Рішення

від 17.12.2020 по справі 425/1369/20

РУБІЖАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2020 Провадження №2/425/410/20

Справа №425/1369/20

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області, у складі головуючого - судді Коваленка Д.С., секретар - Брудницька О.В., учасники справи: представниця позивачки - ОСОБА_1 , представниця відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, у приміщенні зали судових засідань Рубіжанського міського суду Луганської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства Ювелірна фірма ЛАГНО про повернення предмета договору, стягнення заборгованості за договором, з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, а також упущеної вигоди, та відшкодування судового збору,

в с т а н о в и в:

Адвокат Петрощук Катерина Володимирівна, від імені ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ), звернулась до Рубіжанського міського суду Луганської області з позовною заявою до Приватного підприємства Ювелірна фірма Лагно (ідентифікаційний код: 20155911; місцезнаходження: м. Рубіжне Луганської області, вулиця Миру, б.37) якою просила зобов`язати підприємство повернути предмет договору № 05/11 від 07 жовтня 2011 року, а саме: золото 999,9 проби, вагою 1000 грам та стягнути з підприємства заборгованість у розмірі 1299083 гривні 32 копійки, з яких: розмір боргу за договором - 240000 гривень; розмір інфляційних втрат - 352200 гривень; розмір трьох процентів річних - 46883 гривні 32 копійки; розмір упущеної вигоди - 660000 гривень, а також судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 10510 гривень.

Процесуальні дії у справі.

Після залишення судом 14 травня 2020 року позовної заяви без руху, 28 травня 2020 року ОСОБА_4 подала позовну заяву у новій редакції, на підставі якої у той же день суд відкрив провадження у справі та призначив підготовче судове засідання у справі на 07 липня 2020 року.

З різних причин підготовче судове засідання, у період з 07 липня 2020 року по 15 жовтня 2020 року проводилось неодноразово, у тому числі й відкладалось на підставі клопотань представниці позивачки та представниці відповідача для того аби вони мали можливість прибути у судове засідання та зібрати і подати суду додаткові докази. Для чого, суд продовжував строки проведення підготовчого судового провадження.

За цей час, представниця відповідача подала суду відзив на позовну заяву з доказами (у тому числі, із заявою про застосування строків позовної давності), двічі клопотання про виклик свідка та клопотання про залучення до матеріалів справи доказів.

15 жовтня 2020 року суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті, який теж проводився неодноразово, у тому числі й відкладався через неявку представниці позивачки, а ж по 17 грудня 2020 року.

Позиції учасників у справі (стислі).

Позиція позивачки (з урахуванням пояснень її представниці) полягає у тому, що між нею та відповідачем було укладено договір за яким, вона передала у строкове платне користування золото. Але відповідач у строки передбачені цим договором, з урахуванням додаткової угоди, отримане золото їй не повернув, гроші за користування золотом не сплатив, через що вона має право вимагати його повернення, сплати грошей за користування золотом, з урахуванням інфляції та 3% річних за весь час прострочення, а також упущену вигоду у розмірі не отриманих грошей, які позивачка могла би отримувати за користування золотом за весь час його неповернення. Вважала, що строки позовної давності для захисту її прав у суді не пройшли, бо невиконання зобов`язання по договору мають триваючий характер. Також просила стягнути на її користь судовий збір.

Позиція відповідача (з урахуванням пояснень його представниці) полягає у тому, що вимоги про повернення золота не підлягають задоволенню, оскільки золото взагалі не передавалось і не могло бути переданим, позаяк його не існує в природі і його цивільний оборот заборонений та обмежений. Грошові кошти за користування золотом були повернуті позивачці у строки, передбачені договором, але у зв`язку із спливом строків зберігання документів, вони не збереглись. До того ж, у зв`язку із незаконним проникненням на територію підприємства невстановлених осіб, була пошкоджена бухгалтерська та фінансова документація, а більшість - знищена. Крім того, минули строки давності для захисту у суді права позивачки на отримання золота та грошових коштів за користування ним, з урахуванням інфляції та 3% річних. Що стосується вимог про стягнення упущеної вигоди, то такі вимоги є недоведеними. Також представниця відповідача подала заяву про намір подати докази понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу.

Оцінка суду щодо обставин (фактів) у справі та доказів.

07 жовтня 2011 року, між ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) та Приватним підприємством Ювелірна фірма Лагно (ідентифікаційний код: 20155911; місцезнаходження: м. Рубіжне Луганської області, вулиця Миру, б.37) було укладено договір №05/11 за яким, ОСОБА_5 надала цьому підприємству у тимчасове користування золото, 999,9 проби, вагою 1000 грам, строком на один рік, для виготовлення ювелірних виробів (а.с.11-12,14).

Також сторони домовились, що за користування золотом, підприємство буде вносити ОСОБА_6 фіксовану плату у розмірі 10000 гривень за кожен місяць користування, не пізніше 7-го числа кожного місяця (пункт 1.3. та 3.3.3. Договору), і для забезпечення розрахунків та повернення золота сторони договору встановили до 07 жовтня 2012 року (пункт 1.2. Договору).

Суд також вважає встановленою ту обставину, що передача предмета договору від ОСОБА_7 до підприємства відбулась 07 жовтня 2011 року, що підтверджується копією Акту передачі золота (а.с.14).

