Постанова

від 30.06.2021 по справі 134/1287/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 134/1287/20

провадження № 61-6886св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство Продовольча компанія Поділля ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Продовольча компанія Поділля про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Глушкова Ольга Ігорівна, на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 11 січня 2021 року у складі судді Лабая О. В., додаткове рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 15 січня 2021 року у складі судді Лабая О. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 березня 2021 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати незаконним наказ про звільнення та поновити її на посаді оператора відеозапису у Приватному акціонерному товаристві Продовольча компанія Поділля (далі - ПрАТ ПК Поділля ); стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 червня 2020 року до дня поновлення на роботі.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що наказом ПрАТ ПК Поділля від 27 березня 2020 року № 490-К її прийнято на роботу в ПрАТ ПК Поділля в агрономічну службу Заболотне оператором відеозапису на час виконання певної роботи, тобто за строковим трудовим договором.

У період з 12 червня до 19 червня 2020 року вона перебувала на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АДФ № 467591 та висновком ЛКК від 19 червня 2020 року № 3.

З 26 червня до 08 липня 2020 року знову перебувала на лікарняному у Крижопільському районному медичному центрі первинної медико-санітарної допомоги і в подальшому у періоди з 09 липня до 14 липня 2020 року та з 15 липня до 23 липня 2020 року знаходилась на стаціонарному лікуванні у Вінницькій обласній клінічній лікарні ім. Пирогова у м. Вінниці.

Наказом ПрАТ ПК Поділля від 26 червня 2020 року № 890-К позивача звільнено з роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі пункту статті 36 КЗпП України. 10 липня 2020 року від ПрАТ ПК Поділля на її адресу надійшов лист від 30 червня 2020 року, в якому її було повідомлено про звільнення та запропоновано з`явитися у відділ кадрів для отримання трудової книжки, а 17 липня 2020 року від ПрАТ ПК Поділля на її адресу надійшов пакет документів: копія наказу про припинення трудового договору від 26 червня 2020 року, довідка про доходи від 03 липня 2020 року, копія наказу про прийняття на роботу від 27 березня 2020 року.

Вважаючи, що у відповідача не було законних підстав для її звільнення, оскільки станом на 26 червня 2020 року строк трудового договору не закінчився, а в день звільнення вона перебувала на лікарняному, просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Крижопільський районний суд Вінницької області рішенням від 11 січня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на підставі листка

непрацездатності, наданого позивачем, відповідач наказом від 24 липня 2020 року № 1053/1 К скасував свій наказ від 26 червня 2020 року № 890-К про припинення трудового договору, тобто відновив порушене право позивача. Підстав для задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу немає, оскільки ця вимога є похідною від вимоги про поновлення на роботі.

Крижопільський районний суд Вінницької області додатковим рішенням від 15 січня 2021 року витрати на професійну правничу допомогу залишив за ОСОБА_1 , судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 840,80 грн компенсував за рахунок держави.

Додаткове рішення мотивоване необхідністю вирішити питання розподілу судових витрат у справі.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Вінницький апеляційний суд постановою від 18 березня 2021 року рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 11 січня 2021 року та додаткове рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 15 січня 2021 року залишив без змін. Судові витрати, понесені ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишив за нею.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, суд першої інстанції повно та всебічно встановив і дослідив фактичні обставини справи, в результаті чого дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Оскільки суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, тому відповідно до статті 141 ЦПК України правомірно зазначив, що понесені нею витрати на правничу допомогу в розмірі 9 100,00 грн не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 22 квітня 2021 року, адвокат Глушкова О. І. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 11 січня 2021 року, додаткове рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 15 січня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 березня 2021 року.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 709/1465/19; суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи; суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

На обґрунтування касаційної скарги адвокат Глушкова О. І. як представник ОСОБА_1 зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

15 вересня 2020 року представник відповідача надав суду наказ відповідача від 24 липня 2020 року № 1053/1-К про скасування на підставі листка непрацездатності наказу про звільнення позивача від 26 червня 2020 року та внесення до трудової книжки відповідних записів, однак з цим наказом позивача не було ознайомлено.

Наказ від 24 липня 2020 року № 1053/1-К складений відповідачем тільки для подання до суду, по суті є фіктивним документом, виданим з метою уникнути відповідальності за її незаконне звільнення. На підставі цього наказу позивач не рахувалася найманим працівником у відповідача та не допускалася до фактичного виконання роботи.

