Рішення

від 23.12.2020 по справі 915/921/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2020 року Справа № 915/921/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області,

головуючий суддя Давченко Т.М.

за участі секретаря Говоріної А.Е.,

прокурора Григорян Е.Р.

та представника відповідача-1 - Лушникова В.П., дов. від 31.10.2019 № 719/04.03;

від відповідача-2 представник не з?явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 915/921/20

за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1,

вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030;

адреса для листування: вул. Нікольська, 73, м. Миколаїв, 54001;

в інтересах держави

до відповідачів:

1)Чорноморської сільської ради,

вул. Суворова, 126, с. Чорноморка, Очаківський район, Миколаївська область, 57515;

2) товариства з обмеженою відповідальністю «ФОТОН-ЧЕРНОМОР?Я» ,

вул. Бейкушська, 45/1, с. Чорноморка, Очаківський район, Миколаївська область, 57515;

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору

В С Т А Н О В И В:

Заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 (далі - прокурор) в інтересах держави пред?явлено до Чорноморської сільської ради та товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «ФОТОН-ЧЕРНОМОР?Я» позов з такими вимогами:

« 1. Визнати незаконним та скасувати рішення Чорноморської сільської ради від 19.03.2019 № 2 «Про затвердження експертної грошової оцінки земельної ділянки реакційного призначення, передбаченої до надання у власність шляхом викупу в селі Чорноморка в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області» .

2. Визнати недійсним укладений 22.03.2019 між Чорноморською сільською радою та товариства з обмеженою відповідальністю «ФОТОН-ЧОРНОМОР??Я» договір купівлі-продажу землі, який 22.03.2019 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис № 30832825.

3. Стягнути з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області (р/р UA748201720343150001000000340, банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910048) сплачений судовий збір за подачу позову» .

Позов обґрунтовано тим, що земельна ділянка, відчужена Чорноморською сільрадою на користь ТОВ «ФОТОН-ЧЕРНОМОР?Я» за спірним договором, розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря і на неї встановлені та діють обмеження типу 05.03 «прибережна захисна смуга вздовж морів, морських заток і лиманів» .

У зв?язку з цим прокурор вважає, що спірне рішення від 19.03.2019 № 2 прийняте Чорноморською сільрадою з порушеннями вимог законодавства, зокрема, ст.ст. 85, 88 ВК України та ст.ст. 59, 84 ЗК України, згідно яких землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.

Прокурор також посилається на пункт «г» частини 5 статті 128 ЗК України, згідно якого однією з підстав для відмови в продажу земельної ділянки є встановлена Земельним Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність, та зазначає, що ці положення виключають можливість законного набуття ТОВ «ФОТОН-ЧЕРНОМОР?Я» права приватної власності на спірну земельну ділянку.

На думку прокурора, рішення Чорноморської сільради від 19.03.2019 № 2 суперечать законодавству, порушує цивільні права та інтереси, що, згідно ст.ст. 16, 21 ЦК України, ст. 152 ЗК України та ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , є підставою для визнання цього рішення незаконним та його скасування.

Прокурор також вважає підлягаючим визнанню недійсним в порядку ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України, ст. 152 ЗК України договір від 22.03.2020 № 108 купівлі-продажу земельної ділянки, укладений на підставі спірного рішення Чорноморської сільради.

За такими вимогами ухвалою від 13.07.2020 відкрито провадження в даній справі.

Чорноморська сільрада у відзиві від 01.09.2020 позов не визнала, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним, з посиланням, зокрема, на те, що спірна земельна ділянка не розташована в прибережній захисній смузі і не відноситься до земель водного фонду, а тому жодних порушень діючого законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення та момент укладання договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки допущено не було.

Відповідач-1 посилається на положення ст. 88 ВК України, згідно якої у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації, а також на те, що у відповідності до Генерального плану села Чорноморка Очаківського району Миколаївської області з планом зонування території, затвердженого рішенням Чорноморської сільради від 14.12.2017, прибережна захисна смуга села Чорноморка має ширину, меншу за 2 км. від урізу води, і спірна земельна ділянка не розташована в цій смузі, як стверджує прокурор.

ТОВ «ФОТОН-ЧЕРНОМОР?Я» у відзиві від 08.09.2020 також не визнало позовні вимоги з посиланням на те, що придбана ним земельна ділянка розташована в межах села Чорноморка, її цільове призначення ? рекреаційне під розміщення комплексу для відпочинку і туризму, і земельна ділянка не входить до земель водного фонду, оскільки знаходиться на значній відстані від встановленої прибережної захисної смуги.

