Рішення

від 14.12.2020 по справі 398/1138/17

ОЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №: 398/1138/17

провадження №: 2/398/26/20

РІШЕННЯ

Іменем України

"14" грудня 2020 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Авраменка О.В.,

з участю секретаря судового Міщенко С.А.,

представників позивача ОСОБА_1 - адвоката Ковальова А.І. та Білозора В.І.,

відповідача ОСОБА_2 та її представника - адвоката Гулян Я.В.,

представника відповідача Олександрійської міської ради Кіровоградської області - Ришкова В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Олександрії в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Олександрійської міської ради Кіровоградської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області та Приватне підприємство Геомарк , про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою в межах визначених правовстановлюючими документами та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою в межах визначених правовстановлюючими документами та зобов`язання вчинити певні дії. З урахуванням уточнень до позовної заяви, позовні вимоги обґрунтовує тим, що є власником домоволодіння по АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 є власником сусіднього домоволодіння по АДРЕСА_1 . Батьками відповідача ОСОБА_2 та самою відповідачем побудовані господарські споруди на спільній межі та встановлено капітальну залізобетонну огорожу. Внаслідок самовільного перенесення межі відповідачем ОСОБА_2 істотно зменшилася площа земельної ділянки позивача. Крім того, органом місцевого самоврядування незаконно надано дозвіл попередньому власнику домоволодіння по АДРЕСА_1 на будівництво господарських споруд на спільній межі зазначених домоволодінь. При цьому, на даний момент загальна площа кожної із земельних ділянок збільшилася за рахунок земель комунальної власності. З урахуванням викладеного просила усунути перешкоди у володінні та користуванні земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання відповідача ОСОБА_2 прибрати з території садиби АДРЕСА_1 інженерні споруди (вентиляційну трубу) та перенести по прямій лінії збудований нею паркан на їх спільній межі по всій її довжині відповідно до правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 600 кв. м., але не менше відстані 1 метр 45 сантиметрів від лінії забудови житлового будинку АДРЕСА_1 . Крім того, просила зобов`язати Олександрійську міські раду, як суб`єкта владних повноважень, привести у відповідність до чинного законодавства розмір земельної ділянки домоволодіння по АДРЕСА_1 , що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 , шляхом вилучення з її користування безпідставно отриманої площі 176 кв. м. та її повернення до складу земель комунальної власності (т. 1 а. с. 4 - 7, т. 3 а. с. 246 - 256).

Відповідач ОСОБА_2 у своєму відзиві заперечувала проти задоволення позову з тих підстав, що набула право власності на земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті свого батька. Спірна господарська споруда збудована її батьком відповідно до вимог законодавства на підставі дозволу, наданого компетентними органами. При цьому, позивач набула право власності на будинок АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці загального площею 600 кв. м., та в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про порушення відповідачем земельної межі, у зв`язку з чим просила відмовити в задоволенні позову (т. 2 а. с. 3 - 5).

