Окрема думка

від 16.12.2020 по справі 9901/604/18

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Єленіної Ж. М.,

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 грудня 2020 року № 9901/604/18 (провадження № 11-164заі20)

в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправними дій та бездіяльності, скасування рішення, стягнення моральної шкоди.

Короткий виклад історії справи

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, у якій з урахуванням уточнень, просив:

1) визнати протиправними дії ВККС, вчинені в ході кваліфікаційного оцінювання судді Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_1 , щодо:

- неналежного оформлення суддівського досьє ОСОБА_1 № 02565;

- незаконного проведення іспиту в частині виконання практичного завдання не в письмовій формі та без заповнення ОСОБА_1 зошита для виконання практичного завдання;

- зазначення у суддівському досьє № 02565 неповної та недостовірної інформації;

- повідомлення недостовірної інформації стосовно наявності у ВККС під час проведення співбесіди із ОСОБА_1 повного суддівського досьє № 02565;

-незаконного включення до резолютивної частини рішення ВККС від 25 квітня 2018 року № 528/ко-18 інформації про рекомендацію розглянути питання про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади (далі - рішення № 528/ко-18, Рішення);

2) визнати протиправною бездіяльність ВККС, допущену під час кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1 щодо:

- невзяття до уваги та ухилення від дослідження пояснень ОСОБА_1 , оформлених у вигляді презентацій;

- незазначення у рішенні № 528/ко-18 мотивів його ухвалення;

- невстановлення, за яким саме критерієм кваліфікаційного оцінювання суддя Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді;

3) визнати протиправним і скасувати рішення № 528/ко-18;

4) зобов`язати ВККС провести кваліфікаційне оцінювання судді Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_1 відповідно до вимог законодавства України;

5) стягнути з ВККС на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, з-поміж іншого, зазначив, що оскаржуване рішення № 528/ко-18 є невмотивованим, оскільки замість вказівки на мотиви його ухвалення в ньому лише перелічені засоби встановлення невідповідності судді займаній посаді. У Рішенні не зазначено, за яким саме критерієм чи критеріями позивач не відповідає займаній посаді, не наведено жодної аргументації щодо рівня встановлених балів.

Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції

Рішенням Комісії від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання 999 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема й судді Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_1 .

Рішенням Комісії від 29 січня 2018 року № 7/зп-18 призначено проведення іспиту під час кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді та встановлено мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складення анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.

ОСОБА_1 за результатами складення анонімного письмового тестування отримав 85,5 бала, за виконання практичного завдання - 68,5 бала.

Оскільки набрана позивачем кількість балів є вищою за мінімально допустимий бал іспиту, визначений рішенням Комісії від 29 січня 2018 року № 7/зп-18, його допустили до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання Дослідження досьє і проведення співбесіди .

Також ОСОБА_1 пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.

25 квітня 2018 року відбулась співбесіда із суддею ОСОБА_1 (у межах кваліфікаційного оцінювання) і за наслідками дослідження та обговорення його суддівського досьє Комісія ухвалила спірне рішення № 528/ко-18, яким:

- визначила, що суддя Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів набрав 611 балів;

- визнала суддю Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді;

- рекомендувала ВРП розглянути питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду м. Києва.

Вважаючи таке Рішення протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 квітня 2020 року провадження у справі закрив з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Закриваючи провадження у справі за цим позовом, суд першої інстанції виходив з того, що Рішення ВККС з висновком рекомендувати ВРП розглянути питання про звільнення з посади судді не може бути самостійним предметом судового розгляду. Ці обставини унеможливлюють подальший розгляд справи й ухвалення рішення по суті спору та є підставою для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Зважаючи на статус та повноваження ВРП та ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що передбачене частиною першою статті 88 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон № 1402-VІІІ) оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП. У протилежному випадку дублюються функції щодо його перегляду Верховним Судом та ВРП, що є неприпустимим.

Отже, Рішення ВККС про кваліфікаційне оцінювання судді є підставою для відповідної рекомендації про звільнення, тому обставини прийняття цього Рішення повинні перевірятися судом лише після та разом з ухваленим рішенням ВРП за результатами такої рекомендації.

