Рішення

від 11.01.2021 по справі 134/1287/20

КРИЖОПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/134/15/2021

Справа № 134/1287/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11 січня 2021 року Крижопільський районний суд

Вінницької області

в складі: головуючого-судді: Лабая О.В.

з участю секретаря: Баденюк О.І.

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: Хитрука І.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Продовольча компанія Поділля про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернулася до Крижопільського районного суду Вінницької області з позовом до Приватного акціонерного товариства Продовольча компанія Поділля про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказом відповідача № 490 - К від 27.03.2020 її було прийнято на роботу в Приватне акціонерне товариства Продовольча компанія Поділля в агрономічну службу Заболотне оператором відеозапису на час виконання певної роботи, тобто за строковим трудовим договором.

У період з 12.06.2020 по 19.06.2020 перебувала на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АДФ № 467591 та висновком ЛКК № 3 від 19.06.2020. Також, з 26.06.2020 по 08.07.2020 знову перебувала на лікарняному у Крижопільському районному медичному центрі первинної медико - санітарної допомоги і в подальшому у періоди з 09.07.2020 по 14.07.2020 та з 15.07.2020 знаходилась на стаціонарному лікуванні у Вінницькій обласній клінічній лікарні ім. Пирогова у м. Вінниці.

10.07.2020 на її адресу надійшов лист від відповідача, датований 30 червня 2020 року, яким її було повідомлено про звільнення та запропоновано з`явитися у відділ кадрів для отримання трудової книжки, а 17 липня 2020 року на її адресу надійшов пакет документів від відповідачів, а саме: копія наказу про припинення трудового договору від 26.06.2020, довідка про доходи від 03.07.2020, копія наказу про прийняття на роботу від 27.03.2020. Таким чином, наказом керівника ПрАТ ПК Поділля № 890 - К від 26.06.2020 її було звільнено з роботи у зв`язку з закінченням строку трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Вважає, що її звільнено незаконно з порушенням норм трудового законодавства її конституційного права на працю, гарантованого ст.. 43 Конституції України, оскільки строк трудового договору не закінчився та вона перебувала на лікарняному, а також просила виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою Крижопільського районного суду Вінницької області від 20 серпня 2020 року було відкрито провадження у вищевказаній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

22.09.2020 від представника відповідача ПрАТ ПК Поділля надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого вважає, що підстав для задоволення позову немає, виходячи з наступного, на підставі заяви ОСОБА_1 від 27.03.2020 року про прийняття на роботу наказом № 490-К від 27.03. 2020 року позивач прийнятий на посаду оператора відеозапису в агрономічну службу Заболотне Приватного акціонерного товариства Продовольча компанія Поділля з 28.03. 2020 року на час виконання певної роботи. Наказом № КП-Р4002614 позивача переміщено із підрозділу Агрономічна служба Заболотне в підрозділ Служба економічної безпеки Заболотне без зміни умов праці та посадових обов`язків. У зв`язку із завершенням виконання робіт 25 червня 2020 року було видано наказ № 890-К про припинення трудового договору з 26.06.2020 року на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України. Відповідач стверджує, що вдень звільнення - 26.06. 2020 року, позивач особисто з`явився у відділ кадрів ПрАТ ПК Поділля для оформлення звільнення, проте ОСОБА_1 із наказом № 890-К про припинення трудового договору від 25.06.2020 року відмовилась від його підписання, про що складено комісійний акт про відмову. Про присутність 26.06.2020 року при оформленні її звільнення, свідчить подана ОСОБА_1 про надання документів від 26.06.2020 за № 1133. Позивач в день звільнення ніяким чином не повідомила відповідачу, що перебуває на лікарняному та не надала жодних документів, що підтверджують її тимчасову непрацездатність Позивач стверджує, що видаючи наказ про звільнення не володів всією інформацєю, а тому не порушив норми чинного трудового законодавства та Конституції України, як тільки 24.07.2020 року відповідачу стало відомо про тимчасову непрацездатність було видано наказ № 10553/1 від 27.04.2020 року про скасування наказу № 890-К від 25.06.2020 року Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 та внесено відповідний запис до трудової книжки про визнання недійсним запису про звільнення . Із позовними вимогами про виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу відповідач не погоджується оскільки починаючи із 26.06.2020 року по даний час Позивач безперервно перебував на лікарняному.

Ухвалою Крижопільського районного суду Вінницької області від 22 вересня 2020 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів з ПрАТ ПК Поділля та Крижопільського управління Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Ухвалою Крижопільського районного суду Вінницької області від 08 жовтня 2020 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів із офісу великих платників податків Державної податкової служби.