Також суд вважає встановленою ту обставину, що 05 жовтня 2012 року, тобто до закінчення строку дії вказаного Договору, ОСОБА_3 та Приватне підприємство Ювелірна фірма Лагно уклали додаткову угоду №1 до цього ж Договору, яким пункт 1.2. Договору виклали у такій редакції: 1.2. Для забезпечення розрахунків та наступне повернення золота буде здійснено у строк до 07 жовтня 2013 року . А пункт 6.1. Договору виклали у наступній редакції: 6.1. Цей Договір набуває сили з моменту його підписання Сторонами та є дійсним до моменту його остаточного виконання, проте у будь-якому випадку, до 07 жовтня 2013 року (а.с.13). Інші положення Договору не змінювались.

Суд одразу відзначає, що він не може погодитись із аргументами відповідача про те, що такого золота, яке вказано у предметі договору та Акті його передачі, не існувало (ні фактично, ні юридично), і що воно не передавалось сторонами одна одній (фактично), у зв`язку із наступним.

Представниця відповідача вказувала на те, що золото 999 проби було вилучено із вільного обігу, а золота 999,9 проби взагалі не існувало, що підтверджується положеннями статті 178 Цивільного кодексу України, статті 1 Закону України Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями за ними , Правилами торгівлі дорогоцінними металами (крім банківських металів) і дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням у сирому та обробленому вигляді і виробами з них, що належать суб`єктам підприємницької діяльності , затвердженими постановою КМУ від 04 червня 1998 року №802, та Положенням про здійснення операцій з банківськими металами та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного Банку України , затвердженого постановою НБУ від 06 серпня 2003 року №325.

Частина 1 статті 177 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час укладення договору) встановлювала, що об`єктами цивільних прав були речі, в тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Отже за загальним правилом, золото у будь-якому його вигляді визнавалось об`єктом цивільних прав.

Дійсно, положеннями статті 178 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час укладення договору) було передбачено що:

- об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи (частина 1) ;

- види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі (частина 2) ;

- види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Отже за спеціальним правилом, об`єкти цивільних прав, які вилучались із цивільного обороту або мали характер обмеженої оборотоздатності вважались такими тільки, якщо вони були вказані прямо у законі, як такі.

Таким чином Цивільний кодекс України, сам по собі, не встановлював того, що золото будь-якої проби, і у будь-якому вигляді, було об`єктом цивільних прав, перебування якого у цивільному обороті не допускалось або обмежувалось.

Стаття 1 Закону України Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями за ними (в редакції, чинній на час укладення договору) дійсно передбачала, що:

проба - це державний стандарт, що визначає цінність сплаву, з якого виготовлено вироби з дорогоцінних металів, і засвідчує вміст вагових одиниць основного дорогоцінного металу в одній тисячі вагових одиниць сплаву. В Україні для ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів встановлюються такі проби: платина - 900, 950; золото - 375, 500, НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , 958, 999; срібло - 800, 830, 875, 925, 960; паладій - 500, 850. Залишаються в обігу і реалізуються ювелірні та побутові вироби із золота 333 і 583 проби та срібла 750 проби, з відбитком державного пробірного клейма (пункт 21).

При цьому суд враховує положення пункту 22 статті 1, які не врахувала представниця відповідача про те, що державне пробірне клеймо - це знак встановленого єдиного зразка, що засвідчує цінність виробів із дорогоцінних металів. Опис державного пробірного клейма та його форма затверджуються Міністерством фінансів України та виготовляються за його замовленням.

Отже вказані положення закону, навіть при їх буквальному тлумаченні, у поєднанні із положеннями статті 178 Цивільного Кодексу України, не встановлювали того, що золото 999,9 проби не існувало взагалі чи того, що золото вказаної проби є таким, що вилучено з цивільного обороту або його оборотоздатність обмежена.

Вказані положення стосуються виключно виробів (ювелірних та побутових) із дорогоцінних металів, а не золота як такого, і не встановлюють прямої заборони щодо можливості обігу золота, як речі, тобто як об`єкту цивільних прав.

Підтвердженням цього, також являються положення частини 5 статті 4 та частини 1 статті 10 того ж закону якими передбачено, що:

- суб`єкти підприємницької діяльності, незалежно від форми власності, та фізичні особи в установленому порядку набувають у власність дорогоцінні метали в зливках та виробах, дорогоцінне каміння, дорогоцінне каміння органогенного утворення та напівдорогоцінне каміння на ринках дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння за договорами купівлі-продажу, дарування, іншими цивільно-правовими договорами, а також за правом спадкоємства (частина 5 статті 4);

- дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння, дорогоцінне каміння органогенного утворення та напівдорогоцінне каміння можуть перебувати у державній та інших формах власності, у власності юридичних та фізичних осіб. Право власності на дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, дорогоцінне каміння органогенного утворення та напівдорогоцінне каміння та захист права власності регулюються законодавчими актами України (частина 1 статті 10).

Суд погоджується із тим, що вказаний закон встановлює певні особливості обігу золота, як банківського металу, та як виробу, але ці особливості не стосуються фізичних осіб та таких операцій цих осіб, як надання золота у користування для виготовлення ювелірних виробів. Тому суд не може також погодитись і з аргументами відповідача про те, що для надання йому у користування золота 999,9 проби, позивачка повинна була отримати ліцензію чи який-небудь дозвіл, оскільки відповідні положення вказаного закону, якими запроваджується ліцензування чи отримання дозволів на певні операції, стосуються суб`єктів господарювання, а не фізичних осіб.

І разом з цим суд знову відзначає, що вказаний закон не забороняв прямо чи опосередковано обіг золота 999,9 проби, як такого, у вигляді злитків чи порошку.