ОСОБА_1 не погодився з ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року і подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати її й направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Скаржник наголошував, що суддя (кандидат на посаду судді), не згодний з рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, має право оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС. При цьому рекомендаційний характер має лише останній абзац спірного Рішення, а всі інші за своєю правовою природою є імперативними приписами, що порушують права та законні інтереси позивача, у зв`язку із чим таке рішення може бути оскаржено до суду.

Позивач стверджував, що оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції обмежено його право на безпосереднє звернення до суду та відмовлено в доступі до правосуддя у випадку, коли можливість судового оскарження відповідного акта прямо передбачена законом.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 16 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року - без змін.

Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду проаналізувала положення статей 83, 88 Закону № 1402-VIII , статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII Про Вищу раду правосуддя , Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії 3 листопада 2016 року № 143/зп-16, Порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання, затверджений рішенням Комісії від 4 листопада 2016 року № 144/зп-16, і констатувала, що кваліфікаційне оцінювання є спеціальною процедурою, що має на меті визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

При цьому виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.

Вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання, викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.

На думку більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є лише підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.

Оскільки процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього кваліфікаційного провадження.

Зважаючи на наведене правове регулювання, а також статус та повноваження ВРП і ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що передбачене частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП.

З урахуванням послідовності (стадійності) прийняття остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватися щодо остаточного рішення, яке уповноважена приймати ВРП.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 убачається, що предметом позову в цій справі є, зокрема, визнання незаконним та скасування Рішення Комісії про невідповідність судді Окружного адміністративного суджу м. Києва ОСОБА_1 займаній посаді з рекомендацією ВРП розглянути питання про звільнення його з посади судді зазначеного суду.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення частини другої статті 55 Конституції України визнано, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини третьої статті 24 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Крім того, вважаємо за необхідне наголосити, що вимога про доступність правосуддя в частині реалізації права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів закріплена в міжнародних документах: Загальній декларації прав людини (стаття 8), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (стаття 14), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) (стаття 6), Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1985 року (пункт 4).

Відповідно до пункту 58 Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року, якщо органи судової влади встановлюють системи для оцінювання роботи суддів, такі системи мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях. Ці критерії повинен оприлюднити компетентний судовий орган. Процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді.

Згідно з пунктом 81 Висновку Організації з безпеки і співробітництва в Європі/Бюро з демократичних інститутів та прав людини щодо Закону України Про судоустрій і статус суддів від 30 червня 2017 року суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу оскаржити результати незадовільного оцінювання, особливо, якщо зачіпаються громадянські права судді в розумінні статті 6 Конвенції; і що серйознішими можуть бути наслідки оцінювання для судді, то важливішими є такі права на ефективне оскарження.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 21-26 рішення від 22 липня 2014 року у справі Корня проти Республіки Молдова (заява № 22735/07) констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Цей суд зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення ЄСПЛ у справі Уейт і Кеннеді проти Німеччини , заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар`єр, який перешкоджає підсудній особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення ЄСПЛ у справі Цалкізіс проти Греції , заява № 11801/04, пункт 44).

Як убачається з матеріалів справи, спірне Рішення Комісії, ухвалене внаслідок здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 , породжує правові наслідки та обов`язки для позивача, оскільки встановлює факт невідповідності судді займаній посаді і є підставою для внесення ВККС рекомендації до ВРП про звільнення позивача. Отже, на наше переконання, це Рішення є таким, що порушує права ОСОБА_1 .

Велика Палата Верховного Суду залишила без змін ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року, якою закрито провадження у справі, посилаючись на пункт 1 частини першої статті 238 КАС, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із наведеним висновком більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, вважаємо за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Комісії.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Комісії визначені у статті 266 КАС.

Підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV Перехідні положення Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) визначено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) , має бути оцінена в порядку, визначеному законом.

Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) , оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом.

За правилами частин першої, другої та п`ятої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.

Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.

За частинами другою, четвертою статті 84 цього Закону за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом.

