Постанова

від 28.12.2020 по справі 282/766/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 282/766/19

провадження № 61-2735св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивачі за первісним позовом (відповідачі за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Привітівське ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Привітівське на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 23 жовтня 2019 року у складі судді Гуцала П. І. та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 січня 2020 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина. Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , інтереси яких представляє адвокат Пасенко В. П., звернулися до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Привітівське (далі - СТОВ Привітівське ) , в якому просили:

- визнати припиненим договір оренди земельної ділянки, укладений 01 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та СТОВ Привітівське щодо оренди земельної ділянки площею 1,8 га, кадастровий номер 1823186000:02:000:0157;

- визнати припиненим договір оренди земельної ділянки, укладений 01 листопада 2007 року між ОСОБА_6 та СТОВ Привітівське щодо оренди земельної ділянки площею 2,16 га, кадастровий номер 1823186000:01:000:0003;

- визнати припиненим договір оренди земельної ділянки, укладений 01 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та СТОВ Привітівське щодо оренди земельної ділянки площею 1,57 га, кадастровий номер 1823186000:02:000:0162;

- визнати припиненим договір оренди земельної ділянки, укладений 01 листопада 2007 року між ОСОБА_4 та СТОВ Привітівське щодо оренди земельної ділянки площею 1,63 га, кадастровий номер 1823186000:02:000:0161.

Позовна заява мотивована тим, що 01 листопада 2007 року між ними та СТОВ Привітівське було укладено договори оренди належних їм на праві власності земельних ділянок, записи про реєстрацію яких здійснені у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі у листопаді 2007 року.

У липні 2017 року позивачі письмово повідомили відповідача про небажання продовжувати термін дії укладених договорів оренди, проте у листопаді 2017 року за відповідачем зареєстровано право оренди земельних ділянок, належних позивачам, строком на 10 років, чим порушується право власності останніх на це нерухоме майно.

У липні 2019 року СТОВ Привітівське подало зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якій просило:

- визнати укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 01 листопада 2007 року, зареєстрованого у Любарському районному відділі Житомирської РФЦ ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23 листопада 2007 за №040721300261 на той самий строк і на тих самих умовах в редакції, викладеній у зустрічній позовній заяві;

- визнати укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 01 листопада 2007 року зареєстрованого у Любарському районному відділі Житомирської РФЦ ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 13 листопада 2007 за №040721300097 на той самий строк і на тих самих умовах в редакції, викладеній у зустрічній позовній заяві;

- визнати укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 01 листопада 2007 року зареєстрованого у Любарському районному відділі Житомирської РФЦ ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23 листопада 2007 року за №040721300239 на той самий строк і на тих самих умовах в редакції, викладеній у зустрічній позовній заяві;

