Рішення

від 12.01.2021 по справі 910/16301/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.01.2021Справа № 910/16301/20 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю БІНЕСТАР

до Товариства з обмеженою відповідальністю ГЕОС-УКБ

про стягнення 195 988, 39 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю БІНЕСТАР (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ГЕОС-УКБ (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 189 620, 99 грн, з яких: 183 164, 21 грн основний борг, 1 291, 16 грн 3% річних, 1, 00 грн інфляційні втрати та 5 164, 62 грн неустойка.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 530, 536, 549,625, 629, 837, 853, 879 Цивільного кодексу України, ст.193, 231, 343 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором №18-05 від 04.02.2019, в частині повної та своєчасної оплати виконаних робіт.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №910/16301/20, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

26.11.2020 від представника позивача надійшла заява на виконання ухвали суду про долучення до матеріалів справи виписки за особовими рахунком за період з 01.01.2018 по 19.11.2020 та детального розрахунку інфляційних втрат.

Також представником позивача було подано заяву про збільшення позовних вимог, у якій останній просить стягнути з відповідача 183 164, 21 грн основного боргу, 2 312, 07 грн 3% річних, 9 248, 28 грн неустойки та 1 263, 83 грн, що разом складає 195 988, 39 грн.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Тобто, збільшити або зменшити можна лише вимоги майнового характеру.

При цьому, заява про збільшення або зменшення має відповідати вимогам щодо форми і змісту позовної заяви з доданням до неї відповідних документів. Невідповідність згаданої заяви вимогам норм процесуального права є підставою для залишення її без руху у встановленому законом порядку.

За висновками суду, заява позивача відповідає вимогам ст. 162, 164, 172 ГПК України та подана з дотриманням строку, встановленого ч. 2 ст. 46 ГПК України. Підстави для залишення заяви без руху чи повернення заяви без розгляду відсутні, а тому остання приймається судом до розгляду, в зв`язку з чим подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог

08.12.2020 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, з посиланням на їх безпідставність. Зокрема, зазначає, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження надсилання актів та довідок, а також позивачем було виконано роботи з неякісних матеріалів, що призводить до покриття металевих конструкцій іржею та до їх руйнації. Крім того вказує, що не підлягають стягненню з відповідача 3% річних, неустойка та інфляційні втрати, в зв`язку з форс-мажорною обставиною, а саме введенням на території України з 12.03.2020 карантину.

Також разом з відзивом, відповідачем подано клопотання про продовження процесуальних строків для його подання, з посиланням на те, що ним не отримувалися матеріали позову та він був вимушений ознайомлюватися з матеріалами справи, що зайняло певний час, а також те, що ним подавалося клопотання про об`єднання даної справи зі справою №910/16308/20, яка перебуває в провадженні судді Зеленіної Н.І.

Розглянувши клопотання про продовження строку для подання відзиву, суд визнав його обґрунтованим, у зв`язку з чим приймає поданий відзив до розгляду.

28.12.2020 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти обставин викладених у відзиві та, зокрема, зазначає, що відповідачем здійснювалася перевірка відправлень після спливу шестимісячного строку від дати їх прийняття до пересилання, в зв`язку з чим система трекінг-відправлень АТ Укрпошта не містить відомостей про такі відправлення. Також вказує, що роботи виконувались з матеріалів, які були закуплені у відповідача та саме на нього покладено обов`язок щодо здійснення контролю за їх якістю, разом з тим при отримання актів виконаних робіт відповідачем не заявлялось про будь-які виявлені недоліки. Крім цього зазначає, що відповідачем не надано сертифікату про настання форс-мажорних обставин та доказів причинно-наслідкового зв`язку між веденням карантину та неможливістю виконання свого грошового зобов`язання за договором.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

04.02.2019 між відповідачем (замовник) та позивачем (виконавець) укладено договір №18-05 (надалі - договір), відповідно до умов п.1.1. якого, виконавець зобов`язується на свій ризик з матеріалів замовника (продаж) виконати та надати замовнику комплекс робіт по монтажу декоративних корзин зовнішніх блоків кондиціонерів на об`єкті замовника: Адміністративно-житловий будинок по вулиці Митрополита Василя Липківського (Урицького), 35 у Солом`янському районі міста Києва .

В подальшому на позначення усього переліченого в п.1.1. вживатимуться скорочення матеріали , роботи та об`єкт .

Відповідно до п. 1.2. договору замовник зобов`язався прийняти та оплатити виконані роботи, вказані в п. 1.1. договору.

У пункті 2.1. договору сторони погодили, що початок виконання робіт - з моменту підписання даного договору. Строк закінчення робіт - 29 березня 2019 року.

Відповідно до п. 2.5. договору загальна вартість договору формується та зазначається в договірній ціні (додаток №1 до договору, що є його невід`ємною частиною), яка є твердою.

На момент підписання цього договору загальна його сума становить 183 164, 21 грн, в тому числі ПДВ - 30 527, 37 грн.

Згідно із п. 3.1.1. договору замовник зобов`язаний проводити фінансування виконання робіт виконавцем.

Виконавець зобов`язаний виконувати роботи власними та залученими силами і засобами в порядку та на умовах, передбачених даним договором, відповідно до проектно-кошторисної та робочої документації, вимог ДБН, нормативно-правових актів. Виконання робіт за даним договором з матеріалів, виробів і конструкцій замовника здійснювати лише після отримання останніх від замовника на підставі видаткової накладної (продаж) підписаної уповноваженими представниками замовника та виконавця. Щомісячно до 26-го числа поточного (звітного) місяця надавати замовнику довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (примірна форма №КБ-3) та акт приймання виконаних будівельних робіт (примірна форма №КБ-2в) (п. 3.2.1., 3.2.2., 3.2.6 договору).

У пункті 5.1. договору сторони погодили, що щомісячно до 26-го числа поточного (звітного) місяця виконавець надає замовнику для погодження два екземпляра довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (примірна форма №КБ-3) та два екземпляра актів приймання виконаних будівельних робіт (примірна форма № КБ-2в), підписаних зі свого боку та письмово погоджених: технічним наглядом, начальником дільниці та інженером з якості замовника; належним чином оформлені та підписані акти індивідуального та комплексного випробування та акти про прийняття результатів виконаних за даним договором робіт; виконавчу документацію (якщо вона обов`язкова для виконання даних робіт).

Згідно з п. 5.2. договору замовник зобов`язується протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання повідомлення, актів та документації, перелічених в пунктах 5.1. даного договору, отримання підписаних з боку виконавця актів, що вказані в пунктах 3.2.4., 3.2.12. даного договору забезпечити прийом виконаних робіт та передати виконавцеві один екземпляр підписаного зі свого боку акту приймання виконаних будівельних робіт (примірна форма № КБ-2в). При виникненні зауважень до виконаних робіт замовник зобов`язується у вказаний термін надати виконавцеві письмову мотивовану відмову від прийому робіт та підписання акту приймання виконаних будівельних робіт.

Пунктом 5.3. договору визначено, що акт приймання виконаних будівельних робіт (примірна форма № КБ-2в), підписаний уповноваженими представниками обох сторін, є підставою для сплати суми замовником, вказаної в акті вартості робіт, протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту підписання цього акту, за умови надходження коштів від замовника будівництва.

За порушення строків оплати замовник сплачує виконавцеві неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на дату прострочення, від суми заборгованості за кожний день прострочення (п. 6.3. договору).

Відповідно до п. 8.1. договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 29 березня 2019 року.

Також сторонами було підписано додаток №1 до договору - договірна ціна, відповідно до якого всього договірна ціна складає 183 161, 21 грн.

Звертаючись до суду з позовом, позивач вказує, що відповідач порушив зобов`язання за договором, в частині оплати виконаних робіт, у зв`язку з чим, просив стягнути з останнього 183 164, 21 грн основного боргу, 2 312, 07 грн 3% річних, 9 248, 28 грн неустойки та 1 263, 83 грн.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, договір, укладений між позивачем та відповідачем, за своєю правовою природою договором підряду.

Частинами 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з частиною 1 статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи позивачем було складено акт приймання виконаних будівельних робіт за договором №18-05 від 04.02.2019 форми КБ-2в на загальну суму 1 086 226, 61 грн.

Разом з тим, згідно із видатковою накладною №288 від 19.04.2019 позивачем було отримано від відповідача матеріали для виконання робіт за договором на суму 573 262, 40 грн, а також згідно з видатковою накладною №376 від 29.05.2019 на суму 329 800, 00 грн.

Отже вартість виконаних позивачем робіт за договором становить 183 164, 21 грн (1 086 226, 61 - 573 262, 40 - 329 800, 00).

25.02.2020 за №0100177957750 та 23.03.2020 за №0100179098703 позивачем на адресу відповідача були направлені акти виконаних будівельних робіт форми КБ-2в та довідки про вартість робіт форми КБ-3 за договором №18-05 від 04.02.2019, що підтверджується копіями описів вкладення в цінні листи поштових відправлень та фіскальними чеками поштового відділення. Згідно з відомостями з сайту Укрпошти поштове відправлення №0100177957750 відповідач отримав 13.03.2020, а поштове відправлення №0100179098703 було передано на зберігання (т.1, а.с.13-16).

