Рішення

від 26.11.2020 по справі 905/365/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26.11.2020р. Справа №905/365/20

за позовом: Заступника керівника Маріупольської місцевої прокуратури №1 (87501, Донецька область, м.Маріуполь, пл.Мічмана Павлова, 10)

до відповідача 1: Комишуватської сільської ради (87420, Донецька область, Мангушський район, с.Комишувате, вул.Львівська, 6, код ЄДРПОУ 04342861)

до відповідача 2: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

до відповідача 3: Фермерського господарства Фортуна-Агро (87400, Донецька область, Мангушський район, смт Мангуш, просп.Миру, 88, код ЄДРПОУ 38335260)

про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним договору та зобов`язання повернути земельну ділянку

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Клименко Ю.О.

У засіданні брали участь:

прокурор: Трофіменко О.О. - за посв.

від відповідача 1: не з`явився

від відповідача 2: Дон В.О. - адв.

від відповідача 3: Дон В.О. - адв.

СУТЬ СПРАВИ:

Заступник керівника Маріупольської місцевої прокуратури №1, м.Маріуполь звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Комишуватської сільської ради, с.Комишувате, ОСОБА_1 , смт Мангуш, Фермерського господарства Фортуна-Агро , смт Мангуш про:

- визнання незаконним та скасування рішення №7/13-59 від 06.09.2016р. Комишуватської сільської ради Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 12,2326 га з кадастровим номером 1423983300:02:000:0093, який 22.09.2016р. укладений Комишуватською сільською радою з ОСОБА_1 , що зареєстрований 01.12.2016р. у відділі державної реєстрації Мангушської районної державної адміністрації та внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №32719447;

- зобов`язання ОСОБА_1 повернути до територіальної громади в особі Комишуватської сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером 1423983300:02:000:0093, площею 12,2326 га.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що на момент прийняття оскаржуваного рішення Комишуватської сільської ради та укладення договору оренди від 22.09.2016р., Фермерське господарство Фортуна-Агро вже набуло статусу юридичної особи та мало у користуванні земельну ділянку площею 52,1 га з кадастровим номером 1423955100:02:000:2202. За твердженням заявника позову, отримання в подальшому земельної ділянки площею 12,2326 га (кадастровий номер 1423983300:02:000:0093) із земель Комишуватської сільської ради без проведення земельних торгів суперечить вимогам ст.124 Земельного кодексу України.

Відповідач 1 у відзиві №244 від 25.05.2020р. проти задоволення позову заперечував з посиланням на приписи ст.ст.123, 134, 186-1 Земельного кодексу України (у відповідних редакціях), п.2 розділу ІІ Закону України №1012-VІІІ від 18.02.2016р. Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів , ст.9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації .

Відповідачі 2, 3 надали відзиви б/н від 22.05.2020р. на позовну заяву, за змістом яких зазначали, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. На думку зазначених учасників спору, зважаючи на приписи ч.2 ст.134 Земельного кодексу України (в редакції станом на 07.04.2015р.), п.2 розділу ІІ Закону України №1012-VІІІ від 18.02.2016р. Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів ОСОБА_1 мав право на розроблення проекту землеустрою та його затвердження, а також на отримання земельної ділянки без проведення земельних торгів.

Окрім того, оскільки згідно із ч.13 ст.123 Земельного кодексу України підставою для відмови у затвердженні проекту щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, відповідачі 2, 3 вважають, що у Комишуватської сільської ради були відсутні правові підстави для відмови в затвердженні проекту землеустрою та наданні земельної ділянки в оренду.

Відповідач 2 у прохальній частині відзиву в задоволенні позову просив відмовити.

Відповідач 3 у прохальній частині відзиву просив закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, на його думку, Фермерське господарство Фортуна-Агро не мало ніякого відношення до процедури отримання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та є неналежним відповідачем у справі, що зумовлює неможливість розгляду спору за правилами господарського судочинства.

19.08.2020р. електронною поштою та у паперовій формі від відповідача 3 також надійшло клопотання б/н від 18.08.2020р. про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.226 Господарського процесуального кодексу України, яке обґрунтовано тим, що прокурор не звертався до компетентного органу - Комишуватської сільської ради з повідомленням про наявність порушень та необхідність їх усунення.

15.09.2020р. електронною поштою та 17.09.2020р. у паперовій формі від відповідача 3 надійшли додаткові обґрунтування б/н від 14.09.2020р. до клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у яких Фермерське господарство Фортуна-Агро посилалось на практику Верховного Суду у справах за участю прокурора.