На думку відповідача-2, продаж земельної ділянки був здійснений у повній відповідності до вимог діючого законодавства, зокрема, з дотриманням положень ст.ст. 4, 88 ВК України, ст.ст. 12, 50, 51, 52, 58, 93, 122, 127,128 ЗК України та ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування» .

Прокурор у відповідях від 11.09.2020 № 31/1-11003 вих-20 та від 23.09.2020 № 15-31/4-50/4-14497-20 на відзиви відповідачів виклав незгоду з наведеними у відзивах твердженнями щодо знаходження спірної земельної ділянки поза межами прибережної захисної смуги, ? так як згідно ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою; уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

На думку прокурора, Генеральний план села Чорноморка Очаківського району Миколаївської області з планом зонування території, на котрі посилається Чорноморська сільрада, лише передбачає існування певних територіальних зон у селі, проте не свідчить про наявність в його межах прибережної захисної смуги, встановленої окремим спеціальним проектом землеустрою, розробленим та затвердженим у в передбаченому законодавством порядку.

За такого, за твердженнями позивача, при вирішенні питання щодо розпорядження земельними ділянкам навколо Чорного моря сільська рада за відсутності проекту землеустрою з встановлення прибережної захисної смуги та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг, повинна ураховувати нормативні розміри прибережних захисних смуг, установлені ст. 88 ВК України.

Чорноморська сільрада у запереченнях від 24.09.2020 наполягала на доводах, викладених у відзиві, а також виклала позицію про те, що в межах населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з врахуванням містобудівної документації та існуючих на час її встановлення конкретних умов забудови; генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, у складі якого може розроблятися план зонування території цього населеного пункту; на плані зонування відображаються межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об?єктів, при цьому на схемі існуючих планувальних обмежень відображаються прибережні захисні смуги річок, морів, інших водойм та водних об?єктів.

Таким чином, на думку відповідача-1, прибережна захисна смуга в даному випадку встановлена в Генеральному плані, який містить в тому числі і графічні матеріали, цим документом визначені її межі та встановлені обмеження діяльності та використання в цій смузі.

Вислухавши прокурора та представника Чорноморської сільради, які наполягали на доводах, викладених у поданих ними відповідних документах по суті справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

На підставі укладеного між Чорноморською сільрадою та ТОВ «ФОТОН-ЧЕРНОМОР?Я» договору від 21.02.2019 оренди земельної ділянки у користуванні відповідача-2 перебувала земельна ділянка площею 2 га з кадастровим номером 4825184800:03:000:0876 по вул. Бейкушська, 45/1 в селі Чорноморка Очаківського району Миколаївської області.

Рішеннями Чорноморської сільради 36 сесії 1 скликання від 14.02.2019 № 11 та 37 сесії 1 скликання від 28.02.2019 № 2 надано ТОВ «ФОТОН-ЧЕРНОМОР?Я» дозвіл на придбання у власність земельної ділянки загальною площею 2 га рекреаційного призначення, розташованої по вул. Бейкушська, 45/1 в селі Чорноморка Очаківського району Миколаївської області, під розташування та обслуговування будівель і споруд бази відпочинку на 200 місць, а також на замовлення експертно-грошової оцінки земельної ділянки для укладення договору купівлі-продажу.

У подальшому, рішенням Чорноморської сільської ради від 19.03.2019 № 2 затверджено експертно-грошову оцінку земельної ділянки рекреаційного призначення під розташування та обслуговування будівель і споруд бази відпочинку із земель комунальної власності загальною площею 2 га за кадастровим номером 4825184800:03:000:0876, розташованої в селі Чорноморська по вул. Бейкушська, 45/1 в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області у розмірі 1413400 грн. та надано ТОВ «ФОТОН-ЧЕРНОМОР?Я» дозвіл на викуп цієї ділянки за 1413400 грн.

На підставі указаного рішення Чорноморською сільрадою укладено з ТОВ «ФОТОН-ЧЕРНОМОР?Я» договір від 22.03.2020 № 108 купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Очаківського районного нотаріального округу Миколаївської області Корчемахою С.С. та зареєстрований у реєстрі за № 108, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно того ж дня внесено запис № 30832825.

На земельній ділянці знаходиться «Туристична база на 200 місць» (перша черга), яка належить ТОВ «ФОТОН-ЧЕРНОМОР?Я» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виконавчим комітетом Чорноморської сільради 18.06.2009 та зареєстрованого в Очаківській районній філії Миколаївського МБТІ 18.06.2009 за номером запису 378 у книзі 3, реєстраційний номер 27574245 (п. 1.3 договору купівлі-продажу).

Указане вище рішення Чорноморської сільради від 19.03.2019 № 2 прокурор вважає таким, що прийняте з порушеннями ст.ст. 85, 88 ВК України та ст.ст. 59, 84 ЗК України.

