Ухвала

від 27.01.2021 по справі 266/3214/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 266/3214/20

провадження № 61-365ск21

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Осіяна О. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 жовтня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія ТВ-7 про спростування інформації,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним вище позовом.

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 жовтня 2020 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що беззаперечних доказів того, що всі висловлювання у відеофільмі стосувались саме позивача та вони є недостовірними останнім не надано. Вказував, що обґрунтування позову не знайшли свого об`єктивного підтвердження в ході розгляду справи, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів на обґрунтування позовної заяви, позовні вимоги ґрунтуються тільки на припущеннях. Відтак вказана інформація не підлягає визнанню недостовірною та, як наслідок, спростуванню.

08 січня 2021 року, згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому конверті, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка надійшла 11 січня 2020 року.

Подана касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції до розгляду з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦПК України цивільне судочинство у судах провадиться державною мовою.

Частиною першою статті 10 Конституції України встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова.

Згідно з частинами першою та третьою статті 14 Закону України Про засади державної мовної політики судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою. Сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року у справі (№ 10-рп/99) за конституційними поданнями 51 народного депутата України про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України (справа про застосування української мови) зазначено, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п`ята статті 10 Конституції України).

Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України Про засади державної мовної політики до кожної мови, визначеної у частині другій цієї статті (зокрема і російської мови), застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі, за умови, якщо кількість осіб - носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, становить 10 відсотків і більше чисельності її населення.

За рішенням місцевої ради в окремих випадках, з урахуванням конкретної ситуації, такі заходи можуть застосовуватися до мови, регіональна мовна група якої становить менше 10 відсотків населення відповідної території.

Тобто, обов`язковою умовою для здійснення судочинства в Україні регіональною мовою (мовами) є її поширення як такої на відповідній території України згідно з рішенням місцевої ради.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЦПК України учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом.

З огляду на зазначене, касаційна скарга повинна бути викладена державною (українською) мовою.

Отже, заявнику необхідно надати до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу разом із копіями касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Крім того, подана касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках :

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У випадку подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Отже, касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Так, заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює розгляд питання про відкриття касаційного провадження.

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 жовтня 2020 року тапостанову Донецького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року залишити без руху.

Надати для усунення зазначених вище недоліків касаційної скарги місячний строк, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. М. Осіян