Відповідач Олександрійська міська рада у своєму відзиві заперечувала проти задоволення позову з тих підстав, що позивач не надала суду доказів порушення Олександрійською міською радою її прав та обраний позивачем спосіб захисту суперечить вимогам ЗК України. У зв`язку із зазначеним відповідач просив відмовити в задоволенні позову (т. 4 а. с. 61 - 63).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області та Приватне підприємство Геомарк письмових пояснень щодо позову не надали.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Ковальов А.І. позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити. Пояснив, що між позивачем та відповідачем існує спір про межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Даний спір не стільки межовий, скільки зв`язаний з розмірами земельних ділянок та підстав набуття і користування даними земельними ділянками. Земельна ділянка, що належить позивачу, була нею приватизована з погодженням меж з усіма суміжними землекористувачами, також межа була погоджена з особою, яка представляє інтерес територіальної громади, тобто Олександрійської міської ради та питань до цього часу не виникало. Наразі існує спір, який виник у зв`язку з тим, що земельні ділянки виділялись п`ятдесят років назад не позивачу та відповідачу, але в подальшому сторони набули права власності на будівельні споруди, що знаходять на даних земельних ділянках, а також права користування земельними ділянками. Коли ОСОБА_2 виявила намір приватизувати земельну ділянку, вона звернулася до власників чи користувачів суміжних земельних ділянок та запропонувала підписати акт погодження меж земельної ділянки, однак ОСОБА_1 не могла погодитись з таким актом, оскільки межі її земельної ділянка накладаються на межі земельної ділянки ОСОБА_1 . Це полягає у тому, що частини господарських споруд відповідача ОСОБА_2 частково знаходяться на земельній ділянці, що призначена для обслуговування будинку, який належить ОСОБА_1 . Крім того, є спірна споруда на межі земельних ділянок, згідно документів ОСОБА_1 , колодязь позначений літерою к належить їй та згідно правовстановлюючих документів знаходиться на її земельній ділянці, а згідно правовстановлюючих документів ОСОБА_2 , 1/2 частина колодязя перебуває на її земельній ділянці, та відповідно належить їй. Фактично, якщо дивитися за документами, на тих двох земельних ділянках існує півтора колодязя, а не один, як є в натурі. Такі невідповідності виникли у зв`язку з вчиненням активних дій попереднього власника земельної ділянки по АДРЕСА_2 , під час будівництва господарських споруд. Ніхто не заперечує, що будівництво цих споруд відбулося за погодженням з органом територіальної громади, однак вони частково знаходяться на земельній ділянці ОСОБА_1 , яка також виділялась їй Олександрійською міською радою, та свого часу була нею приватизована. В результаті порушуються, як будівельні так і протипожежні норми, оскільки немає пожежних зазорів. Щодо колодязя, також незрозуміло кому він належить, або яка частина його кому належить. Стосовно проходу, то у 50-х роках земельні ділянки надавалися однакової форми, розміру, конфігурації. Вони всі були по 600 м 2, і між ними були проходи певної ширини, тобто землі комунальної власності. В подальшому, сторони, в даному випадку сусіди будинку АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , змістили межі своїх земельних ділянок в бік одна одної, тобто поєднали їх та зробили спільну межу, десь по середині проходу, а міська влада на той час жодним чином не реагувала і фактично розміри земельних ділянок збільшилися. На даний час, площа земельної ділянки АДРЕСА_2 , порівняно з первісно відведеним збільшилася на 176 м 2 , а площа земельної ділянки АДРЕСА_1 , збільшилася на 31 м 2 . Тобто безгосподарність Олександрійської міської ради призвела до даного межового спору та багатьох інших межових спорів. Олександрійська міська рада на численні звернення жодним чином не реагує. Оскільки, така бездіяльність Олександрійської міської ради породжує такі земельні спори, то позивач була вимушені звернутися до суду з даною позовною заявою.

Представник позивача - ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що існує містобудівна документація комунальних земель та квартальний план міста 1953 року, де зазначено метричні міри від межі до межі. Їх спірні земельні ділянки знаходяться в тих розмірах, в яких зазначено в квартальному платі містобудівної документації та земельні ділянки сусідів знаходяться поза межами їх земельних ділянок з додатковими частинами. Після скасування державного акту на приватизовану земельну ділянку, підставою якого стало невідповідність меж земельних ділянок первинно відведених, то подальша приватизація по тим же межам буде суперечити рішенню апеляційного суду, у зв`язку з чим у позивача відсутня можливість приватизувати земельну ділянку законним шляхом, і кожний новий позов буде про скасування державного акта на приватизацію земельної ділянки. Тому вони просять привести у відповідність до документації, межі земельної ділянки.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову.