Так, з 26 червня до 06 листопада 2020 року позивач знаходилася на лікуванні.

09 листопада 2020 року позивач з`явилася на роботу, однак її не було допущено до роботи, а зобов`язано пройти медогляд, який вона пройшла 10 листопада 2020 року. Висновком медичної комісії було підтверджено, що позивач може виконувати роботу.

З 12 листопада до 02 грудня 2020 року позивач перебувала у відпустці, після чого їй повідомили про припинення трудового договору з 04 грудня 2020 року.

Суди не дослідили зібрані у справі докази, не надали їм оцінки як окремо, так і у сукупності, що призвело до неправильного встановлення обставин справи, а саме, суди безпідставно вважали доведеною ту обставину, що відповідач добровільно поновив позивача на роботі, ще до звернення до суду з цим позовом на підставі наказу від 24 липня 2020 року № 1053/1-К.

14 червня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ПрАТ ПК Поділля на касаційну скаргу, який мотивований тим, що відповідач самостійно 24 липня 2020 року скасував наказ від 25 червня 2020 року № 890-К Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 , що унеможливлює його повторне скасування в судовому порядку. Встановивши, що позивач скористалася своїм правом на щорічну відпустку, отримала заробітну плату за час такої відпустки, суди дійшли правильних висновків, що позивач після скасування наказу від 26 червня 2020 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем.

Позивач наказ ПрАТ ПК Поділля від 24 липня 2020 року № 1053/1-К в судовому порядку не оскаржувала.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться лише до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

01 червня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом ПрАТ ПК Поділля від 27 березня 2020 року № 490-К ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду оператора відеозапису в агрономічну службу Заболотне ПрАТ ПК Поділля з 28 березня 2020 року на час виконання певної роботи.

Наказом ПрАТ ПК Поділля від 01 червня 2020 року № КП-Р4002614 ОСОБА_1 переміщено з підрозділу агрономічна служба Заболотне в підрозділ Служба економічної безпеки Заболотне на посаду оператор відеозапису без зміни умов праці та посадових обов`язків.

Наказом ПрАТ ПК Поділля від 26 червня 2020 року № 890-К ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.

Згідно з листками непрацездатності ОСОБА_1 перебувала на лікарняному з 12 до 19 червня 2020 року, з 26 червня до 08 липня 2020 року, з 09 до 14 липня 2020 року, з 15 до 23 липня 2020 року.

Наказом ПрАТ ПК Поділля від 24 липня 2020 року № 1053/1-К скасовано наказ від 25 червня 2020 року № 890-К Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 у зв`язку поданням оператором відеозвязку СГД Заболотне ОСОБА_1 лікарняного листка від 26 червня 2020 року серії АДФ № 467629, внесено відповідний запис до трудової книжки працівника про визнання недійсним запису про звільнення.

Наказом ПрАТ ПК Поділля від 04 грудня 2020 року про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнена у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з частиною третьою статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, у якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

У пункті 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019 у справі № 3-425/2018 (6960/18) за конституційною скаргою Жабо Т. М. щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України.

Рішення Конституційного Суду України мотивоване тим, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, непоширення такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з іншими категоріями.

Таким чином, положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на всі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України.

Трудове законодавство України не забороняє особі, яка незаконно звільнила працівника з посади, самостійно поновити його на посаді, у тому числі скасувавши акт про його звільнення.

Встановивши, що у зв`язку з наданням ОСОБА_1 листків непрацездатності відповідач своїм наказом від 24 липня 2020 року № 1053/1 К скасував свій наказ від 26 червня 2020 року № 890-К про припинення трудового договору з ОСОБА_1 , який було видано у період її тимчасової непрацездатності, про що здійснив відповідний запис до трудової книжки, після чого позивач продовжила трудові відносини з відповідачем, що підтверджується, зокрема, і перебуванням її у відпустці у листопаді 2020 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Встановивши відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу пов`язаних з розглядом справи.

Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 709/1465/19.

Аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм

процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного

вирішення справи, а стосуються необхідності переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Глушкової Ольги Ігорівни як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 11 січня 2021 року, додаткове рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 15 січня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

В. С. Жданова

Є. В. Коротенко