Відповідачем надано письмові пояснення від 06.11.2020 року відповідно до яких заперечує проти посилання позивача про невідповідність наказу № 10553/1 від 24.07.2020 року про скасування наказу № 890-К від 25.06.2020 року Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 та внесено відповідний запис до трудової книжки про визнання недійсним запису про звільнення у зв`язку із відсутністю печатки на записі в трудовій книжні щодо вищезазначеного наказу, оскільки відповідно до п.п. 2.5, 2.10 наказу № 58від 29.07.93 року зареєстрованого в Міністерстві юстиції України про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників проставлення печатки юридичної особи щодо запису наказу про звільнення не передбачено, а нумерація наказів із дробами не суперечать вимогам вищезазначеної інструкції.

Ухвалою Крижопільського районного суду Вінницької області від 09 листопада 2020 року задоволено клопотання представника позивача про повторне витребування доказів із офісу великих платників податків Державної податкової служби.

Позивачем надано письмові пояснення від 04 грудня 2020 року, відповідно до яких позивач не погоджується із наказу № 10553/1 від 27.04.2020 року про скасування наказу № 890-К від 25.06.2020 року Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 та внесено відповідний запис до трудової книжки про визнання недійсним запису про звільнення на підставі якого внесено запис у трудову книжку Запис під № 50 вважати недійсним , оскільки про нього позивач дізнався тільки в судовому засіданні 15 вересня 2020 року, позивач посилається, що у відповідності до Таблиці 5 відомостей про трудові відносини осіб та період проходження служби за червень 2020 року під порядковим № 143 вказано позивача ОСОБА_1 з відміткою про припинення трудових відносин, у Таблиці 5 відомостей про трудові відносини осіб та період проходження служби за липень 2020 року відомості про відповідача відсутні, Таблиці 5 відомостей про трудові відносини осіб та період проходження служби за серпень 2020 року відомості про відповідача відсутні, тому позивач вважає, що наказ № 1053/1-К від 24.07.2020 від 24.07.2020 року про скасування наказу про звільнення є незаконним. Позивач вважає що його не було допущено до роботи оскільки з 26.06.2020 року по 06.11.2020 року позивач перебував на лікарняному після виходу із лікарняного 09.11.2020 року не був допущений на роботу а з надуманих причин був зобов`язаний пройти медичний догляд, який пройшла 10.11.2020 року, надалі 11 листопада 2020 року позивач звернувся з відповідною письмовою заявою до директора ПрАТ ПК Поділля , однак замість допуску до роботи позивачу було повідомленому про необхідність використати щорічну відпуску. З 12 листопада 2020 року по 02.12.2020 року перебував у відпустці, 03 грудня 2020 після перебування у відпустці позивач змушений був звернутися до директора із заявою про допуск до роботи, проте позивача до роботи фактично не було попущено а 04.12.2020 року було повідомлено про закінчення трудових відносин. Таким чином позивач вважає, що наказ від 25.06.2020 року є незаконним, а наказ від 24.07.2020 про скасування наказу про звільнення був виданий з метою уникнення відповідальності та є фіктивним документом, а тому також не є допустимим доказом у справі.

Відповідачем подано клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку із відсутності спору, оскільки ОСОБА_1 було звільнено на підставі наказу № 1506-к від 04.12.2020 року у зв`язку із закінченням строкового договору, під час винесення наказу про звільнення від 25.06.2020 року відповідачу не було відомо про перебування позивача на лікарняному у зв`язку із чим було винесено наказ про скасування наказу про звільнення, що є предметом спору, а тому відсутній предмет спору.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити із підстав зазначених в позовній заяві та наданих письмових пояснень, просить задовільнити позовні вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 26 червня 2020 року по час винесення наказу про звільнення від 04.12.2020 року за № 1506-К, також представником позивача в судовому засіданні заначено, що позивачем подано до Крижопільського районного суду Вінницької області позовну заяву до Приватного акціонерного товариства Продовольча компанія Поділля про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу справа № 134/3/21 у зв`язку із незаконністю наказу № 1506-К від 04.12.2020 року про припинення трудових відносин із ОСОБА_1 на підставі п.2.ст.36 КЗпП України закінчення строку трудового договору, оскільки вважає, що між сторонами вже укладений безстроковий трудовий договір

Також в судовому засіданні представник позивача пояснила, що наказом про скасування наказом про звільнення від 24.07.2020 не відновив права позивача, однак вважає, що між сторонами вже виникли безстрокові трудові відносини.

Представник відповідача в судовому засіданні клопотання про закриття провадження у справі не оголошував та не підтримував, зазначив, що строк трудового договору укладений із ОСОБА_1 настав 04.12.2020 року, оскаржуваний наказ про звільнення від 25.06.2020 за № 890-К скасований у зв`язку із його незаконністю, тим самим було відновлено права позивача та продовженні трудові відносини, позов не визнав та просив провадження у справі закрити, оскільки відсутній спір в даній справі.

