Постанова

від 22.12.2020 по справі 266/3214/20

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/3747/20

266/3214/20

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2020 року місто Маріуполь

справа № 266/3214/20

провадження № 22-ц/804/3747/20

Донецький апеляційний суд у складі:

судді-доповідача Пономарьової О.М.,

суддів Зайцевої С.А., Попової С.А.,

секретар судового засідання Грішко С.В.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія ТВ-7

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області у складі судді Пантелєєв Д.Г. від 30 жовтня 2020 року,

в с т а н о в и в:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В червні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія ТВ-7 (далі ТОВ Телерадіокомпанія ТВ-7 ).

Позовна заява мотивована тим, що відповідачем в ефірі телеканалу ТВ-7 25 травня 2020 року показано телефільм Загадковий власник 140 квартир в м. Маріуполі , зміст якого полягає в тому, що він є власником 140 квартир. Це є неправдивою інформацією, оскільки він не має у власності такої кількості нерухомості.

Був показаний будинок по АДРЕСА_1 , в якому у нього у власності 8 квартир. Однак, в даному будинку у нього у власності немає жодної квартири, все це помилкова інформація.

Неправдива інформація по телебаченню стосовно його майнового стану спровокувало до погроз та вимагання грошових коштів.

В телефільмі був показаний будинок, в якому він живе, двері під`їзду даного будинку і двері квартири, в якій він мешкає. Зазначено, що він є інвалідом другої групи, не зможе захиститися, тож не слід очікувати опору від господаря.

З вини відповідача він побоюється ночувати вдома, оскільки у фільмі державним реєстратором названо його прізвище, ім`я, по-батькові, тобто його особиста інформація.

В період роботи з кредитною спілкою на нього оформлювалось право власності на нерухомість, однак у нього немає у власності 140 квартир.

Відповідач у своєму листі від 15 червня 2020 року за №20 відмовився спростувати недостовірну інформацію. Позивач просив суд:

- встановити факт поширення недостовірної інформації відповідачем відносно нього в засобах масової інформації по телебаченню, а саме в телепрограмі Загадковий власник 140 квартир в м. Маріуполі ;

- витребувати у державного реєстратора з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформацію, а саме які квартири перебувають у його власності з зазначенням адрес, способу придбання (купівлі, спадку, приватизації та ін.), дати придбання ним права власності на квартиру і іншу необхідну інформацію;

- визнати розповсюджену відповідачем інформацію про наявність в його власності НОМЕР_1 квартир у відеофільмі Загадковий власник 140 квартир в м. Маріуполі неправдивою та недостовірною, тобто помилковою;

- зобов`язати відповідача спростувати недостовірну інформацію про наявність у його власності 140 квартир в м. Маріуполі, в тому ж порядку, як розповсюджена вищезазначена інформація;

- зобов`язати відповідача виключити з ефіру недостовірну інформацію про наявність в його власності 140 квартир, в тому числі відеофільм Загадковий власник 140 квартир в м. Маріуполі .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ Телерадіокомпанія ТВ-7 про спростування інформації відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що беззаперечних доказів того, що всі висловлювання у відеофільмі стосувались саме позивача та вони є недостовірними - останнім не надано. Обґрунтування позову не знайшли свого об`єктивного підтвердження в ході розгляду справи, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів на обґрунтування позовної заяви, позовні вимоги ґрунтуються тільки на припущеннях.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що вказана інформація не підлягає визнанню недостовірною та, як наслідок, спростуванню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

30 листопада 2020 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вимогою позовної заяви було встановлення факту розповсюдження недостовірної інформації.

Також, судом першої інстанції не витребувано інформацію про наявність у власності позивача нерухомості, що унеможливило вирішення спору.

Доводи інших учасників справи

20 грудня 2020 року до апеляційного суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що позовні вимоги ОСОБА_1 та апеляційна скарга є необгрунтованими, не підтверджені доказами, що виключає можливість задоволення апеляційної скарги останнього.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

25 травня 2020 року в ефірі телеканалу ТВ-7 показано телефільм Загадковий власник АДРЕСА_2 .

Позивач вважає, що відповідачем розповсюджено недостовірну інформацію у зазначеному телефільмі, а саме те, що він є власником 140 об`єктів нерухомості, названо адреси об`єктів власності, його прізвище, ім`я та по батькові, а також домашню адресу.

Листом ТОВ Телерадіокомпанія ТВ-7 на ім`я ОСОБА_1 від 15 червня 2020 року останньому роз`яснено, що ТОВ Телерадіокомпанія ТВ-7 здійснює свою діяльність виключно із дотриманням діючого законодавства у сфері журналістики, зберігання та поширення інформації. Базовими нормами в цій діяльності, а саме ст.34 Конституції України, гарантовано вільне вираження поглядів і переконань, збір та зберігання інформації, її використання та поширення.