Маріупольською місцевою прокуратурою №1 19.10.2020р. були подані письмові пояснення №38/2-8239вих від 16.10.2020р., за змістом яких заявник позову наполягав на правомірності позовних вимог, помилковості правових позицій відповідачів.

Досліджуючи підстави звернення прокурора з цим позовом, суд зазначає про наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч.1 ст.23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Положеннями ч.ч.3, 4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 цього Кодексу.

Прокурор виконує субсидіарну роль та замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави виключно після підтвердження судом підстав для представництва. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави . Враховуючи, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Разом з тим, надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів.

У контексті правовідносин у даній справі, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади, але також у захисті інтересів органів місцевого самоврядування, компетенція яких не має загальнодержавного характеру, але направлена на виконання функцій держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до відання цих органів.

В обґрунтування підстав для представництва, прокурор зазначив, що порушення інтересів держави полягає насамперед у тому, що договір оренди земельної ділянки був укладений не за результатами торгів, внаслідок чого не були розглянуті інші пропозиції (зокрема, щодо розміру орендної плати) на більш вигідних умовах для територіальної громади.

Виходячи з того, що Комишуватська сільська рада, як орган місцевого самоврядування територіальної громади, виступає суб`єктом права власності на спірну земельну ділянку, зобов`язана здійснювати захист громади села, але, на думку прокурора, допустила порушення відповідних охоронюваних прав та законних інтересів, у цій справі прокурор самостійно представляє інтереси держави та звернувся до суду як позивач.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що звернення прокурора до господарського суду в цій справі відповідає функції представництва прокуратурою інтересів територіальної громади та направлено на їх захист.

Відтак, підстави для залишення позовної заяви без розгляду згідно із п.2 ч.1, ч.2 ст.226 Господарського процесуального кодексу України були відсутні, внаслідок чого ухвалою суду від 03.11.2020р. в протокольній формі було відмовлено у задоволенні відповідного клопотання відповідача 3.

Слід зазначити, що оскільки прокурором подано позов від свого імені, а Комишуватська сільська рада, яка є уповноваженим органом у спірних правовідносинах, виступає відповідачем 1 у справі, посилання відповідача 3 на те, що прокурор не виконав вимоги законодавства стосовно повідомлення вказаної ради до подання позову, як підстави для залишення позовної заяви без розгляду, є помилковими.

Ухвалою суду від 03.11.2020р. в протокольній формі було також відмовлено у задоволенні клопотання відповідача 3 про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд керувався наступним:

Як свідчать матеріали справи, підставою звернення ОСОБА_1 до Комишуватської сільської ради було отримання земельної ділянки сільськогосподарського призначення з метою ведення фермерського господарства, що і було відображено у договорі оренди землі.

Згідно із ч.1 ст.1 Закону України Про фермерське господарство (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України Про фермерське господарство та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього закону). У таких правовідносинах Закон України Про фермерське господарство є спеціальним нормативно-правовим актом.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України Про фермерське господарство право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Зі змісту положень ст.12 вказаного закону слідує, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

ОСОБА_1 , який є засновником Фермерське господарство Фортуна-Агро , отримав спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства, інших фермерських господарств не створював, внаслідок чого набуття землі в оренду фізичною особою - відповідачем 2, нерозривно пов`язано з діяльністю юридичної особи - відповідача 3.

Отже, оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні спори щодо права власності чи іншого речового права на землю з іншими юридичними особами, у тому числі з органами, уповноваженими здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (замість яких захист інтересів держави в суді у визначених законом випадках здійснюють прокурори), мають розглядатися за правилами господарського судочинства.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020р. у справі №922/614/19, від 13.03.2018р. у справі №348/992/16-ц, від 22.08.2018р. у справі №606/2032/16-ц, від 21.11.2018р. у справі №272/1652/14-ц.

З огляду на наведене, відсутні підстави вважати, що Фермерське господарство Фортуна-Агро є неналежним відповідачем у справі, що зумовило висновок суду відмову у задоволенні клопотання відповідача 3 про закриття провадження у справі згідно із п.1 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 03.11.2020р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.11.2020р. Протокольною ухвалою від 19.11.2020р. суд відклав розгляд справи по суті на 26.11.2020р.

Прокурор у судове засідання 26.11.2020р. з розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача 1 у судове засідання 26.11.2020р. з розгляду справи по суті не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений.

