Постанова

від 22.12.2020 по справі 466/8968/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/8968/19 Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С.

Провадження № 22-ц/811/1574/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.

з участю представника позивача Колішенко Л.С., відповідачки ОСОБА_1 , представника відповідачки ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 березня 2020 року у складі судді Невойта П.С. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , приватного підприємства Сальдо-Ділер , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Сиротяка Михайла Романовича, про визнання договору купівлі-продажу квартири удаваним, визнання покупцем договору,-

встановила:

У жовтні 2019 року адвокат Угриновська Ю.В, яка діє в інтересах ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , приватного підприємства Сальдо-Ділер , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Сиротяка М.Р., про визнання договору купівлі-продажу квартири удаваним, визнання покупцем договору.

Вимоги обґрунтовувала тим, що 31.07.2015 між ОСОБА_3 та ПП Сальдо-Ділер укладено Договір про попередні умови купівлі-продажу квартири. 25.08.2015 між ПП Сальдо-Ділер та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО за реєстровим № 1264.

Оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу квартири чоловік позивачки ОСОБА_4 перебував за межами України та не було можливості отримати від нього письмової заяви-згоди на укладення договору купівлі-продажу, без якої є неможливим посвідчення договору, вирішили вказати покупцем доньку ОСОБА_1 .

Кошти на придбання квартири внесенні позивачкою. На момент укладення договору доньці виповнилося 18 років, однак вона перебувала на утриманні батьків, витрати на утримання спірної квартири здійснювалися позивачкою.

Оскільки обов`язок покупця за договором від 25.08.2015 здійснено позивачкою, а формально покупцем у договорі вказано доньку ОСОБА_1 , просила визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 25.08.2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяком М.Р. та зареєстрований в реєстрі за № 1264 недійсним, а саме - удаваним в частині зазначення покупцем ОСОБА_1 , з моменту його укладення та визнати ОСОБА_3 покупцем за цим договором.

Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 31 березня 2020 року позов ОСОБА_3 - задоволено.

Визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 25.08.2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяком М.Р. та зареєстрований в реєстрі за №1264 удаваним в частині зазначення покупцем ОСОБА_1 , з моменту його укладення.

Визнано ОСОБА_3 покупцем за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 25 серпня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяком М.Р. та зареєстрований в реєстрі за № 1264.

Судові витрати залишено за сторонами.

Рішення суду оскаржила відповідачка ОСОБА_1 , вважає рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, прийняте з порушення норм матеріального та процесуального права, тому таке підлягає скасуванню.

Покликаючись на позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 07 вересня 2016 року, справа 6-1026цс16 зазначає, що оскільки стороною спірного договору позивачка не була, а із встановлених судами фактичних обставин не вбачається, що воля сторін договору була направлена на приховування іншого правочину, вважає, що висновок суду про можливість застосування до спірних правовідносин ст. 235 ЦК України є помилковим.

Стверджує, що пояснення ОСОБА_4 про те, що для придбання квартири були використані кошти, які є спільною власністю подружжя та перераховувалися ним дружині, не можуть бути взяті до уваги, оскільки статус останнього у даній справі невідомий.

Вважає, що спірні правовідносини, як такі, що виникають з правочину, для якого за законом встановлено письмову форму, не можуть підтверджуватися показаннями свідків.

При цьому, доказів того, що кошти у сумі 283000 грн., які сплачені при придбанні спірного майна, належали позивачці, матеріали справи не містять.

Особові рахунки щодо надання комунальних послуг оформлено на ОСОБА_1 .

Також вважає, що позивачка пропустила строк звернення до суду з даним позовом, оскільки вона обізнана про факт укладення договору купівлі-продажу від 25.08.2015, а будь яких доказів про поважність пропуску такого, останньою не подано.

Покликаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду висловлену у постанові від 17.04.2018, справа № 14-59цс18 зазначає, що право ОСОБА_3 на пред`явлення даного позову обмежене встановленими законом строками.