Згідно з положеннями частин другої та третьої статті 88 Закону № 1402-VIIIсуддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС.

Рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

З аналізу вказаних законодавчих норм убачається, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, має право оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС.

Ураховуючи наведене, вважаємо висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що Рішення Комісії про невідповідність судді Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_1 займаній посаді судді не може бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки має рекомендаційних характер, є помилковим.

На нашу думку, розглядаючи адміністративну справу, необхідно перевіряти обґрунтованість та мотиви визнання ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді судді, які зазначені в оскаржуваному Рішенні ВККС.

Повна перевірка Рішення, яке оскаржується, на предмет дотримання принципів, наведених у частині другій статті 2 КАС, є гарантією досягнення мети адміністративного судочинства - ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому перевірка лише формальної наявності в тексті Рішення ВККС мотивів, з яких остання дійшла відповідних висновків, без оцінки їх обґрунтованості та аргументів особи, щодо якої прийнято рішення, не узгоджується з метою адміністративного судочинства. Обмеження судового контролю суперечить самій природі Верховного Суду, визначеного Конституцією України найвищим судом у системі судоустрою України, покликаного забезпечувати гарантоване право людини на ефективний судовий захист.

Таким чином, при вирішенні спорів щодо рішення, дій та бездіяльності ВККС суд повинен перевірити, чи не порушує таке рішення права та свободи людини в цілому, і не обмежуватись аналізом переліку підстав, які визначені в частині третій статті 88 Закону № 1402-VIII .

Крім того, слід зазначити, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду як суд першої інстанції, а також Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядали справи з аналогічними позовними вимогами, стосовно яких приймали судові рішення по суті (справи № 9901/729/18, 9901/828/18, 9901/598/18, 9901/558/18).

СамеВелика Палата Верховного Суду спрямувала практику розгляду справ з подібними позовними вимогами (справа № 9901/646/18 (П/9901/646/18) (провадження № 11-1146заі18)).

Водночас вважаємо некоректним посилання у постанові на висновок у справі № 9901/637/18 від 26 лютого 2020 року, оскільки у вказаній справі фактично не спростовані правові позиції Великої Палати Верховного Суду, зазначені вище.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду фактично змінила власну правову позицію (правовий висновок щодо оскарження рішень ВККС), однак, на наше переконання, не повинна була змінювати практику розгляду справ такої категорії.

На нашу думку, мотиви, з огляду на які виникають підстави для такого відступу/зміни практики, можна окреслити так: можуть бути наслідки зіставлення характеру (змісту) спірних правовідносин та казусів (правових ситуацій), на підставі яких було сформульовано правовий висновок; час виникнення зазначених правовідносин, умови їх дії та існування; відсутність/наявність між ними істотного часового розриву; стабільність/змінність нормативного регулювання відносин, щодо яких виник спір, і відносин, що були підставою для формулювання правового висновку; відсутність/настання ґрунтовних змін у суспільному й економічному житті країни, за буття яких сформульований правовий висновок почав обмежувати та/чи дезорієнтувати в питаннях забезпечення однакового застосування норм права; або ж у межах конкретних фактичних обставин справи виявлені обставини, які існували на час формулювання правового висновку, але містять у собі ознаки, які не охоплюються трактуванням Великої Палати Верховного Суду та є необхідними і достатніми для прийняття іншого судового рішення.

На наше переконання, таких мотивів у цій справі немає.

За викладених обставинбільшість суддів Великої Палати Верховного Суду, ухваливши рішення про залишення без змін ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 доВККС про визнання протиправними дій та бездіяльності, скасування рішення, стягнення моральної шкоди, заклала суперечності як щодо застосування пункту 1 частини першої статті 238 КАС, яка передбачає закриття провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, так і щодо положень частини четвертої статті 22, статті 266 цього Кодексу та статті 88 Закону № 1402-VIII, які, на наше переконання, прямо передбачають оскарження до суду зазначених вище рішень ВККС.

Висновки

З огляду на викладене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна була апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду в Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду.

Судді Великої ПалатиВерховного Суду: О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук

Ж. М. Єленіна