Рішення

від 14.12.2020 по справі 654/4518/18

ГОЛОПРИСТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 654/4518/18

Провадження №2/654/110/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2020 року Голопристанський районний суд Херсонської області

в складі: головуючого - судді Данилевського М.А.

за участю секретарів Луцюк К.Л., Діденко В.С.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

відповідача

за зустрічним позовом ОСОБА_5

третьої особи ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Гола Пристань Херсонської області в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу №654/4518/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та визнання за нею особистою власністю 1/2 частини житлового будинку та придомових споруд та 1/2 частини земельної ділянки, що були придбані під час шлюбу, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спора на стороні відповідача за зустрічним позовом - орган опіки і піклування Голопристанської районної державної адміністрації, про визнання житлового будинку із господарчо-побутовими будівлями особистою приватною власністю,

В С Т А Н О В И В:

07.12.2018 позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поділ майна подружжя та визнання за нею особистою власністю 1/2 частини житлового будинку та придомових споруд та 1/2 частини земельної ділянки, що були придбані під час шлюбу з ОСОБА_3 .

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2018 справ розподілена до розгляду судді Францішко Ю.В.

23.01.2019 ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спора на стороні відповідача за зустрічним позовом - орган опіки і піклування Голопристанської районної державної адміністрації, про визнання житлового будинку із господарчо-побутовими будівлями особистою приватною власністю.

Ухвалою суду від 20.02.2019 зустрічна позовна заява прийнята до спільного розгляду з первісним позовом та ці позови об`єднані в одне провадження.

Розпорядженням керівника апарату суду від 04.11.2019 №233 здійснено повторний авторозподіл судової справи, справа призначена до розгляду судді Данилевському М.А. Ухвалою суду від 02.12.2019 справа прийнята до провадження суддею Данилевським М.А., призначено підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження.

Короткий зміст позовних вимог і заяв учасників справи по суті спору.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані наступним.

28.07.2014 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб. Під час перебування у шлюбі сторони по справі придбали житловий будинок АДРЕСА_1 . На придбання спірного будинку були використанні грошові кошти як відповідача так і позивача, оскільки остання мала 53203 грн. від продажу житлового будинку АДРЕСА_2 , угоду яку вона здійснила в 2012 році, ще до укладання шлюбу, тому дані кошти є її особистою власністю. Після розірвання шлюбу відповідач забороняє позивачеві користуватися спірним житловим будинком в зв`язку з чим остання вимушена винаймати житло для власного прожиття. Враховуючи викладене, позивачка вважає, що спірне майно було придбане за спільні кошти подружжя, тому зазначене майно (будинок), хоча й оформлене на відповідача, є спільною сумісною власністю подружжя, а отже, підлягає поділу в рівних частках. Тому просить суд визнати за нею особистою приватною власністю 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 , та на 1/2 частину земельної ділянки, на якій розташований будинок.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав, звернувся до суду із зустрічним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги та заперечення проти первісного позову наступним.

В березні 2012 року ОСОБА_3 домовився із ОСОБА_5 , який є членом родини ОСОБА_1 про обмін житловими будинками. Відповідно до домовленості ОСОБА_5 мав передати у приватну власність будинок АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 у його приватну власність 44/100 часток домоволодіння АДРЕСА_3 . 20 липня 2012 року він із ОСОБА_5 звернулися зі всіма необхідними документами до приватного нотаріуса Маршалової М.В. для посвідчення угоди обміну зазначеними об`єктами нерухомості. Нотаріус взяла документи і призначила дату оформлення угоди на 27 липня 2012 року. В призначений день учасники угоди отримали у нотаріуса, як ОСОБА_3 на той час вважав, документи про обмін будинками, але не звернув уваги на текст документа. Проте, через два роки виявилося, що було оформлено не договір міни, а договір купівлі-продажу ОСОБА_3 ОСОБА_5 належної ОСОБА_3 44/100 частки домоволодіння АДРЕСА_3 . Вважаючи себе ошуканим, оскільки домовленість була не про купівлю-продаж, і ніяких грошей за своє майно ОСОБА_3 не отримував від ОСОБА_5 , та посилаючись на зазначені вище обставини, в травні 2014 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу від 27 липня 2012 року недійсним.

В ході підготовки до розгляду спору по суті в суді Усатий С.А. визнав позовні вимоги ОСОБА_3 і пообіцяв до середини вересня 2014 року оформити відчуження ОСОБА_3 свого будинку АДРЕСА_1 , про що власноручно написав розписку, і в зв`язку з чим ОСОБА_3 припинив судову тяжбу.