Стверджує, що ОСОБА_3 мала можливість реалізувати своє право звернутися до суду щодо визнання договору купівлі-продажу удаваним одразу, однак звернулася з позовом лише 31.10.2019.

Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 березня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіряючи оскаржуване рішення колегія суддів виходить з такого.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Судом встановлено, що 31.07.2015 між ПП Сальдо-Ділер в особі директора Яремко Олега Зеновійовича та позивачкою ОСОБА_3 укладено договір про попередні умови купівлі-продажу, згідно якого ПП Сальдо-Ділер зобов`язується до 28.09.2015 року продати, а ОСОБА_3 купити квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 за ціною 39659 доларів США. В якості забезпечення виконання зобов`язань за цим договором покупець передала, а продавець прийняв у рахунок майбутніх платежів 1000 (одну тисячу) доларів США (а.с. 12).

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 25.08.2015, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяком М.Р., ПП Сальдо-Лідер в особі директора Яремко О.З. продало, а відповідачка ОСОБА_1 купила квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 13-14).

Звертаючись з позовними вимогами позивачка ОСОБА_3 свої доводи зводила до того, що на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири її чоловік ОСОБА_4 перебував за межами України, відтак не могла отримати від нього письмової заяви-згоди на укладення договору, без якої є неможливим посвідчення договору, тому покупцем за договором вказано доньку ОСОБА_1 , якій на момент укладення договору виповнилося 18 років, однак вона перебувала на утриманні батьків, витрати на утримання спірної квартири, як і кошти на придбання такої, здійснено позивачкою, тому просила визнати спірний договір купівлі-продажу удаваним в частині покупця та зазначити покупцем ОСОБА_3 .

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що обов`язки покупця за договором купівлі-продажу виконала позивачка, вона ж проводила оплату за квартиру за спільні кошти подружжя, домовлялася про істотні умови договору купівлі-продажу квартири.

Крім цього, з часу укладення договору купівлі-продажу позивачка володіла квартирою, провела у ній повний ремонт за власні кошти, а після повернення доньки з навчання з Республіки Польща, дозволила їй проживати у квартирі, передавши ключі.

Також, суд взяв до уваги те, що позивачка належними доказами довела обставини про виконання нею обов`язків покупця при укладенні договору купівлі-продажу, а відповідачка лише формально зазначена покупцем в ньому, оскільки у позивачки існувала перешкода для укладення нею особисто договору купівлі-продажу, тому суд визнав ОСОБА_3 покупцем за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 25.08.2015 року.

Що стосується показань директора ПП Сальдо-Дилер , який був допитаний як свідок , то суд виходив з того, що такі є чіткими, послідовними, такими, що відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються іншими зібраними і перевіреними в судовому засіданні доказами.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів виходить з такого.

З матеріалів справи встановлено, що позивачка ОСОБА_3 є матір`ю відповідачки ОСОБА_1 , батьком якої згідно свідоцтва про народження, записаний ОСОБА_5 (а.с. 9).

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 розірваний 30.05.2001, актовий запис № 419 (а.с. 10).

16.07.2014 позивачка ОСОБА_7 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, актовий запис № 351 (а.с. 11).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

За правилами частин першої-третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Таким чином, при укладенні попереднього договору повинна була бути дотримана обов`язкова форма цього договору, яка є аналогічною основному договору.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що попередній договір купівлі-продажу мав укладатися у письмовій формі та підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Наведене дає підстави для висновку про те, що договір від 31.07.2015 про попередні умови купівлі-продажу квартири, укладений між ПП Сальдо-Ділер в особі директора Яремко О.З. та ОСОБА_3 , в силу закону є нікчемним та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).

Разом з цим, за умовами такого договору підтверджено передання саме позивачкою завдатку у розмірі 1000 дол. США продавцю, в особі директора ПП Сальдо-Ділер , в якості забезпечення виконання зобов`язань про купівлю-продаж квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .

Зазначені обставини, на переконання колегії суддів, не впливають на правову оцінку спірних правовідносин та не є визначальними у таких, натомість не можуть залишитися поза увагою в контексті правовідносин, які виникли між сторонами в майбутньому.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), покупець приймає або зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (статті 657 ЦК України).

Оскаржуваний договір купівлі-продажу від 25.08.2015 укладений у письмовій формі та нотаріально посвідчений.

На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 видано Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 (а.с. 15).

За удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц (провадження № 14-498цс18).

Позивачка ОСОБА_3 стверджує, що спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між ОСОБА_1 та ПП Сальдо-Ділер , є удаваними в частині покупця.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивачі мають довести: факт укладення правочину, що, на їх думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Як вже зазначалося, оспорюваний правочин укладений 25.08.2015, тобто в межах строку, який визначався договором про попередні умови від 31.07.2015.

Так, згідно п. 3.1. спірного Договору купівлі-продажу, продаж квартири за домовленістю Сторін вчинено за 283000 гривень, які отримані Продавцем від Покупця до нотаріального посвідчення цього Договору. Така вартість квартири визначена Сторонами за взаємним погодженням, за відсутності примусу як будь-кого із Сторін, так з боку третіх осіб, а також збігу будь-яких важких обставин. Продавець своїм підписом під цим договором підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру, а також стверджує, що жодних претензій щодо розрахунку за цим договором до Покупця не має.

Відповідно до п. 4.1 Договору, Продавець зобов`язується передати Покупцю технічний паспорт на квартиру під час підписання цього Договору; надати квартиру у розпорядження Покупцю шляхом передачі ключів та звільнити її до 26 серпня 2015 року. Пунктом 4.2. передбачено, що Покупець зобовязується: прийняти квартиру відповідно до умов цього Договору.

Покупець підтверджує, що гроші за які придбавається квартира, набуті наю не в шлюбі та не є спільною сумісною власністю, про що подала відповідну заяву, зміст якої доведений до Продавця (п. 2.4 Договору).

Згідно умов договору покупцем зазначена відповідачка ОСОБА_1 .

Разом з цим, учасники справи не заперечують, що на виконання п. 4.1., 4.2 Договору, саме позивачка ОСОБА_3 отримала від Продавця в день укладення договору купівлі-продажу квартири технічний паспорт на квартиру та комплект ключів, відтак таке в силу ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

З часу укладення договору і до часу розгляду справи технічний паспорт та договір купівлі-продажу квартири знаходиться у позивачки.

Наведене підтверджується і тим, що у липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про витребування документів із чужого незаконного володіння, а саме договору купівлі-продажу від 25.08.2015.

Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що обов`язки покупця за договором купівлі-продажу виконала позивачка, оскільки саме ОСОБА_3 проводила оплату за квартиру та домовлялася про істотні умови договору купівлі-продажу квартири, отримала від продавця в день укладення договору купівлі-продажу квартири технічний паспорт на квартиру та комплект ключів.

В цьому контексті колегія суддів не може залишити поза увагою пояснення директора ПП Сальдо-Дилер та погоджується з їх оцінкою місцевим судом, оскільки такі, стосовно процесу вибору квартири, погодження умов на її придбання (ціна, розміщення, тощо) та передання йому коштів за придбану квартиру, є чіткими, послідовними, такими, що відповідають фактичним обставинам справи та перебувають у логічному зв`язку із ними.

При цьому, доказів про те, що відповідачка ОСОБА_1 на час придбання квартири мала власні, самостійно заробленні або отримані від будь кого кошти, остання суду не надала, не зазначено про таке і в апеляційній скарзі.

При вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним із підстав, що насправді покупцем є інша особа, якщо суд встановить, що фактично майно було придбане за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір відповідно до статей 235, 236 ЦК України може бути визнаний недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.