- визнати укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 01 листопада 2007 року зареєстрованого у Любарському районному відділі Житомирської РФЦ ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23 листопада 2007 року за №040721300231 на той самий строк і на тих самих умовах в редакції, викладеній у зустрічній позовній заяві.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що у визначений законом строк товариство направило позивачам листи-повідомлення про поновлення договорів оренди землі від 01 листопада 2007 року, до яких додало проект додаткових угод до договорів. Не отримавши від орендодавців жодних заперечень проти поновлення договорів оренди, товариство продовжило користуватись земельними ділянками та сплачувало орендну плату за 2017-2018 роки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 23 жовтня 2019 року первісний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , інтереси яких представляє ОСОБА_7 , задоволено. Визнано припиненим договір оренди земельної ділянки, укладений 01 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та СТОВ Привітівське , щодо оренди земельної ділянки площею 1,8 га, кадастровий номер 1823186000:05:000:0157. Визнано припиненим договір оренди земельної ділянки, укладений 01 листопада 2007 року між ОСОБА_6 та СТОВ Привітівське , щодо оренди земельної ділянки площею 2,16 га, кадастровий номер 1823186000:01:000:0003. Визнано припиненим договір оренди земельної ділянки, укладений 01 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та СТОВ Привітівське , щодо оренди земельної ділянки площею 1,57 га, кадастровий номер 1823186000:02:000:0162. Визнано припиненим договір оренди земельної ділянки, укладений 01 листопада 2007 року між ОСОБА_4 та СТОВ Привітівське , щодо оренди земельної ділянки площею 1,63 га, кадастровий номер 1823186000:02:000:0161. У задоволенні зустрічної позовної заяви СТОВ Привітівське відмовлено в повному обсязі. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент надсилання відповідачем листів-повідомлень від 25 вересня 2017 року про поновлення договорів оренди та проектів додаткових угод до них, у розпорядженні СТОВ Привітівське знаходилось повідомлення позивачів про небажання продовжувати термін дії договорів оренди. Наявність вираженого волевиявлення орендодавців на відмову від продовження строку оренди не може виступати підставою для поновлення орендних відносин між сторонами, а тому подальше направлення СТОВ Привітівське пропозиції про продовження відносин оренди, так само як і продовження користування земельними ділянками після закінчення строку оренди, за вказаних обставин не може виступати підставою для поновлення орендних відносин між сторонами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 13 січня 2020 року апеляційну скаргу СТОВ Привітівське залишено без задоволення, а рішення Любарського районного суду Житомирської області від 23 жовтня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що укладені у 2007 році договори оренди спірних земельних ділянок припинили свою дію, а тому не було підстав для визнання їх поновленими.

Посилання СТОВ Привітівське на те, що відмова позивачів від поновлення договорів оренди землі висловлена раніше, ніж ними отримані листи-повідомлення та додаткові угоди, а тому така заява не може бути відповіддю на пропозицію орендаря в контексті вимог статті 33 Закону України Про оренду землі , є помилковими, оскільки у випадку, коли одна зі сторін договору не має наміру досягти домовленості щодо змін орендної плати та інших істотних умов договору, переважне право припиняється, а отже, зі спливом строку дії договору припиняються і правовідносини сторін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У лютому 2020 року СТОВ Привітівське подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити. Також просить задовольнити клопотання та передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду; розглянути справу у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Касаційна скарга мотивована тим, що СТОВ Привітівське виконало вимоги, встановлені частинами другою - третьою статті 33 Закону України Про оренду землі , однак позивачами порушено вимоги, передбачені частиною п`ятою статті 33 вказаного закону, а саме не повідомили у місячний строк орендаря про прийняте рішення щодо листів-повідомлень про поновлення договорів оренди та проектів додаткових угод, що є недобросовісною поведінкою. Судами попередніх інстанцій не надано юридичної оцінки порушенню орендодавцями вимог частини п`ятої статті 33 Закону України Про оренду землі , а також не враховано, що після закінчення строку договорів оренди земельні ділянки позивачів фактично знаходяться у розпорядженні СТОВ Привітівське і протягом місяця після закінчення строку договорів оренди та продовження користування орендарем земельними ділянками від орендодавців не надходило жодних листів-повідомлень про заперечення у поновлені договорів оренди. Вважає, що конклюдентні дії СТОВ Привітівське , а саме продовження користування земельними ділянками після закінчення строку дії договорів оренди та виплата орендної плати за 2018 рік, свідчать про правомірну реалізацію орендарем права на поновлення договорів оренди.

За таких фактичних обставин, за правилами, передбаченими частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , та умовами підпункту 1.3.1 договорів оренди, СТОВ Привітівське вважає наявними підстави для задоволення його зустрічного позову та визнання укладеними додаткових угод про поновлення договорів оренди на той самий строк і на тих самих умовах. Зазначає, що обраний ним спосіб захисту за зустрічним позовом узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2019 року у справі № 905/174/18.