До того ж, суд враховує положення статті 2 та 5 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю (в редакції, чинній на час укладення договору), які встановлювали необхідність отримання фізичними особами - громадянами України індивідуальних ліцензій на здійснення валютних операцій. І разом з цим передбачали виключення для певних валютних операцій, коли наявність такої ліцензії не вимагалось. Але випадок з відповідачем (тобто, надання позивачкою - резиденткою України, відповідачу - резиденту України, у користування золота) взагалі не підпадає під визначення валютної операції. Тож, жодних дозвільних документів для укладення договору з відповідачем, позивачка і не повинна була отримувати у тому числі й разову ліцензію.

Правила торгівлі дорогоцінними металами (крім банківських металів) і дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням у сирому та обробленому вигляді і виробами з них, що належать суб`єктам підприємницької діяльності , що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1998 року №802, на які посилалась представниця відповідача, суд вважає такими, що не можуть бути застосованими для вирішення питання про те чи знаходилось золото 999,9 проби у вільному обігу.

Оскільки норми цих правил, як вказано у їх преамбулі, прийняті на виконання пункту 2 статті 14 Закону України Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями за ними . Тобто, ці правила регулювали правила торгівлі дорогоцінними металами (крім банківських металів) і дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням у сирому та обробленому вигляді та виробами з них, що належать саме суб`єктам підприємницької діяльності на праві власності.

Отже ці правила, не могли регулювати обіг золота, як об`єкта цивільних прав, що знаходиться у володінні фізичної особи, включно із питаннями його надання у користування юридичній особі, яка не є банком.

Що стосується Положення про здійснення операцій з банківськими металами та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного Банку України , затвердженого постановою НБУ від 06 серпня 2003 року №325, які також використовувала представниця відповідача, як такі, що підтверджують не можливість використання зливків чи порошків банківських металів (до яких відносилось і золото, пробою 999,9) як засобу обігу чи засобу платежу, то суд із цим також не погоджується.

По-перше, в редакції, чинній на час укладення позивачкою та відповідачем Договору, воно мало назву Положення про здійснення уповноваженими банками операцій із банківськими металами .

А по-друге, хоча назване положення дійсно передбачало, що банківським металом вважалось і золото, у тому числі у вигляді мірних злитків масою 1 кг і менше, пробою 999,9 (а отже і підтверджувало існування золота із такою пробою в цивільному обігу та в природі - тобто фактично), це положення (в редакції, чинній на час укладення договору) не передбачало обмежень у використанні такого золота фізичними особами, і не могло передбачати. Оскільки воно визначало виключно порядок здійснення уповноваженими банками операцій із банківськими металами. Отже, не могло регулювати порядок здійснення операцій із золотом фізичними особами.

Не підтверджуються доводи представниці відповідача і відповіддю Національного Банку України, з огляду на зміст самої відповіді (а.с.99-100).

Також, на підставі усіх вказаних вище підстав та мотивів, суд не може погодитись із тим, що договір №05/11 від 07 жовтня 2011 року є нікчемним, в силу відсутності у природі золота 999,9 проби та заборони чи обмеження його обігу у цивільному обороті.

Що стосується аргументів представниці позивачки про неповернення позивачці предмета договору, то суд із цим погоджується, з огляду на наступне.

На час повернення золота позивачці (07 жовтня 2013 року - з огляду на положення додаткової угоди - а.с.13), діяли положення Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , які повною мірою поширювались і на діяльність відповідача, як юридичну особу.

Зокрема, статтею 1 цього закону було передбачено, що:

бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень;

господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства;

первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

А частинами 1 та 2 статті 9 цього ж закону було встановлено, що:

- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (частина).

- первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2).

Але відповідач не надав суду ні цих, ні будь-яких інших належних, достовірних та допустимих доказів вчинення ним такої господарської операції, як повернення золота позивачці за Договором №05/11 від 07 жовтня 2011 року, тобто виконання ним свого обов`язку щодо повернення золота у строки, передбачені Договором (а.с.1-158). Через, що суд вважає встановленою ту обставину, що відповідач не виконав свого обов`язку із повернення предмета договору (золота) 07 жовтня 2013 року.

Надані суду відповідачем копії видаткових касових ордерів (а.с.86-92), суд не може визнати доказом виконання відповідачем свого обов`язку і щодо повернення позивачці золота, і щодо внесення позивачці фіксованої щомісячної плати у розмірі 10000 гривень за кожен місяць користування золотом, не пізніше 7-го числа кожного місяця.

Оскільки, з огляду на вказані положення Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність (які були діючими з моменту укладення договору до моменту повернення золота та уплати коштів за користування ним) та пункти 1.2., 3.4., 3.5. та 3.6. (якими унормовано випадки та порядок заповнення видаткового касового ордера) Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні , затвердженого постановою Правління Національного Банку України №637 від 15 грудня 2004 року, надані суду видаткові касові ордери не підтверджують ні повернення золота позиваці, ні виплату грошових коштів позивачці, на виконання договору №05/11 від 07 жовтня 2011 року. Зокрема через те, що: підстава видачі грошових коштів відсутня у всіх ордерах (а отже неможливо встановити на якій підставі чи на виконання чого, всі ці документи взагалі складались); встановити особи головного бухгалтера, керівника і касира не можливо, як і юридичну особу чи фізичну особу - підприємця, касир якого міг би видати такі касові ордери; також відсутні й відомості про того, хто одержав гроші, оскільки окрім підпису не наведено даних, на підставі яких була встановлена особа одержувача, яка поставила свій підпис.

При цьому, представниця позивачки заперечувала факт отримання її довірителькою грошових коштів у відповідача саме на виконання Договору №05/11 від 07 жовтня 2011 року, а суд, в силу положень частини 6 статті 81 ЦПК України, як і самі сторони спору, не може встановлювати наявність будь-якої обставини ґрунтуючись на припущеннях. Тож суд не прийняв надані йому копії видаткових касових ордерів, як докази виконання відповідачем своїх обов`язків по Договору, як щодо повернення золота, так і щодо внесення позивачці плати за користування ним, у строки, передбачені Договором.

