Постанова

від 24.12.2020 по справі 520/5811/13-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4884/20

Номер справи місцевого суду: 520/5811/13-ц

Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І.

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,

при секретарі судового засідання Павлючук Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 05 грудня 2019 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

13 травня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів. В ході розгляду справи позивачем неодноразово направлялися заяви про зміну підстав позову та збільшення позовних вимог, позивач просить стягнути кошти в розмірі в сумі 10 798 585, 30 грн. (т.1, а.с 1-18, т.2, а.с 222, т.3 а.с. 202-202зворот).

02 жовтня 2015 року рішенням Київського районного суду м. Одеси (суддя Васильків О.В.) в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів відмовлено (т.2, а.с 258-262).

12 жовтня 2015 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2015 року (т.3, а.с 1-5)

17 травня 2016 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області (головуючий суддя Плавич Н.Д.) апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , який діє за ордером та договором про надання правової допомоги, відхилено, рішення Київського районного суду м. Одеси від 02.10.2015р. по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів залишено без змін (т.3, а.с 71-76).

08 липня 2016 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси та на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2016 року (т.1, а.с 85-90).

25 жовтня 2017 року ухвалою колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т.3, а.с 115-117).

11 грудня 2017 року справу прийнято до розгляду суддею Калашніковою О.І. (т.3, а.с 120).

10 жовтня 2018 року представник позивача надав до суду заяву про збільшення позовних вимог і в судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримав вимоги про стягнення зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 10 798 585 грн 30 коп. (т.3, а.с 202-205).

05 грудня 2019 року рішенням Київського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 6 379 928 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , витрати по сплаті судового збору в сумі 8810 грн. В іншій частині позов ОСОБА_1 залишено без задоволення (т.3, а.с 96-99).

03 січня 2020 року представником ОСОБА_3 - ОСОБА_4 було подано через канцелярію Київського районного суду м. Одеси апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду міста Одеси від 05 грудня 2019 року. Апелянт вважає вказане судове рішення незаконним та необґрунтованим, оскільки розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції неправильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, неповно дослідив наявні у справі докази і надав їм неналежну оцінку, внаслідок чого ухвалив незаконне і необґрунтоване рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Оскільки в оскаржуваному рішенні викладені доводи, спростовуються наявними доказами та преюдиційними тотожними рішеннями попередніх судів за одним і тим же предметом, відтак підлягає скасуванню. Суд безпідставно дійшов до висновку, щодо необхідності застосування до спірних правовідносин ст.1212 ЦК України, оскільки навіть у своєму рішенні суд вказав, що ним встановлено та визнано, що ОСОБА_3 передав отримані кошти від ОСОБА_1 грошові кошти власнику ТОВ Фортуна ОСОБА_5 , для набуття ОСОБА_1 права на частину ТОВ Фортуна , а відтак ОСОБА_3 будь-яких коштів ОСОБА_1 не набув, безпідставно не отримав. Крім того, судом було допущено перекручування фактичних обставин справи. Зокрема, суд у рішенні вказав, що після 2-х років з часу продажі бази ОСОБА_6 громадянці ОСОБА_1 , нібито 24 вересня 2012 року ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_6 решту часток у Статусному капіталі ТОВ Фортуна у розмірі 70% і станом на 30 жовтня 2012 року став єдиним учасником і засновником підприємства за кошти саме ОСОБА_1 . Проте в матеріалах справи, у т.ч у реєстраційній справ на яку послався суд у своєму рішенні, жодних документів, які би вказували на те, що ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_6 70% часток у Статутному капіталі ТОВ Фортуна взагалі не існує. Також апелянт вказує на те, що заборгованість ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 за невиконання зобов`язань з передачі грошових коштів ОСОБА_6 відсутня, а відтак боргу перед позичальником не має. Тому корпоративні права і майновий вклад у статутний фонд господарської організації є нероздільними і при передачі корпоративних прав неодмінно передається частка майна у статутному фонді, яка закріплена за ними. Виходячи з матеріалів справи ОСОБА_6 за своєю заявою від 25.06.2010 року, посвідченою нотаріально. Висловив намір вийти зі складу засновників ТОВ Фортуна , але передачу будь-якій особі своєї частки в розмірі 70% статутного фонду ТОВ Фортуна не здійснив. Починаючи з часу продажі ОСОБА_6 у 2010 році за зниженою ціною бази відпочинку ОСОБА_1 , остання є єдиним власником всього майна та коштів одночасно позбавивши ОСОБА_3 можливості володіти та розпоряджатися належними йому 30% часток у Статутному капіталі ТОВ Фортуна , а відтак висновок суду про безпідставне отримання ОСОБА_3 коштів від ОСОБА_1 протирічить наявним у справі матеріалам і ґрунтується лише на припущенні суду. Окрім того, судом при розгляді справи та винесені рішення допущеної цілу низку процесуальних порушень. Зокрема не вирішивши по суті клопотання від 05.09.2019 року про закриття провадження у справі у зв`язку тотожності спорів, суд безпідставно не надав оцінку зазначеним правовідносинам між сторонами також у судовому рішенні. Судом не було розглянуто заяву відповідача від 09.09.2019 року, щодо застосування позовної давності. Також, безпідставно залишив поза увагою клопотання відповідача 05.09.2019 року, щодо зловживання позивачем процесуальними правами у цій справі, та як наслідок, належну правову оцінку таким діям позивача у рішенні не надав. Допущені судом процесуальні порушення під час розгляду справи унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що є безумовною підставою для скасування рішення. Стосовно Висновку судово-економічної експертизи №142 від 13 грудня 2019 року, що додається до апеляційної скарги, слід зазначити, що апелянт не мав можливості надати висновок експерта у суді першої інстанції, оскільки експертний висновок було складено лише 13 грудня 2019 року, тобто після проголошення судом першої інстанції вступної та резолютивної частини рішення. Тому апелянт просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 05.12.2019 року, постановити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі. Розгляд апеляційної скарги провести за участю відповідача та його представника. Долучити висновок судово-економічної експертизи №142 від 13 грудня 2019 року та дослідити його у сукупності з іншими доказами. Стягнути з позивача понесені відповідачем витрати з надання правової допомоги, проведення експертизи та сплатою судового збору (т.4 а.с.117-125).