30 вересня 2014 року ОСОБА_3 з ОСОБА_5 формально оформили у того ж нотаріуса договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , відповідно до якого ОСОБА_3 купив зазначений будинок у ОСОБА_5 , хоча фактично цим договором було завершено обмін об`єктами нерухомості, про що була домовленість в 2012 році.

Незважаючи на те, що зазначений будинок був оформлений у власність ОСОБА_3 в період шлюбу із ОСОБА_1 , вважає будинок своєю особистою власністю, оскільки фактично будинок отримано в обмін на належну на праві особистої власності 44/100 частки домоволодіння АДРЕСА_3 .

На підставі викладеного ОСОБА_3 просив визнати за ним особистою приватною власністю житловий будинок АДРЕСА_1 , в задоволені первісного позову ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частку зазначеного будинку в порядку поділу майна подружжя просив відмовити.

Представник позивача за первісним позовом подала до суду відзив на зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 , в якому проти зустрічного позову заперечила, просила задовольнити первісний позов, в задоволенні зустрічного позову просила відмовити виходячи з наступного.

Беручи до уваги, що вартість спірного житлового будинку ( АДРЕСА_1 ) з господарчо-побудованими спорудами до нього становила на час його придбання 93780,00 грн., а позивач на його придбання витратила особисті кошти, що становлять половину вартості майна, а саме 53203,00 грн., які отримала від продажу власного будинку у 2012 році, тому входячи з судової практики та норм сімейного та цивільного права, з посиланням на надані суду докази, вважає придбаний під час шлюбу будинок спільною сумісною власністю подружжя, яка придбана під час шлюбу за спільні кошти подружжя, а тому в порядку поділу майна подружжя просить визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки, на якій розташований будинок.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Дослідивши надані сторонами докази судом встановлені наступні обставини та правовідносини сторін.

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку з господарчо-побутовими будівлями і спорудами від 30.09.2014, посвідчений приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Негрою Л.А., продавець ОСОБА_5 продав і передав покупцю ОСОБА_3 житловий будинок з господарчо-побутовими будівлями та спорудами до нього, що знаходиться в АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га, кадастровий номер 6522383800:01:001:0035. Продаж вчинено за 93780 грн. Згідно п. 5.1 договору на укладення цього договору надано дозвіл розпорядженням голови Голопристанської районної державної адміністрації №378 від 25.09.2014, оскільки вказаним будинком мають право користування малолітні діти: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно п. 7.1 договору подружжя продавця - ОСОБА_9 та подружжя покупця - ОСОБА_10 надали нотаріально посвідчені згоди на вчинення цього правочину (а.с. 6 - 8).

Згідно повідомлення ОСОБА_1 приватного нотаріуса Голопристанського районного нотаріального округу Маршалової М.В. від 27.11.2018, вих.№915/01-16, останньою 04.07.2012 було посвідчено договір про продаж ОСОБА_1 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; ціна продажу - 53203 грн. (а.с. 9).

Відповідно до договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 27.07.2012, посвідченого приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Маршаловою М.В., продавець ОСОБА_3 продав покупцю ОСОБА_5 44/100 часток житлового будинку розташованих в АДРЕСА_3 . Продаж вчинено за 98063 грн. (а.с. 30 - 31).

Відповідно до копії розписки від 19.06.2014 (справжність підпису на якій та факт її написання підтвердив у судовому засіданні ОСОБА_5 ), ОСОБА_5 позовні вимоги ОСОБА_3 за позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним визнає, гроші по вказаному договору не платив, зобов`язався до 15.09.2014 продати ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (його цивільній дружині) свій будинок за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 32).

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища після реєстрації шлюбу 29.07.2014 ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_11 . Зазначений шлюб розірвано рішенням Голопристанського районного суду від 14.12.2015 (а.с. 5, 44).

Згідно заяви ОСОБА_3 від 30.09.2014, посвідченої приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Негрою Л.А., ОСОБА_3 повідомив, що ОСОБА_5 обов`язки щодо проведення розрахунку за проданий йому житловий будинок АДРЕСА_3 , виконані в повному обсязі та в строк. Претензій до ОСОБА_5 не має та не матиме. (а.с. 67, 74).

ОСОБА_3 був зареєстрований у житловому будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , з 27.02.2013, тобто ще до фактичного оформлення будинку на нього (а.с. 28).

Допитаний на судовому засіданні свідок ОСОБА_12 показав, що придбав половину будинку по АДРЕСА_3 , проживав під одним дахом з ОСОБА_3 . У 2012 році надавав дозвіл у нотаріуса про продаж ОСОБА_3 половини будинку ОСОБА_5 . Договору купівлі-продажу не бачив та не читав, чи мав місце факт передачі коштів від покупця продавцю не знає.

Допитана на судовому засіданні свідок ОСОБА_13 показала, що жили в одному будинку з ОСОБА_3 по АДРЕСА_3 . Зараз в тій частині, яка належала ОСОБА_3 проживає дочка ОСОБА_1 з чоловіком - ОСОБА_5 . У 2012 році ОСОБА_3 продав ОСОБА_5 свою частину будинку, а свідок з чоловіком як співвласники частини домоволодіння надавала у нотаріуса дозвіл на відчуження частини будинку ОСОБА_3 . ОСОБА_5 . Нотаріус склала відповідні документи, роз`яснила все присутнім. Під час розрахунку між сторонами договору вона присутня не була.

Допитаний на судовому засіданні свідок ОСОБА_14 показав, що є сусідом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у с.Малі Копані. Йому відомо, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 помінялися будинками: ОСОБА_3 віддав свій будинок у м.Гола Пристань ОСОБА_5 , а останній віддав ОСОБА_3 будинок у с.Малі Копані, ОСОБА_5 також залишився винен кошти ОСОБА_3 , оскільки будинок в м.Гола Пристань коштував дорожче. Правовстановлюючих документів свідок не бачив, чув це все зі слів позивачки та відповідача.

Допитана на судовому засіданні свідок ОСОБА_15 показала, що зі слів ОСОБА_1 їй відомо, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 помінялися у 2012 році будинками: ОСОБА_3 віддав свій будинок у м.Гола Пристань ОСОБА_5 , а ОСОБА_5 - свій у АДРЕСА_1 . Зі слів ОСОБА_1 ОСОБА_5 повинен був доплатити різницю при обміні. В ОСОБА_1 також був будинок, але вона його продала. Яким чином здійснювалося оформлення цих правочинів свідку не відомо.

Допитаний на судовому засіданні свідок ОСОБА_16 показав, що чув, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у 2012 році помінялися будинками, та ОСОБА_5 ще повинен був доплатити ОСОБА_3 . Під час оформлення правочинів присутнім не був, правовстановлюючих документів не бачив.

Допитана на судовому засіданні свідок ОСОБА_17 показала, що знає, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у 2012 році помінялися будинками, та ОСОБА_5 ще повинен був доплатити ОСОБА_3 . Під час оформлення правочинів присутньою не була, правовстановлюючі документи бачила, але не читала.

Правове обґрунтування та висновки, яких дійшов суд.

Статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Згідно з частиною 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до ст.ст.70,71 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток без застосування грошової компенсації і припинення права власності одного з подружжя на його частку в такому майні. А тому присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Відповідно до п.п.23,24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вирішуючи спір між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного господарства, з`ясувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч.4 ст.65 СК України).

Поряд з цим, відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Для визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт придбання цього майна за час шлюбу, а й джерело його набуття. До того висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 01 липня 2015 року № 6-612цс15, аналогічна правова позиція ВСУ міститься й у справі № 6-3999цс17.

Так, в ухвалах Верховний Суд України від 01.02.2012 та 06.05.2012 суд касаційної інстанції на підставі ст.57 СК України дійшов висновку про те, що придбана під час шлюбу одним із подружжям за власні кошти квартира за рахунок продажу належної йому на праві приватної власності іншої квартири, є його особистою власністю.

У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначене також узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі №331/8757/14-ц.

Відповідно до ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а згідно з частиною першою цієї статті кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 57 СК України свідчить, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти таке майно є особистою приватною власністю

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року (справа №214/6174/15-ц).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в шлюбі з 20.07.2014 по 14.12.2015.