Представник відповідачів 2 та 3 у судове засідання 26.11.2020р. з розгляду справи по суті з`явився, проти задоволення позову заперечив, а також заявив про застосування позовної давності до вимог прокурора.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Разом з тим, норми ст.43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як визначено у ч.1 ст.202 зазначеного нормативно-правового акту, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п.2 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 216 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду оголосити перерву або відкласти розгляд справи по суті. При цьому, це є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи суть спору, загальну тривалість розгляду справи, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а відсутність у судовому засіданні представника відповідача 1 не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідачів 2 і 3, господарський суд встановив:

За змістом ст.13 Конституції України, ст.324 Цивільного кодексу України, ст.148 Господарського кодексу України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України, ст.324 Цивільного кодексу України від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

В силу норм ст.12 Земельного кодексу України (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, належить, в тому числі, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 151 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Порядок надання у постійне користування земельних ділянок та порядок передачі земельних ділянок в оренду визначені ст.ст.123, 124 Земельного кодексу України та Законом України Про оренду землі .

За змістом ст.124 вказаного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Як свідчать матеріали справи, 27.07.2012р. між Першотравневою районною державною адміністрацією Донецької області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки, згідно з п.1 якого орендодавець на підставі розпорядження голови Першотравневої районної державної адміністрації Донецької області від 10.04.2012р. №152 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 1423955100:02:000:2202 загальною площею 52,1 га із земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з метою ведення фермерського господарств, яка знаходиться на території Мангушської сільської ради за межами населеного пункту (Першотравневий район, Донецька область).

Договір укладено на 49 років (п.6 договору від 27.07.2012р.).

У той же день сторони підписали акт прийому-передачі відповідної земельної ділянки.

Вказаний правочин зареєстровано у відділі Держкомзему у Першотравневому районі, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 29.08.2012р. за №1428800040001400.

Як свідчать матеріали справи, Фермерське господарство Фортуна-Агро , як юридичну особу, було зареєстровано 24.10.2012р. За змістом першого розділу статуту вказаної юридичної особи, засновником фермерського господарства є ОСОБА_1 .

Згідно із п`ятим розділом статуту господарства, його землі складаються із: земельної ділянки загальною площею 52,1 га (договір від 27.07.2012р., зареєстровано у відділі Держкомзему 29.08.2012р.); земельних ділянок, що належать членам фермерського господарства на праві приватної власності.

Разом з тим, у зв`язку зі зверненням голови Фермерському господарства Фортуна-Агро ОСОБА_1 , рішенням №YI/46-3 від 11.03.2014р. Комишуватської сільської ради було надано згоду на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки площею 12 га в оренду для ведення сільськогосподарського виробництва з метою ведення фермерського господарства з земель сільськогосподарського призначення без зміни цільового призначення на території Комишуватської сільської ради в межах населеного пункту (с.Дем`янівка) Фермерському господарству Фортуна-Агро .

Окрім того, з огляду на звернення ОСОБА_1 , рішенням №YI/59-4 від 07.04.2015р. Комишуватської сільської ради було надано згоду на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки площею 12,2326 га в оренду для ведення фермерського господарства з земель сільськогосподарського призначення без зміни цільового призначення на території Комишуватської сільської ради в межах населеного пункту (с.Дем`янівка) громадянину ОСОБА_1 .

На підставі п.3 цього акту органу місцевого самоврядування рішення №YI/46-3 від 11.03.2014р. було визначено таким, що втратило дію.

06.09.2016р. Комишуватською сільською радою затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_1 , земельна ділянка знаходиться в селі Дем`янівка, площею 12,2326 га, кадастровий номер 1423983300:02:000:0093 (рішення №7/13-59).

На виконання вказаного рішення, 22.09.2016р. між Комишуватським міським головою ОСОБА_2 (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) був укладений типовий договір оренди землі, за змістом п.п.1, 2 якого визначалось, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 12,2326 га для ведення фермерського господарства, яка знаходиться на території Комишуватської сільської ради, с.Дем`янівка Мангушського району Донецької області, кадастровий номер 1423983300:02:000:0093.

У той же день сторони підписали акт прийому-передачі відповідної земельної ділянки.

Як свідчить довідка станом на 10.02.2017р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 01.12.2016р. було зареєстровано право оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку номер 1423983300:02:000:0093.

