Ухвала

від 23.12.2020 по справі 910/11547/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/11547/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Гогуся В.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 (Буравльов С.І., Андрієнко В.В., Пашкіна С.А.) у справі №910/11547/19 Господарського суду міста Києва

за позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Албат" про стягнення заборгованості в сумі 388 703,71 грн та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Албат" до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення заборгованості в сумі 832 581,67 грн

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Укргазвидобування" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Албат" (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 388 703,71 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що Відповідач в порушення умов договору поставки № УГВ11784/30-18 від 12.12.2018 не виконав свої зобов`язання щодо вчасної поставки товару, у зв`язку з чим з Відповідача підлягає стягненню пеня за прострочення строку поставки товару.

Відповідач пред`явив зустрічний позов до Позивача (з урахуванням заяви про збільшення зустрічних позовних вимог) про стягнення заборгованості в сумі 832 581,67 грн, з яких: 127 855,67 грн заборгованості за договором поставки №УГВ11784/30-18 (у тому числі: 24 288,47 грн 3 % річних, 100 873,77 грн інфляційних втрат та 2 693,43 грн пені), а також 704 726,00 грн суми неповернутої банківської гарантії.

В обґрунтування позовних вимог Відповідач зазначив, що він визнає факт прострочення поставки, проте зазначає, що Позивач порушив свої зобов`язання в частині строків оплати поставленого товару, внаслідок чого виникло право стягнення з Позивача 3% річних, інфляційних втрат, пені. Оскільки умови договору щодо оплати Відповідачем виконано, хоча і з простроченням строку поставки товару, а неустойку за прострочення строку поставки Позивач стягує в позовному провадженні за первісним позовом, тому Позивач має повернути суму сплаченої банківської гарантії.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 первісний позов про стягнення з ТОВ "Албат" на користь АТ "Укргазвидобування" 388 703,71 грн пені задоволено. Зустрічний позов про стягнення 24 288,47 грн 3% річних, 100 873,77 грн інфляційних втрат, 2 693,43 грн пені за порушення строків виконання зобов`язання та 704 726,00 грн неповернутої банківської гарантії задоволено частково. Суд стягнув з АТ "Укргазвидобування" на користь ТОВ "Албат" пеню в сумі 2 551,85 грн, 3% річних в сумі 20 974,12 грн. В задоволенні зустрічного позову в іншій частині відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що Відповідачем допущено прострочення строків поставки товару, визначених пунктом 5.1 договору та специфікаціями до договору, а тому наявні підстави для застосування до Відповідача відповідальності, визначеної пунктом 7.10 договору у вигляді стягнення пені за неналежне виконання Відповідачем зобов`язань з поставки товару.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 скасовано в частині задоволення первісного позову про стягнення 388 703,71 грн пені. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 залишено без змін, ухваливши нове рішення у відповідній частині з викладенням його резолютивної частини в наступній редакції: "Відмовити у задоволенні позову АТ "Укргазвидобування". Зустрічний позов ТОВ "Албат" задовольнити частково. Стягнути з АТ "Укргазвидобування" на користь ТОВ "Албат" пеню в сумі 2 551,85 грн, 3% річних в сумі 20 974,12 грн. В іншій частині зустрічного позову відмовлено".

Постанова суду мотивована тим, що оскільки банківською гарантією забезпечено виконання принципалом зобов`язань за договором також і в частині сплати пені, передбаченої договором, тому Позивач скористався своїм правом та, одержавши суму банківської гарантії, одержав повне задоволення своїх вимог до Відповідача щодо сплати пені від Гаранта. В частині часткового задоволення зустрічного позову, апеляційний господарський суд погодився з доводами суду першої інстанції.

Позивач подав касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог за первісним позовом, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції у відповідній частині залишити в силі з тих підстав, що апеляційний господарський суд в оскаржуваному судовому рішенні в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог застосував частину 2 статті 20, частину 1 статті 200 ГК України, статтю 546, частину 2 статті 627 ЦК України без урахування висновку щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №908/7/18, №910/2693/18.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні з тих підстав, що, оскільки банківська гарантія покривала сплату суми пені, тому судом апеляційної інстанції вірно застосовано норми матеріального права, а Позивач спонукає суд касаційної інстанції до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень касаційного господарського суду.

Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги, Позивачем оскаржується судове рішення апеляційного господарського суду лише в частині відмови в задоволенні первісного позову і, оскільки в частині розгляду зустрічного позову судове рішення не оскаржується, тому згідно з частиною 1 статті 300 ГПК України в касаційному порядку не переглядається.

Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскарженого судового рішення про відмову в задоволенні первісних позовних вимог в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Позивач оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У поданій касаційній скарзі Позивач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказав, що апеляційний господарський суд застосував частину 2 статті 20, частину 1 статті 200 ГК України, статтю 546, частину 2 статті 627 ЦК України без урахування висновку щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №908/7/18, №910/2693/18.

Проте, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.

Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Верховний Суд в постанові від 01.04.2019 у справі №910/2693/18, на яку Позивач послався як на підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач (банк), як гарант за виданою ним банківською гарантією забезпечив саме належне виконання (без порушень) принципалом негрошового зобов`язання з поставки товару за договором; в гарантії відповідач не конкретизував, яке саме порушення зобов`язання принципала за договором поставки забезпечується. Врахувавши факт настання гарантійного випадку за гарантією (порушення виконання принципалом зобов`язання з поставки товару у строк, визначений договором) та невиконання відповідачем (гарантом) обов`язку з виплати грошової суми за гарантією у встановлені в ній строки, місцевий господарський суд, здійснивши аналіз умов виданої відповідачем (банком) банківської гарантії, а також керуючись статтями 526, 530, 560, 563, 610, частиною 1 статті 612 ЦК України, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з банку коштів за гарантією.

В постанові Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №908/7/18, на яку також посилається Позивач, як на підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені та штрафу на підставі умов договору за несвоєчасно здійснену поставку товару, є обґрунтованими. При цьому, суд, врахувавши, що умовами безумовної та безвідкличної гарантії було забезпечено виконання принципалом зобов`язань за договором поставки про закупівлю товару, а матеріалами справи доведено факт порушення відповідачем строку поставки товару і умовами пункту 7.3 договору передбачено сплату відповідачем пені за порушення строків поставки, а тому, зважаючи на статті 525, 526, 546, 549, 610, 611, 612, 627, 629 ЦК України, статті 20, 200 ГК України, позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки можливість стягнення з відповідача пені та штрафу за порушення строків поставки товару за договором не ставиться у залежність від реалізації позивачем свого права на звернення стягнення за банківською гарантією; положення договору не містять застережень про пріоритетність у застосуванні або можливості взаємного зарахування цих способів забезпечення виконання зобов`язань.

У цій же справі №910/11547/19, в якій Позивачем подано касаційну скаргу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні первісних позовних вимог про стягнення пені.

При цьому, під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 10.2 договору забезпечення виконання зобов`язань по договору здійснюється до укладання договору в один із способів, зокрема, надання банківської гарантії/стендбай акредитиву виконання зобов`язань по договору.

Відповідно до пункту 7.10 договору у разі невиконання Постачальником (Відповідач) взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у специфікації/-ях до договору, останній сплачує Покупцю (Позивач) пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

АТ КБ "Приватбанк" 30.11.2018 видано банківську гарантію №G1118/5659, відповідно до умов якої, Гарант (Банк) зобов`язався виплатити Бенефіціару (Позивач) на письмову вимогу будь-яку суму вказану в письмовій вимозі Бенефіціара, що не перевищує 704 726,00 грн не пізніше 10 робочих днів з дати отримання письмової вимоги Бенефіціара, що містить вказівку на те, в чому полягає порушення Принципалом (Відповідач) зобов`язань, в забезпечення якого видана ця гарантія. Вказана гарантія забезпечує виконання Принципалом зобов`язань за договором, а також сплату неустойки (пені, штрафів), передбаченої договором, нарахованим з моменту виникнення у Бенефіціара права на їх нарахування, до дати вимоги.

Судами попередніх інстанцій встановлено неналежне виконання Відповідачем умов договору поставки в частині своєчасної поставки товару, а тому на вимогу Позивача Відповідачем було перераховано в Банк для перерахування Позивачу по банківській гарантії кошти в сумі 704 726,00 грн. Банк виконав платіж на користь Позивача по банківській гарантії на суму 704 726,00 грн.

Предметом первісних позовних вимог є стягнення пені, нарахованої на підставі пункту 7.10 договору за неналежне виконання Відповідачем умов договору в частині своєчасної поставки товару.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, керуючись положеннями статей 525, 526, 530, 610, 611, 612, 663, 712 ЦК України та зважаючи на умови пункту 7.10 договору, дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав для стягнення пені.

