Рішення

від 28.12.2020 по справі 420/3107/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/3107/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Суворовського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384; адреса: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

09 квітня 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Суворовського районного відділу в м. Одеса ГУ ДМС України в Одеській області, у якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Суворовського районного відділу в м. Одеса ГУ ДМС України в Одеській області, відповідно до якого видана довідка ОСОБА_1 від 13.03.2020 року;

зобов`язати Суворовський районний відділ в м. Одеса ГУ ДМС України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України ОСОБА_1 .

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа №420/3107/20 о 14:07:45 розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою суду від 13 квітня 2020 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (ч.5 ст.262 КАС України), витребувано у Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області належним чином засвідчені копії матеріалів особової справи ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог у позовній заяві та у запереченні на відзив (вх.№24890/20 від 30.06.2020 року) позивач зазначає, що 14 червня 2005 року він звернувся до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України з 1987 року по теперішній час. 24 червня 2005 року Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області виніс рішення по справі № 2-1382/2005, яким встановив факт постійного проживання позивача на території України з 1987 року по теперішній час. 29 січня 2020 року позивач звернувся до Суворовського РВ у м. Одеса ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про встановлення особи з метою подальшого документування паспортом України. 13 березня 2020 року позивач отримав відповідь, відповідно до якої особу позивача встановлено, але не встановлено належності до громадянства України. Позивач вказує, що період постійного проживання з 1987 року по 2005 рік визнаний юридичним фактом рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, включає в себе 24 серпня 1991 року, що є підставою для встановлення належності до громадянства України позивача та оформлення паспорта громадянина України.

29 квітня 2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив (вх. 17050/20), згідно якого відповідач позову не визнає, посилаючись на положення Закону України Про громадянство України вказує, що позивачу необхідно надати документи відповідно до п.8 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України №215 Про затвердження Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень від 27 березня 2001 року та встановити факт належності до громадянства України. До встановлення такого факту немає підстав вважати, що ОСОБА_1 є громадянином України, а тому підстав для оформлення паспорта громадянина України немає, позивач не підтвердив належність до громадянства України, про що було прийняте рішення від 13.03.2020р. та відмовлено у видачі йому паспорта.

Розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач з 1987 року постійно перебуває на території України, що не заперечується та не спростовується відповідачем.

28 квітня 1990 року одружився з громадянкою ОСОБА_2 , що підтверджується копією повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00019070792 (а.с.6-7).

З копії повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00019070792 убачається, що ОСОБА_1 мав громадянство колишнього СРСР, що підтверджується записом про пред`явлений паспорт громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_1 , виданий Орджонікідзевським РВВС м. Тбілісі 15 березня 1983 року.

14 червня 2005 року позивач звернувся до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України з 1987 року по час звернення до суду. 24 червня 2005 року суд ухвалив рішення у справі № 2-1382/2005, яким встановив факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Тбілісі, на території України з 1987 року по теперішній час. Рішення набрало законної сили 26 липня 2005 року (а.с.9).

29 січня 2020 року позивач звернувся до Суворовського РВ у м. Одеса ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про встановлення особи з метою подальшого документування паспортом України (а.с.34) До заяви позивач додав рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області по справі № 2-1382/2005 від 24 червня 2005 року.

Судом установлено, що за заявою позивача від 29.01.2020р. про встановлення особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проведено перевірку, за результатами якої складено Висновок від 13.03.2020р., затверджений начальником ГУДМС України в Одеській області (а.с.124-127), як Додаток 19 до Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, а також прийняте Рішення від 13.03.2020р., згідно якого особу ОСОБА_1 встановлено, належність до громадянства України не встановлено, у видачі паспорті гр.України ОСОБА_1 відмовлено відповідно до ч.1 ст.3 ЗУ Про громадянство України .

13 березня 2020 року позивач отримав повідомлення від Суворовського РВ у м. Одеса ГУ ДМС України в Одеській області від 12 березня 2020 року, відповідно до якого особу ОСОБА_1 встановлено, але не встановлено належності до громадянства України, у зв`язку із чим відмовлено у видачі паспорта громадянина України (а.с.14).

Не погоджуючись із отриманою відмовою, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Проаналізувавши положення чинного законодавства України, що регулює спірні правовідносини, враховуючи обставини справи, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основними нормативно-правовими актами з питань громадянства України є Закон України Про громадянство України від 08.01.2001 року № 2235-ІІІ, та Указ Президента України Про затвердження Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень від 27 березня 2001 року № 215.