Представник відповідача - адвокат Гулян Я.В. зазначила, що свої заперечення на позовну заяву підтримує в повному обсязі. Додатково пояснила, що в 1953 році сусіди товаришували та жили мирно, побудували на спільній межі колодязь, разом користувалися, були у них надлишки земельних ділянок, які міська рада не заперечувала, поки не прийшли правонаступники даних земельних ділянок, які за рахунок помилок технічної документації вирішили перерозподілити межі земельних ділянок. У технічній документації 1/2 частина спірного колодязя знаходиться у власності відповідача, а згідно технічної документації позивача, даний колодязь повністю належить їй. У якому документі технічна помилка невідомо, однак вона вважає, що раніше не було центрального водопроводу, людям була необхідна вода, тому будувався спільний колодязь на два двори. У 2012 році відповідач отримала у спадщину будинок, після смерті свого батька, нічого там не перебудовувала, тобто який прийняла у спадщину, таким і користується. На межі стояв паркан сітка рабиця. Біля колодязя проходив маленький парканчик, який проходив по центру колодязя, таким чином надаючи можливість обом власникам підходити та користуватися ним. З плином часу колодязем користуватися перестали, а парканчик прийшов у непридатний стан, а тому відповідач вирішила поставити новий паркан та з метою уникнення конфлікту, змістити його на свою частину, залишивши колодязь повністю на території двору позивача. На чиїй землі знаходиться колодязь дізнатися неможливо, оскільки у 50-х роках геодезія не проводилась, прив`язка до ескізів, є схематична та не точна, тому встановити по точкам, по координатам де знаходяться межі цих земельних ділянок неможливо. Звертаючись з таким позовом, позивач повинен довести своє право саме на таку межу земельної ділянки та факт створення їй перешкод. По правовстановлюючим документам сторони мають по 600 м 2 . Ні на які більші розміри неможна претендувати, оскільки вони існуючими правовстановлюючими документами сторін не підтверджуються. Вона вважає, що люди добровільно могли домовлятися про встановлення паркану на певній частині, і встановити хто порушив межі земельних ділянок наразі буде неможливо. Більш того, земельні ділянки, якими користуються сторони мають більші розмірі ніж встановлено у технічній документації. По технічній документації земельна ділянка відповідача, ОСОБА_2 постійно була більша, та періодично збільшувалася, та зараз складає 776 м 2 . Звідки взялася ця зайва земля, чи складається вона з частини інших власників земельних ділянок, чи зайва земля знаходилась між 25 та 27 будинками також встановити неможливо. Щодо паркану між спірними земельними ділянками, то згідно старого плану від будинку АДРЕСА_1 до паркану становить відстань в 1 метр. На даний час є часткове порушення межі тому, що від початку будинку відстань становить 1,45 м., яких там не було, проте це було здійснено відповідачем та зміщено паркан на свою частину, з метою уникнення конфлікту. В подальшому неможливо встановити паркан, оскільки там забудовані будівлі між господарською спорудою двох сторін відстань 1 метр, та якщо поставити між ними паркан, ніхто не зможе обслуговувати свої будівлі. Крім того, на такі межі раніше надавалася згода власників сусідніх земельних ділянок. Отримуючи в дарунок будинок, позивач бачила такі умови та погоджувалась на них, хоча могла відмовитися мотивуючи тим, що сусіди їй будуть заважати. Встановити наразі паркан можливо, якщо бажають нехай встановлюють, однак тоді ніхто не зможе обслуговувати свої будівлі. На даний момент відсутні докази того, що паркан має бути перенесено на 1.45 м., що паркан встановлено не там де треба, і більш того, що цим порушуються права позивача, і цей паркан знаходиться на території позивача. Відповідач встановила паркан на тій території, яка перебувала у її постійному користуванні. Щодо вентиляції, то вона також знаходиться на тій території ще з 60-х років, коли там будувався, задовго до нових власників, льох. Тож приймаючи в дарунок даний будинок, ОСОБА_1 це бачила, і на той час її це влаштовувало. Тобто, домовленості власників повинні продовжуватися і у нових власників, інакше доведеться руйнувати весь квартал для відшукання тих 600 м 2 . Порушення прав позивача з боку відповідача немає. Можливо збудовані деякі споруди відповідачем знаходяться на території земельної ділянки комунальної власності, тобто вони обоє користуються земельною ділянкою, яка є комунальною власністю. Міська рада цьому не заперечувала. Їй незрозуміла вимога про зобов`язання міської ради відібрати у відповідача 176 м 2 зайвої земельної ділянки, оскільки ніколи не встановлювались координати, не проводилась геодезія. Вона вважає, що така вимога взагалі має не правовий характер, оскільки не породжує правових наслідків для позивача, якщо у відповідача заберуть 176 м 2 зайвої землі. Їй незрозуміла и перша вимога про зміщення паркану на відстань 1,45 м від будинку, оскільки він і так встановлений на такій же відстані, тобто для задоволення вимог позивача, відповідачу необхідно залишити все, як є.

Представник відповідача Олександрійської міської ради - Ришков В.О. у вступному слові зазначив, що власники будинку АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 можливо змінили конфігурацію належних їм земельних ділянок. Проте позивач зазначає, що у нього є зайві 31 м 2 , але він не знає яким чином йому повернути її у комунальну власність. Взагалі 207 м 2 жодними документами не визначені, у технічних паспортах зазначено по 600 м 2 , хоча сторони користуються більшою земельною ділянкою, та міській раді жодним чином це не заважає. Будування господарських споруд для обслуговування будинків жодним чином міській раді не заважає. Чим порушує міська рада права позивача не зрозуміло, тому вважає позов безпідставним, оскільки позивач просить встановити нові межі земельної ділянки, хоча вона є стала, з 50-х років люди користуються, однак тепер їх не влаштовує паркан який вигнутий не в ту сторону. Чому міська рада повинна впливати на людину, яка користується земельною ділянкою, оформила відповідні документи, визначила собі земельну ділянку, яка необхідна їй для користування, тобто змусити їх втрутитися, хоча ця вимога жодним чином їх права та інтереси не захищає. Тому вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Треті особи, належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися та причини неявки суду не повідомили.