Серед іншого, касаційна скарга містить посилання на те, що заяви позивачів про небажання продовжувати договори оренди на новий строк не створюють будь-яких прав та обов`язків для сторін договорів у розумінні статті 33 Закону України Про оренду землі . Подання такої заяви не передбачено умовами договору; заяву подано орендарем поза межами термінів, встановлених частинами п`ятою та шостою статті 33 Закону України Про оренду землі . Вказане повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 10 червня 2015 року у справі № 6-70цс15 та інш. Крім того, такої ж позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 547/1432/15-ц (провадження № 61-3972св18) та від 23 травня 2018 року у справі № 547/89/16-ц (провадження № 61-5911св18).

СТОВ Привітівське в касаційній скарзі також зазначає, що позивачами обрано неналежний та неефективний спосіб захисту, оскільки звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договорів оренди припиненими, позивачі прагнуть в судовому порядку повернути право розпорядження земельними ділянками, проте в даному випадку належним способом захисту є зобов`язання орендаря повернути земельні ділянки орендодавцям.

Крім того, касаційна скарга містить клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відзив до суду касаційної інстанції не поданий

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 282/766/19 з Любарського районного суду Житомирської області.

У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,7942 га, кадастровий номер №1823186000:02:000:0157, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЖТ №142203 від 15 квітня 2003 року.

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЖТ №048971 від 28 грудня 2002 року, власником земельної ділянки площею 2,1636 га, кадастровий номер №1823186000:01:000:0003, була ОСОБА_6 , спадкоємицею якої відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 березня 2019 року, виданого державним нотаріусом Бердичівської нотаріальної контори, є її дочка ОСОБА_2

ОСОБА_8 , яка після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_8 , євласником земельної ділянки площею 1,5381 га, кадастровий номер №1823186000:02:000:0162, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЖТ №048645 від 28 грудня 2002 року.

ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 1,6329 га, кадастровий номер №1823186000:02:000:0161, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЖТ №048946 від 28 грудня 2002 року.

01 листопада 2007 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та СТОВ Привітівське укладені договори оренди вказаних вище земельних ділянок, реєстрація яких була здійснена відділом Головного управління Держгеокадастру у Любарському районі Житомирській області 13 та 23 листопада 2007 року.

Пунктом 1.3.1 договорів оренди передбачено, що ці договори укладено строком на 10 років та вони набирають чинності з моменту їх державної реєстрації. Після закінчення строку дії договорів орендар має переважне право поновлення на новий строк. У цьому разі орендодавець повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії даного договору повідомити письмово орендаря про намір продовжити його дію. Якщо такого повідомлення орендар не отримав, то строк дії договору пролонгується на той же самий строк і на тих же умовах.

Письмовими заявами від 06 липня 2017 року ОСОБА_1 та від 31 липня 2017 року ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 повідомили СТОВ Привітівське про небажання укладати нові договори, оскільки мають намір обробляти земельну ділянку самостійно.

17 січня 2018 року СТОВ Привітівське отримало додаткові угоди про припинення дії договорів оренди земельних ділянок від 01 листопада 2017 року, підписані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Крім того, 03 та 12 квітня 2018 року ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 надіслали на адресу СТОВ Привітівське примірники підписаних ними актів прийому-передачі вказаних земельних ділянок.

Згідно з довідок від 09 квітня, 02 та 10 травня 2019 року, виданих старостою с. Привітів, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 самостійно обробляють свої земельні ділянки та сплатили в 2018 році земельний податок з фізичних осіб в сумі по 702,06 грн за кожну земельну ділянку.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07 листопада 2017 року та 08 листопада 2017 року державний реєстратор Неліпа В. В. зареєстрував право оренди спірних земельних ділянок строком на 10 років з правом пролонгації за СТОВ Привітівське .

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першою статті 3 ЦК України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами першою-другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Частиною першою статті 792 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до частини першої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Статтею 79 вказаного Кодексу визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно статті 90 ЗК України визначено, що власники земельних ділянок мають право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно пункту г частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; відшкодування заподіяних збитків (стаття 152 ЗК України).

Частиною першою статті 153 ЗК України встановлено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно зі статтею 189 ЗК України самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Статтею 13 Закону України Про оренду землі визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено.

По закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша статті 33 Закону України Про оренду землі ).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частини друга та третя статті 33 Закону України Про оренду землі ).

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 Закону України Про оренду землі ).

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону України Про оренду землі ).

У разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором (частина шоста статті 33 Закону України Про оренду землі ).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частини вісім та дев`ять статті 33 Закону України Про оренду землі ).

У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця (частина перша статті 34 Закону України Про оренду землі ).

Тобто, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Для застосування частини першої статті 33 Закону України Про оренду землі та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2-5 цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, статті 15 ЦК України буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Матеріали справи не містять доказів того, що орендодавці мали намір передати спірні земельні ділянки іншому орендарю на підставі договорів оренди земельних ділянок, що обумовлювало б виникнення питання про наявність у СТОВ Привітівське переважного права перед іншими особами щодо спірних земельних ділянок, але не перед правом власника використовувати свою земельну ділянку.

Судами встановлено, що орендодавці письмовими заявами: ОСОБА_1 від 06 липня 2017 року та ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 від 31 липня 2017 року повідомили СТОВ Привітівське про небажання укладати нові договори в зв`язку з тим, що мають намір обробляти земельну ділянку самостійно. Такі листи є достатнім підтвердженням відмови орендодавця від подальшої пролонгації відповідного договору на новий строк.

Пунктом 1.3.1 договорів оренди від 01 листопада 2007 року передбачено, що даний договір укладено на строк 10 (десять) років та набирає чинності з моменту його державної реєстрації. Після закінчення строку дії даного договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендодавець повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії даного договору повідомити письмово орендаря про намір продовжити його дію. Якщо таке повідомлення орендар не отримав, то строк дії договору пролонгується на той же самий строк і на тих же умовах.

Отже, у передбачений договором строк позивачі повідомили орендаря про відсутність наміру продовжувати договори оренди землі.

З наведеного вбачається, що посилання заявника на відсутність відповіді на листи-повідомлення орендаря про поновлення договорів оренди, як порушення частини п`ятої статті 33 Закону України Про оренду землі , так і посилання про те, що товариство після закінчення строку договорів оренди землі не отримувало протягом місяця заперечення щодо продовження дії вказаних договорів, в порушення частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі , не можуть бути прийняті судом, оскільки наявність заперечень зі сторони орендодавців щодо поновлення договорів до закінчення строку їх дії дають підстави для висновку, що останні висловили своє волевиявлення про небажання продовжувати договірні відносини з СТОВ Привітівське . Таким чином, у останнього не виникло переважного права орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України. Крім того, на час направлення листів-повідомлень на адресу орендодавців орендар був обізнаний про небажання продовжувати із ним договори оренди землі. Тим більше, що в подальшому позивачами договори оренди земельних ділянок з іншими особами укладені не були.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20).

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та, відповідно, про відмову у задоволенні позову СТОВ Привітівське , у якого не виникло переважного права.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що він продовжує користуватися спірними земельними ділянками суд оцінює критично, оскільки згідно з довідок від 09 квітня, 02 та 10 травня 2019 року, виданих старостою с. Привітів, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 самостійно обробляють свої земельні ділянки та сплатили в 2018 році земельний податок з фізичних осіб в сумі по 702,06 грн за кожну земельну ділянку.

Крім того, 17 січня 2018 року СТОВ Привітівське отримало додаткові угоди про припинення дії договорів оренди земельних ділянок від 01 листопада 2017 року, підписані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а 03 та 12 квітня 2018 року ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 надіслали на адресу СТОВ Привітівське примірники підписаних ними актів прийому-передачі вказаних земельних ділянок.

Також не можуть бути прийняті посилання касаційної скарги на те, що позивачами було обрано неналежний спосіб захисту свого права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (положення статті 5 ЦПК України).

