Постанова

від 25.05.2021 по справі 398/1138/17

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 травня 2021 року м. Кропивницький

справа № 398/1138/17

провадження № 22-ц/4809/612/21

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Мурашка С.І.,

за участю секретаря судового засідання Діманової Н.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , Олександрійська міська рада Кіровоградської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області та Приватне підприємство Геомарк ,

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2020 року у складі судді Авраменко О.В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , Олександрійської міської ради про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою в межах визначених правовстановлюючими документами та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову з урахуванням уточнень зазначала, що з 18 грудня 2007 року, згідно договору дарування вона є власником домоволодіння по АДРЕСА_1 . Власницею сусіднього домоволодіння АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Вважає, що фактично існують порушення її прав на землю з боку ОСОБА_2 , внаслідок побудови останньою господарських споруд на спільній межі та встановлення капітальної залізобетонної огорожі, а також самовільного перенесення межі відповідачем, що призвело до істотного зменшення площі її земельної ділянки.

Крім того, органом місцевого самоврядування було незаконно надано дозвіл попередньому власнику домоволодіння по АДРЕСА_1 на будівництво господарських споруд на спільній межі зазначених домоволодінь. При цьому, на даний момент загальна площа кожної із земельних ділянок збільшилася за рахунок земель комунальної власності.

З урахуванням викладеного позивач просила усунути перешкоди у володінні та користуванні земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання відповідача ОСОБА_2 прибрати з території садиби АДРЕСА_1 інженерні споруди (вентиляційну трубу) та перенести по прямій лінії збудований нею паркан на їх спільній межі по всій її довжині відповідно до правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 600 кв. м., але не менше відстані 1 метр 45 сантиметрів від лінії забудови житлового будинку АДРЕСА_1 . А також, зобов`язати Олександрійську міські раду, як суб`єкта владних повноважень, привести у відповідність до чинного законодавства розмір земельної ділянки домоволодіння по АДРЕСА_1 , що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 , шляхом вилучення з її користування безпідставно отриманої площі 176 кв. м. та її повернення до складу земель комунальної власності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2020 року у задоволені позову відмовлено.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що висновки суду першої інстанції є такими, що не узгоджуються із зібраними у справі доказами та вимогами чинного законодавства.

Зокрема, позивач зазначала, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 02 жовтня 2014 року, з якого убачається, що під час приватизації земельних ділянок були порушені матеріальні права на володіння земельною ділянкою суміжної садиби АДРЕСА_2 . Площа накладання складає 14,5м 2 . Таким чином, зменшення площі та зміна конфігурації її земельної ділянки не могла відбутися за рахунок суміжного сусіда АДРЕСА_2 , що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Позивач вважає, що не могла зменшитися площа її земельної ділянки і за рахунок сусідів з боку АДРЕСА_3 , оскільки вони були приватизовані значно раніше, а також за рахунок земель комунальної власності, оскільки фасадна межа (з боку АДРЕСА_2 ) була і є незмінною з часу забудови вулиці з 1950-х років, тобто червоної лінії . Чого не скажеш про суміжних сусідів, їх сучасні фасадні межі заступають за червону лінію забудови на 3,97м та 4,04м для садиб АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 відповідно.

У висновку земельно-технічної експертизи визнано, що ескізи присадибних ділянок АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1 та їх генеральні плани не є документами первинного землевідведення, а лише фіксують конфігурацію та площу земельних ділянок з розміщеними на них будівлями в певний період часу, а не на момент відведення земельних ділянок. Як з`ясувалося, в правовстановлюючих документах відсутня будь-яка геодезична інформація стосовно розташування та конфігурації земельних ділянок на місцевості (в натурі), крім власне площ розмірами по 600м 2 .

Це суперечить визначенню апеляційного суду в цивільній справі №1118/3105/12 стосовно Ескізу від 28.05.1952 року, як документу первинного відведення земельної ділянки АДРЕСА_1 .

Крім того, вказала, що внаслідок неправомірних дій органів міської ради вбачається порушення вимог чинного законодавства стосовно видачі дозволів колишньому власнику садиби АДРЕСА_4 на будівництво господарських споруд в 1998 та 2008 роках, чим було порушено її право на користування виділеною земельною ділянкою та на обслуговування своїх господарських споруд, що були збудовані в 1952 році відповідно до проекту забудови на виділеній земельній ділянці.