При цьому прокурор посилається на те, що згідно документації із землеустрою щодо відведення в оренду ТОВ «ФОТОН-ЧЕРНОМОР?Я» земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 4825184800:03:000:0876 (проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в короткострокову оренду, затвердженого розпорядженням Очаківської районної державної адміністрації від 04.05.2005 № 118, та технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право короткострокової оренди ТОВ «ФОТОН-ЧЕРНОМОР?Я» на п?ять років для розташування і будівництва бази відпочинку, затвердженої розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації від 13.12.2011 за №377-р) спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги Чорного моря.

Прокурор зазначає, що відповідно до умов відведення земельної ділянки від 28.05.2004 № 08-84, висновку начальника Очаківського районного відділу земельних ресурсів Держкомзему України від 26.08.2004 № 01193, кадастрового плану, викопіювання та ситуаційного плану (містяться у проекті землеустрою 2004 року), Пояснювальної записки, висновку Управління регіонального розвитку, містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації № 575-01-24 від 01.06.2011 спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря і на неї встановлені та діють обмеження типу 05.03 «прибережна захисна смуга вздовж морів, морських заток і лиманів» .

За даними Публічної кадастрової карти України середня відстань від урізу води Чорного моря до північної межі спірної ділянки з кадастровим номером 4825184800:03:000:0876 становить 170 м, до південної - 309 м.

У відповідності до ст.ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об?єктами права власності Українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природними об?єктами права власності народу відповідно до закону. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону і гарантується державою.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об?єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд (ст.ст. 78-79 ЗК України).

Суб?єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності (ст. 80 ЗК України).

Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом (ч. 1 ст. 82 ЗК України).

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об?єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ст. 116 ЗК України).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст.ст. 125-126 ЗК України).

У відповідності до ст. 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв?язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Статтею 58 ЗК України унормовано, що до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами. Для створення сприятливого режиму водних об?єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об?єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об?єктів портової інфраструктури та інших об?єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом (ст. 59 ЗК України).

Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об?єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

У межах прибережних захисних смуг забезпечується безперешкодний та безоплатний доступ громадян до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах у межах пляжної зони, до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування, крім земель охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон та зон особливого режиму використання земель, а також земельних ділянок, на яких розташовані: гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди; об?єкти підвищеної небезпеки; пансіонати, об?єкти реабілітації, спорту, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори, що мають відповідні передбачені законом документи на споруди та провадження відповідної діяльності; об?єкти природно-заповідного фонду, об?єкти культурної спадщини.

Обмеження доступу громадян у будь-який спосіб (у тому числі шляхом влаштування огорож або інших конструкцій) до узбережжя водних об?єктів на земельних ділянках прибережних захисних смуг, що перебувають у користуванні громадян або юридичних осіб, а також справляння за нього плати є підставою для припинення права користування земельними ділянками прибережних захисних смуг за рішенням суду (ст. 60 ЗК України).

Статтею 88 ВК України також визначено, зокрема, що з метою охорони поверхневих водних об?єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлений Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 (далі ? Порядок № 486).

Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Міндовкіллям, Держводагентством та територіальними органами Держгеокадастру, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад (п. 5 Порядку № 486).

Пунктом 10 Порядку № 486 визначено, що на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Системний аналіз положень ч. 6 ст. 88 ВК України та п. 10 Порядку № 486 дає підстави для висновку про те, що відносно земельних ділянок у межах існуючих населених пунктів ширина прибережної захисної смуги встановлюється з урахуванням конкретних умов забудови відповідного населеного пункту та містобудівної документації.

Згідно визначення, наведеного у ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» , містобудівною документацією, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту, ? є генеральний план населеного пункту.

Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід?ємною частиною генерального плану.

Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується (ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» ).

Статтею 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об?єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об?єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями; 7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об?єктів; 8) відображення обмежень (у тому числі меж) використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України.

Параметри використання території та будівель, запропонованих для розташування у межах декількох земельних ділянок або окремої земельної ділянки, зокрема функціональне призначення, граничні поверховість та площа забудови, можливе розміщення на ділянці, є обов?язковими для врахування під час зонування відповідної території.

Перелік зазначених параметрів визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Статтею 1 Закону України «Про будівельні норми» встановлено, що державні будівельні норми ? нормативний акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері будівництва.

У 2012 році набрали чинності ДБН Б.1.1-15:2012 «Склад та зміст генерального плану населеного пункту» (надалі - ДБН), згідно п. 5.5.2 яких «план існуючого використання території» виконують на картографічній основі згідно з 4.13.