За змістом ст.22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 цього кодексу передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до ч.1 ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

В силу норм ч.1 ст.116 вказаного нормативно-правового акту громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За змістом ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

У другій частині ст.134 Земельного кодексу України в редакції станом на 07.04.2015р. зазначалось, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, в тому числі, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Законом України №1012-VІІІ від 18.02.2016р. Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів , який набрав чинності 03.04.2016р., вказане положення було виключено (зокрема, у частині, що стосується фермерських господарств). При цьому, у п.2 його Прикінцевих та перехідних положень зазначалось, що фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини другої статті 134 Земельного кодексу України, що виключаються цим Законом.

Відповідно до ч.2 ст.123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться.

При цьому, як вже зазначалося, відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України також і Законом України Про фермерське господарство , який є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельного кодексу України - загальним.

За змістом ст.8 Закону України Про фермерське господарство можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Відповідно до ч.1 ст.7 цього закону для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Таким чином, з урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України Про фермерське господарство , статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.

При цьому, після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах шляхом участі у торгах, а не як фізична особа - громадянин із метою створення фермерського господарства.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016р. у справі №6-248цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020р. у справі №922/614/19, від 24.04.2019р. у справі №525/1225/15-ц, від 13.03.2018р. у справі №348/992/16-ц, від 22.08.2018р. у справі №606/2032/16-ц та у постановах Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №27/83/19 та від 25.03.2020р. у справі №357/2418/15-ц.

Як свідчать матеріали справи, 24.10.2012р., тобто до моменту прийняття рішення про передачу спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства та укладення договору оренди з ОСОБА_1 щодо земельної ділянки №1423983300:02:000:0093, вже було здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Фермерського господарства Фортуна-Агро , засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_1 . До реєстрації цього господарства ОСОБА_1 вже було отримано в оренду земельну ділянку №1423955100:02:000:2202.

Отже, отримання спірної земельної ділянки №1423983300:02:000:0093 в оренду з метою ведення фермерського господарства, яке відбулося без проведення земельних торгів, суперечить вимогам ст.ст.124, 134 Земельного кодексу України та приписам Закону україни Про фермерське господарство , оскільки на момент прийняття оскаржуваного рішення №7/13-59 від 06.09.2016р. Комишуватської сільської ради та укладення договору оренди від 22.09.2016р. фермерське господарство вже набуло статусу юридичної особи та отримало в оренду з земель сільської ради земельну ділянку для здійснення своєї діяльності №1423955100:02:000:2202.

З огляду на наведені висновки суду, твердження відповідачів щодо можливості отримання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки в оренду поза межами процедури проведення земельних торгів, не приймаються судом до уваги, оскільки відповідне право вже було реалізовано відповідачем 2 у 2012 році, а норми п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №1012-VІІІ від 18.02.2016р. Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів не впливають на правову кваліфікацію правовідносин сторін зі спірного питання. З аналогічних підстав судом не враховуються посилання відповідачів на приписи ч.13 ст.123 Земельного кодексу України, ст.9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації та правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 29.09.2020р. по справі №688/2908/16-ц.

Безпідставними є також твердження представника відповідачів 2 і 3 стосовно того, що ніхто інший не цікавився орендою земельної ділянки №1423983300:02:000:0093, з огляду на що земельні торги не повинні були проводитись, оскільки наявність або відсутність пропозицій може бути з`ясована лише після оголошення відповідних торгів.

Як зазначалось, у судовому засіданні 26.11.2020р. з розгляду справи по суті представник відповідачів 2 та 3 заявив про застосування позовної давності до вимог прокурора.

За висновками суду, прокурором не пропущено строк позовної давності у цій справі, з огляду на таке:

Загальні положення щодо позовної давності та порядку її обчислення, що підлягають застосуванню під час вирішення спорів між сторонами, визначені у главі 19 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.1 ст.251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду (ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.256 вказаного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), у три роки.

Згідно із п.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково, а саме з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Як свідчать матеріали справи, про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 1423983300:02:000:0093 була передана в оренду поза межами процедури проведення земельних торгів прокурор дізнався з листа №59 від 15.02.2017р. Виконавчого комітету Комишуватської сільської ради.

Матеріали справи не містять відомостей, коли цей лист був отриманий Маріупольською місцевою прокуратурою №1, з огляду на що суд виходить з того, що датою отримання є дата складання відповідного документу - 15.02.2017р.

В силу норм ч.1 ст.260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.253, ч.ч.1, 5 ст.254 вказаного нормативно-правового акту перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким, чином, з урахуванням приписів вказаних норм, розглядуваний позов міг бути поданий прокурором в період з 16.02.2017р. по 17.02.2020р. (з урахуванням того, що останній день строку та наступний за ним день - 15-16.02.2020р. припадали на вихідні дні).