Суд, заслухавши сторони та дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 16 ЦК України, особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 233 КЗпПУ України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 ст. 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У ст. 23 КЗпП України зазначено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Трудове законодавство встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40 КЗпП України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Отже, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про порушення зазначених гарантій, застосовуваних під час реалізації процедури звільнення працівника та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

У рішенні Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року у справі № 6-р(ІІ)/2019, Другий сенат Конституційного Суду України визнав положення частини третьої статті 40 КЗпП України такими, що відповідають Конституції України (є конституційними).

Рішення Конституційного Суду України мотивовано тим, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно інших категорій.

Таким чином, положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини, а тому звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності є порушенням гарантованого законодавством права особи на працю та не може бути визнано законним і правомірним.

Судом встановлено, що на підставі наказу № 490 - К від 27.03.2020 позивача було прийнято на роботу на посаду оператора відеозапису в агрономічну службу Заболотне Приватного акціонерного товариства Продовольча компанія Поділля з 28.07.2020 на час виконання певної роботи (а.с. 13).

Наказом № КП - Р4002614 від 01 червня 2020 року ОСОБА_1 було переміщено із підрозділу Агрономічна служба Заболотне в підрозділ Служба економічної безпеки Заболотне без зміни умов праці та посадових обов`язків (а.с. 44).

Згідно наказу № 890 - К від 26.06.2020 ОСОБА_1 було звільнено з роботи у зв`язку з закінченням строку трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України (а.с. 12).

Суд встановив, що з доданих до матеріалів справи позивачем листків непрацездатності ( а. с. 17,19-21) вбачається, що позивач перебувала на лікарняному з 12.06.2020 по 19.06.2020, з 26.06.2020 по 08.07.2020, з 09.07.2020 по 14.07.2020, з 15.07.2020 по 23.07.2020, таким чином звільнення ОСОБА_1 на підставі наказу № 890 - К від 26.06.2020 є незаконним із порушенням гарантій встановлених частини третьої статті 40 КЗпП України, а права позивача підлягають поновленню

Відповідно до наказу № 1053/1 К від 24.07.2020 було скасовано наказ № 890 - К від 25.06.2020 Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 у зв`язку поданням оператором відеозвязку СГД Заболотне ОСОБА_1 лікарняного листа серія АДФ № 467629 від 26.06.2020 (а.с. 43) та внесено відповідний запис до трудової книжки працівника про визнання недійсним запису про звільнення (а.с. 90-100) про що здійснено запис в трудовій книжці : 24.07.2020 запис під № 50 вважати недійсним наказ № 1053/1-к від 24.07.2020 року (а.с. 70), та внесено запису у журнал реєстрації наказів з кадрових питань 1134, 1053/1-К 24.07.20 Про скасування наказу про звільнення ОСОБА_3 (а.с. 63).

Відповідно до наказу від 04.12.2020 року про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнена у зв`язку із закінченням строку трудового договору п.2 ст. 36 КЗпП України. Таким чином, відповідач визнав що здійснив незаконне звільнення ОСОБА_1 , в період тимчасової непрацездатності, та відновив права позивача шляхом видання наказу № 1053/1 К від 24.07.2020 про скасування наказу № 890 - К від 25.06.2020 Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 з часу винесення наказу про звільнення, та трудові відносини вважаються продовженими, а отже доводи відповідача про можливість звільнення працівника під час тимчасової непрацездатності за строковим договором є необґрунтованими.

Посилання позивача, на ст. 24 КЗпП та постанову Верховного Суду від 17 червня 2020и року справа № 521/1992/18 спростовується наступними доказами.

Відповідно до копій листків непрацездатності від 24.07.2020 виданого ОСОБА_1 із зазначенням ПрАТ ПК Поділля позивач перебував на лікарняному з 24.07.2020 по 22.08.2020 року; від 01.09.2020 виданого ОСОБА_1 із зазначенням ПрАТ ПК Поділля позивач перебував на лікарняному з 01.09.2020 по 18.09.2020 року; від 18.09.2020 виданого ОСОБА_1 із зазначенням ПрАТ ПК Поділля позивач перебував на лікарняному з 19.09.2020 по 29.09.2020 року; від 05.10.2020 виданого ОСОБА_4 із зазначенням ПрАТ ПК Поділля позивач перебував на лікарняному з 05.10.2020 по 13.10.2020 року із відміткою на звороті ПрАТ ПК Поділля , Заболотного, оператор в/д, до роботи 14.10.2020 року (т.2 а.с 9),