На «Плані існуючого використання території» відображають, зокрема, межу населеного пункту; території існуючої забудови різного функціонального призначення в межах населеного пункту, зокрема, спеціального призначення (санітарно-захисні зони, захисні смуги тощо); водних поверхонь.

Пунктом 5.5.3 ДБН визначено, що «Схему існуючих планувальних обмежень» виконують на копії плану існуючого використання території. Для сільських та малих міських населених пунктів «Схема існуючих планувальних обмежень» може бути поєднана з «Планом існуючого використання території» . На «Схемі існуючих планувальних обмежень» відображають існуючі обмеження, встановлені відповідно до законів України, нормативно-правових та нормативних актів, зокрема, прибережні захисні смуги річок, морів, інших водойм та водних об?єктів, смуги відведення каналів.

З урахуванням викладеного, суд визнає, що Генеральний план, як основний вид містобудівної документації, містить відомості щодо меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об?єктів, при цьому на схемі існуючих планувальних обмежень відображаються прибережні захисні смуги річок, морів, інших водойм та водних об?єктів.

Судом встановлено, що рішенням Чорноморської сільради 15 сесії 1 скликання від 14.12.2017 № 2 затверджено Генеральний план села Чорноморка Очаківського району Миколаївської області з планом зонування території (далі ? Генплан).

Рішенням Очаковської районної ради Миколаївської області 25 сесії 7 скликання від 26.10.2018 № 10 затверджено проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту села Чорноморка загальною площею 3649,9980 га.

Спірна земельна ділянка за кадастровим номером 4825184800:03:000:0876, згідно довідки Чорноморської сільради від 31.08.2020 № 719/04.03, знаходиться в межах населеного пункту села Чорноморка.

У відповідності до Генплану та плану зонування в його складі, у селі Чорноморка встановлена прибережна захисна смуга (зона обмежень прибережної смуги) яка на Генплані має умовне позначення «Р-1» .

Спірна земельна ділянка знаходиться в зоні установ відпочинку та туризму, які на Генплані мають умовне позначення «КВТ» .

Згідно пояснювальної записки плану зонування Генплану, зона установ відпочинку та туризму («КВТ» ) призначається для розміщення пансіонатів, курортних готелів, туристичних баз, оздоровчих таборів, кемпінгів, центрів обслуговування туристів, парків.

Зона ж «Р-1» створюється з метою збереження природних ландшафтів з особливими умовами використання; планувальні містобудівні заходи мають здійснюватися з мінімальним впливом на вразливі елементи природного середовища. До зони входять об?єкти природно-заповідного фонду, парки, лісопарки, прибережні зони, розташовані в південній частині села та вздовж моря та лиманів.

Отже, згідно Генплану села Чорноморка, спірна земельна ділянка не входить до земель прибережної захисної смуги, у зв?язку з чим на неї не поширюються обмеження, встановлені законодавством для земель прибережних захисних смуг, зокрема, і щодо можливості перебування таких земель виключно у державній або комунальній власності.

За твердженнями Чорноморської сільради, щодо яких не заперечував прокурор, Генплан та план зонування в його складі пройшли всі необхідні експертизи (екологічну, природоохоронну, землевпорядну, тощо), погоджені всіма необхідними державними органами, затверджені в установленому порядку та є чинними.

Судом відхиляються посилання прокурора на відомості, наведені у документації із землеустрою щодо відведення в оренду ТОВ «ФОТОН-ЧЕРНОМОР?Я» спірної земельної ділянки ? оскільки указана документація складена набагато раніше за Генплан (тобто, без урахування змін, які відбулися у подальшому); крім того, термін дії частини з наведених в указаній документації висновків ? сплив.

Господарським процесуальним законодавством визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 73 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

З урахуванням викладених обставин, встановлених судом, та наведених вище положень діючого законодавства, суд визнає, що прокурором не доведено того, що спірне рішення від 19.03.2019 № 2 прийняте Чорноморською сільрадою з порушеннями вимог ст.ст. 85, 88 ВК України та ст.ст. 59, 84 ЗК України, а тому підстави для задоволення позовної вимоги про визнання указаного рішення недійсним і його скасування ? відсутні.

За такого не підлягає задоволенню і вимога про визнання недійсним договору від 22.03.2020 № 108 купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного на підставі спірного рішення Чорноморської сільради.

Суд зауважує, що оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З урахуванням викладених вище обставин та положень законодавства, суд визнає, що у задоволенні позову в даній справі належить відмовити.

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того, що, згідно зі ст. 129 ГПК України, у разі відмови у позові, судовий збір підлягає покладенню на позивача.

У судовому засіданні 23.12.2020, згідно з ч. 1 ст. 240 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-238 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Миколаївської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 28.12.2020.

Суддя Т.М. Давченко