Преамбулою Закону України Про громадянство України передбачено, що цей закон відповідно до Конституції України визначає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Згідно змісту ст. 1 Закону України Про громадянство України вбачається, що громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; реєстрація громадянства України - внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про громадянство України громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.

Вказане кореспондується із положенням п.7 Порядку №215, згідно якого встановлення належності до громадянства України стосується, зокрема, громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

Пунктом 8 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України №215 Про затвердження Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень від 27 березня 2001 року встановлено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:

а) заяву про встановлення належності до громадянства України;

б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);

в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 р. № 745) затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України (далі - Порядок №302).

Відповідач на підтвердження власної позиції вказує, що згідно вказаного Порядку №302 було проведено перевірку особи позивача для виявлення обставин щодо можливості оформлення паспорта громадянина України. За результатом перевірки відповідачем встановлено, що позивач не звертався до міграційного органу із заявою про встановлення належності до громадянства України, а за відсутності встановленого факту належності до громадянства України видача паспортного документа є неможливою.

Суд із вказаними доводами не погоджується з огляду на таке.

Згідно п.18 Порядку №302 у разі відсутності в ДМС інформації про належність особи до громадянства України територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС проводить перевірку факту належності особи до громадянства України, у тому числі шляхом надіслання до МЗС запитів щодо набуття особою громадянства України, перебування на постійному/тимчасовому консульському обліку.

Вказана норма прямо передбачає, що у разі відсутності факту встановлення належності до громадянства України та у разі звернення особи із заявою про оформлення паспорту громадянина України встановлення належності до громадянства міграційним органом здійснюється самостійно, тобто додаткового звернення із заявою про таке встановлення не вимагається.

Як встановлено судом, рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 червня 2005 року по справі № 2-1382/2005 встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України з 1987 року по теперішній час (24.06.2005 р.).

Таким чином, судом встановлено, що позивач проживав на території України з 1987 року по 24.06.2005 року, що включає момент проголошення незалежності України - 24 серпня 1991 року.

Вказані документи були наявні у територіального органу міграційної служби при встановленні особи позивача, оскільки рішення суду надавалось при подачі заяви, а також відповідач самостійно отримав копію рішення за результатом звернення до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області (а.с.89-92).

Формуючи проміжний висновок, суд вказує, що звернення особи до міграційного органу із заявою про оформлення паспорта громадянина України у випадку відсутності встановленого факту належності до громадянства України в силу дії п.18 Порядку №302 зобов`язує відповідний міграційний орган перевірити документи та встановити належність або неналежність особи до громадянства України.

Оскільки Порядок №302 не містить положень щодо вирішення питання про встановлення належності до громадянства, у даному питанні міграційний орган має керуватись Порядком №215.

За змістом п.8 Порядку №215 для встановлення належності до громадянства України на підставі п.1 ч.1. ст.3 Закону України Про громадянство України необхідно встановити особу та факт її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Особу встановлено самим міграційним органом, як слідує із матеріалів особової справи та довідки від 19.03.2020 року №5116-502/5116.1-20 (а.с.10), Висновку від 13.03.2020р.

Факт постійного проживання позивача на території України станом на 24 серпня 1991 року встановлено рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 червня 2005 року у справі № 2-1382/2005 (а.с.9).

Суд відхиляє посилання відповідача на не проходження ОСОБА_1 процедури підтвердження належності до громадянства України, неподання ним відповідної заяви, враховуючи, що за заявою позивача від 29.01.2020р. (а.с.134) відповідач 13.03.2020р. на підставі Висновку прийняв рішення про відмову у видачі паспорта громадянина України з підставі невстановлення належності до громадянства України, повідомив про це ОСОБА_1 листом , тобто вирішив питання, порушене заявником, в обсязі, що свідчить про його розгляд саме в межах повної процедури підтвердження належності до громадянства України з метою оформлення паспорту.

Інший висновок не узгоджується із фактичними обставинами справи, за якими відповідач розглянув по суті питання належності до громадянства України та прийняв Рішення із відмовою у оформленні паспорта у формі Додатка 19 до Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України (а.с.127) ОСОБА_1 .

Суд вважає відмову ГУ ДМС України в Одеській області в оформленні паспорта громадянина України ОСОБА_1 з підстав непідтвердження належності до громадянства України протиправною, адже відповідачу були надані усі документи, що вимагаються законодавством.