Відповідно до копії довідки від 10.11.2020 року ОСОБА_1 перебувала 15.10.2020, 16.10 2020 року знаходилась на амбулаторному лікуванні та обстеженні в Крижопільському центрі ПМСД (т.2 а.с 29),

17 жовтня 2020 року субота , 18 жовтня 2020 неділя

Відповідно до копії електронного направлення від 19.10.2020 року № 6625-2781-3528 заначено категорія госпіталізація, послуга А67010 Стаціонарне лікування, планове, опис діагнозу: кіста даху правої вертлугової ділянки, (т.2 а.с 30), відповідно до аналізу крові від 19.10.2020 року виданий Крижопільський ОЛІЛ вірус SARS-CoV-2 не виявлено. (т.2 а.с 29-31).

Відповідно до копії листка непрацездатності від 06.11.2020 виданого ОСОБА_1 із зазначенням ПрАТ ПК Поділля позивач перебував на лікарняному з 20.10.2020 по 06.11.2020 року, стати до роботи 07.11.2020 (т.2 а.с 10).

07.11.2020 субота, 08.11.2020 неділя.

Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 11 листопада 2020 року, остання 09 листопада 2020 року після перебування на лікарняного вийшла на роботу і ОСОБА_1 було направлено для проходження медичного огляду, 10 листопада 2020 було пройдено медичний огляд і отримано медичну книжку, із висновком про допущення до раніше виконаної роботи. Проте Позивачу не надали роботу, тому остання звертається із заявою про надання роботи.

Заявою від 03.12.2020 року Позивач повідомила про, що після перебування у відпустці вийшла на роботу, однак сьогодні їй не надали роботу, та повідомили про підготовку наказу про звільнення із роботи з підстав закінчення трудового договору.

Відповідно до ст. 2. Закону України Про відпуски право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство). Сторонами не спростовується та визнається, що з 12.11.2020 по 02.12.2020 року (пояснення представника від 04.12.2020 року) ОСОБА_1 перебувала у в щорічній відпустці, таким чином позивач після скасування наказу від 25 червня 2020 року Відповідно до наказу № 1053/1 К від 24.07.2020 перебував у трудових відносинах, а відновлення прав позивача відбулось добровільно а не на підставі рішення суду, також судом встановлено, що відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Щодо позовних вимог щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 26 червня 2020 року по час винесення наказу про звільнення від 04.12.2020 року за № 1506-К не підлягають задоволенню, оскільки трудові відносини між ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства Продовольча компанія Поділля не припинились, наказ про прийняття на роботу № 490 - К від 27.03.2020 не скасований а права ОСОБА_1 поновленні Відповідачем відповідно до наказу № 1053/1 К від 24.07.2020 року. Посилання позивача на положення Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо не внесення відомостей до таблиці № 5 Відомості про трудові відносини осіб та період проходження військової служби в частині не внесення відомостей щодо скасування наказу про звільнення від 26 червня 2020 року є необґрунтованими, оскільки відповідно до ст.1 п. 10 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок, позовних вимог, щодо неправомірних дій Відповідача стосовно не нарахування та несплати страхових внесків позивачем за період прийняття на роботу на підставі наказу № 490 - К від 27.03.2020 до часу звільнення 04.12.2020 на підставі наказу за № 1506-К позивачем не заявлялось. Клопотання Відповідача щодо закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмету спору суд вважає необґрунтованим, оскільки поняття юридичного спору має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття спір про право (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття спору про право має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання, але відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову. Таким чином логічно-граматичне тлумачення словосполучення відсутність предмета спору в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні). Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо. Таким чином, клопотання позивача не підлягає задоволенню, оскільки сторони не досягли згоди, щодо предмету спору, та добровільного його вирішення, позовні вимоги підгримуються, а тому спір не зник та продовжує існувати між сторонами. Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення. Відповідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Частиною 2 ст.16 ЦК України встановлено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Отже, особа може скористатись не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який здатен захистити інтереси власника суб`єктивного права та припинити їх порушення на майбутнє або усунути загрозу його порушення. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Продовольча компанія Поділля про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі. На підставі ст. ст. 21, 23, 36, 233, 235 КЗпП України, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 77-81, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Продольча компанія "Поділля" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити. Повний текст рішення суду буде виготовлений протягом п`яти днів. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі через суд першої інстанції апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення виготовлений 15 січня 2021 року.

Найменування та ім`я сторін, їх місце знаходження та проживання:

ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Приватне акціонерне товариство "Продольча компанія "Поділля" ( код ЄДРПОУ 33143011) , зареєстрований за адресою: Вінницька обл., Крижопільський р-н, смт Крижопіль, вул. Юрія Тютюнника, 74 а.

Суддя