Постанова

від 24.12.2020 по справі 182/1653/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6758/20 Справа № 182/1653/19 Суддя у 1-й інстанції - Багрова А. Г. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Свистунової О.В.

суддів - Лаченкової О.В., Єлізаренко І.А.

за участю секретаря - Гулієва М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2020 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Зоря» , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_3 , про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2019 року позивач звернулась з позовними вимогами до ОСББ „Зоря» , ОСОБА_4 та просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири, загальною площею 46,9 кв.м. та житловою площею 31,4 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири, загальною площею 46,9 кв.м. та житловою площею 31,4 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.1-3).

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_5 . До дня смерті він проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . ЇЇ батько та матір ОСОБА_6 перебували у шлюбі з 26.07.1969 року до 17.05.2013 року. Батько та матір ОСОБА_6 20.11.1974 року перебуваючи у шлюбі, як члени житлово-будівельного кооперативу, отримали двохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . За спільні кошти батьки внесли повністю пайові внески за квартиру в липні 1983 року. Зазначена квартира набута батьками за рахунок спільних коштів, а тому є їх спільною сумісною власністю і кожен з них мав право на 1/2 частину квартири. Матір ОСОБА_6 померла раніше батька -18 червня 2017 року. До дня своєї смерті вона була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що після смерті матері вона прийняла спадщину фактично. Після смерті батька вона звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії та видачі свідоцтва про право на спадщину через те, що вона не надала правовстановлюючі документи на спадкове майно, а також через те, що батько за свого життя 30.04.2013 року склав заповіт на користь невідомої їй особі ОСОБА_7 . Крім неї спадкоємцем першої черги за законом після смерті батьків є її сестра - ОСОБА_3 , яка на спадщину не претендує та до нотаріуса не зверталась із заявою про прийняття спадщини після смерті батьків. Зазначена в заповіті батька особа - ОСОБА_7 в передбачений законом шестимісячний строк з часу відкриття спадини не звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, зі спадкодавцем не проживала, а тому вважається такою, що спадщину не прийняла. Таким чином, відповідно до ч.2 статті 1223 ЦК України право на спадкування отримали спадкоємці за законом, до яких відноситься вона, як дочка померлого (а.с.2-3).

У грудні 2019 року відповідач ОСОБА_8 подала до суду зустрічну позовну заяву та просила суд визначити їй додатковий строк для прийняття спадщини, оскільки вона не знала про наявність заповіту померлого ОСОБА_5 на її користь, а дізналась лише 19.11.2019 року, отримавши позовну заяву ОСОБА_1 та ознайомлення з матеріалами справи. Дізнавшись про наявність заповіту на її користь, вона 21.11.2019 року звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 . У відповідь отримала відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з пропущенням строку для прийняття спадщини. Вона не пов`язана з ОСОБА_5 родинними відносинами. У 2012 році померлий звертався до неї за юридичною консультацією. Про його намір заповісти їй належне йому майно відомо не було і про це померлий їй не повідомляв. З моменту надання юридичної послуги з 2012 року вони не підтримували жодних відносин. У квітні 2013 року вона звільнилась з роботи. З лютого 2016 року по 2017 рік проживала у м. Дніпро. Отже з 2012 року по 2018 рік вона з ОСОБА_5 не бачилась, не спілкувалась, не підтримувала жодних відносин, про його долю їй не було відомо. З його сім`єю та родичами вона не знайома, жодних відносин з ними не підтримувала. Для отримання спадщини вона не змогла у встановлений строк звернутись із заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини, оскільки вони зі спадкодавцем не пов`язані родинними відносинами, на протязі 6 років не підтримували жодних відносин. Їй не було відомо про існування заповіту і про факт смерті спадкодавця. Вона жодним чином не була повідомлена про відкриття спадщини. Отже вважала, що нею пропущено строк прийняття спадщини з поважної причини, тому просила суд визначити їй додатковий строк тривалістю 3 місяці для подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 (а.с.108-109)

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 задоволено.

Визначено ОСОБА_2 додатковий строк тривалістю 3 місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Додатковим рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2020 року вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог у повному обсязі, а її позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 (а.с.5).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 (а.с.7).

ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з 26.07.1969 року до 17.05.2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с. 13,14). З 2004 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 припинили шлюбні відносини, проживали окремо в різних квартирах, що встановлено Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.05.2013 року (а.с.14).

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є рідними доньками ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (а.с.10-12).

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за свого життя, перебуваючи у шлюбі, набули права спільної сумісної власності на квартиру в житлово-будівельному кооперативі за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується ордером та довідкою про повну виплату суми паєнакопичення у липні 1983 року (а.с.8,9).

Відповідно до пункту 3 Постанови Верховної Ради Української РСР Про введення в дію Закону України Про власність від 26 березня 1991 року, положення статті 15 Закону України Про власність застосовуються до правовідносин, що виникли як до, так і після 15 квітня 1991 року.

Згідно зі статтею 15 Закону України Про власність член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Відповідно до частини першої статті 22 КпШС України (в редакції 1969 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

У постанові від 18 грудня 2013 року у справі № 6-138цс13 Верховний Суд України виклав правову позицію, в якій в тому числі зазначив, що згідно зі статтею 15 Закону України Про власність член ЖБК, який повністю вніс пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, з 01 липня 1990 року набуває право власності на цю квартиру, тому, у разі його смерті після зазначеної дати спадщина відкривається на квартиру. За змістом частини першої статті 17 Закону України Про власність кооперативна квартира набуває статусу спільної сумісної власності лише за умови внесення паю в ЖБК за рахунок спільних коштів члена ЖБК та членів його сім`ї, яким ця квартира надана. Інші особи права власності на пай та квартиру не набувають і можуть претендувати лише на відшкодування членом кооперативу коштів, наданих йому для внесення паю.

Така правова позиція узгоджується із постановою ВС від 02.09.2020 у справі № 520/10437/14-ц.

За свого життя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 право власності на квартиру не зареєстрували, оскільки на момент набуття ними права власності на кооперативну квартиру, законодавством не була передбачена як видача свідоцтва про право власності на кооперативну квартиру, так і обов`язкова державна реєстрація права власності на таку квартиру.

За змістом частини першої статті 17 Закону України Про власність , який діяв станом на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 , кооперативна квартира набуває статусу спільної сумісної власності лише за умови внесення паю в ЖБК за рахунок спільних коштів члена ЖБК та членів його сім`ї. Інші особи права власності на пай та квартиру не набувають і можуть претендувати лише на відшкодування членом кооперативу коштів, наданих йому для внесення паю.

У разі смерті члена житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного кооперативу, члена садівницького товариства, яким до дня смерті не були внесені повністю пайові внески, до складу спадщини входять частина внесеного паю та інші суми, які підлягають поверненню, а не квартира, дача, гараж, садовий будинок. Частка пайового внеску, що належала померлому, входить до складу спадщини на загальних підставах. Якщо спадкодавець повністю вніс пайовий внесок, то до складу спадщини включається відповідно квартира, дача, гараж, садовий будинок, інші будівлі та споруди.

Така правова позиція узгоджується із постановою ВС від 09.07.2020 у справі № 205/1744/15-ц.

Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено, що після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , а після смерті ОСОБА_5 також відкрилась спадщина на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

У судовому засіданні встановлено, що на час смерті ОСОБА_6 , хоча і була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , однак проживала в квартирі доньки ОСОБА_3 через конфлікти з чоловіком ОСОБА_5 з 2004 року. ОСОБА_1 в цей час проживала з батьком - ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_1 . Зазначене підтверджується поясненнями ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в судовому засіданні, а також рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.05.2013 року (а.с.14)

Таким чином, встановлені в судовому засідання обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 на час смерті матері ОСОБА_6 , хоча і була зареєстрована з нею за однією адресою в АДРЕСА_1 , однак разом зі спадкодавцем не проживала.

Згідно відповіді Другої Нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області встановлено, що після смерті ОСОБА_6 спадкова справа не відкривалась, із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса ніхто не звертався, заповітів або спадкових договорів від її імені не зареєстровано (а.с. 54-56).

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимоги позивача ОСОБА_1 щодо визнання за нею права власності на спадщину після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не може вважатись такою що прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_6 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до ч.3 статті 1268 ЦК України, оскільки із заявою про прийняття спадщини не зверталась протягом шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, то вона вважається такою, що не прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Проте, колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого у статті 1270 ЦК, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до статті 2 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до пункту 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої наказом міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, у редакції, чинній на час відкриття спадщини, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Саме реєстрація спадкоємця за місцем проживання спадкодавця на час смерті спадкодавця свідчить про автоматичне прийняття спадкоємцем спадщини .

Така правова позиція узгоджується із постановою ВС від 11 березня 2020 року у справі № 360/2312/16-ц.

Крім того, присутня в суді апеляційної інстанції третя особа - ОСОБА_3 , яка була допитана судом першої інстанції в якості свідка зазначила, що мати дійсно деякий час проживала з нею, однак ніколи не втрачала інтересу до спірної квартири, та періодично туди поверталась. Однак, у зв»язку з неприязними відношеннями, які склались між батьками та оскільки саме батько вчиняв перешкоди їх матері проживати у спірній квартирі, мама не проживала в ній певні періоди та свідок, як дочка, забрала її проживати до себе. Іншого житла, їх мати, крім спірного, ніколи не мала та завжди була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Як було зазначено вище, згідно до вимог ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

В свою чергу спадкоємець має право прийняти спадщину або відмовитись від такої (ст. 1268 ЦК України). Для того щоб прийняти спадщину особа повинна звернутись з заявою до нотаріуса (ст. 1269 ЦК України).

Важливим моментом є той факт, що якщо спадкоємець на момент смерті спадкодавця проживав (був зареєстрований) спільно із спадкодавцем, та не заявив про відмову від неї, то така особа вважається що прийняла спадщину фактично.

За нормою ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах незаборонених законом.

Згідно ч. 23 Постанови Пленуму ВСУ від 30.05.2008 року №7 Про судову практику у справах про спадкування яка визначає, що спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

У разі якщо особа не прийняла спадщину вчасно, остання вважається такою яка пропустила строк для прийняття спадщини. За виключенням якщо особа спадкоємця та спадкодавця проживали спільно на момент відкриття спадщини то особа вважається такою, яка прийняла спадщину автоматично, або ж є рішення суду про встановлення факту спільного проживання.

Колегія вважає, що саме матеріалами справи та здобутими доказами підтверджено, як факт спільного проживання спадкодавця ОСОБА_6 та спадкоємця за законом її доньки - ОСОБА_1 на час відкриття спадщини, так і автоматичне прийняття останньою спадщини, яка відкрилать після смерті матері.

Тому, колегія вважає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги докази у справі щодо постійного перебування спадкодавця на реєстраційному обліку за спірною адресою, відсутність іншого житла у власності, її проживання у доньки та наявність неприязних стосунків з колишнім чоловіком.

Отже, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч.1 ст.1268 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно ч.1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Таким чином, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо не доведеності факту постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_6 на час відкриття спадщини, а саме станом на 18 червня 2017 року.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання права.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

В силу статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Права власника майна підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права на належне йому майно за умови, якщо власник не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів не погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що підлягають задоволенню вимоги позивача ОСОБА_1 щодо визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, загальною площею 46,9 кв.м. та житловою площею 31,4 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування, як за спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Отже, позивач, відповідно до вимог ст.81 ЦПК України, довів за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст.76-80 ЦПК України, зазначені нею обставини щодо її постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та визнання за позивачем право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частину спірної квартири за адресою: АДРЕСА_1 після смерті матері - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Проте, колегія суддів не може взяти до уваги доводи апелянта щодо незгоди із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання право власності на спадщину після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , зважаючи на наступне.

Після смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 була заведена спадкова справа №490/2018(а.с. 60-72).

Із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька звернулась ОСОБА_1 (а.с.61).

Постановою нотаріуса від 14.02.2019 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку із наявністю заповіту та відсутністю правовстановлюючих документів на квартиру(а.с.67).