Під час шлюбу 30.09.2014 було придбано спірний житловий будинок АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Негрою Л.А., розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га, кадастровий номер 6522383800:01:001:0035. Продаж вчинено за 93780 грн. Згідно п. 5.1 договору на укладення цього договору надано дозвіл розпорядженням голови Голопристанської районної державної адміністрації №378 від 25.09.2014, оскільки вказаним будинком мають право користування малолітні діти: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно п. 7.1 договору подружжя продавця - ОСОБА_9 та подружжя покупця - ОСОБА_10 ( ОСОБА_1 ) надали нотаріально посвідчені згоди на вчинення цього правочину (а.с. 6 - 8).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 посилалася на те, що спірний будинок був придбаний за спільні кошти подружжя, які ОСОБА_3 отримав від продажу свого будинку 27 липня 2012 року ОСОБА_5 , а саме: 44/100 частки домоволодіння АДРЕСА_3 (ціна продажу - 98063 грн.) (а.с. 30 - 31), та від продажу належного ОСОБА_1 будинку за адресою: АДРЕСА_2 ; ціна продажу - 53203 грн. (а.с. 9).

ОСОБА_3 в с удовому засіданні показав, що гроші від продажу 44/100 частини будинку по АДРЕСА_3 від ОСОБА_5 не отримував, оскільки вважав, що ним укладено договір міни будинками. На підтвердження зазначеного факту свідчить звернення ОСОБА_3 до суду про визнання договору купівлі-продажу 44/100 частини будинку в м.Гола Пристань недійсним, а також власноручно написана 19.06.2014 розписка ОСОБА_5 про визнання позовних вимог ОСОБА_3 , а також факту того, що гроші за даним договором Усатий не платив, та зобов`язався до 15.09.2014 продати ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (його цивільній дружині) свій будинок за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 32).

З урахуванням того, що зазначений факт мав місце 19.06.2014, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено 28.07.2014, а договір купівлі-продажу спірного будинку АДРЕСА_1 , укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 30.09.2014, суд доходить висновку, що зазначений будинок було придбано за особисті кошти ОСОБА_3 , про що свідчать матеріали справи.

ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що розрахувався з ОСОБА_3 під час купівлі 44/100 частини будинку по АДРЕСА_3 , а ОСОБА_3 розрахувався з ним під час оформлення договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 . Натомість зазначене твердження спростовується власноручно написаною розпискою ОСОБА_5 (а.с. 32).

Твердження ОСОБА_1 про те, що при придбанні будинку АДРЕСА_1 вона внесла частину грошей, які отримала від продажу свого будинку у 2012 році по АДРЕСА_2 , не доведено належними та допустимими доказами, оскільки довідка приватного нотаріуса Голопристанського районного нотаріального округу Маршалової М.В. від 27.11.2018, вих.№915/01-16, що останньою 04.07.2012 було посвідчено договір про продаж ОСОБА_1 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; ціна продажу - 53203 грн., не є належним доказом по справі, та не доводить факт продажу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що досліджені судом докази доводять факт придбання житлового будинку АДРЕСА_1 саме за особисті кошти ОСОБА_3 , а тому в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити. Натомість зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання спірного будинку особистою приватною власністю позивача за зустрічним позовом слід задовольнити.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відмовляючи у задоволенні первісного позову щодо визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку та господарчих споруд, суд виходить з того, що спірний будинок відповідачем придбано за особисті кошти, набуті ним до шлюбу. Доказів того, що позивач приймала участь у придбанні цього майна своїми коштами чи працею, суду не надано.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Змістом ст. 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Закон (ст. 368 ч. 3 ЦК України) зазначає, що майно, набуте подружжям за час їхнього шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17.

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Підпунктами 23-25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя судам роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Згідно із зазначеними нормами при вирішенні питання про визнання майна подружжя їх спільною сумісною власністю чи особистою приватною власністю з`ясуванню підлягають, як підстави й час набуття такого майна, так і джерела його придбання.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Положеннями статті 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1)майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею у набутті майна.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, статтями 57 - 74 Сімейного кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та визнання за нею особистою власністю 1/2 частини житлового будинку та придомових споруд та 1/2 частини земельної ділянки, що були придбані під час шлюбу, відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спора на стороні відповідача за зустрічним позовом - орган опіки і піклування Голопристанської районної державної адміністрації, про визнання житлового будинку із господарчо-побутовими будівлями особистою приватною власністю, задовольнити.

Визнати особистою приватною власністю за ОСОБА_3 , 1941 року народження, житловий будинок з господарчо-побутовими будівлями та спорудами до нього, що знаходиться в АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га, кадастровий номер 6522383800:01:001:0035.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Херсонського апеляційного суду безпосередньо або через Голопристанський районний суд Херсонської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 24.12.2020.

Суддя М. А. Данилевський