Інших доказів, які могли би підтвердити виконання відповідачем свого обов`язку із повернення предмета договору не пізніше 07 жовтня 2013 року та своїх грошових обов`язків по сплаті фіксованої грошової суми кожного місяця до 07-го числа, за кожен місяць користування золотом, або їх виконання одним платежем 07 жовтня 2013 року чи в іншу дату, суду не надано. Тому суд не може вважати встановленою ту обставиною, що відповідач виконав свої обов`язки як щодо повернення золота, так і щодо сплати грошей за користування золотом, у строки встановлені Договором.

Окремо суд відзначає, що ніякого мораторію на виконання грошових зобов`язань за договорами, на що вказувала представниця відповідача, Закон України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції не передбачав. Дійсно стаття 2 цього закону мала і має назву Мораторій на виконання договірних зобов`язань та на нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості за кредитними та іншими договірними зобов`язаннями , але в дійсності вона не встановлювала мораторій на виконання грошових зобов`язань за договорами, а передбачає на час проведення антитерористичної операції заборону нарахування пені та/або штрафів.

Суд узяв до уваги те, що уповноважені особи відповідача неодноразово заявляли у поліцію з приводу проникнення на підприємство не встановлених осіб та вчинення ними викрадень майна, не законного заволодіння ним та спробами викрасти майно підприємства (а.с.94-98). Але самі по собі такі факти не можуть свідчити про те, що внаслідок таких подій була пошкоджена чи знищена бухгалтерська та фінансова документація відповідача, як він вказував.

Суд також узяв до уваги аргументи відповідача про те, що в силу положень частини 3 статті 8 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність закінчились строки зберігання усіх бухгалтерських документів, оскільки цим законом встановлено строк зберігання таких документів три роки, який щодо договору з позивачкою сплинув 07 жовтня 2016 року. Але суд відзначає, що сам по собі такий факт не може автоматично свідчити на користь відповідача, тобто бути прямим чи опосередкованим доказом виконання ним свого обов`язку щодо повернення предмета договору чи доказом виконання грошових обов`язків по сплаті фіксованої грошової суми кожного місяця до 07-го числа, за кожен місяць користування золотом. Крім того три роки, це встановлений законодавством мінімальний строк зберігання документів бухгалтерської звітності.

Окремо суд хоче відзначити, що клопотання представниці відповідача про виклик і допит свідка - бухгалтера відповідача, суд розглядав по суті тричі, але через не належне обґрунтування, а потім і через пропуск строку для його подання та неможливість використання свідчень свідка для підтвердження здійснення господарської операції, суд відмовив у його задоволенні, розглядаючи його як не допустимий доказ.

Суд вважає встановленою ту обставину, що внаслідок укладення 05 жовтня 2012 року ОСОБА_3 та Приватним підприємством Ювелірна фірма Лагно додаткової угоди №1 до Договору №05/11 від 07 жовтня 2011 року, сторони Договору не тільки збільшили строк його дії до 07 жовтня 2013 року (виклавши у новій редакції пункт 6.1. Договору), а й збільшили строки користування відповідачем золотом та забезпечення розрахунків і його повернення 07 жовтня 2013 року (виклавши у новій редакції пункт 1.2.).

Суд також вважає встановленою і ту обставину, що обов`язок відповідача сплачувати грошові кошти у розмірі 10000 гривень кожного місяця, за кожен місяць користування золотом, аж до припинення дії Договору, тобто по 07 жовтня 2013 року не був припинений у зв`язку із укладенням позивачкою та відповідачем додаткової угоди. Оскільки, з огляду на текст додаткової угоди, сторони Договору не виявили і не зафіксували у ньому чітку волю на зміну характеру користування золотом відповідачем - тобто платної основи користування золотом, що підтверджується змістом пунктів 1.3. та 3.3.3 Договору, які не були змінені Сторонами Договору, і які підлягали застосуванню повною мірою, у тому числі й після укладення додаткової угоди. На чому і наполягала представниця позивачки.

Але оскільки суду не надано будь-яких належних, достовірних та допустимих доказів виконання відповідачем свого обов`язку щодо внесення позивачці вказаних грошових коштів за весь період користування золотом, суд вважає встановленою і ту обставину, що відповідач не виконав вказаного обов`язку за Договором.

Оцінка судом змісту правовідносин учасників спору.

З огляду на встановлені обставини суд вважає, що між позивачкою та відповідачем виникли цивільні (зобов`язальні) правовідносини, на підставі цивільно-правового договору, в межах яких виник спір щодо прав позивачки отримати назад предмет договору (який було надано у користування), отримати плату за користування предметом договору, з урахуванням компенсації у вигляді інфляції та 3% річних, нарахованих на суму несплаченої своєчасно плати за користування предметом договору, а також права позивачки на відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди.

Оцінка суду щодо прав позивачки.

Положення пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції України передбачають, що виключно законами України визначаються права громадянина, гарантії цих прав та його основні обов`язки.

Що узгоджується з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) за яким, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

При цьому суд враховує і наступні норми вказаного закону, які вважає застосовними у цьому спорі, з огляду на встановлені обставини:

- зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші, тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина 1 статті 509 ЦК України);

- зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 ЦК України);

- якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - частина 1 статті 530 ЦК України.

