Ухвала

від 13.01.2021 по справі 910/10987/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/10987/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонас"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "БСД-1"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - 1.Приватне акціонерне товариство "Укрпідшипник"

2. Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Актив-Банк"

про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

11.11.2020 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 у справі № 910/10987/18, подана 29.10.2020 до відповідного апеляційного суду.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2020 вищевказану касаційну скаргу залишено без руху на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) із наданням скаржникові строку для усунення зазначеного в ній недоліку, а саме шляхом зазначення підстави (підстав), на якій (яких) ним подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) частиною 2 статті 287 ГПК України підстави (підстав) (пункти 1, 2, 3, 4 абзацу першого частини 2 статті 287 ГПК України).

24.12.2020 від АТ "Державний експортно-імпортний банк України" на виконання вимог ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2020, надійшла заява про усунення недоліків.

Вивчивши заяву про усунення недоліків, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про повернення касаційної скарги з таких підстав.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Таким чином, із огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити:

пункт 1) - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах;

пункт 3) - зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Аналогічний підхід щодо застосування приписів статті 287 ГПК України викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

При цьому лише подібність правовідносин у всіх випадках є підставою касаційного оскарження.

Скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених частиною 2 статті 287 ГПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип "правової визначеності".

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

В контексті викладеного Суд вважає за необхідне зазначити, що Рекомендацією

№ R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

У заяві про усунення недоліків, обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження, скаржник посилається на приписи пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Проте обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник не навів формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована. У свою чергу, скаржником на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України наведено лише перелік постанов Верховного Суду і зазначено, що висновки у них не враховані судом апеляційної інстанції. Однак, скаржником жодним чином не вказано який саме висновок щодо застосування відповідної норми права та в яких правовідносинах не враховано апеляційним господарським судом, а також у чому саме полягає відмінність його висновків від висновків Верховного Суду. Здійснення лиши вказівки на постанови Верховного Суду без будь-якого правового обґрунтування подібності правовідносин, не є належним правовим обґрунтуванням зазначеної підстави касаційного оскарження. Саме обґрунтування подібності правовідносин має ключове значення при звернення із касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, чого АТ "Державний експортно-імпортний банк України" здійснено не було. Колегія суддів зауважує, що фактично доводи заявника у цій частині зводяться до заперечень висновків судів попередніх інстанцій, власної оцінки доказів та норм законодавства, посилань на помилковість оцінки судами доказів.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник наголошує на відсутності висновків Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 2, 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 17, 23 Закону України "Про іпотеку", статей 330, 334, 388 Цивільного кодексу України, однак жодним чином у контексті вказаної підстави касаційного оскарження не вказує у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме відповідні норми права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно. Водночас наведення в касаційній скарзі посилання на відсутність висновку Верховного Суду без взаємозв`язку з посиланням на неправильне застосування або тлумачення зазначених правових норм при ухваленні оскаржуваних судових рішень, не може свідчити про виконання скаржником вимог щодо форми і змісту касаційної скарги в частині належного викладення підстав касаційного оскарження судових рішень згідно пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, що свідчить про формальний підхід до її оформлення.

Крім того, у якості конкретизації правовідносин заявник вказує про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо відчуження предмета іпотеки 04.03.2019 у процедурі ліквідації ПАТ "КБ "Актив-Банк", а також з описом обставин справи, що колегією суддів не може бути розцінене як конкретизацію правовідносин, в яких відсутній відповідний висновок Верховного Суду. Скаржником не зазначено, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду. Таким чином, у заяві про усунення недоліків не зазначено норми права у сукупному зв`язку із конкретними подібними правовідносинами, до яких відповідна норма має застосовуватися. Сам лише перелік статей із описом обставин справи не має характеру належного, фундаментального обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження , та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів звертає увагу, що обґрунтування касаційної скарги доводами, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права під час ухвалення спірних рішень, саме по собі ще не вказує на можливість відкриття касаційного провадження. Процесуальне законодавство визначає обов`язковий перелік вимог, яким має відповідати касаційна скарга, зокрема, викладення підстави (підстав) касаційного оскарження. Верховний Суд наголошує, що у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження відноситься до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". З метою виконання зазначених функцій і встановлений виключний перелік підстав оскарження. Водночас дотримання положень частини 2 статті 287 ГПК України полягає не тільки у зазначенні підстави, а і повного розкриття доводів скарги у відповідності до змісту підстави. Визначення та обґрунтування підстави (підстав) касаційного оскарження є ключовим при зверненні до суду касаційної інстанції, адже має на меті довести вагомість порушень судами попередніх інстанцій за яких не здійснення розгляду справи не сприятиме сталості практики Верховного Суду.

У свою чергу, без належного зазначення зв`язку застосування конкретної норми права Верховним Судом із подібними правовідносинами, які мають бути чіткими та виокремленими, не може бути визнано, що у касаційній скарзі викладені передбачені підстави для касаційного оскарження.

З наведеного слідує, що вимоги ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про усунення недоліків від 01.12.2020 скаржником не виконані.

Не усунення недоліків є підставою для повернення касаційної скарги як такої, що не відповідає вимогам процесуального закону щодо її форми.

Відповідно до частини 4 статті 174 та частини 2 статті 292 ГПК України, якщо скаржник не усунув недоліки касаційної скарги у встановлений строк, така касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із касаційною скаргою.

За змістом пункту 4 частини 4 статті 292 ГПК України у разі, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку, вона не приймається до розгляду і підлягає поверненню.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 292 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 у справі № 910/10987/18 повернути скаржникові.

2. Надіслати скаржнику копію цієї ухвали разом з доданими до скарги матеріалами на 34 аркушах, у тому числі оригіналом платіжного доручення від 19.10.2020 № 524353 про сплату судового збору.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