Постанова

від 22.12.2020 по справі 922/3219/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2020 р. Справа № 922/3219/20

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Бородіна Л.І., суддя Мартюхіна Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.М.,

представники сторін в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Лозівської місцевої прокуратури Харківської області (вх.№3182 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 02.11.2020, постановлену у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Ємельяновою О.О., час проголошення ухвали - не зазначено, дата складання повного тексту ухвали - 02.11.2020, у справі №922/3219/20

за позовом Заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Лозова, Харківська обл.,

до 1-го відповідача Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків, 2-го відповідача Фермерського господарства "Гаврилівське", 3-го відповідача Фермерського господарства "Подолянка", м. Барвінкове, Харківська обл.,

про визнання недійсними договорів оренди землі та зобов`язання повернути земельні ділянки

ВСТАНОВИЛА:

Заступник керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, Фермерського господарства "Гаврилівське", Фермерського господарства "Подолянка" про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди і суборенди земельних ділянок та повернення земель, в якій просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 241-СГ від 28.04.2014 «Про передачу в оренду земельних ділянок» ;

- визнати недійсним, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , договір оренди землі від 06.05.2014 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6320481500:03:000:0931 площею 52,9 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.06.2014 за № 5928381;

- визнати недійсним, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , договір оренди землі від 06.05.2014 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6320481500:03:000:0932 площею 45,3415 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.06.2014 за №5899156;

- визнати недійсним, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , договір оренди землі від 06.05.2014 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6320481500:03:000:0933 площею 60,6566 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.06.2014 за №5926024;

- визнати недійсним, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , договір оренди землі від 06.05.2014 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6320481500:03:000:0934 площею 34,8 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.06.2014 за №5925553;

- визнати недійсним, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , договір оренди землі від 06.05.2014 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6320481500:03:000:0935 площею 19,9 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.06.2014 за №5935398;

- визнати недійсним, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , договір оренди землі від 06.05.2014 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6320481500:03:000:0936 площею 28,6 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.06.2014 за №5937707;

- визнати недійсним, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , договір оренди землі від 06.05.2014 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6320481500:03:000:0937 площею 45,5 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.06.2014 за №5905201;

- визнати недійсним, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , договір оренди землі від 06.05.2014 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6320481500:03:000:0938 площею 27,5 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.06.2014 за №5936477;

- визнати недійсним, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , договір оренди землі від 06.05.2014 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6320481500:03:000:0939 площею 51,2 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.06.2014 за № 5888766;

- визнати недійсним, укладений між головою Фермерського господарства «Гаврилівське» ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Подолянка» , договір суборенди землі від 01.07.2017 щодо передачі в суборенду земельної ділянки з кадастровим номером 6320481500:03:000:0931 площею 52,9 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.07.2014 за №6262503;

- визнати недійсним, укладений між головою Фермерського господарства «Гаврилівське» ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Подолянка» , договір суборенди землі від 01.07.2017 щодо передачі в суборенду земельної ділянки з кадастровим номером 6320481500:03:000:0932 площею 45, 3415га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08.07.2014 за №6294881;

- визнати недійсним, укладений між головою Фермерського господарства «Гаврилівське» ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Подолянка» , договір суборенди землі від 01.07.2017 щодо передачі в суборенду земельної ділянки з кадастровим номером 6320481500:03:000:0933 площею 60, 6566га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08.07.2014 за №6293836;

- визнати недійсним, укладений між головою Фермерського господарства «Гаврилівське» ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Подолянка» , договір суборенди землі від 01.07.2017 щодо передачі в суборенду земельної ділянки з кадастровим номером 6320481500:03:000:0934 площею 34, 8га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.07.2014 за №6277860;

- визнати недійсним, укладений між головою Фермерського господарства «Гаврилівське» ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Подолянка» , договір суборенди землі від 01.07.2017 щодо передачі в суборенду земельної ділянки з кадастровим номером 6320481500:03:000:0935 площею 19,9 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.07.2014 за № 6315833;

- визнати недійсним, укладений між головою Фермерського господарства «Гаврилівське» ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Подолянка» , договір суборенди землі від 01.07.2017 щодо передачі в суборенду земельної ділянки з кадастровим номером 6320481500:03:000:0936 площею 28, 6га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.07.2014 за №6304829;

- визнати недійсним, укладений між головою Фермерського господарства «Гаврилівське» ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Подолянка» , договір суборенди землі від 01.07.2017 щодо передачі в суборенду земельної ділянки з кадастровим номером 6320481500:03:000:0937 площею 45, 5га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.07.2014 за № 6305178;