Як вже було встановлено судом, 07 жовтня 2011 року позивачка та відповідач уклали договір №05/11 за яким, позивачка взяла на себе обов`язок надати відповідачу у тимчасове користування золото 999,9 проби, вагою 1000 грам, строком на один рік, для виготовлення ювелірних виробів (а.с.11-12). А відповідач взяв на себе обов`язок повернути золото не пізніше 07 жовтня 2012 року (пункт 1.2. Договору). Проте, у зв`язку із укладенням Сторонами цього Договору додаткової угоди (а.с.13), цей строк було змінено на 07 жовтня 2013 року.

Судом встановлена і та обставина, що передача предмета договору від позивачки до підприємства відбулась 07 жовтня 2011 року, що підтверджується копією Акту передачі золота (а.с.14). Тобто, позивачка виконала свій обов`язок за договором через, що отримала право вимагати повернути їй золото не пізніше 07 жовтня 2013 року.

І, як вже було встановлено судом, 07 жовтня 2013 року відповідач свого обов`язку із повернення предмета договору (золота) не виконав. І будь-яких належних, достовірних та допустимих доказів того, що предмет договору був повернутий відповідачем пізніше, в іншу дату, в матеріалах судової справи не має (а.с.1-158).

Як наслідок, суд вважає, що відповідач дійсно порушив цивільне право позивачки на отримання назад предмета договору (золота 999,9 проби, вагою 1000 грам) і вона отримала право вимагати його захисту через суд, починаючи з 08 жовтня 2013 року, тобто з наступного дня після останнього дня строку повернення їй золота за договором.

На підставі договору, відповідач також взяв на себе обов`язок платити позивачці фіксовану плату у розмірі 10000 гривень за кожен місяць користування золотом, не пізніше 07-го числа кожного місяця (пункт 1.3. та 3.3.3. Договору), і з урахуванням встановлених судом обставин раніше, аж по 07 жовтня 2013 року, з урахуванням змісту додаткової угоди (а.с.13) та пунктів 1.3 і 3.3.3. Договору, які залишились не змінними (а.с.11-12).

Тож з урахуванням цих умов договору та пояснень представниць позивачки та відповідача суд погоджується із тим, що відповідач повинен був виконувати свій обов`язок із сплати 10000 гривень, кожен місяць до 7-го числа (включно), що слідує за місяцем користування золотом, тобто починаючи з листопада 2011 року по 07 листопада 2011 року (включно) за місяць користування золотом, аж по 07 жовтня 2013 року включно, за кожен місяць користування золотом.

Тобто на підставі договору, відповідач повинен був сплатити позивачці по 10000 гривень 24 рази, у такі дати:

07 листопада 2011 року 10000 гривень; 07 грудня 2011 року 10000 гривень; 07 січня 2012 року 10000 гривень; 07 лютого 2012 року 10000 гривень; 07 березня 2012 року 10000 гривень; 07 квітня 2012 року 10000 гривень; 07 травня 2012 року 10000 гривень; 07 червня 2012 року 10000 гривень; 07 липня 2012 року 10000 гривень; 07 серпня 2012 року 10000 гривень; 07 вересня 2012 року 10000 гривень; 07 жовтня 2012 року 10000 гривень; 07 листопада 2012 року 10000 гривень; 07 грудня 2012 року 10000 гривень; 07 січня 2013 року 10000 гривень; 07 лютого 2013 року 10000 гривень; 07 березня 2013 року 10000 гривень; 07 квітня 2013 року 10000 гривень; 07 травня 2013 року 10000 гривень; 07 червня 2013 року 10000 гривень; 07 липня 2013 року 10000 гривень; 07 серпня 2013 року 10000 гривень; 07 вересня 2013 року 10000 гривень; 07 жовтня 2013 року 10000 гривень.

Положення частини 1 статті 610 ЦК України встановлюють, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

І оскільки суду не надано доказів того, що відповідач виконав свій обов`язок 24 рази у вказані строки і розмірах, суд погоджується із тим, що відповідач дійсно порушив 24 рази право позивачки на отримання плати за користування предметом договору.

Але відповідач заявив суду про необхідність застосування строків позовної давності, як щодо вимог про захист права позивачки щодо повернення предмета договору, так і щодо вимог про захист її права на отримання 24-х плат за користування предметом договору, і на цій підставі просив відмовити у судовому захисті порушених прав позивачки.

А суд, виходить з наступного.

В силу положень частини 1 статті 256 та частини 1 статті 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому суд враховує, що за положеннями частини 1 статті 259 ЦК України, позовна давність встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Але ні договором №05/11 від 07 жовтня 2011 року, ні додатковою угодою до нього від 05 жовтня 2012 року, які уклали позивачка і відповідач, строки позовної давності до будь-яких вимог вони не збільшили. А інших домовленостей між позивачкою та відповідачем у письмовому вигляді щодо збільшення строків позовної давності, у розпорядження суду ні позивачка, ні відповідач не надали.

Тому суд виходить із того, що для захисту своїх порушених прав на отримання назад предмета договору (золота, яке було надано у користування) та отримання плати за користування відповідачем предметом договору, позивачка повинна була звернутись до суду із позовом до відповідача протягом трьох років.

Перебіг позовної давності, як вказано у частині 1 статті 261 ЦК України, за загальним правилом починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Але, в силу положень частини 5 цієї ж статті (яке є спеціальним правилом), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

А тут суд враховує, що положеннями пункту 1.2. (з урахуванням додаткової угоди) та пунктів 1.3 та 3.3.3 Договору (з урахуванням змісту додаткової угоди), які уклали позивачка і відповідач, для зобов`язань останнього і щодо повернення предмета договору, і щодо сплати грошових коштів за користування предметом договору, сторони визначили конкретні строки виконання.

Зокрема, для повернення золота сторони встановили 07 жовтня 2013 року.

А для виконання щомісячного зобов`язання щодо сплати коштів за користування золотом (предметом Договору), сторони встановили такі строки, не пізніше:

07 листопада 2011 року для сплати 10000 гривень; 07 грудня 2011 року - 10000 гривень; 07 січня 2012 року - 10000 гривень; 07 лютого 2012 року - 10000 гривень; 07 березня 2012 року - 10000 гривень; 07 квітня 2012 року - 10000 гривень; 07 травня 2012 року - 10000 гривень; 07 червня 2012 року - 10000 гривень; 07 липня 2012 року - 10000 гривень; 07 серпня 2012 року - 10000 гривень; 07 вересня 2012 року - 10000 гривень; 07 жовтня 2012 року - 10000 гривень; 07 листопада 2012 року - 10000 гривень; 07 грудня 2012 року - 10000 гривень; 07 січня 2013 року - 10000 гривень; 07 лютого 2013 року - 10000 гривень; 07 березня 2013 року - 10000 гривень; 07 квітня 2013 року - 10000 гривень; 07 травня 2013 року - 10000 гривень; 07 червня 2013 року - 10000 гривень; 07 липня 2013 року - 10000 гривень; 07 серпня 2013 року - 10000 гривень; 07 вересня 2013 року - 10000 гривень; 07 жовтня 2013 року - 10000 гривень.

Це означає, що на підставі частини 1 статті 253 ЦК України (якою передбачено, що перебіг будь-якого строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок) вже на наступний день після спливу кожного з указаних строків (як щодо повернення золота, так і щодо сплати грошових коштів) позивачка знала і про порушення свого права на повернення їй предмета договору і про порушення свого права на отримання щомісяця 10000 гривень за користування предметом договору, а також знала і про особу, яка ці права порушила - відповідача.

І як наслідок, позивачка отримала право звернутись до суду за захистом свого права на повернення їй предмета договору, у строк з 08 жовтня 2013 року по 08 жовтня 2016 року.

Також, як наслідок, позивачка отримала право звернутись до суду за захистом свого права на отримання 24 плат за користування предметом договору (золотом) у такі трирічні строки:

- з 08 листопада 2011 року по 08 листопада 2014 року для отримання 10000 гривень за перший місяць користування золотом; з 08 грудня 2011 року по 08 грудня 2014 року для отримання 10000 гривень за другий місяць користування золотом; з 08 січня 2012 року по 08 січня 2015 року для отримання 10000 гривень за третій місяць користування золотом; з 08 лютого 2012 року по 08 лютого 2015 року для отримання 10000 гривень за четвертий місяць користування золотом; з 08 березня 2012 року по 08 березня 2015 року для отримання 10000 гривень за п`ятий місяць користування золотом; з 08 квітня 2012 року по 08 квітня 2015 року для отримання 10000 гривень за шостий місяць користування золотом; з 08 травня 2012 року по 08 травня 2015 року для отримання 10000 гривень за сьомий місяць користування золотом; з 08 червня 2012 року по 08 червня 2015 року для отримання 10000 гривень за восьмий місяць користування золотом; з 08 липня 2012 року по 08 липня 2015 року для отримання 10000 гривень за дев`ятий місяць користування золотом; з 08 серпня 2012 року по 08 серпня 2015 року для отримання 10000 гривень за десятий місяць користування золотом; з 08 вересня 2012 року по 08 вересня 2015 року для отримання 10000 гривень за одинадцятий місяць користування золотом; з 08 жовтня 2012 року по 08 жовтня 2015 року для отримання 10000 гривень за дванадцятий місяць користування золотом;

- з 08 листопада 2012 року по 08 листопада 2015 року для отримання 10000 гривень за тринадцятий місяць користування золотом; з 08 грудня 2012 року по 08 грудня 2015 року для отримання 10000 гривень за чотирнадцятий місяць користування золотом; з 08 січня 2013 року по 08 січня 2016 року для отримання 10000 гривень за п`ятнадцятий місяць користування золотом; з 08 лютого 2013 року по 08 лютого 2016 року для отримання 10000 гривень за шістнадцятий місяць користування золотом; з 08 березня 2013 року по 08 березня 2016 року для отримання 10000 гривень за сімнадцятий місяць користування золотом; з 08 квітня 2013 року по 08 квітня 2016 року для отримання 10000 гривень за вісімнадцятий місяць користування золотом; з 08 травня 2013 року по 08 травня 2016 року для отримання 10000 гривень за дев`ятнадцятий місяць користування золотом; з 08 червня 2013 року по 08 червня 2016 року для отримання 10000 гривень за двадцятий місяць користування золотом; з 08 липня 2013 року по 08 липня 2016 року для отримання 10000 гривень за двадцять перший місяць користування золотом; з 08 серпня 2013 року по 08 серпня 2016 року для отримання 10000 гривень за двадцять другий місяць користування золотом; з 08 вересня 2013 року по 08 вересня 2016 року для отримання 10000 гривень за двадцять третій місяць користування золотом; з 08 жовтня 2013 року по 08 жовтня 2016 року для отримання 10000 гривень за дванадцять четвертий місяць користування золотом.

Але позивачка звернулась до суду поштою тільки 08 травня 2020 року, тобто після спливу строків позовної давності протягом яких вона могла отримати судовий захист свого порушеного права на повернення їй предмета договору та права на отримання 24 рази по 10000 гривень за користування предметом договору, за кожен місяць користування ним, за час дії Договору.

Положеннями частини 2 статті 267 ЦК України передбачено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Тому суд прийняв позовну заяву, яка є предметом розгляду, незважаючи на сплив позовної давності.