10 січня 2020 року представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 було подано через канцелярію Київського районного суду м. Одеси апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду міста Одеси від 05 грудня 2019 року. Апелянт вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції не було встановлено обставини справи, вважає його незаконним та необґрунтованим. На думку апелянта, станом на 11 лютого 2008 року, єдиним учасником ТОВ ФОРТУНА був ОСОБА_6 , що підтверджується документами реєстраційної справи ТОВ ФОРТУНА . 30 січня 2008 року ОСОБА_3 (Відповідач) та ОСОБА_6 дійшли згоди, що ОСОБА_6 здійснить продаж 30% приналежних йому часток у Статутному капіталі ТОВ ФОРТУНА на користь ОСОБА_3 21 лютого 2008 року ОСОБА_1 (Позивач) та ОСОБА_6 дійшли до згоди, про продаж 70% приналежних йому часток у Статутному капіталі ТОВ ФОРТУНА на її користь. 15 січня 2014 року позивач звернувся до ОСОБА_6 з вимогою повернути їй кошти у розмірі 660 000 доларів США, оскільки 70% часток у Статусному капіталі ТОВ ФОРТУНА Позивач у власність не отримала. У своїй відповіді ОСОБА_7 від 02 лютого 2014 року повідомив Позивача, що він дійсно отримав від Відповідача 475 000 доларів США, з яких 295 000 доларів США були переданими Відповідачем в рахунок оплати приналежної Відповідачеві частки у Статутному капіталі ТОВ ФОРТУНА . Звідси ОСОБА_6 не вважав себе пов`язаним якими-небуть зобов`язаннями у даній частині перед Позивачем. Щодо грошових коштів отриманих від Позивача (частково через Відповідача) у розмірі 290000 доларів США то дану заборгованість ОСОБА_6 визнав, але повернути кошти відмовився у зв`язку з їх фактичною відсутністю. Таким чином, Київським районним судом м. Одеси при розгляді справи мало бути встановлено, що у Відповідача знаходились грошові кошти Позивача у загальному розмірі 500 000 доларів США, які він мав передати ОСОБА_6 в рахунок оплати частки Позивача у Статутному капіталі ТОВ ФОРТУНА у розмірі 70%. Проте, на думку апелянта, Відповідач скориставшись довірою до нього з боку Позивача та ввівши ОСОБА_6 в оману, отримані від Позивача грошові кошти у загальному розмірі 295 000 доларів США, спрямував на придбання у свою власність та переоформлення на себе частки у Статутному капіталі ТОВ Фортуна у розмірі 30% та 25 000 доларів США привласнив. Решта грошових коштів отриманих Відповідачем від Позивача у розмірі 180 000 доларів США була передана Відповідачеві ОСОБА_6 в рахунок оплати частки Позивача у Статутному капіталі ТОВ ФОРТУНА у розмірі 70%. Таким чином грошові кошти Позивача, були витрачені Відповідачем на власні потреби в розмірі 320 000 доларів США. Також в подальшому отримані від Позивача грошові кошти в розмірі 59 600 доларів США та 69 200 грн були спрямовані на оплату видатків ТОВ ФОРТУНА .