Наразі, позовну заяву було здано до пересилання 17.02.2020р.

При цьому, слід зазначити, що Маріупольська місцева прокуратура №1 не є учасником правовідносин, які склались між відповідачами у справі. Позов подано прокурором від свого імені, оскільки уповноважений орган, що мав здійснювати захист інтересів держави, сам допустив їх порушення. Інформація про договір оренди земельної ділянки площею 12,2326 га з кадастровим номером 1423983300:02:000:0093 наявна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, відомості цього реєстру не відображають інформацію про процедуру набуття орендарем відповідної земельної ділянки в оренду, внаслідок чого, суд виходить з того, що про порушення, які стали підставою для звернення прокурора із цим позовом до суду, йому стало відомо з листа №59 від 15.02.2017р. Виконавчого комітету Комишуватської сільської ради. Протилежного відповідачами не доведено.

Сукупність вказаних обставин свідчить про те, що прокурором не пропущено строк позовної давності у цій справі.

Згідно зі ст.24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

За приписами ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до п.10 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Отже, підставами для визнання правового акту органу державної влади недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Таким чином, враховуючи встановлення судом факту невідповідності акту індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування, імперативним приписам земельного законодавства, рішення №7/13-59 від 06.09.2016р. Комишуватської сільської ради Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду підлягає визнанню незаконним у судовому порядку, з огляду на що, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Одночасно, за приписами ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 ст.207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно із ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи вищенаведені положення та обставини справи, укладений між відповідачами 1 та 2 договір оренди земельної ділянки суперечить вищенаведеним вимогам законодавства та підлягає визнанню недійсними відповідно до норм ст.215 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що вимога прокурора про зобов`язання ОСОБА_1 повернути до територіальної громади в особі Комишуватської сільської ради спірну земельну ділянку, пов`язана з правом користування цією земельною ділянкою.

Статтею 216 Цивільного кодексу України закріплено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відтак, земельна ділянка площею 12,2326 га з кадастровим номером 1423983300:02:000:0093, підлягає звільненню ОСОБА_1 та поверненню Комишуватській сільській раді, як правовий наслідок недійсності спірного договору.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов`язання відповідача 2 (який є стороною договору) звільнити спірну земельну ділянку, є також обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на наведене, позовні вимоги Заступника керівника Маріупольської місцевої прокуратури №1 до Комишуватської міської ради, ОСОБА_1 , Фермерського господарства Фортуна-Агро про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним договору та зобов`язання повернути земельну ділянку задовольняються судом у повному обсязі.

Згідно зі ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 6306 грн підлягає стягненню з відповідачів в рівних частинах на користь Прокуратури Донецької області, як платника згідно з платіжним дорученням №161 від 17.02.2020р.

У зв`язку з перебуванням судді у відпустці на визначену згідно з процесуальним законодавством кінцеву дату складання повного тексту рішення, підписання останнього здійснено у перший робочий день після закінчення відпустки судді.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення №7/13-59 від 06.09.2016р. Комишуватської сільської ради Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду .

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 12,2326 га з кадастровим номером 1423983300:02:000:0093, який 22.09.2016р. укладений Комишуватською сільською радою з ОСОБА_1 , що зареєстрований 01.12.2016р. у відділі державної реєстрації Мангушської районної державної адміністрації та внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №32719447.

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути до територіальної громади в особі Комишуватської сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером 1423983300:02:000:0093, площею 12,2326 га.

Стягнути з Комишуватської сільської ради (87420, Донецька область, Мангушський район, с.Комишувате, вул.Львівська, 6, код ЄДРПОУ 04342861) на користь Прокуратури Донецької області (87500, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Університетська, буд.6, код ЄДРПОУ 25707002) судовий збір в сумі 2102 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Прокуратури Донецької області (87500, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Університетська, буд.6, код ЄДРПОУ 25707002) судовий збір в сумі 2102 грн.

Стягнути з Фермерського господарства Фортуна-Агро (87400, Донецька область, Мангушський район, смт Мангуш, просп.Миру, 88, код ЄДРПОУ 38335260) на користь Прокуратури Донецької області (87500, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Університетська, буд.6, код ЄДРПОУ 25707002) судовий збір в сумі 2102 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Вступну та резолютивну частини рішення складено 26.11.2020р.

Повний текст рішення складено 08.12.2020р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.О.Паляниця