Зокрема, за умови доведеності, що за договором купівлі-продажу майно насправді було куплено не зазначеним у договорі покупцем, а іншою особою, за її кошти, суд може визнати, що вказаний договір у частині, що стосується покупця, є удаваною угодою і що дійсним покупцем за цим договором є особа, для якої за її кошти було придбано майно.

Удаваний правочин може бути вчинений як без будь-яких протиправних намірів, так і з метою приховування іншого незаконного правочину, при цьому будь-якого обмеження щодо наявності умислу в усіх сторін такого правочину законом не встановлено. Такий умисел може бути завуальований лише однією стороною, про що інша сторона може не знати, як і навпаки. Визнання правочину удаваним в частині визначення особи покупця не суперечить приписам статті 235 ЦК України, оскільки удаваним може бути не весь правочин, а лише в частині когось із учасників.

При цьому, суди зобов`язані виходити, зокрема, з того, що встановивши, що обов`язки покупця за договором купівлі-продажу виконав позивач, і він же скористався правами покупця, саме він домовлявся про істотні умови договору купівлі-продажу квартири, а відповідач вдає з себе покупця, будучи лише формально зазначеним таким в договорі, суд визнає покупцем за договором позивача у справі.

Зазначене відповідає висновкам викладеним у постанові Верховного Суду від 19.01.2019 справа № 521/17654/15-ц провадження № 61-2858св18.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Як зазначалося вище позивачка ОСОБА_3 є дружиною ОСОБА_4 , який є міжнародним співробітником ООН та більшу частину часу перебуває за межами території України.

Згідно із довідкою за підписом голови відділу кадрів ООН МІНУСМА, ОСОБА_8 є міжнародним співробітником ООН з серпня 2001 року, його законними утриманцями є, зокрема позивачка ОСОБА_3 та її дочка відповідачка у справі ОСОБА_1 . У довідці зазначена сума чистої заробітної плати (а.с. 17-18).

Як вбачається з копій довідок Федерального Кредитного Об`єднання Об`єднаних Націй за 2014-15 роки, що ОСОБА_4 неодноразово відправляв кошти для підтримки сім`ї (у загальній сумі більш як 16,5 тис.дол.США), які отримувала дружина ОСОБА_3 (а.с. 19-30).

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду в частині обґрунтованості посилання позивачки на те, що зазначення покупцем у спірному договорі доньки ОСОБА_1 зумовлене перебування її чоловіка ОСОБА_4 за межами України та відсутністю можливості отримати від нього письмової заяви-згоди на укладення договору купівлі-продажу.

Між тим, наведене свідчить про те, що позивачка ОСОБА_3 реально могла виконати фінансове зобов`язання щодо купівлі-продажу квартири.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду та доводами позивачки про те, що відповідачка лише формально зазначена покупцем у спірному договорі, оскільки на момент укладення такого існувала об`єктивна перешкода для укладення правочину в особі позивачки, що пояснюється необхідністю згоди чоловіка на укладення договору, зазначене жодним чином не спростовано доводами апеляційної скарги.

Що стосується доводів апелянтки про незаконність оскаржуваного рішення з підстав не застосування наслідків спливу позовної давності, колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Звертаючись до суду із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності відповідачка ОСОБА_1 вважає, що початком перебігу строку позовної давності у спірних правовідносинах необхідно вважати день укладення оспорюваного договору, тобто 25.08.2015.

Поряд з цим, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду в цій частині про те, що початком перебігу строку позовної давності в даному випадку необхідно вважати день звернення ОСОБА_1 до суду із вимогою про зобов`язання ОСОБА_3 надати їй правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_1 , власником якої вона є, оскільки до цього часу позивачка безперешкодно користувалася спірною квартирою, здійснювала у ній ремонт, оплачувала комунальні послуги, тому підстави для застосування вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України та відмови в позові у зв`язку із спливом позовної давності, відсутні.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 березня 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 23 грудня 2020 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк