Постанова

від 18.05.2021 по справі 420/3107/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/3107/20 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Домусчі С.Д.

суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,

за участю секретаря судового засідання - Тутової Л.С.

представника апелянта ГУ ДМС України в Одеській області - Талишханової Ф.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу Суворовського районного відділу у місті Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

09.04.2020 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу Суворовського районного відділу у місті Одесі ГУ ДМС України в Одеській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Суворовського районного відділу в м. Одеса ГУ ДМС України в Одеській області, відповідно до якого видана довідка ОСОБА_1 від 13.03.2020 року;

- зобов`язати Суворовський районний відділ в м. Одеса ГУ ДМС України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що 14 червня 2005 року він звернувся до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України з 1987 року по теперішній час, та 24 червня 2005 року Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області ухвалив рішення по справі № 2-1382/2005, яким встановив факт постійного проживання позивача на території України з 1987 року по теперішній час.

Також позивач зазначав, що 29 січня 2020 року він звернувся до Суворовського РВ у м. Одеса ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про встановлення особи з метою подальшого документування паспортом України, але 13 березня 2020 року отримав відповідь, відповідно до якої особу позивача встановлено, але не встановлено належності до громадянства України. На думку позивача період постійного проживання з 1987 року по 2005 рік є визнаним юридичним фактом рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, включає в себе 24 серпня 1991 року, що є підставою для встановлення належності до громадянства України позивача та оформлення паспорта громадянина України, що безпідставно залишено поза увагою відповідачем.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року, ухваленим в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, задоволений адміністративний позов ОСОБА_1 :

- визнане протиправним та скасоване рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Суворовського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області від 13.03.202 р. про відмову ОСОБА_1 у видачі паспорту громадянина України з підстав не встановлення належності до громадянства України, затверджене начальником ГУДМС України в Одеській області 13.03.2020р.

- зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Суворовського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління ДМС України в Одеській області подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив про помилковість застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень п. 18 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою КМУ №302 від 25.03.2015 року, оскільки позивач повинен був подати на ім`я начальника ГУ ДМСУ в Одеській області письмову заяву про встановлення та оформлення належності до громадянства України, але така заява позивачем не подавалась. За наслідками розгляду заяви позивача від 29.01.2020 року була встановлена особа позивача, але не встановлено його належності до громадянства України, оскільки такого питання у заяві позивача не порушувалось, що мало наслідок правомірну відмову у в оформлені та видачі паспорта громадянина України.

Апелянт зазначає, що процедура встановлення належності до громадянства України не є тотожною процедурі встановлення особи, та є окремою процедурою, яка проводиться за заявою особи. За таких обставин, апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою той факт, що позивач не проходив процедуру підтвердження належності до громадянства України.

При цьому апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах цього суду від 05.09.2019 року у справі №815/12670/17, від 26.06.2019 року у справі №826/14276/17, від 18.04.2018 року у справі №820/7358/15, від 07.02.2018 року у справі №826/1417/17, які на думку апелянта підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилався на доводи, що узгоджуються з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, у зв`язку з чим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з`явився.

18.05.2021 року від представника позивача надійшло клопотання про перенесення апеляційного розгляду справи на іншу дати, яке обґрунтоване тим, що представник позивача відряджений до апеляційного суду Херсонської області. Зазначене клопотання задоволенню не підлягає з огляду на те, що до нього не було додано жодних доказів щодо відрядження представника позивача до апеляційного суду Херсонської області, не вказаний номер справи, не додано копію повістки про виклик до апеляційного суду Херсонської області.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1987 року постійно перебуває на території України, що не заперечується та не оспорюється учасниками справи.

28 квітня 1990 року ОСОБА_1 одружився з громадянкою ОСОБА_2 , що підтверджено копією повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00019070792 (а.с.6-7).

Також, відповідно до копії повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00019070792, ОСОБА_1 мав громадянство колишнього СРСР, що підтверджено записом про пред`явлений паспорт громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_1 , виданий Орджонікідзевським РВВС м. Тбілісі 15 березня 1983 року.

14 червня 2005 року позивач звернувся до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України з 1987 року по час звернення до суду.

24 червня 2005 року Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області ухвалив рішення у справі № 2-1382/2005, яким встановив факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Тбілісі, на території України з 1987 року по теперішній час. Рішення набрало законної сили 26 липня 2005 року (а.с.9).

29 січня 2020 року позивач звернувся до Суворовського РВ у м. Одеса ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про встановлення особи з метою подальшого документування паспортом України (а.с. 34).

Відповідно до матеріалів справи, за заявою позивача від 29.01.2020р. про встановлення особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була проведена перевірка, за результатами якої складений Висновок від 13.03.2020 р., затверджений начальником ГУ ДМС України в Одеській області (а.с.124-127), як Додаток 19 до Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, а також прийняте Рішення від 13.03.2020р., відповідно до якого особу ОСОБА_1 встановлено, належність до громадянства України не встановлено, у видачі паспорті гр. України ОСОБА_1 відмовлено відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України Про громадянство України .

13 березня 2020 року позивач отримав повідомлення від Суворовського РВ у м. Одеса ГУ ДМС України в Одеській області від 12 березня 2020 року, відповідно до якого особу ОСОБА_1 встановлено, але не встановлено належності до громадянства України, у зв`язку із чим відмовлено у видачі паспорта громадянина України (а.с.14).

Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень п.18 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою КМУ №302 від 25.03.2015 року, відповідач, встановивши факт відсутності встановлення належності до громадянства України та у разі звернення особи із заявою про оформлення паспорту громадянина України, повинен був провести процедуру встановлення належності до громадянства самостійно, без додаткового звернення із заявою про таке встановлення. Також суд першої інстанції виходив з того, що позивачем до територіального органу міграційної служби подано всі необхідні документи, за наслідками дослідження яких можливо встановити його належність до громадянства України, а тому не встановлення належності позивача до громадянства України та відмова у видачі йому паспорта громадянина України є протиправними.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом України Про громадянство України №2235-III.

Відповідно до статті 1 цього Закону, громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Згідно зі статтею 3 Закону України Про громадянство України , громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України Про громадянство України (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис громадянин України , та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.

Відповідно до статті 24 Закону України Про громадянство України , центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, у тому числі, здійснює повноваження щодо встановлення належності до громадянства України відповідно до статті 3 цього Закону; видання особам, які набули громадянство України, паспортів громадянина України, тимчасових посвідчень громадянина України, довідок про реєстрацію особи громадянином України.

Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначено Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001року №215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006року №588/2006) (надалі Порядок №215), згідно пунктів 1-3 якого для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку.

Заява з питань встановлення та оформлення належності до громадянства України особою, яка проживає на території України, оформлюється на ім`я начальника головного управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі за місцем проживання особи (абзац 3 пункт 2 Порядку №215).

Заява з питань громадянства подається у письмовій формі з зазначенням дати її складання та підписується заявником (абзац 1 пункт 3 Порядку №215).

Згідно з підпунктом а пункту 7 Порядку №215, встановлення належності до громадянства України, серед іншого, стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

Пунктом 8 Порядку №215 передбачено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону №2235-ІІІ особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:

а) заяву про встановлення належності до громадянства України;

б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального органу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);

в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Апеляційний суд зазначає, що спір у даній справі виник у зв`язку з проходженням позивачем процедури з питань громадянства України.

Так, 29.01.2020 року позивач звернувся до Суворовського районного відділу у місті Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою, в якій просив встановити його особу з метою подальшого документування паспортом громадянина України. Вказана заява подана довільній формі (а.с. 34).

За результатами розгляду вказаної заяви посадовими особами Суворовського районного відділу у місті Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області 13.03.2020 року складений висновок (а.с. 124-127), який 13.03.2020 року затверджений начальником Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.

Відповідно до вказаного висновку:

1) особу ОСОБА_1 встановлено;

2) належність до громадянства України не встановлено, у видачі паспорта громадянина України ОСОБА_1 - відмовлено. Роз`яснено, що ОСОБА_1 має право набути громадянство України відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України Про громадянство України ;

3) вирішено про прийняте рішення сповістити заявника у встановлений законодавством термін;

4) рекомендовано гр.. ОСОБА_1 звернутися до Суворовського РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області - відділ громадянства, після документування довідкою встановленого зразка з Посольства Грузії в Україні.

Суворовським РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області був направлений позивачу лист №5116-477/5116.1-20 від 12.03.2020 р., яким проінформувало останнього про наявність у нього права набути громадянство України відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України Про громадянство України ; та права на повторне звернення із заявою про оформлення та видачу паспорта в разі зміни або усунення обставин, у зв`язку із якими було відмовлено в оформлені та видачі паспорта громадянина України (а.с. 74).

Згідно з пунктом 8 Порядку № 215, до заяви про встановлення належності до громадянства України, крім іншого, необхідно подати копію паспорта громадянина колишнього СРСР, а у разі його відсутності - довідку територіального органу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт) (підпункт б пункту 8 Порядку №215).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи позивач 29.01.2020 року звернувся до Суворовського РВ у м. Одеси ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про проведення процедури встановлення особи.

Відповідно до копії справи №6 за заявою про встановлення особи, територіальним органом ДМС України були вивчена такі документи як автобіографія позивача копія свідоцтва про народження позивача, копія картки платника податків - фізичної особи позивача, копія посвідчення № 8908 від 26.11.2019 р. виданого КУ ОЦОБГ , копія заяви на реєстрацію в Суворовському районі, копія витягу з державного реєстру актів цивільного стану щодо актового запису про шлюб, копія свідоцтва про розірвання шлюбу, копія військового квитка, копія рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24.06.2005 року у справі №2-1382/2005, копія паспорту громадянки України колишньої дружини позивача, запити відповіді на них, акти вставлення особи та копії документів до них.

Таким чином, за поданою позивачем заявою та наявними у відповідача документами була проведена процедура лише встановлення особи та не було встановлено належність позивача до громадянства будь-якої держави та, зокрема, не встановлено, що він за станом на 24 серпня 1991 року перебував в громадянстві колишнього СРСР, оскільки документи, що підтверджують зазначений факт, ним надані не були.

Отже, позивачу була видана довідка про встановлення особи (а.с. 10).

Апеляційний суд вважає необхідним вказати на помилковість висновку суду першої інстанції, про те, що поданий позивачем до територіального органу міграційної служби пакет документів є достатнім для встановлення належності позивача до громадянства України з огляду на таке.

Процедура встановлення особи, як правильно зазначає апелянт, є обов`язковою стадією, за наслідками якої заявник отримує відповідну довідку про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт). Після отримання цієї довідки особа має право ініціювати питання про встановлення належності до громадянства України, особисто подавши відповідну заяву до територіального органу міграційної служби, додавши до неї, зокрема, вказану довідку.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що процедура встановлення особи передбачає встановлення належності до громадянства, оскільки ця процедура передбачає лише встановлення того, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт), а процедура встановлення належності до громадянства України є наступним етапом, початок якого неможливий без закінчення попереднього та отримання за його результатами довідки відповідно до підпункту б пункту 8 Порядку №215.

Водночас, згідно зі змістом вказаного вище висновку, на підставі доданих позивачем до заяви документів, його належності до громадянства будь-якої держави не встановлено.

Таким чином, апеляційний суд вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що 29.01.2020 року позивач фактично звернувся з заявою про встановлення належності до громадянства України, за результатами розгляду якої відповідач мав можливість та повинен був встановити його належність до громадянства України. При цьому апеляційний суд зазначає, що позивач із заявою саме такого змісту (про встановлення належності до громадянства України), в порядку, визначеному пунктом 8 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001року № 215, не звертався до належного органу - ГУ ДМС України в Одеській області.

Вказане свідчить про недотримання позивачем вимог пункту 8 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001року №215, щодо порядку звернення з такою заявою та, відповідно, правомірність дій позивача в спірних правовідносинах.

Водночас, позивач звернувся до суду з позовом до Суворовського РВ у м. Одеси ГУ ДМС України в Одеській області щодо оскарження рішення в якому не встановлено його належності до громадянства України та щодо не оформлення та не видачі паспортного документа громадянина України.