Позивач зауважила, що з огляду на зазначені обставини, нею з метою приведення в правове поле земельних відносин між територіальною громадою та власниками садиб АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1 і була заявлена вимога до Олександрійської міської ради про зобов`язання привести у відповідність до вимог чинного законодавства розмір земельної ділянки АДРЕСА_4 , шляхом вилучення з користування ОСОБА_2 безпідставно отриманої площі 176м 2 та її повернення до складу земель комунальної власності.

Просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені нею вимоги.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Гулян Я.В. вказала, що позивачем не надано жодних доказів порушення її прав. Зокрема, відсутні докази, які б доводили, що місцезнаходження земельної ділянки позивача чи відповідача змінилося порівняно з первісним місцезнаходженням. Відсутні докази й того, що на час прийняття будинку в дарунок за Договором дарування в 2007, межі земельної ділянка позивача співпадали з первісними межами, а на даний не співпадають і ця розбіжність полягає саме в зміщенні спільної межі в бік ділянки позивача. Навпаки, за даними експертного висновку відмічається зміщення спільної межі в порівняні з планом 1953 року в бік ділянки № НОМЕР_1 . Вважає доводи апеляційної скарги необгрунтованими та просила відмовити у її задоволенні, а рішення суду залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу Олександрійська міська рада зазначає, що рішення суду є законним та таким, що ґрунтується на положеннях норм матеріального та процесуального права, а тому вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню. Вважає, що позивач не надала жодних доказів того, що Олександрійська міська рада порушує або порушувала її права та інтереси щодо належного їй майна так само не має в обгрунтуванні позовної заяви, які саме дії або бездіяльність Олександрійської міської ради спричиняють порушення прав та законних інтересів позивача.

Суд першої інстанції встановив такі обставини

Судом встановлено, що на підставі рішення виконкому Олександрійської міської ради депутатів трудящих від 24 червня 1950 року про закріплення земельної ділянки для індивідуального будівництва за ОСОБА_3 закріплено земельну ділянку площею 0,6 га по АДРЕСА_2 (т. 3 а. с. 93 - 94) та укладено договір від 16 квітня 1952 року на право забудови житлового будинку та безстрокового користування земельною ділянкою (т. 1 а. с. 87, т. 2 а. с. 130). В подальшому, зазначеному домоволодінню присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .

Протягом часу користування площа та конфігурація зазначеної земельної ділянка, а також будівлі, збудовані на зазначеній земельній ділянці, неодноразово змінювались та відповідно до договору дарування житлового будинку від 18 грудня 2007 року позивачу належить житловий будинок з надвірними будівлями під АДРЕСА_1 , загальною площею 53,5 кв. м., до якого примикають надвірні будівлі: сарай цегловий під літ. Б, сарай цегловий під літ. В, сарай цегловий під літ. Г., вбиральня цеглова від літ. З, огорожа дерев`яна під літ. №1, відмістка бетонна під літ. І, колодязь залізобетонний під літ. Е, водопровід металевий під літ Ж. та розташований на земельній ділянці площею 600 кв. м. (т. 1 а. с. 40, т. 2 а. с. 142).

На підставі рішення виконкому Олександрійської міської ради депутатів трудящих від 04 лютого 1949 року про закріплення земельної ділянки для індивідуального будівництва за ОСОБА_4 закріплено земельну ділянку площею 0,6 га по АДРЕСА_2 (т. 3 а. с. 53) та укладено договір від 24 березня 1949 року на право забудови житлового будинку та безстрокового користування земельною ділянкою (т. 1 а. с. 203). В подальшому, зазначеному домоволодінню присвоєно адресу: АДРЕСА_4 .

Протягом часу користування площа та конфігурація зазначеної земельної ділянка, а також будівлі, збудовані на зазначеній земельній ділянці, та власники неодноразово змінювались та відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 03 серпня 2012 року відповідачу ОСОБА_5 належить житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями під АДРЕСА_4 , загальною площею 65,2 кв. м., до якого прилягають надвірні будівлі: сіни - а, сарай - Б, прибудова - б, вбиральня - В, літня кухня - Г, прибудова - г, огорожа - №1,2, 1/2 колодязя - к.

Оскільки, на момент переходу права власності на зазначені будинки до позивача та відповідача земельні ділянки перебували у користуванні попередніх власників, то в силу ч. 2 ст. 120 ЗК України до позивача та відповідача перейшло право користування земельними ділянками, на яких розміщенні будинки АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1 .

У ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в правомірному користуванні перебувають земельні ділянки, площа кожної з яких 600,00 кв. м., які призначені для обслуговування будинків та надвірних будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4 , відповідно.

Згідно з висновком експерта за результатом проведення судової земельно-технічної експертизи №24037/17-41 від 14 вересня 2018 року фактичні розміри земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4 не відповідають розмірам, зазначеним в первинних документах землевідведення - рішеннях виконкому Олександрійської міської ради депутатів трудящих від 24 червня 1950 року та від 04 лютого 1949 року відповідно. При цьому, фактична площа земельної ділянки по АДРЕСА_4 , становить 776 кв. м., тобто на 176 кв. м. більше ніж зазначено в первинних документах землевідведення. Так само, як і фактична площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 , становить 631 кв. м., тобто на 31 кв. м. більше ніж зазначено в первинних документах землевідведення. Також у висновку експерта зазначено про неможливість зазначення та відображення на схемі, чи на межі земельних ділянок встановлено відповідачем паркан, оскільки в первинних документах землевідведення не відображена будь-яка геодезична інформація .

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

В судовому засіданні апеляційного суду представники позивача підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити. Відповідач та її представник просили залишити рішення місцевого суду без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволені позовної вимоги про усунення перешкод у володінні та користуванні земельною ділянкою суд першої інстанції зазначив, що питання щодо порушення меж не може бути вирішеним, через відсутність даних щодо їх встановлення та закріплення на місцевості із складанням відповідних актів. Між земельними ділянками, які призначені для обслуговування будинків та надвірних будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4 , тверда межа та межові знаки не встановлено, тому суд прийшов до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що відповідачем збудовано паркан та інженерні споруди на земельній ділянці, що знаходить у користуванні позивача.

Вирішуючи вимогу про покладення обов`язку на Олександрійську міські раду привести у відповідність до чинного законодавства розмір земельної ділянки суміжного домоволодіння суд вирішив, що навіть у разі збільшення площі земельної ділянки, якою користується ОСОБА_2 , за рахунок земель комунальної власності, це не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача, які підлягають захисту судом в силу ст. 4 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, третьої, шостої статті 55 Закону України Про землеустрій встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

За правилами статті 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи в користування. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

За змістом пунктів 4.1, 4.2, 4.3 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (далі - Інструкція), відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.

Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин. Відновлення меж земельної ділянки на місцевості передбачає повторне винесення меж в натуру на підставі наявної земельно-кадастрової документації.

Згідно із пунктом 2.1 вищевказаної Інструкції встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до пункту 2.3 вищезгаданої Інструкції для встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) охоплюється комплекс робіт, а саме: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

Таким чином, за змістом статті 55 Закону України Про землеустрій , межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) визначаються згідно з наявними планово-картографічними матеріалами та матеріалами кадастрової зйомки.

Частиною 2 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Установивши, що в матеріалах справи відсутні планово-картографічні матеріали та матеріали кадастрової зйомки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що питання щодо накладення земельних ділянок, і відповідно встановлення факту перешкод у володінні та користуванні земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 , може бути вирішене лише за наявності відповідної земельно-кадастрової документації.

Що стосується вирішення судом вимоги зобов`язати Олександрійську міські раду привести у відповідність до чинного законодавства розмір земельної ділянки домоволодіння по АДРЕСА_4 , то слід зазначити наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як вже було згадано, відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку.

Об`єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, в суду відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно встановив, що позивачем не доведено, що збільшення площі земельної ділянки, якою користується ОСОБА_2 , яке можливо було здійснене за рахунок земель комунальної власності, порушує її права та охоронювані законом інтереси.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована доводами тотожними позовній заяві.

Аргументи апеляційної скарги про те, що матеріали справи містять докази на підтвердження факту накладення суміжних земельних ділянок, спростовуються висновками проведеної у справі судової земельної технічної експертизи.

Позивач не довела, що унаслідок дій відповідача було зменшено розмір належної їй земельної ділянки, навпаки її фактичний розмір є більшим на 31 кв.м. ніж розмір цієї ділянки зазначений у первинних документах землевідведення.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ( Серявін та інші проти України (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Таким чином, судом першої інстанції у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами, тому, відповідно до положень ст. 375 ЦПК України, рішення суду зміні чи скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 31 травня 2021 року.

Головуючий суддя А.М. Головань

Судді О.Л. Карпенко

С.І. Мурашко