно ненаданих під час проведення податкової перевірки.

Так, відповідно до приписів статті 44 ПК України надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. Обов`язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Відповідно до частини першої пункту 85.2 статті 85 ПК платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Ці норми ПК України кореспондуються із нормою частини другої статті 74 КАС України, згідно з якою обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Застосування наведених норм дає підстави зробити висновок, що платник податків не може посилатися в судовому процесі на підтвердження показників, які відображені ним у податковій звітності, на документи, які не були надані ним під час перевірки або впродовж п`яти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами.

Оскільки позивач не надав документи для проведення перевірки у контролюючого органу були законні підстави провести перевірку з використанням наявної у нього податкової інформації щодо задекларованих позивачем сум податкового кредиту та визнати ці суми не підтвердженими документально.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, у справах №№ 160/8441/18, 440/422/19, 1340/3917/18. Колегія суддів не вважає за можливе відступати від зазначених висновків Верховного Суду.

Крім цього, відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень. Проте, у разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать, зокрема, про неправомірність формування платником податків даних податкового обліку, необхідно враховувати, що такий платник податків має спростувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до сталої судової практики (зокрема, постанова Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 826/11531/14, постанови Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 2а-19379/11/2670, від 19 листопада 2019 року у справі № 826/487/16) про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; відсутність первинних документів обліку.

Колегія суддів доходить висновку, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки викладеним в акті перевірки доводам щодо обставин відповідних господарських операцій та належним чином не досліджено зібрані у справі докази у їх сукупності, зокрема, докази відсутності зазначених вище контрагентів позивача за зареєстрованими податковими адресами, а також відсутності у них трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, економічно необхідних для здійснення відповідної діяльності; повідомлення ПАТ Укрзалізниця про те, що зазначені товариства не були зареєстрованими користувачами послуг залізничного транспорту України у період 2015-2017 років та не здійснювали транспортно-експедиційні послуги у цей період.

Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно із пунктами 1, 3 частини другої статті 353 КАС України підставами для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або встановив такі обставини на підставі недопустимих доказів.

Враховуючи викладене, Колегія суддів доходить висновку, що зазначені обставини справи мають бути встановлені належним чином з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінених у їх сукупності.

Згідно із частиною четвертою зазначеної статті справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що встановлені вище порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду судам необхідно на підставі належних і допустимих доказів прийняти обґрунтоване та законне рішення.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341, 345, 353, 356 КАС України, Колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м Києві задовольнити частково.

2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 січня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року скасувати.

3. Адміністративну справу № 804/2813/18 направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. Б. Гусак

Судді Н. Є. Блажівська

Є. А. Усенко