Тобто, не ініціювавши це питання перед вказаним суб`єктом владних повноважень шляхом особистого звернення з заявою відповідно до пункту 8 Порядку № 215, позивач вважає свої права порушені та просить про їх відновлення.

Згідно з приписами Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для захисту права у судовому порядку обов`язково має бути встановлене судом під час розгляду справи порушення такого права суб`єктом владних повноважень.

Апеляційний суд наголошує, що висновок про визнання протиправними дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень або його рішень неможливий без достеменного встановлення факту вчинення позивачем всіх необхідних, передбачених чинним законодавством, активних дій, результатом яких могли бути очікувані ним рішення такого суб`єкта чи певні дії тощо.

Матеріалами справи не підтверджений той факт, що позивач особисто звертався з заявою про встановлення його належності до громадянства України до Суворовського РВ у м. Одеси ГУ ДМС України в Одеській області, за результатами розгляду якої не отримував довідку про його реєстрацію громадянином України, на підставі якої йому міг бути виданий паспорт громадянина України. Тому апеляційний суд констатує відсутність порушення прав позивача з боку зазначеного відповідача, яке, на думку позивача, виразилась у не встановленні його належності до громадянства України та не видачі паспорта громадянина України.

Таким чином, такі позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Також не підлягає задоволенню, як безпідставна, вимога позивача про видачу паспорта громадянина України, оскільки він не ініціював таку процедуру перед відповідачем у порядку, що визначений чинним законодавством України.

Зазначає апеляційний суд і про помилковість застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин п. 18 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою КМУ №302 від 25.03.2015 року, оскільки вказаний порядок затверджений відповідно до частини другої статті 15 та абзацу другого частини другої статті 21 Закону України Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус , проте як з метою організації виконання Закону України Про громадянство України був затверджений Указом Президента України № 21 від 27.03.2015 року та діє Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.

При цьому апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах цього суду від 05.09.2019 року у справі №815/12670/17, від 26.09.2019 року у справі №826/14276/17, від 18.04.2018 року у справі №820/7358/15, від 07.02.2018 року у справі №826/1417/17 з огляду на таке.

Відповідно до відомостей ЄДРСР відсутня будь-яка інформація щодо ухвалення Верховним судом 05.09.2019 року судового рішення у справі №815/12670/17, натомість в ЄДРСР наявна постанова КАС ВС від 05.09.2019 року у справі №826/12670/17 (ЄДРСР№84040978), в межах якої оскаржувався наказ ДМС України про визнання недійсними та анулювання бланків паспортів громадянина України, зокрема в частині, що стосується позивача в цій справі, який був виданий позивачу на території АРК у 2012 році, оскаржувалися дії щодо визнання недійсним паспорту громадянина України.

Також, відповідно до ЄДРСР у справі №826/14276/17 відсутні судові рішення Верховного Суду, а за змістом постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018 року (ЄДРСР №78625100), спір в цій справі стосується оскарження поширення територіальним органом ПФУ персональних даних позивача, встановлення факту дискримінації шляхом поширення персональних даних та відшкодування моральної шкоди.

У справі №820/7358/15, в якій Верховним Судом 18.04.2018 року була ухвалена постанова (ЄДРСР №73532203), оскаржувався висновок службового розслідування (перевірки) територіального управління ДМС України , яким було визнано недійсними та такими, що підлягають знищенню паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон позивача.

У справі №826/1417/17 в якій Верховним Судом 07.02.2018 року була ухвалена постанова(ЄДРСР №72288048), оскаржувався наказ ДМСУ в частині визнання недійсним (анулювання) бланку паспорта громадянина України для виїзду за кордон позивача.

Таким чином, наведені апелянтом постанови Верховного Суду стосуються спірних правовідносин, які не є тотожними правовідносинам у справі, що переглядається апеляційним судом.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи дану справу та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, належним чином не встановив обставини, що мають значення для вирішення спору, не застосував норми матеріального права, які належало застосувати, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, внаслідок чого, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 317 КАС України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-78, 242, 257, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у справі №420/3107/20 - скасувати та ухвалити нову постанову.

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу Суворовського районного відділу у місті Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 19.05.2021 року.

Головуючий суддя Домусчі С.Д. Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.