Беручи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеські області в особі територіального підрозділу Суворовського районного відділу в місті Одесі ГУ ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, відповідно до якого видана довідка ОСОБА_1 від 13 березня 2020 року, ґрунтується на положеннях чинного законодавства, отже підлягає задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування Рішення ГУДМС України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Суворовського районного відділу в м. Одеса ГУ ДМС України в Одеській області від 13.03.2020р. про відмову ОСОБА_1 у видачі паспорту громадянина України з підстав невстановлення належності до громадянства України, затвердженого начальником ГУДМС України в Одеській області 13.03.2020р.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Суворовського районного відділу в м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Разом з цим, відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі Волохи проти України (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є передбачуваною , якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. …надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання . Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Суд зазначає, що в даній справі повноваження ГУ ДМС України в Одеській області щодо підтвердження належності до громадянства України не можна вважати дискреційними, адже свобода розсуду ГУ ДМС України в Одеській області у цій сфері відсутня - прийняття рішення у питанні встановлення чи невстановлення належності до громадянства України залежить від підтвердження фактів, з яким закон пов`язує належність до громадянства України. Відповідно до п. 90 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України №215 від 27 березня 2001 року якщо документи оформлені належним чином і підтверджують наявність фактів, з якими Закон пов`язує належність особи до громадянства України, керівник територіального органу Державної міграційної служби України або його заступник приймає рішення про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України.

Подані ОСОБА_1 документи оформлені належним чином, судовим рішенням підтверджено факт, з яким Закон пов`язує належність до громадянства України.

Як зазначено в п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05 квітня 2005 року, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Згідно з ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту ст. 5 Закону України Про громадянство України випливає, що документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.

Згідно абз.3 п.90 Порядку №215 якщо документи оформлені належним чином і підтверджують наявність фактів, з якими Закон пов`язує належність особи до громадянства України, керівник територіального органу Державної міграційної служби України або його заступник приймає рішення про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України.

Відповідно до пунктів 44,73 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабміну України від 25.03.2015р. №302 (в редакції постанови Кабміну України від 26.10.2016р. №745) за результатами проведення процедури встановлення особи, підтвердження факту видачі свідоцтва про народження, а також перевірки факту належності особи до громадянства України працівником територіального підрозділу ДМС складається висновок за встановленою МВС формою, який затверджується керівником територіального органу ДМС. Якщо за результатами проведення зазначеної процедури особу не встановлено, приймається рішення про відмову особі в оформленні паспорта, яке доводиться до відома заявника в порядку, передбаченому пунктами 100 і 101 цього Порядку. Ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру. Пошук в Реєстрі інформації щодо особи здійснюється за поданими персональними даними (у тому числі тими, що змінилися). До запровадження органами реєстрації внесення до Реєстру відомостей про місце проживання особи в установленому законодавством порядку відомості про реєстрацію місця проживання, які подаються заявником, перевіряються за даними обліку територіального органу ДМС. Рішення про оформлення паспорта приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації особи та перевірки факту належності особи до громадянства України (у разі оформлення паспорта вперше із застосуванням засобів Реєстру).

Оскільки особу ОСОБА_1 було встановлено та здійснено перевірку факту належності до громадянства України, прийняте Рішення від 13.03.2020р. про відмову в оформленні паспорта, що скасовується судом як протиправне, наявні всі підстави для зобов`язання ГУДМС України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та задоволення позову в цій частині.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідачем не доведена законність оскаржуваного рішення, а його доводи проти позову суд відхиляє з вищенаведених мотивів.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до платіжного доручення № 11489 від 06.04.2020 року, судовий збір за подачу позову ОСОБА_1 , сплатила громадська організація Десяте квітня (код ЄДРПОУ 38296562) (а.с.5).

Суд наразі не убачає підстав для розподілу судових витрат зі сплати судового збору в порядку ст.139 КАС України між сторонами, оскільки судовий збір сплачено особою, яка участі у справі не приймала, а позивачем не надано доказів, що він станом на дату розгляду справи судом поніс витрати у сумі 1681грн. 60коп.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260-262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Суворовського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384; адреса: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Суворовського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області від 13.03.2020р. про відмову ОСОБА_1 у видачі паспорту громадянина України з підстав невстановлення належності до громадянства України, затверджене начальником ГУДМС України в Одеській області 13.03.2020р.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Суворовського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне рішення складене 28.12.2020р. у зв`язку із перебуванням судді у відпустці та тимчасовою непрацездатністю до 17.12.2020р. включно.

Суддя М.М. Аракелян

.