Разом з цим, в силу положень частини 3 та частини 4 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Представниця відповідача подаючи відзив (а.с.53-61), одразу заявила про необхідність застосування позовної давності до вимог позивача і на цій підставі просила відмовити у задоволенні позову. І цю заяву представниця відповідача підтримувала у залі суду надаючи свої обґрунтування щодо неї.

Позивачка подаючи позов одразу заявила про те, що строки давності нею не були порушені (а.с.1-6,28-35), оскільки порушення її прав носить триваючий характер.

Але як вже вказувалось судом, в силу положень частини 5 статті 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, законодавцем вже враховано таку особливість деяких зобов`язань, в яких праву кредитора кореспондує певний обов`язок боржника з визначеним строком виконання, що може бути не виконаним в принципі, тобто мати триваючий характер. А це означає, що такий аргумент, який тривалість порушення прав позивачки не може бути прийнятий судом як такий, що звільняв би позивачку від необхідності дотримання строків позовної давності при зверненні до суду або вказував би на те, що таку причину пропуску строку звернення до суду для захисту нею своїх права слід визнати поважною.

Разом з цим суд врахував положення статей 263 та 264 ЦК України, які передбачають випадки зупинення та переривання строків позовної давності, але їх наявність позивачкою не наведено і не доведено будь-якими належними, достовірними та допустими доказами.

Тому суд погоджується із відповідачем, що слід відмовити повністю у задоволенні позовних вимог, як у частині зобов`язання повернути предмет договору (золото), так і в частині стягнення боргу за договором (плати за користування предметом договору) у розмірі 240000 гривень, у зв`язку із спливом строків позовної давності для захисту таких прав позивачки.

Положеннями частини 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому суд погоджується із тим, що у зв`язку із прострочкою виконання відповідачем, як боржником, свого грошового зобов`язання по сплаті 24 рази грошових коштів у розмірі по 10000 гривень у строки, вказані судом вище, у позивачки як кредитора, одночасно, виникло не тільки право вимоги уплати їй боргу - плати за користування предметом договору, а й право нарахувати і вимагати сплатити їй відповідачем цей борг, з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, що нараховуються на кожну прострочену до сплати суму (на кожні 10000 гривень, які 24 рази повинен був сплатити відповідач) за кожен день прострочки її сплати.

Але суд відзначає, що в силу положень частини 1 статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно, тощо).

Суд погоджується із аргументами представниці позивачки, яка у судовому засіданні наголошувала, що сплата боргу, з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, не є неустойкою (тобто, не вважається пенею чи штрафом), а є способом компенсації майнових втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації за неналежне виконання грошових зобов`язань.

Проте разом із цим, саме на цій підставі, суд не має жодних сумнівів у тому, що вимога про сплату індексу інфляції і трьох процентів річних, є тією додатковою вимогою, яка залежить від основної вимоги - вимоги про сплату боржником боргу у вигляді плати за користування предметом договору, оскільки і індекс інфляції, і три проценти річних нараховуються саме у зв`язку із прострочкою виконання боргового зобов`язання і виникає право на їх нарахування саме у зв`язку із наявністю та дійсністю вимоги щодо сплати боргу.

Тому у зв`язку із тим, що до всіх 24 вимог позивачки про стягнення боргу за договором (плати за користування предметом договору) строк позовної давності сплив, він сплинув і до вимог про стягнення з відповідача індексу інфляції та трьох процентів річних, що нараховані позивачкою у зв`язку із прострочкою виконання відповідачем свого грошового обов`язку по сплаті плати за користування предметом договору.

Таким чином, суд погоджується із відповідачем, що слід відмовити повністю у задоволенні позовних вимог також і в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 352200 гривень та трьох процентів річних у розмірі 46883 гривні 32 копійки , у зв`язку із спливом строків позовної давності для захисту такого права позивачки, як отримання компенсації у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, оскільки ця вимога є додатковою до основної, а щодо неї строк позовної давності сплив.

Однією з позовних вимог позивачки є також і вимога про відшкодування відповідачем збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 660000 гривень, які нарахувала позивачка за період з 07 жовтня 2013 року по 10 квітня 2020 року, як за 66 місяців користування золотом, виходячи з ціни користування 10000 гривень кожного місяця.

Положеннями пункту 2.1. Договору №05/11 від 07 жовтня 2011 року, який уклали позивачка та відповідач дійсно передбачено, що за порушення умов цього Договору винна Сторона відшкодовує нанесені збитки, у тому числі упущену вигоду (але, як зазначено в самому договорі) у порядку, передбаченому діючим законодавством.

Тому суд застосовує положення частини 1 статті 623 ЦК України якими передбачено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, одним з різновидів яких, на підставі пункту 2 частини 2 статті 22 ЦК України, дійсно є упущена вигода, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

При цьому суд враховує, що за положеннями частини 2 та частини 4 статті 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання доказується кредитором; а при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Разом з цим суд враховує і положення частини 1 статті 81 ЦПК України за якими, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Але позивачка не навела жодних аргументів на користь того, що саме внаслідок неповернення їй відповідачем 07 жовтня 2013 року золота, вона не змогла одержати у заявлений нею період доходів у розмірі 660000 гривень, за надання золота у користування будь-якій особі, за щомісячну плату у розмірі 10000 гривень.

Позивачка не надала суду будь-яких належних, достовірних та допустимих доказів того, що вона могла б реально у весь вказаний нею період надати золото, яке було предметом договору у платне користування якій-небудь особі та реально одержувати за користування ним щомісячно 10000 гривень, але через порушення відповідачем її права на отримання золота назад, вона не змогла цього зробити.

Отже, позивачка не змогла навести і довести наявність у неї упущеної вигоди, як такої, та її зв`язок із протиправними діями чи бездіяльністю відповідача.

Тому слід повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, в частині стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 660000 гривень, через її недоведеність позивачкою, в аспекті порушення права на відшкодування збитків взагалі, і саме відповідачем, зокрема.

Оцінка суду щодо позовних вимог в цілому.

Таким чином, на підставі усього вище викладеного, у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Оцінка суду щодо судових витрат.

В силу положень частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи до яких, на підставі пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України, відносяться і витрати на професійну правничу допомогу.

При поданні позовної заяви, позивачка заявила тільки вимоги щодо розподілу на її користь сплаченого нею судового збору у розмірі 10510 гривень.

Але оскільки суд повністю відмовляє у задоволенні позову, на підставі частина 1 статті 141 ЦПК України (якою передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог), у розподілі судових витрат у вигляді судового збору, сплаченого позивачкою у розмірі 10510 гривень, слід відмовити повністю.

Представниця відповідача заявила суду про намір подати докази витрат відповідача на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення по суті спору.

І дійсно, положеннями частини 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо). Такі докази можуть бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Тож оскільки представниця відповідача зробила відповідну заяву до того, як суд закінчив дослідження доказів у справі, суд вважає можливим таку заяву врахувати, а питання про розподіл витрат відповідача на професійну правничу допомогу розглянути і вирішити у окремому судовому засіданні, 13 січня 2021 року, о 14 годині 30 хвилин. Суд встановив таку дату, з урахуванням права відповідача подати суду та позивачці відповідні докази, а також права позивачки не тільки ознайомитись із ними, а й подати суду та відповідачу свої письмові пояснення (із запереченнями чи визнанням витрат повністю чи частково). Але якщо відповідні докази не будуть подані відповідачем до суду у вказаний строк, суд буде вирішувати питання про залишення без розгляду заяви відповідача про розподіл судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, як це передбачено частиною 8 статті 141 ЦПК України.

Щодо повного тексту рішення суду.

Оскільки останній день складання повного тексту рішення суду припав на вихідний день (27 грудня 2020 року), на підставі частини 3 статті 124 ЦПК України, суд закінчив складання повного тексту рішення суду, в перший після нього робочий день, яким є 28 грудня 2020 року.

Таким чином, керуючись статтями 1-5,10-13,15,17,19,23,34,43,44,49,58,76-113,124,133-142,227-246,247,258-259,263-265,270,273,351-355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) до приватного підприємства Ювелірна фірма ЛАГНО (ідентифікаційний код: 20155911; місцезнаходження: м. Рубіжне Луганської області, вулиця Миру, б.37) про зобов`язання повернути предмет договору № 05/11 від 07 жовтня 2011 року, а саме: золото 999,9 проби, вагою 1000 грам, стягнення заборгованості у розмірі 1299083 (один мільйон двісті дев`яносто дев`ять тисяч вісімдесят три) гривні 32 (тридцять дві) копійки, з яких: розмір боргу за договором - 240000 (двісті сорок тисяч) гривень; розмір інфляційних втрат - 352200 (триста п`ятдесят дві тисячі двісті) гривень; розмір трьох процентів річних - 46883 (сорок шість тисяч вісімсот вісімдесят три) гривні 32 (тридцять дві) копійки; розмір упущеної вигоди - 660000 (шістсот шістдесят тисяч) гривень.

Відмовити повністю ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ), у розподілі судових витрат у вигляді судового збору, сплаченого у розмірі 10510 (десять тисяч п`ятсот десять) гривень.

Заяву представниці приватного підприємства Ювелірна фірма ЛАГНО Постельги Ірини Володимирівни про розподіл судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, вирішити у судовому засіданні, у приміщенні зали судових засідань Рубіжанського міського суду Луганської області (м.Рубіжне Луганської області, вулиця Миру, б.34) 13 січня 2021 року, о 14 годині 30 хвилин.

Встановити приватному підприємству Ювелірна фірма ЛАГНО строк по 22 грудня 2020 року, протягом якого воно має право подати до Рубіжанського міського суду Луганської області докази витрат на професійну правничу допомогу.

Роз`яснити приватному підприємству Ювелірна фірма ЛАГНО , що у випадку подання суду таких доказів, їх копії підлягають попередньому врученню (надсиланню) позивачці та її представниці у цей же строк, а суду, разом із доказами витрат на професійну правничу допомогу, надаються докази вручення (надсилання) їх копій позивачці та її представниці.

Роз`яснити приватному підприємству Ювелірна фірма ЛАГНО , що у випадку не подання суду доказів витрат на професійну правничу допомогу до 22 грудня 2020 року, заява представниці приватного підприємства Ювелірна фірма ЛАГНО Постельги Ірини Володимирівни про розподіл судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу - може бути залишена без розгляду.

Встановити ОСОБА_3 строк по 05 січня 2021 року, протягом якого вона або її представниця ОСОБА_1 мають право подати до Рубіжанського міського суду Луганської області письмові пояснення (із запереченнями, або визнанням повністю чи частково) щодо доказів витрат приватного підприємства Ювелірна фірма ЛАГНО на професійну правничу допомогу.

Роз`яснити ОСОБА_3 та її представниці ОСОБА_1 , що у випадку подання суду таких письмових пояснень, їх копія підлягає попередньому врученню (надсиланню) відповідачу у цей же строк, а суду, разом із цими поясненнями, надаються докази вручення (надсилання) їх копії відповідачу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом тридцяти (тридцяти) днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлено 28 грудня 2020 року.

Суддя - Д.С. Коваленко