- визнати недійсним, укладений між головою Фермерського господарства «Гаврилівське» ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Подолянка» , договір суборенди землі від 01.07.2017 щодо передачі в суборенду земельної ділянки з кадастровим номером 6320481500:03:000:0938 площею 27, 5га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.07.2014 за №6260307;

- визнати недійсним, укладений між головою Фермерського господарства «Гаврилівське» Селіховим Сергієм Олексійовичем та Фермерським господарством «Подолянка» , договір суборенди землі від 01.07.2017 щодо передачі в суборенду земельної ділянки з кадастровим номером 6320481500:03:000:0939 площею 51, 2га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.07.2014 за №6276694;

- зобов`язати Фермерське господарство «Гаврилівське» в особі голови Селіхова Сергія Олексійовича та Фермерське господарство «Подолянка» повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки загальною площею 366,3981 га (кадастрові номери 6320481500:03:000:0931 площею 52, 9га, 6320481500:03:000:0932 площею 45, 3415га, 6320481500:03:000:0933 площею 60,6566 га, 6320481500:03:000:0934 площею 4,8 га, 6320481500:03:000:0935 площею 19,9 га, 6320481500:03:000:0936 площею 28,6 га, 6320481500:03:000:0937 площею 45,5 га, 6320481500:03:000:0938 площею 27,5 га та 6320481500:03:000:0939 площею 51,2 га). Також до стягнення заявлені судові витрати.

Крім того, прокурор просить суд:

- залучити до розгляду Харківську обласну прокуратуру для забезпечення участі у розгляді справи,

- залучити до розгляду справи ОСОБА_1 як третю особу на стороні відповідачів,

- витребувати у Фермерського господарства "Гаврилівське" в особі ОСОБА_1 та Фермерського господарства "Подолянка" оспорювані договори суборенди землі від 01.07.2014, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6262503 від 03.07.2014, № 6294881 від 08.07.2014, № 6293836 від 08.07.2014, № 6277860 від 07.07.2014, № 6315833 від 09.07.2014, № 6304829 від 09.07.2014, № 6305178 від 09.07.2014, № 6360307 від 03.07.2014, № 6276694 від 07.07.2014, сторонами яких вони є.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.11.2020 повернуто позовну заяву Заступнику керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області разом із доданими до неї документами та заяву про усунення недоліків без розгляду з тих підстав, що прокурором не виконано вимог ухвали від 19.10.2020 в частині обґрунтування позовних вимог у відповідності до вимог пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України, а саме, способу (способи) захисту прав або інтересів, передбачених законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правових підстав позову, зокрема щодо дотримання процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Ухвала місцевого господарського суду обгрунтована тим, що органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), яка самостійно має право звертатися до суду з метою здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави; Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є органом державної влади та одночасно територіальним підрозділом Держгеокадастру.

Суд дійшов висновку, що прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.

Судом першої інстанції встановлено, що прокурором не наведено обставин та не надано доказів на підтвердження того, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) не здійснювало чи неналежним чином здійснювало захист інтересів держави в даному випадку, а саме, прокурором не надано доказів дотримання процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом.

Не погодившись з ухвалою місцевого господарського суду від 02.11.2020, прокурор звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції від 02.11.2020, а справу направити для продовження розгляду; судові витрати просить покласти на відповідачів.

Свої вимоги апелянт обгрунтовує тим, що вирішальне значення при з`ясуванні питання щодо представництва прокурором інтересів держави в особі компетентного органу має наявність у вказаного органу повноважень та обов`язків щодо звернення до суду з позовами певної категорії, які у першого відповідача - Головного управління Держгеокадастру в Харківській області відсутні.

Таким чином, прокурор вважає, що звернення з позовом у даній справі, зокрема, до Головного управління Держгеокадастру в Харківській області та визначення в якості органу, що уповноважений на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, саме Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру створить парадоксальну ситуацію, за якої позивачем та одним із відповідачів у справі є одна і так ж особа - Держгеокадастр, тобто, фактично позов буде заявлено до самого себе.

Апелянт посилається на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі №698/119/18, яка підтвердила правильність позиції прокурора щодо звернення до суду у якості самостійного позивача з вимогами до Головного управління Держгеокадастру в області про визнання незаконним та скасування наказу про передачу землі в оренду та визнання недійсним укладеного на його підставі договору оренди землі.

З огляду на викладене, прокурор вважає, що при зверненні з даним позовом прокурор дотримався процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Лозівської місцевої прокуратури Харківської області на ухвалу Господарського суду Харківської області від 02.11.2020 у справі №922/3219/20; встановлено позивачу строк до 15.12.2020 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання відзиву апелянту; встановлено учасникам справи строк до 15.12.2020 для подання до суду заяв і клопотань; призначено справу до розгляду на 22.12.2020 о 15:45год.

14.12.2020 від Головного управління Держгеокадастру в Харківській області надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№12515), вважає, що судом вірно встановлено, що прокурором не наведено обставин та не надано доказів на підтвердження того, що Держгеокадастр не здійснював чи неналежним чином здійснював захист інтересів держави в даному випадку, а саме, прокурором не надано доказів дотримання процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом.

З огляду на викладене, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Від інших учасників справи відзивів на апеляційну скаргу не надійшло; заяв і клопотань щодо суті спору від учасників справи також не надходило.

Сторони своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались; у судове засідання прокурор і представники сторін не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча учасники справи були належним чином завчасно повідомлені про час, дату і місце судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги, учасники судового процесу належним чином повідомлені про час, дату і місце судового засідання, і неявка їх представників не перешкоджає розгляду скарги, про що сторони були повідомлені ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2020, з огляду на встановлений статтею 273 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді.

Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах;

2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 викладено таку правову позицію:

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43).

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (пункт 47).

При цьому, варто враховувати, що саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

У спірних правовідносинах прокурор, як самостійний позивач, звернувся з позовом про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області, визнання недійсними договорів оренди землі та зобов`язання повернути земельні ділянки, посилаючись на те, що предметом оскарження є у тому числі наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області, відтак, даний орган (Головне управління Держгеокадастру в Харківській області) визначений відповідачем, а також є одночасно і стороною оспорюваних договорів оренди земельних ділянок, а ці обставини унеможливлюють, на думку прокурора, звернення з позовом у даній справі від імені Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, адже, вважає, що фактично позов буде заявлено до самого себе.

Прокурор також вважає, що у Головного управління Держгеокадастру в Харківській області як територіального підрозділу Держгеокадастру відсутні повноваження на звернення з позовом до суду у спірних правовідносинах.

Судова колегія зазначає, що відповідно до положень статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За змістом статті 116 вказаного Кодексу, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Положеннями статті 13 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Виходячи із наведених вище положень статті 13 Конституції України статті 116 Земельного кодексу України, рішення відповідного органу щодо набуття права на землю із земель державної та комунальної власності є формою його волевиявлення прав на землю та слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

У постанові від 19.06.2018 у справі №916/1979/13 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога про визнання рішення незаконним у спорі, що виник із земельних правовідносин, може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно із статтею16 Цивільного кодексу України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до статті 16 частини 2 пункту 2 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

У справі №344/13170/17 Верховний Суд у постанові від 11.04.2018 виклав правову позицію про те, що рішення відповідного органу із земельних питань, на підставі якого укладено договір оренди землі, тобто, виникли суб`єктивні права та обов`язки, які були реалізовані, не може бути самостійно скасоване таким органом.

Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 17 березня 2015 року (справа № 21-38а15), а також в постановах від 18 листопада 2014 року (справа № 21-438а14) та 4 червня 2013 року (справа № 21-64а13).

Отже, вимога про визнання незаконним та скасування наказу, заявлена у цій справі, не є обов`язковою для реалізації права на захист.

Верховним Судом у постанові від 07.09.2020 у справі №917/468/19 викладена така правова позиція:

Відповідно до статті 188 Земельного кодексу України, державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Згідно зі статтею 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

У статті 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" також встановлено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до пункту 1 Положення про державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 (далі - Положення), центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

Основними завданнями Держгеокадастру є: реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах; за проведенням землеустрою; виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Держгеокадастр в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів Мінагрополітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Враховуючи викладене, органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різні функції, а саме:

- функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;

- функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Така правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №920/1/18, від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18.

Поряд з цим, відповідно до пункту 7 вказаного Положення, Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333, ГУ Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру і їй підпорядковане. Відповідно до пункту 3 цього положення завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Аналіз вказаного дає підстави стверджувати, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (1 відповідач) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру і яке створено з метою реалізація повноважень останньої на території Харківської області.

Отже, помилковими є доводи прокурора, що у Головного управління Держгеокадастру в Харківській області як територіального підрозділу Держгеокадастру відсутні повноваження на звернення з позовом до суду.