Заслухавши вступне слово учасників справи, пояснення експерта, дослідивши письмові докази у їх сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов та заперечення проти нього, оцінивши подані сторонами докази, суд приходить до наступних висновків.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів у справі встановив наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносини.

На підставі рішення виконкому Олександрійської міської ради депутатів трудящих від 24 червня 1950 року про закріплення земельної ділянки для індивідуального будівництва за ОСОБА_4 закріплено земельну ділянку площею 0,6 га по АДРЕСА_2 (т. 3 а. с. 93 - 94) та укладено договір від 16 квітня 1952 року на право забудови житлового будинку та безстрокового користування земельною ділянкою (т. 1 а. с. 87, т. 2 а. с. 130). В подальшому, зазначеному домоволодінню присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .

Протягом часу користування площа та конфігурація зазначеної земельної ділянка, а також будівлі, збудовані на зазначеній земельній ділянці, неодноразово змінювались та відповідно до договору дарування житлового будинку від 18 грудня 2007 року позивачу належить житловий будинок з надвірними будівлями під АДРЕСА_1 , загальною площею 53,5 кв. м., до якого примикають надвірні будівлі: сарай цегловий під літ. Б, сарай цегловий під літ. В, сарай цегловий під літ. Г., вбиральня цеглова від літ. З, огорожа дерев`яна під літ. №1, відмістка бетонна під літ. І, колодязь залізобетонний під літ. Е, водопровід металевий під літ Ж. та розташований на земельній ділянці площею 600 кв. м. (т. 1 а. с. 40, т. 2 а. с. 142).

На підставі рішення виконкому Олександрійської міської ради депутатів трудящих від 04 лютого 1949 року про закріплення земельної ділянки для індивідуального будівництва за ОСОБА_5 закріплено земельну ділянку площею 0,6 га по АДРЕСА_2 (т. 3 а. с. 53) та укладено договір від 24 березня 1949 року на право забудови житлового будинку та безстрокового користування земельною ділянкою (т. 1 а. с. 203). В подальшому, зазначеному домоволодінню присвоєно адресу: АДРЕСА_2 .

Протягом часу користування площа та конфігурація зазначеної земельної ділянка, а також будівлі, збудовані на зазначеній земельній ділянці, та власники неодноразово змінювались та відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 03 серпня 2012 року відповідачу ОСОБА_6 належить житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями під АДРЕСА_2 , загальною площею 65,2 кв. м., до якого прилягають надвірні будівлі: сіни - а, сарай - Б, прибудова - б, вбиральня - В, літня кухня - Г, прибудова - г, огорожа - №1,2, 1/2 колодязя - к (т. 1 а. с. 108).

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Оскільки, на момент переходу права власності на зазначені будинки до позивача та відповідача земельні ділянки перебували у користуванні попередніх власників, то в силу ч. 2 ст. 120 ЗК України до позивача та відповідача перейшло право користування земельними ділянками, на яких розміщенні будинки АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .

Так як ні позивач, ні відповідач на час розгляду справи право власності на зазначені земельні ділянки не оформили, то суд приходить до висновку, що у ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в правомірному користуванні перебувають земельні ділянки, площа кожної з яких 600,00 кв. м., які призначені для обслуговування будинків та надвірних будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 відповідно.

За змістом ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Відповідно до п. п. а , г ч. 1 ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі , споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (ч. 2 ст. 95 ЗК України).

Згідно з ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані: а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Частинами 1 та 2 статті 103 ЗК України передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин (ст.. 107 ЗК України).

Частиною 2 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Питання щодо накладення земельних ділянок може бути вирішене лише за наявності відповідної земельно-кадастрової документації, на підставі якої й можливо визначити наявність чи відсутність накладень. Так само, як і питання про порушення меж може бути вирішеним лише при наявності даних щодо їх встановлення та закріплення на місцевості, що підтверджено відповідним актом.

Таких правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 вересня 2019 року у справі №500/5291/13-ц (провадження №61-26278св18) та від 16 червня 2020 року у справі №285/1018/18 (провадження № 61-45082св18).