Положеннями статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другою вказаної статті передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів. Серед іншого, вказана норма містить вказівку, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Аналогічні положення містяться у пункті 2 частини першої статті 412 ЦК України, а частина друга вказаної статті визначає, що право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

З наведеного вбачається, що обраний позивачами спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним у даному випадку, оскільки їх права порушуються наявністю відомостей про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок за СТОВ Привітівське до 2027 року, що є порушенням права власників розпоряджатися своїм майном з урахуванням того, що власники земельних ділянок не бажали продовжувати дію договорів оренди земельних ділянок.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду 03 червня 2020 року у справі № 282/773/18-ц, від 17 липня 2020 року у справі № 282/774/18 та від 25 листопада 2020 року у справі № 282/1190/18.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо клопотання СТОВ Привітівське про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.

У касаційній скарзі міститься клопотання СТОВ Привітівське про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 403 ЦПК України та підпунктом 7 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Підпунктом 7 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Клопотання СТОВ Привітівське містить посилання на правові висновки, які викладені у постановах Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 6-10цс15, від 18 березня 2015 року у справі № 6-3цс15, від 18 березня 2015 року у справі № 6-4цс15, від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1634цс17 та від 18 жовтня 2017 року у справі № 237/143/16-ц, у висновках яких, серед іншого, вказано, що направлення орендодателем до закінчення строку дії договору оренди повідомлення про відсутність у нього, як власника земельної ділянки, наміру поновлювати договір оренди на новий строк після закінчення терміну дії попереднього договору з проханням після закінчення терміну дії договору не проводити посівні роботи, залишивши земельну ділянку в належному стані, не створює будь-яких прав та обов`язків для сторін у розумінні статті 33 Закону України Про оренду землі .

Також вказано, що відповідно до висновку, який міститься у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі 920/739/17, порушення орендодавцем порядку та термінів, встановлених у статті 33 Закону України Про оренду землі , призводить до порушення переважного права орендаря на поновлення договору відповідно до вимог статті 33 вказаного Закону.

Посилаючись на вказані висновки, СТОВ Привітівське вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій у справі, яка переглядається, дійшли протилежного висновку, що заява орендодавця про відсутність бажання пролонгувати орендні правовідносини, яка подана останнім до закінчення дії договору оренди та із недотриманням порядку та строків, передбачених частинами першою-шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , розцінюється як заперечення проти поновлення договору оренди в контексті даної статті Закону.

Колегія суддів не вбачає підстав для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Так, у наведених заявником постановах Верховного Суду України вбачається порушення переважного права орендаря на поновлення договору оренди землі, оскільки останнім було дотримано вимоги статті 33 Закону України Про оренду землі , натомість орендодавцем було укладено договір оренди із іншою особою.

Разом із тим, у справі, яка переглядається, судами встановлено, що орендодавець не бажав (передати)/не передав спірну земельну ділянку у користування іншій особі, оскільки бажав сам її використовувати, а переважне право орендарів на поновлення договору оренди поширюється на випадки, коли земля знову передається в оренду.

З постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2019 року, на яку також посилається заявник, вбачається дотримання орендарем вимог статті 33 Закону України Про оренду землі та встановлено судами та не спростовано орендодавцем, що після закінчення строку дії договору оренди орендар продовжує використовувати спірну земельну ділянку і належним чином виконує обов`язки за договором, проте, у справі, яка переглядається, судами встановлено, що орендодавець сам використовує спірну земельну ділянку, тобто вбачаються різні фактичні обставини, за яких було ухвалено судові рішення.

Отже, доводи клопотання заявник про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду не знайшли свого підтвердження, а тому у задоволенні вказаного клопотання необхідно відмовити.

Крім того, у касаційній скарзі СТОВ Привітівське порушує клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Оскільки суд касаційної інстанції не встановив необхідності надання пояснень сторонами у справі на стадії касаційного перегляду судових рішень, то підстави для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відсутні, а тому у задоволенні вказаного клопотання слід відмовити.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю Привітівське про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відмовити.

У задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю Привітівське про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Привітівське залишити без задоволення.

Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 23 жовтня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко