Ухвала

від 23.12.2020 по справі 757/24765/15-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/24765/15-ц

пр. 4-с-100/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2020 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Ільєвої Т.Г.,

при секретарі - Ємець Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві скаргу ОСОБА_1 про визнання оскаржуваних рішення у виконавчих провадженнях № 59165227 від 24.06.2019 року та дій щодо відкриття нового виконавчого провадження неправомірними та зобов`язати державного виконавця до вчинення дій,-

В С Т А Н О В И В :

29.07.2020 до Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга ОСОБА_1 , згідно вимог якого останній просить:

- визнати оскаржувані рішення (постанову у ВП № 59165227 від 24.06.2019 року) та дії (відкриття нового виконавчого провадження, а не відновлення ВП № 52388869) неправомірними;

- скасувати постанову від 24.06.2019 року у ВП № 59165227 про закінчення виконавчого провадження;

- зобов`язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ / відповідного державного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) шляхом об`єднання виконавчого провадження № 59165227, приєднавши його до ВП № 52388869;

- зобов`язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ / відповідного державного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) шляхом належного здійснення подальших виконавчих дій з виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2015 року у справі №757/24765/15-ц у ВП № 52388869.

Мотивуючи свої вимоги ОСОБА_1 вказує на неправомірність дій державного виконавця в рамках виконавчого провадження ВП № 59165227 від 24.06.2019 року та № 52388869.

Учасники розгляду в судове засідання не з`явилися, про місце і час розгляду скарги повідомлені належним чином. Представник боржника подав до суду заяву про розгляд скарги у його відсутність, вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.

За правилами ч.2 ст.450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду, за таких обставин суд прийшов до висновку про можливість прийняття рішення на підставі наявних доказів.

Суд, ознайомившись із заявами, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Судовим розглядом встановлено, що 01.10.2015 Печерським районним судом м. Києва у цивільній справі № 757/24765/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ Банк Фінансова ініціатива постановлено судове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно ч.1 ст.18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

24.06.2019 року державний виконавець Печерського відділу ДВС Валевський О.О. постановою про закінчення виконавчого провадження, закінчив виконавче провадження № 59165227 з виконання рішення суду Печерського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2015року у справа № 757/24765/15-ц.

Окрім цього, судом встановлено Повідомляємо, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 р. № 408 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 23.06.2015 р. № 121 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА", згідно з яким з 24.06.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію.

21.05.2019 в ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" розпочато процедуру ліквідації на підставі рішення № 352-рш Правління Національного банку України Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА , яким відкликано банківську ліцензію №219 від 11.10.2011 та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.05.2019 № 1268 Про початок процедури ліквідації ПАТ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА та делегування повноважень ліквідатора банку .

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснення тимчасової адміністрації і ліквідації банків врегульована Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , який відповідно є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Рішенням № 238 від 03.02.2020 (із внесеними змінами рішенням № 281 від 06.02.2020) Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відсторонено від виконання обов`язків уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" та відкликано всі повноваження ліквідатора, делеговані Фондом провідному професіоналу з питань ліквідації банків департаменту ліквідації банків Кашуті Дмитру Євгеновичу, з 06.02.2020.

З 06.02.2020 призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" визначені Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , провідному професіоналу з питань ліквідації банків Караченцеву Артему Юрійовичу.

Зазначена інформація міститься на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб мережі Інтернет (http://www.fg.gov.ua) є загальновідомою та не потребує доказування.

У відповідності до п. 2 ч. 5 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ЗУ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ) під час тимчасової адміністрації не здійснюється примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку).

Відповідно до пунктів 3,7 ч. 2, ст. 46 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ЗУ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ), з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав; втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

Згідно з п.4 ч. 1, ч.4 ст. 39 Закону України Про виконавче провадження (далі - ЗУ Про виконавче провадження ), виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої цієї статті, разом з виконавчим документом надсилається до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідно до п. 2 ст. 39 ЗУ Про виконавче провадження , постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Згідно приписам ст. 40 ЗУ Про виконавче провадження , у разі закінчення виконавчого провадження скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Тимчасова адміністрація та ліквідація банку здійснюється Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, який призначає уповноважену особу та делегує їй відповідні повноваження для забезпечення ефективної процедури під час здійснення тимчасової адміністрації виведення неплатоспроможного банку з ринку та його ліквідацію, а також захист прав і законних інтересів вкладників та задоволення вимог кредиторів.

Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб визначено, що під час здійснення процедури виведення банку з ринку вимоги кредиторів задовольняються виключно в черговості та порядку, передбаченими статтею 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15 (провадження № 14-263цс18) за участю ПАТ Банк Фінанси та Кредит зазначила, що у спорах, пов`язаних з виконанням банком, в якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним щодо інших Законів України у відповідних правовідносинах. Запровадження тимчасової адміністрації у банку унеможливлює стягнення з нього коштів за договором банківського вкладу в інший спосіб, аніж це передбачено Законом.

Окрім цього, ОСОБА_1 отримав частину вкладу в межах гарантованої Фондом гарантування вкладів фізичних осіб суми 200 000 грн.

На даний час у провадженні Печерського районного суду м.Києва перебуває справа №757/44879/19-ц за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА з вимогою про включення Позивача до реєстру вимог кредиторів банку, що підтверджує обізнаність скаржника про порядок задоволення вимог кредиторів банку, передбачений Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі Брумареску проти Румунії , заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії , заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі Кантоні проти Франції , заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі S. W. проти Сполученого Королівства , заява № 20166/92, § 36).

Так, ОСОБА_1 при зверненні до суду просив визнати оскаржувані рішення (постанову у ВП № 59165227 від 24.06.2019 року) та дії (відкриття нового виконавчого провадження, а не відновлення ВП № 52388869) неправомірними; скасувати постанову від 24.06.2019 року у ВП № 59165227 про закінчення виконавчого провадження; зобов`язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ / відповідного державного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) шляхом об`єднання виконавчого провадження № 59165227, приєднавши його до ВП № 52388869; зобов`язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ / відповідного державного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) шляхом належного здійснення подальших виконавчих дій з виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2015 року у справі №757/24765/15-ц у ВП № 52388869.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. ( ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 статті 12 ЦПК України суд сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 12 ЦПК). Натомість роль суду зводиться до керування ходом судового процесу; роз`яснення у випадку необхідності учасникам судового процесу їхніх процесуальних прав та обов`язків, наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК (п.п. 1, 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 43 ЦПК учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями ст. 44 повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Відповідно до п. 2 та 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Законодавцем визначено, а саме ч. 1 ст.79 ЦП України, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування..

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається в межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Зазначення доказів - це інформація, повідомлення про конкретні засоби доказування, на підставі яких підтверджується наявність чи відсутність викладених обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, що було виконано стороною позивача.

Проте за встановлених обставин справи стороною скаржника порушено третій ступінь, а саме подання доказів, оскільки останнім не було подано суду належних та допустимих доказів для задоволення позовних вимог. Так, скаржником не надано документів, які підтверджують про безпідставне утримання відповідачем коштів.

При дослідженні судом доказів, він має за мету одержання необхідного для вирішення справи висновку про їх реальне існування, проте такого реального існування судом при розгляді даної справи встановлено не було.

Якість доказування забезпечується визначеним ЦПК процесуальним порядком і способом їх дослідження.

Особливість по доказуванню полягає в тому, що воно виступає як право і обов`язок осіб, які беруть участь у справі. Вони мають право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, тобто мають право на доказування.

Сторони, подаючи докази, реалізують своє право по доказуванню і одночасно виконують обов`язок по доказуванню. Обов`язок по доказуванню покладається на того, хто звернувся за допомогою до суду.

Право доказування виступає як можливість подання доказів, участь в їх дослідженні, попередній оцінці та гарантується сукупністю процесуальних засобів і реалізується по волі заінтересованих осіб особисто або за допомогою суду у відповідності з своїми інтересами та вибором способу поведінки.

Обов`язок по доказуванню полягає у необхідності виконання комплексу відповідних дій, який гарантується настанням несприятливих правових наслідків у випадку їх невиконання, зокрема, відмовою суду визнати наявність юридичного факту у разі невиконання стороною обов`язку по його доказуванню; якщо позивач не доведе підставу вимоги, то в позові належить відмовити.

Невиконання обов`язку по доказуванню для сторін й інших суб`єктів правового спору матиме матеріально-правові і процесуально-правові наслідки.

За викладених обставин справи та норм законодавства суд приходить до висновку, що сторона скаржника не довела обставини, на які вона посилалася, оскільки доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях, то невиконання обов`язку по доказуванню для позивача має процесуально-правові наслідки.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку про відмову у задоволенні скарги.

Керуючись ст.ст. 81, 450, 451 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання оскаржуваних рішення у виконавчих провадженнях № 59165227 від 24.06.2019 року та дій щодо відкриття нового виконавчого провадження неправомірними та зобов`язати державного виконавця до вчинення дій.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду.

У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Т.Г. Ільєва