Як вбачається з відомостей спадкового реєстру, за свого життя ОСОБА_5 склав заповіт , що був посвідчений 30.04.3013 року, реєстровий номер №515, згідно якого все належне йому майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, усі майнові права та обов`язки, які належатимуть йому на день смерті, він заповів ОСОБА_7 (а.с.51,52,58-59,68 зворот)

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Зазначений заповіт не був оскаржений у встановленому законом порядку.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Також, колегія суддів не може взяти до уваги доводи апеляційної скарги щодо визначення судом першої інстанції додаткового строку на прийняття спадщини ОСОБА_2 , зважаючи на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 , уклавши шлюб з ОСОБА_9 18.06.2016 року, змінила прізвище на ОСОБА_10 (а.с.87,110). Згідно відомостей ГУДМС УДМС в Дніпропетровській області ОСОБА_2 проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 87).

Після відкриття провадження у цій справі та належного повідомлення відповідача ОСОБА_7 про розгляд справи, вона 26.11.2019 року звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом (а.с.12)

Постановою нотаріуса від 26.11.2019 року ОСОБА_8 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з тим, що пропущено шестимісячний строк для звернення із заявою про прийняття спадщини(а.с.112).

За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року N 6-1320цс17.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Таким чином, необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Зазначений правовий висновок викладений в Постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 565/1145/17.

Відповідно до положень статті 63 Закону України "Про нотаріат" нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Згідно з пунктами 7, 209, 188, 214 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року N 20/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за N 283/8882 (чинних на час виникнення спірних правовідносин), довідки про заповіти (про наявність заповіту, його зміст та ін.) видаються особам, щодо яких було складено заповіт, а також органам, переліченим в абзаці третьому пункту 7, та спадкоємцям за законом тільки після смерті заповідача за умови подання свідоцтва про його смерть. При підготовці до видачі свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом шляхом витребування відповідних доказів перевіряє: факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, наявність та чинність спадкового договору, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво; перевіряє коло осіб, які мають право на обов`язкову частку в спадщині. Нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.

Отже, Закон пов`язує виникнення у нотаріуса або особи, уповноваженої на вчинення нотаріальних дій, обов`язку здійснювати дії щодо сповіщення спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме, з моментом заведення спадкової справи, чому передує звернення спадкоємця із заявою про прийняття спадщини.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_8 була необізнана про наявність заповіту, складеного на її користь, оскільки про наявність заповіту дізналась лише під час розгляду цієї справи, нотаріусом не повідомлялась про заведення спадкової справи та відкриття спадщини.

Доводи позивача ОСОБА_1 , що ОСОБА_8 знала про заповіт, оскільки в цей же день батьком була видана довіреність на її ім`я є припущеннями, так як заповіт є правочином і безпосередньо пов`язаний з особою заповідача, здійснюється ним особисто, не вимагає присутності спадкоємця , а нотаріус не має права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складання заповіту, його змісту.

Окрім того, надання письмових доказів про стан здоров`я спадкодавця та зазначення позивачем обставин щодо хвороби батька ОСОБА_5 , яка не давала йому можливості без сторонньої допомоги дістатись нотаріуса, не свідчить про те, що складати заповіт на користь ОСОБА_8 спадкодавець міг саме за допомогою ОСОБА_8 .

А отже, припущення позивача ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_8 знала про наявність заповіту від 30.04.2013 року на її користь не підтверджено жодними належними та допустимими доказами.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо поважності причин пропуску ОСОБА_8 строку прийняття спадщини, що відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України є підставою для визначення їй додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Отже, колегія дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення в частині відмови щодо визнання права власності на 1/2 частину квартири, загальною площею 46,9 кв.м. та житловою площею 31,4 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та ухвалення нового про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири, загальною площею 46,9 кв.м. та житловою площею 31,4 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В іншій частині рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2020 року - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири, загальною площею 46,9 кв.м. та житловою площею 31,4 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 - скасувати та у скасованій частині ухвалити нове.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, загальною площею 46,9 кв.м. та житловою площею 31,4 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В іншій частині рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: О.В. Лаченкова

І.А. Єлізаренко