Апелянт погоджується із правовою оцінкою наданою Київським районним судом м. Одеси змісту відносин, що склалися між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в тому, що між Позивачем та Відповідачем відсутні належним чином оформлені договірні відносини, оскільки ні договір доручення, ні договір купівлі-продажу корпоративних прав, ні договір простого товариства, ні змішаний договір, що містить елементи даних договорів у порядку, визначеному чинним законодавством України між Позивачем та Відповідачем не укладався. Апелянт просить змінити рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2019 року, судові витрати ОСОБА_1 , що будуть понесені при апеляційному розгляді справи покласти на ОСОБА_3 (т.4, а.с.161-181).

13 лютого 2020 року представник ОСОБА_8 - ОСОБА_2 направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , у якому зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності застосувати до спірних правовідносин положення ст. 1212 ЦК України, питання законності отримання, володіння та розпорядження ОСОБА_3 корпоративними правами ТОВ Фортуна та відчуження ТОВ Фортуна належного йому нерухомого майна не стосується предмету позову у справі №520/5811/13-ц, окрім того уже було досліджено судом у справі №916/1806/13 посилання апелянта на перекручування судом першої інстанції обставин справи. Представник зазначає, що позиція позивачки стосовно дослідження судом першої інстанції обставин справи була викладена у її апеляційній скарзі. Щодо посилань апелянта на тотожність справи №520/5811/13-ц та №1512/2-36/11 зазначає, що у справі №1512/2-36/11 предметом позову було повернення коштів договору доручення, у той час як у справі №520/5811/13-ц - повернення безпідставно набутого майна. Щодо посилань апелянта на пропуск позивачем строку позовної давності, який сплинув 02 травня 2013 року, оскільки із відповідним позовом ОСОБА_8 звернулась 13 травня 2013 року, представник ОСОБА_8 - ОСОБА_2 звернув увагу на те, що відповідний позов було направлено засобами поштового зв`язку 30 квітня 2013 року, а отже відповідні доводи апелянта не відповідають матеріалам справи. Щодо тверджень апелянта про безпідставне залишення поза увагою клопотання відповідача про зловживання позивачем процесуальними правами зазначає, що порушення судом норм процесуального права є підставою для скасування рішення лише у разі, якщо такі порушення призвели до неправильного вирішення справи по суті, а отже не є підставою для скасування у даному випадку. Окрім того представник позивача зазначає, що наданий апелянтом експертний висновок не є належним доказом. На підставі викладеного просить залишити апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 без задоволення.

19 лютого 2020 року представником ОСОБА_3 - ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку до апеляційного суду було направлено відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 - ОСОБА_2 , у якому сторонам наполягає на обґрунтованості неприйняття судом першої інстанції розписок, написаних ОСОБА_6 та ОСОБА_9 про отримання від ОСОБА_1 коштів, також наполягає на підсудності даної справи господарському суду, оскільки на його думку правовідносини сторін у даній справі пов`язані із корпоративними правами. Окрім того, посилаючись на висновки наданої ним економічної експертизи, наполягає на відсутності у нього будь-яких зобов`язань щодо передачі коштів перед ОСОБА_1 . А також, як і у власній апеляційній скарзі, звертає увагу на придбання ОСОБА_1 ТОВ Фортуна 23.06.2010 року на підставі фіктивного договору за заниженою ціною. На підставі викладеного просить залишити апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 - ОСОБА_2 без задоволення.