За вказаних обставин у спірних правовідносинах Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не позбавлене права звернутися у суд із позовом про визнання недійсними оспорюваних договорів оренди та зобов`язання повернути земельні ділянки, незважаючи на наявність вищевказаного наказу Головне управління Держземагенства у Харківській області про передачу в оренду земельних ділянок, та навести підстави, за яких вважало би видачу такого наказу незаконним, а суд під час розгляду такого позову не позбавлений права надати правову оцінку такому наказу, який є фактично письмовою формою волевиявлення особи, яка діє від імені власника землі у спірних правовідносинах.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №922/534/19.

З огляду на викладене, судова колегія відхиляє доводи прокурора, щодо застосування у спірних правовідносинах позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі №698/119/18, про правильність позиції прокурора щодо звернення до суду у якості самостійного позивача з вимогами до Головного управління Держгеокадастру в області про визнання незаконним та скасування наказу про передачу землі в оренду та визнання недійсним укладеного на його підставі договору оренди землі, оскільки у даному випадку така вимога, як визнання рішення незаконним, не є обов`язковою.

Поряд з цим, прокурор вже звертався з аналогічним позовом у 2019 році, який був повернутий ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.04.2019 з тих же підстав; постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2018 і постановою Верховного Суду від 29.10.2019 ухвалу залишено без змін.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 29.10.2019, господарський суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов обгрунтованого висновку, що у наведеному випадку немає передбачених законом виключних підстав для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави.

У справі "Брумареску проти Румунії" від 28.10.1999, у справі "Рябих проти Росії" від 24.07.2003, у справі "Праведна проти Росії" від 18.11.2004, у справі "Радчіков проти Росії" від 24.05.2007, у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, у справі "Науменко проти України" від 09.11.2004, у справі "Волосюк проти України" від 29.06.2006 ЄСПЛ керується "принципом правової визначеності", який вимагає, щоб "остаточне рішення суду не ставилося під питання". Це означає, що суд та інші органи державної влади після ухвалення остаточного рішення не мають права на звернення щодо перегляду рішення суду. Тобто, повторний розгляд справи по суті за зверненням органів влади чи місцевого самоврядування, а також їх посадових осіб є порушенням принципу правової визначеності.

Однак, прокурор висновків судів першої та апеляційної інстанції не врахував і 06.10.2020 повторно звернувся з аналогічним позовом.

Відповідно до положень статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 43 цього Кодексу учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Ці положення процесуального законодавства стосуються у рівній мірі усіх учасників судового процесу без виключення, отже, і прокурора.

Із наведених норм права та із положень статті 215 Цивільного кодексу України вбачається, що одна із сторін правочину або інша заінтересована особа може звернутися у суд із позовом про визнання недійсним правочину.

Частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, виходячи із наведених норм права, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, яке прокурор визначив в якості відповідача у даній справі, не позбавлене права звернутися до суду із вказаним позовом.

Таким чином, прокурор повинен був дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", а саме, звернутись до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до подання позову; тим самим надати йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме, подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

За вказаних обставин, прокурору достатньо було дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо б компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Однак, прокурором вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дотримані не були, що свідчить про те, що компетентному органу не надано розумного чи будь-якого строку для реагування на твердження прокурора щодо порушення інтересів держави, вчинення дій для вирішення ситуації, звернення до суду за захистом своїх прав чи вчинення дій задля припинення порушення інтересів держави іншим шляхом з урахуванням правовідносин, що склалися.

З наведеного вбачається відсутність бездіяльності Головного управління Держгеокадастру у Харківській області протягом розумного строку після отримання повідомлення Лозівської місцевої прокуратури Харківської області .

Не встановлено і обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту інтересів держави.

Таким чином, суд апеляційної інстанції встановив недотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та не підтвердження підстав представництва, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що компетентний орган протягом наданого розумного строку для реагування на твердження прокурора щодо порушення інтересів держави самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурором не виконано вимог ухвали від 19.10.2020 в частині обґрунтування позовних вимог, а саме, щодо правових підстав позову, зокрема щодо дотримання процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль , замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №923/359/19.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може захищати інтереси держави.

Таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17 та у постанові Великої Палати Верховного суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що наведені апелянтом суду апеляційної інстанції доводи не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду від 02.11.2020 у справі №922/3219/20 слід залишити без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 254-256, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Лозівської місцевої прокуратури Харківської області залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 02.11.2020 у справі №922/3219/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття; порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 29.12.2020.

Головуючий суддя Л.М. Здоровко

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя Н.О. Мартюхіна