За клопотанням позивача ухвалою суду від 20 листопада 2017 року у справі призначено судову земельно-технічну експертизу, виконання якої доручено Київському науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Згідно з висновком експерта за результатом проведення судової земельно-технічної експертизи №24037/17-41 від 14 вересня 2018 року фактичні розміри земельних ділянок АДРЕСА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 не відповідають розмірам, зазначеним в первинних документах землевідведення - рішеннях виконкому Олександрійської міської ради депутатів трудящих від 24 червня 1950 року та від 04 лютого 1949 року відповідно. При цьому, фактична площа земельної ділянки по АДРЕСА_2 , становить 776 кв. м., тобто на 176 кв. м. більше ніж зазначено в первинних документах землевідведення. Так само, як і фактична площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 , становить 631 кв. м., тобто на 31 кв. м. більше ніж зазначено в первинних документах землевідведення. Також у висновку експерта зазначено про неможливість зазначення та відображення на схемі, чи на межі земельних ділянок встановлено відповідачем паркан, оскільки в первинних документах землевідведення не відображена будь-яка геодезична інформація (т. 3 а. с. 109 - 172).

Надаючи роз`яснення щодо свого висновку, судовий експерт ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що у правовстановлюючих документах геодезичні дані не зазначені, до уваги беруться відомості з реєстру земельного кадастру, які містять точну прив`язку розташування об`єктів на місцевості, але на даний час така карта лише формується. По будівельному плану кварталу №15 від 18 січня 1953 року в масштабі неможливо визначити, де конкретно розташовані будинки, оскільки в планах 50-х років відсутні будь-які геодезичні дані, а лише наявні схематичні малюнки. По координатам фасадних сторін будинків можливо було б встановити відстані до межі лише за наявності первинних даних, однак у первинних документах землевідведення такі данні відсутні. Також неможливо встановити за рахунок чого відбулося збільшення/зменшення площі земельних ділянок, оскільки в правовстановлюючих документах відсутні прив`язки до геодезичних даних, тому не можливо встановити, де раніше проходила межа. На сьогоднішній день відновлення меж відбувається на підставі документації землеустрою, а якщо така документація відсутня, то на підставі фактично встановлених меж. За планом кварталу всім наділялося по 600 кв. м, якщо межа йде по фасаду першого будинку кварталу, то можливо було б визначити межі інших садиб. Але в даному випадку відсутні правовстановлюючі документи, що фасад першого будинку розташований на межі.

Отже, в даному випадку відсутні акти щодо встановлення та закріплення меж зазначених земельних ділянок в натурі з описом межових знаків чи лінійних межових споруд і їх прив`язок до існуючих будівель чи пунктів державної геодезичної мережі.

При цьому, бюро технічної інвентаризації не є землевпорядною організацією, виконані ним в різні періоди плани досліджуваних земельних ділянок не відносяться до складу земельно-кадастрової документації і вказують лише на місце розташування будівель і споруд, у тому числі огорож, відносно один одного.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що питання щодо порушення меж не може бути вирішеним, через відсутність даних щодо їх встановлення та закріплення на місцевості із складанням відповідних актів. Висновок експерта підтверджує унеможливлення визначення меж земельних ділянок, які не встановлювалася у передбачений законом спосіб.

Згідно із ч. 1 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 76 - 82 ЦПК.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Статтею 83 ЦПК України встановлено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

Тобто, позивач одночасно з поданням позову повинна була подати суду докази на підтвердження своїх вимог щодо порушення відповідачем ОСОБА_2 встановлених, у передбаченому чинним законодавством України, меж земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні позивача.

Оскільки, в ході судового розгляду встановлено, що між земельними ділянками, які призначені для обслуговування будинків та надвірних будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_3 , тверда межа та межові знаки не встановлено, то суд приходить до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що відповідачем збудовано паркан та інженерні споруди на земельній ділянці, що знаходить у користуванні позивача.

Крім того, навіть у разі збільшення площі земельної ділянки, якою користується ОСОБА_2 , за рахунок земель комунальної власності, це не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача, які підлягають захисту судом в силу ст. 4 ЦПК України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні позову не підлягають стягненню на користь позивача понесені нею судові витрати, пов`язані зі сплати судового збору та залученням експертів.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76 - 81, 141, 258, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_4 ) до ОСОБА_2 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_2 ), Олександрійської міської ради Кіровоградської області (адреса місцезнаходження: Кіровоградська область, м. Олександрія, проспект Соборний, 59, код ЄДРПОУ 33423535), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (адреса місцезнаходження: 25030, місто Кропивницький, вулиця Академіка Корольова, 26, код ЄДРПОУ 39767636) та Приватне підприємство Геомарк (адреса місцезнаходження: Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Калініна, буд. 32, кв. 38, код ЄДРПОУ 31323327), про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою в межах визначених правовстановлюючими документами та зобов`язання вчинити певні дії.

Судові витрати залишити по фактично понесеним.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду через Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 24 грудня 2020 року.

Суддя О.В.Авраменко