02 березня року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку до апеляційного суду направив пояснення на відзив представника ОСОБА_8 - ОСОБА_2 на апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 у якому наполягав на безпідставності висновку суду першої інстанції щодо необхідності застосування до спірних правовідносин ст.1212 ЦК України, оскільки навіть у своєму рішенні суд вказав, що ним встановлено та визнано, що ОСОБА_3 передав отримані від ОСОБА_1 грошові кошти власнику ТОВ Фортуна ОСОБА_5 , для набуття ОСОБА_1 права на частину ТОВ Фортуна , а відтак ОСОБА_3 будь-яких коштів від ОСОБА_1 не набув. Також не погодився з доводами представника ОСОБА_8 - ОСОБА_2 щодо відсутності порушень корпоративних прав ОСОБА_3 , пославшись на неодноразове зазначення судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні про пов`язаність правовідносин учасників справи з корпоративними правами. Окрім того наполягає на перекручуванні фактів судом першої інстанції, оскільки висновок про існування заборгованості було зроблено судом без посилань на конкретні розписки. А також вкотре зазначив про придбання ОСОБА_1 ТОВ Фортуна 23.06.2010 року на підставі фіктивного договору за заниженою ціною. Також категорично не погоджується сторона відповідача із твердженнями позивача щодо правомірності не розгляду судом клопотань та заяв позивача, зокрема щодо тотожності справ та пропуску строку позовної давності, оскільки правові підстави необхідності вирішення судом зазначених клопотань викладені у відповідній апеляційній скарзі відповідача. Щодо експертного висновку, долученого ним до апеляційної скарги, зазначає, що не міг надати його до суду першої інстанції, оскільки відповідну експертизу відповідачем було замовлено 07.10.2019 року (під час розгляду справи у суді першої інстанції), а висновок виготовлено лише 13.12.2019 року (вже після ухвалення оскаржуваного рішення).

В судовому засіданні, яке було проведено в режимі відеоконференції, представник позивача наполягав на задоволенні своєї апеляційної скарги, проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував. При цьому було відхилено клопотання відповідача про відкладення слухання справи з метою забезпечення особистої участі в судовому засіданні, оскільки саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, а учасники провадження не позбавлені можливості взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщенням суду відповідно до частини 4 статті 212 Цивільного процесуального кодексу України, у клопотанні ж про відкладення розгляду справи, поданої апелянтом 18 грудня 2020 року, сторона посилається на необізнаність в інтернет технологіях, та недовіру до конференцзв`язку, проте ці посилання не можуть бути підставою для відкладення слухання справи. Аналогічним чином апеляційний суд оцінює і клопотання про відкладення від 23.12.2020 року. Оскільки явка до апеляційного суду не є обов`язковою, перешкоди для розгляду справи відсутні (ст. 8, ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що те, що ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_3 загалом 583 000 дол. США, з яких 375 000 дол. США були спрямовані на придбання 30% ТОВ Фортуна , а 207 500 дол. США - на придбання 70% ТОВ Фортуна . Отримання в 2008 році від ОСОБА_1 грошових коштів в загальній сумі 59 600 дол .США і 55 000 грн, витрачених на утримання майна ТОВ Фортуна (власниками якого були на той час ОСОБА_3 і ОСОБА_6 ), ОСОБА_3 не заперечував в судовому засіданні. Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 207 500 дол.США + 59 600 дол.США = 267 100 дол.США , що дорівнює 267100 дол.*23,68 грн за курсом НБУ на день ухвалення рішення,= 6324928 грн + 55 000 грн = 6379928 грн, як отримані ним безпідставно і не повернуті позивачу.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, та вважає за необхідне вказати на наступне.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Надаючи оцінку правовій природі правовідносин, що склались між сторонами апеляційний суд звертає увагу на наступне.