Позивачу роз`яснено, що національним законодавством та міжнародно-правовими актами забороняється втручання у професійну діяльність журналістів, також надається право на збереження таємниці авторства та джерел інформації.

Щодо телепередачі, яка вийшла в ефір 25 травня 2020 року, то вона вироблена із дотриманням діючого законодавства, застосуванням необхідних принципів журналістики, а персональні дані ОСОБА_1 , за якими він міг би бути конкретно ідентифікований, поширено не було.

Суд першої інстанції, розглядаючи справу, не зміг отримати інформацію про наявність у власності позивача ОСОБА_1 об`єктів нерухомості у м. Маріуполі, оскільки зазначену інформацію не надано ані відділом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного департаменту Маріупольської міської ради, ані Центром надання адміністративних послуг м. Маріуполя.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 грудня 2020 року визначений склад суду: Пономарьова О.М. (суддя-доповідач), Зайцева С.А., Попова С.А.

Ухвалою апеляційного суду від 04 грудня 2020 року відкрито апеляційне провадження у цій справі.

Ухвалою апеляційного суду від 09 грудня 2020 року справа призначена до розгляду за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать поштові повідомлення про вручення поштового відправлення за формою № 119, причини неявки позивач суду не повідомив. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив розглянути справу без його участі.

Відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 4 статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи роз`яснено, що, беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Згідно із частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Статтею 299 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Згідно з частиною 3 статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Таким чином, відповідно до змісту статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Як зазначено в рішеннях ЄСПЛ (справи Lingens v. Austria від 08 липня 1986 року, De Haes and Gijsels v. Belgium від 24 лютого 1997 року), свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї інформації чи тих ідей, які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями.

Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, § 43, ECHR 2001-11).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно з частиною другою статті 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені. У свою чергу, національна влада може втрутитися у процес реалізації норми статті 10 Конвенції, якщо, зокрема, це передбачено законом, направлено на захист репутації або інших прав осіб і є необхідним у демократичному суспільстві.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги позивача не обґрунтовані зібраними у справі доказами, та ґрунтуються лише на припущеннях.

Такі висновки суду першої інстанції апеляційний суд вважає законними та обґрунтованими.

З огляду на закріплені цивільним процесуальним законодавством принципи необхідності доказування стороною обставин та фактів, на які вона посилається, судом першої інстанції вірно зроблено висновок про недоведеність поширення недостовірної інформації.

Статтею 83 ЦПК України передбачено, що позивач, особи яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України).

Позивач, наголошуючи про те, що мова у телевізійній передачі від 25 травня 2020 року Загадковий власник 140 квартир у м. Маріуполі йде саме про нього та що його особисті майнові права порушені, всупереч ст. 83 ЦПК України, роз`ясненням, викладеним у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , не надав належних доказів на підтвердження фактів, викладених у позовній заяві.

Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи роз`яснив, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Переглянувши відеосюжет ТВ-7 від 25 травня 2020 року Загадковий власник АДРЕСА_2 в мережі Інтернет, апеляційний суд доходить висновку, що він не містить будь якої ідентифікуючої інформації, яка беззаперечно стосувалася позивача ОСОБА_1 ..

В зазначеному відеосюжеті поширені оціночні судження з урахуванням стилістики поширеної відповідачем інформації, застосованих мовних оборотів та відсутністю посилань на конкретні факти, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, з якої слідує, що наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.

Апеляційний суд вважає, що, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про спростування недостовірної інформації, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що доводи позивача грунтуються на припущеннях та не підтверджені доказами.

Фактично позивач не надав доказів на підтвердження недостовірності інформації, яка була поширена через засоби масової інформації та стосується саме його, а тому апеляційний суд вважає, що поширення вказаної інформації не призвело до порушення особистих немайнових прав позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не виконані вимоги про витребування з Держреєстру речових прав на нерухоме майно інформації про наявність у власності позивача квартир з зазначенням їх адреси та не зобов`язано відповідача виключити з ефіру неправдиву інформацію про те що він є власником 140 квартир, апеляційний суд визнає необгрунтованими, оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведено, що мова у телевізійній передачі від 25 травня 2020 року Загадковий власник 140 квартир у м. Маріуполі йде саме про нього та його особисті майнові права, а тому виконання вищевказаних дій не викликало необхідності.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до помилкового судового рішення. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду суду апеляційної інстанції не надано.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом, і не дають підстав для висновку про порушення чи неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, висновки суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог здійсненні з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови суду складений 28 грудня 2020 року.

Головуючий О.М. Пономарьова

Судді С.А. Зайцева

С.А. Попова