Апеляційний господарський суд, врахувавши вимоги статей 530, 546, 560, 563, 712 ЦК України, статті 200 ГК України, надавши оцінку умовам договору від 12.12.2018 та змісту гарантії від 30.11.2018, дійшов висновку про відмову в задоволенні первісного позову з тих підстав, що, оскільки банківською гарантією забезпечено виконання принципалом зобов`язань за договором також і в частині сплати пені, передбаченої договором , тому Позивач скористався своїм правом та, одержавши суму банківської гарантії, одержав повне задоволення своїх вимог до Відповідача щодо сплати пені від Гаранта.

Колегія суддів звертає увагу, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті у разі недоведеності обставин щодо порушення прав чи законних інтересів позивача.

Згідно з частиною 1 статті 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Аналогічні положення закріплені і в статті 200 ГК України.

Враховуючи приписи наведених статей Кодексів, обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, оскільки наведеними вище нормами права визначено сплату гарантом грошової суми відповідно до умов гарантії, а, оскільки, відповідно до умов гарантії від 30.11.2018 гарантія забезпечувала виконання Принципалом зобов`язань за договором поставки, а також сплату неустойки (штрафу, пені), передбаченої договором, тому суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що Позивач скористався своїм правом та, одержавши суму банківської гарантії, одержав повне задоволення своїх вимог до Відповідача щодо сплати пені від Гаранта.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України), обов`язок з доведення обставин на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Водночас, Позивачем не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено, що ним нараховано пеню також і поза межами гарантії, а тому нарахована Позивачем до стягнення пеня в сумі 388 703,71 грн є предметом гарантії, що підтверджено судом апеляційної інстанції та не спростовано Позивачем.

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає, що апеляційний господарський суд, здійснивши перегляд рішення суду першої інстанції, ухвалив судове рішення в межах підстав та доводів позову, визначених Позивачем у його позовній заяві, на підставі тих доказів, які були долучені сторонами в матеріали справи, надавши, при цьому, оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, а також вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Отже, зважаючи на наведене, а також те, що матеріально-правовою вимогою у справі №910/2693/18 Позивач визначив вимоги до Гаранта про стягнення суми гарантії у разі порушення зобов`язання, у справі №908/7/18 - вимоги до Боржника про стягнення пені за наявності гарантії щодо виконання зобов`язання (без гарантії щодо сплати неустойки), а у цій справі №910/11547/19 - вимоги до Боржника про стягнення пені за наявності гарантії не лише щодо виконання зобов`язання, а також щодо сплати неустойки (штрафу, пені), передбаченої договором, колегія суддів дійшла висновку, що, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, всупереч висновкам Верховного Суду у справах №908/7/18, №910/2693/18, скаржник не врахував, що всі ці (наведені скаржником в касаційній скарзі) постанови касаційного суду прийняті за різних встановлених фактичних обставин, залежно від встановлення яких суди і застосовували відповідні норми права, з різними предметами спору та у різних правовідносинах, у яких була відсутня гарантія щодо сплати неустойки.

Крім того, відсутні підстави вважати, що судом апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи №910/11547/19 неправильно застосовано норми частини 2 статті 20, статтю 200 ГК України, статті 546, частину 2 статті 627 ЦК України, оскільки у кожній з наведених скаржником в касаційній скарзі справ, які переглядались Верховним Судом (№908/7/18, №910/2693/18), ці норми матеріального права застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмету доказування.

Верховний Суд відзначає, що по суті доводів касаційної скарги в частині застосування норм матеріального права Позивач ставить перед Верховним Судом питання щодо переоцінки доказів та встановлення інших фактичних обставин справи, що згідно зі статтею 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на зміст зазначених у касаційній скарзі Позивача постанов Верховного Суду (№908/7/18, №910/2693/18) правовідносини у цих справах не є подібними до цієї справи №910/11547/19, що розглядається, враховуючи предмет і підстави позовів, характер спірних правовідносин та сферу правового регулювання, а тому відсутні підстави для застосування правових висновків Верховного Суду, викладених у цих постановах, до правовідносин у цій справі.

Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Позивача.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 у справі №910/11547/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали виготовлено та підписано у розумний строк з урахуванням перебування судді Міщенка І.С. на лікарняному.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.