Згідно положень ч. 1 ст. 7 ЦК України цивільні відносини можуть регулюватися, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно із ч. 1 ст. 627, ст. 629 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ст.1212 ЦК, безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення та його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Як вбачається зі змісту розписок сторони не заперечували намір кожного в придбанні корпоративних прав ТОВ Фортуна та вчиняли дій направленні на укладення договору купівлі-продажу корпоративних прав, які акцептувались (приймались) ОСОБА_6 - власником ТОВ Фортуна про що свідчать складенні ним розписки про отримання грошових коштів в рахунок придбання 30% та 70% ТОВ Фортуна відповідно. При цьому з матеріалів справи та змісту розписок, наданих сторонами вбачається наступне.

Згідно розписок від 21.03.2008 р. (т.2 а.с.105), від 28.03.2008 р. (т. 2 а.с.107), від 02.04.2008 р. (т.2 а.с. 109) , від 07.05.2008 р. (т.2 а.с.113) , від 14.05.2008 р. (т.2 а.с.115) ОСОБА_3 було отримано від ОСОБА_1 грошові кошти на загальну суму 207 500 дол. США, в рахунок придбання ОСОБА_1 70% частки у статутному капіталі ТОВ Фортуна .

А з розписки від 02.05.2010 р. (з виправленнями та доповненнями від 10.05.2010 р.) (т.1 а.с.6-6 зворот) вбачається, що ОСОБА_3 було отримано грошові кошти на загальну суму 292 500 дол. США, які раніше було передано ОСОБА_1 ОСОБА_9 , згідно розписок від 13.02.2008 р. (т.1 а.с.129) та 15.02.2008 р. (т.1 а.с.130) , в рахунок придбання ОСОБА_1 70% частки у статутному капіталі ТОВ Фортуна .

Так, загальна сума отриманих ОСОБА_3 грошових коштів в рахунок придбання ОСОБА_1 70% частки у статутному капіталі ТОВ Фортуна складає 500 000 дол. США.

У апеляційній скарзі відповідач не заперечує, що кошти від ОСОБА_1 були отримані ним для передачі ОСОБА_6 зокрема в рахунок придбання ОСОБА_1 70% частки у статутному капіталі ТОВ Фортуна та наполягає, що усі отримані ним від позивачки кошти було передано ОСОБА_6 , а отже не виконаних зобов`язань у ОСОБА_3 перед позивачкою не існує.

Дійсно, як вбачається з розписок від 15.02.2008 р. (т.1 а.с.133) ,від 22.03.2008 р. (т.1 а.с.135) , від 29.03.2008 р. (т.1 а.с.136) , від. 29.03.2008 р. (т.1 а.с.137) , від 29.05.2008 р. (т.1 а.с.140) ОСОБА_3 в рахунок придбання ОСОБА_1 70% частки у статутному капіталі ТОВ Фортуна було передано ОСОБА_6 грошові кошти на загальну суму 265 000 дол. США.

Посилання ОСОБА_1 , викладені у апеляційній скарзі на відповідь надану ОСОБА_6 , про те, що в рахунок придбання ОСОБА_1 70% частки у статутному капіталі ТОВ Фортуна від ОСОБА_3 ним було отримано лише 180 000 дол. США, апеляційний суд не приймає, адже обставини про які зазначає ОСОБА_6 спростовуються наведеними вище доказами.

Таким чином, апеляційний суд констатує, що різниця отриманими ОСОБА_3 грошовими коштами, які він зобов`язався передати ОСОБА_6 в рахунок придбання ОСОБА_1 70% частки у статутному капіталі ТОВ Фортуна та фактично переданими ним ОСОБА_6 коштами становить 235 000 дол. США. Отже позовні вимоги ОСОБА_1 у частині стягнення зі ОСОБА_3 грошових коштів, що підлягали передачі ним ОСОБА_6 , у рахунок придбання ОСОБА_1 70% частки у статутному капіталі ТОВ Фортуна є частково обґрунтованими та відповідно підлягають частковому задоволенню.

З розписок від 10.03.2008 р. (т.2 а.с. 104), від 21.03.2008 р. (т.2 а.с.105), від 25.03.2008 р. (т.2 а.с.106), від 25.03.2008 р. (т.2а.с.106), від 02.04.2008 р. (т.2 а.с. 109), від 17.04.2008 р. (т.2 а.с.111), від 25.04.2008 р. (т.2 а.с.112), від 14.05.2008 р. (т.2 а.с.114), від 24.06.2008 р. (т.2 а.с.116), від 01.07.2008 р. (т.2 а.с.117), від 28.07.2008 р. (т.2 а.с.118), від 22.09.2008 р. (т.2 а.с.119) вбачається, що ОСОБА_3 було отримано від ОСОБА_1 грошові кошти на загальну суму 60 000 грн та 59 600 дол. США на утримання ТОВ Фортуна (будівництво їдальні, сплата роботи прораба та інше).

З наданих позивачем копій квитанцій до прибуткового ордеру від 14.07.2008 р. №682, від 02.06.2008 р. №536, від 06.08.2008 р. №758 (т. 3 а.с.133) підтверджується прийняття ТОВ Адгезіт від ОСОБА_3 грошових коштів, на загальну суму 720 000 грн, на підставі акту виконаних робіт за договором №2005 від 20.05.2008 р. про реконструкцію спального корпусу під їдальню (т. 3 а.с. 130-131) , отже апеляційний суд констатує, що зобов`язання ОСОБА_3 з передачі отриманих ним коштів на утримання ТОВ Фортуна є виконаними, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо посилань представника ОСОБА_3 у апеляційній скарзі на укладання між ТОВ Фортуна та ПП Акварель МАК договору купівлі-продажу бази відпочинку (т.1 а.с. 150), апеляційний суд звертає увагу на те, що законність відповідного договору не є предметом розгляду у даній справи, окрім того з наявної у матеріалах справи копії такого договору не вбачається зв`язку правочину з купівлі-продажу між ТОВ Фортуна та ПП Акварель МАК та отриманими ОСОБА_3 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , згідно розписок, наявних у матеріалах справи, грошовими коштами від ОСОБА_1 .

Стосовно посилань ОСОБА_3 на необхідність закриття справи №520/5811/13-ц у зв`язку із тотожністю спору вже вирішеного у справі №1512/2-36/11, апеляційний суд звертає увагу, що зазначене питання вже вирішеноухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11.09.2014 року, якою було закрито провадження № 2/520/4129/14 у цивільній справі № 520/5811/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів на підставі ст.205 ч.1 п.2 ЦПК України. В подальшому ухвалою Апеляційного суду Одеської області 26 листопада 2014 року ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 11.09.2014 року було скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Ухвала набрала законної сили, у касаційному порядку оскаржена не була.

З посиланнями представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на пропуск позивачем строку позовної давності, який сплинув 02 травня 2013 року, оскільки із відповідним позовом ОСОБА_8 звернулась 13 травня 2013 року, апеляційний суд не погоджується, оскільки як вбачається з товаро-транспортної накладної відповідний позов було направлено засобами поштового зв`язку 30 квітня 2013 року (т.1 а.с.7) , а отже у межах встановленого ст. 257 ЦК України строку.

Окрім цього до апеляційної скарги представник відповідача на підтвердження виконання ОСОБА_3 усіх зобов`язань перед позивачем, надає висновок судово-економічної експертизи №142 (т.4 а.с.129-155) .

Відповідно до положень ч.ч. 2, 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апелянт зазначає, що не міг надати його до суду першої інстанції, оскільки відповідну експертизу відповідачем було замовлено 07.10.2019 року (під час розгляду справи у суді першої інстанції), а висновок виготовлено лише 13.12.2019 року (вже після ухвалення оскаржуваного рішення).

Апеляційний суд звертає увагу, що відповідачем після того, як за його твердженнями 07.10.2019 року, він замовив експертизу, висновки якої долучив до апеляційної скарги, у суді першої інстанції заявлялись клопотання (т.4 а.с.61), відповідач приймав участь у судових засіданнях (т.4 а.с.68-71, 78-79, 82-85), знайомився з матеріалами справи (т.4 а.с.73), втім не повідомив суд про замовлення ним відповідної експертизи та не звертався із клопотаннями про відкладення розгляду справи задля надання відповідного експертного висновку.

Окрім того, відповідно до п.3 ч.4 розділу ІІ (Права й обов`язки судового експерта) Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах, затвердженої наказом Міністерства Юстиції України від 12.12.2011 року судовому експерту забороняється вирішувати питання, які виходять за межі спеціальних знань експерта, а також для з`ясування питань права і надавати оцінку законності проведення процедур, регламентованих нормативно-правовими актами; відповідно до ч. 6 ст.103 ЦПК України питання, які ставляться експерту, і його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. Втім, поставлені ОСОБА_3 питання на вирішення судово-економічному експерту (т.4 а.с.130зворот) не є питаннями, які потребують спеціальних економічних знань, а лежать у площині надання судом правової оцінки та є питаннями права. Тому апеляційний суд, вважає, що вказане питання є таким, що виходить за межі компетенції судового експерта в галузі проведення економічних досліджень.

Також, апеляційний суд звертає увагу, що відповідачем до суду першої інстанції вже надавався висновок №8/001/1027/4 економічного дослідження по листу гр. ОСОБА_3 (т.3 а.с.157-165) , на вирішення якого були поставленні питання аналогічні питанням, поставленим на вирішення у судово-економічній експертизі №142.

Щодо інших доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Посилання апелянта на зловживання позивачкою процесуальними правами, пов`язаність спору із корпоративними правами сторін не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права які б призвели до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення

Відповідно до п.1,3 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

З заяви про збільшення позовних вимог від 10 вересня 2018 року, вбачається, що ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача 10 798 585 грн 30 коп. вважаючи, що грошова відповідальність ОСОБА_3 перед нею складає 379 600 дол. США та 69 200 грн., виходячи з того, що станом на 10.09.2018 року курс української гриві до дол. США становить 28,264977 грн за 1 дол. США.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у розмірі 7 449 450 грн.

Таким чином, враховуючи вище наведене, положення діючого цивільного законодавства, оскільки доводи апеляційних скарг знайшли своє часткове підтвердження, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України частково задовольняє апеляційну скаргу, скасовує оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення про часткове задоволення позову.

Окремо апеляційний суд звертає увагу на сплачений ОСОБА_1 судовий збір за подачу апеляційної скарги. Як вбачається з платіжного доручення, доданого до апеляційної скарги позивач, при подачі відповідної апеляційної скарги нею було сплачено судовий збір у розмірі 5 418,20 грн.

Згідно Закону України Про судовий збір № 3674-VI від 08.07.2011 року із змінами, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пп. 1 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою - підприємцем підлягає сплаті 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах від 17.10.2014 № 10 Законом передбачено сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги на рішення суду в певному розмірі виходячи зі ставки судового збору, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги незалежно від оспорюваної суми (підпункти 6, 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI).

Отже, враховуючи те, що судове рішення оскаржувалось у частині відмови у стягненні із відповідача 4 418 657, 30 грн., апелянтці за подання апеляційної скарги належало сплатити 13 215 грн (8 810*150%).

Відповідно до п. 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах від 17.10.2014 № 10, якщо факт недоплати судового збору з`ясовано судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд залежно від конкретних обставин справи може: зобов`язати позивача (заявника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк та за необхідності оголосити перерву в її розгляді (стаття 191 ЦПК); у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням положень статті 88 ЦПК або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 207 ЦПК.

Втім, враховуючи, що зі ОСОБА_3 підлягають стягненню судові витрати, понесені ОСОБА_1 пропорційно задоволених вимог апеляційної скарги, у порядку ст. ст. 133, 141 ЦПК України, апеляційний суд дійшов наступних висновків: стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги на користь держави в сумі 4 598, 20 грн, стягнути зі ОСОБА_3 судовий збір за подачу апеляційної скарги на користь держави пропорційно задоволених позовних вимог в сумі 3 198 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 05 грудня 2019 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ) грошові кошти в сумі 7 449 450 (сім мільйонів чотириста сорок дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят) грн.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви в сумі 8 810 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги на користь держави в сумі 4 598, 20 грн

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований АДРЕСА_1 ) на користь держави за подачу апеляційної скарги пропорційно задоволених позовних вимог в сумі 3 198 грн.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня постановлення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький

Повний текст цієї постанови складено 28 грудня 2020 року.

Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк

24.12.2020 року м. Одеса