Також, 06.05.2020 позивачем за вих. №20/05-06 направлено на адресу відповідача лист щодо підписання актів приймання виконаних будівельних робіт та сплати коштів, зокрема за договором №18-05 від 04.02.2019, що підтверджується копією опису вкладення в цінний лист поштового відправлення №0100179786588 та фіскальним чеком. Згідно з відомостями сайту Укрпошти поштове відправлення №0100179786588 відповідач отримав 03.06.2020 (т. 1, а.с. 17-18).

Твердження відповідача, що позивачем не надано належних доказів про направлення відповідачу листів та актів разом з довідками про вартість будівельних робіт і витрат та доказів їх отриманні, оскільки відомості про їх направлення відсутні системі на веб-сайті ПАТ Укрпошти суд визнає необґрунтованими, оскільки відповідно до вимог абз. 3 ст. 122 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009, заяви про внутрішні реєстровані поштові відправлення, поштові перекази приймаються протягом шести місяців з дня прийняття їх для пересилання, про міжнародні реєстровані поштові відправлення - у строки, передбачені актами Всесвітнього поштового союзу, про міжнародні поштові перекази - у строки, передбачені міжнародними угодами про обмін поштовими переказами.

Як убачається з роздруківок веб-сайту ПАТ Укрпошти наданих відповідачем до відзиву ним здійснювалася перевірка відправлень за №№0100177957750, 0100179098703, №0100179786588 - 24.11.2020, тобто після спливу шестимісячного строку.

Тому, копії описів вкладення у цінні листи поштового відправлення та фіскальних чеків №№0100177957750, 0100179098703, №0100179786588 є належними доказами направлення відповідачу акту виконаних робіт по договору.

Згідно з пунктом 5.2. договору замовник зобов`язується протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання повідомлення, актів та документації, перелічених у пунктах 5.1 даного договору, отримання підписаних з боку виконавця актів, що вказані в пунктах 3.2.4, 3.2.12 даного договору забезпечити прийом виконаних робіт та передати виконавцеві один екземпляр підписаного зі свого боку акту приймання виконаних будівельних робіт (примірна форма № КБ-2в). При виникненні зауважень до виконаних робіт замовник зобов`язується у вказаний термін надати виконавцеві письмову мотивовану відмову від прийому робіт та підписання акту приймання виконаних будівельних робіт.

Отже, протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання акту виконавець мав надати мотивовану відмову від підписання акту або прийняти роботи та підписати акт, тобто враховуючи дату отримання останнього листа 03.06.2020 (поштове відправлення №0100179786588) саме до 18.06.2020.

Частиною 4 статті 882 Цивільного кодексу України встановлено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Згідно із частиною 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.

При цьому, сам по собі факт відсутності підписаних сторонами акту передачі-приймання виконаних робіт не є визначальним для висновку про невиконання позивачем робіт.

У свою чергу, обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду 12.06.2019 у справі №910/6002/18.

Матеріали справи не містять мотивованої відмови замовника від прийому робіт та підписання акту приймання виконаних робіт. Доказів направлення виконавцю або отримання останнім такої відмови, відповідач суду не надав.

Посилання відповідача на те, що позивач виконав роботи з неякісних матеріалів, судом до уваги не приймаються, оскільки відповідно до умов договору роботи позивачем виконувалися з матеріалів замовника (п.1.1., 3.2.2. договору) та відповідно до пункту 3.1.4 договору саме відповідач повинен здійснювати контроль за якістю виконаних робіт.

За наявності заперечень щодо якості виконаних позивачем робіт, відповідач мав право на вчинення дій обумовлених пунктами 3.3.5, 3.3.6, 3.3.8 3.3.9, 3.3.10 договору, а також приписами статті 858 Цивільного кодексу України, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, суд приходить до висновку, що роботи виконані позивачем за договором №18-05 від 04.02.2019 на суму 183 164, 21 грн є такими, що прийняті відповідачем, а отже підлягають оплаті.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 5.3. договору встановлено, що акт приймання виконаних будівельних робіт (примірна форма № КБ-2в), підписаний уповноваженими обох сторін, є підставою для сплати замовником вказаної в акті вартості робіт, протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту підписання цього акту, за умови надходження коштів від замовника будівництва.

Оскільки надати мотивовану відмову від підписання акту або прийняти роботи та підписати акт відповідач мав до 18.06.2020, а за відсутності мотивованої відмови, роботи у вказаний строк є такі, що прийняті відповідачем, останнім днем оплати є 25.06.2020.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Враховуючи встановлені вище обставини, оскільки відповідачем належними та вірогідними доказами обставин зазначених позивачем у позові не спростовано, вимога позивача з про стягнення основної суми заборгованості в розмірі 183 164, 21 грн є обґрунтованою.

За порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 9 248, 28 грн неустойки розрахованої за загальний період з 25.06.2020 по 25.06.2020.

Відповідно до ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідальність у вигляді неустойки, яка за своєю правовою природою є пенею, оскільки обраховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання та нараховуються за кожен день прострочення виконання., за порушення строків оплати за послуги передбачена в пункті 3.6. договору, згідно із яким за порушення строків оплати замовник сплачує виконавцеві неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на дату прострочення, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Перевіривши розрахунок пені в сумі 9 248, 28 грн, судом встановлено, що зазначений розрахунок є невірним, оскільки позивачем при його здійснені враховано 25.06.2020, тобто останній день оплати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З урахуванням викладеного судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що за загальний період прострочення з 26.06.2020 по 25.11.2020 підлягає до стягнення пеня в сумі 9 188, 44 грн, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 2 312, 07 грн розрахованих за період з 25.06.2020 по 25.11.2020 та 1 263, 83 грн інфляційних втрат за період з липня по жовтень 2020 року.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Дослідивши доданий до позову розрахунок 3% річних, судом встановлено, що при нарахуванні 3% річних позивачем невірно визначено початок прострочення з оплати виконаних послуг.

У зв`язку з чим судом було здійснено перерахунок 3% річних починаючи з 26.06.2020 по 25.11.2020 стягненню з відповідача підлягають 3 % річних у сумі 2 297, 06 грн, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Що стосується стягнення з відповідача 1 263, 83 грн інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (підпункт 3.2 пункт 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Також, суд зазначає, що індекс інфляції за місяць, в якому виникло право вимоги, береться до уваги лише у разі, якщо право вимоги виникло в першій половині відповідного місяця, а індекс інфляції за місяць, в якому зобов`язання припинилося, береться до уваги лише в разі, коли зобов`язання припинилося в другій половині місяця.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою сумою інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є 1 271, 49 грн нарахованих на суму заборгованості за період з липня по жовтень 2020 року, що є більше за суму, заявлену до стягнення позивачем.

Отже, вимога позивача, про стягнення інфляційних втрат є обґрунтованою, проте арифметично невірною та враховуючи положення ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог, задоволенню підлягає інфляція саме в розмірі заявленому позивачем - 1 263, 83 грн.

Відповідач у відзиві на позов посилається на те, що постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 карантину та відповідних карантинних обмежень належить до обставин, які мають ознаки форс-мажору, що є підставою для звільнення його від відповідальності відповідно до пункту 7.1. договору.

Згідно ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Суд зазначає, що введення карантину не дає автоматичного права будь-якому суб`єкту підприємницької діяльності не виконувати свої договірні зобов`язання та не звільняє від відповідальності за таке невиконання перед контрагентами.

Кожен суб`єкт господарювання зобов`язаний окремо звертатися до Торгово-промислової палати України та доводити (обґрунтовувати) чи дійсно саме ця обставина (введення карантину) призвела до унеможливлення для заявника виконання конкретних договірних зобов`язань і чи не було інших (альтернативних) шляхів виконання зобов`язань.

При цьому суд, звертає увагу, що в пункті 7.3. договору сторонами також передбачено, що доказом наявності форс-мажорних обставин є документ виданий Торго-промисловою палатою та інші документи, що підтверджують неможливість виконання сторонами своїх обов`язків з незалежних від них причин.

Однак відповідачем не було надано документу, який би підтверджував наявність обставин непереборної сили (форс-мажору), а саме документу (сертифікату) Торгово-промислової палати України.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав. Надані позивачем докази є більш вірогідними.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 183 164, 21 грн основного боргу, 9 188, 44 грн неустойки (пені), 2 297, 06 грн 3% річних та 1 263, 83 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ГЕОС-УКБ (03005, місто Київ, вулиця Петрозаводська, будинок 2-А, ідентифікаційний код 38825398) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю БІНЕСТАР (04201, місто Київ, вулиця Михайла Майорова, будинок 7, офіс 977, ідентифікаційний код 39115236) 183 164 (сто вісімдесят три тисячі сто шістдесят чотири) грн 21 коп. основної заборгованості, 9 188 (дев`ять тисяч сто вісімдесят вісім) грн 44 коп. неустойки, 2 297 (дві тисячі двісті дев`яносто сім) грн 06 коп. 3% річних, 1 263 (одну тисячу двісті шістдесят три) грн 83 коп. інфляційних втрат та 2 938 (дві тисячі дев`ятсот тридцять вісім) грн 71 коп. судового збору.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 12.01.2021.

Суддя Я.А.Карабань