Постанова

від 18.03.2021 по справі 134/1287/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 134/1287/20

Провадження № 22-ц/801/642/2021

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Лабай О. В.

Доповідач:Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2021 рокуСправа № 134/1287/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

секретар судового засідання Куленко О. В.

учасники справи:

позивач (особа яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_1 ,

відповідач Приватне акціонерне товариство Продовольча компанія Поділля ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником адвокатом Глушковою Ольгою Ігорівною, на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 11 січня 2021 року та додаткове рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 15 січня 2021 року, постановлене у складі судді Лабая О. В. в м. Крижопіль, повне судове рішення складено 15 січня 2021 року,-

в с т а н о в и в:

17 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ПрАТ ПК Поділля про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у якому ставила вимогу визнати незаконним наказ про звільнення та поновити її на посаді оператора відеозапису у ПрАТ ПК Поділля , стягнути з ПрАТ ПК Поділля на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 червня 2020 року по день поновлення на роботі.

Обґрунтовуючи позов, зазначила що наказом ПрАТ ПК Поділля № 490 -К від 27 березня 2020 року її було прийнято на роботу в ПрАТ ПК Поділля в агрономічну службу Заболотне, оператором відеозапису, на час виконання певної роботи, тобто за строковим трудовим договором. У період з 12 червня 2020 року по 19 червня 2020 року вона перебувала на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АДФ № 467591 та висновком ЛКК № 3 від 19 червня 2020 року. З 26 червня 2020 року по 08 липня 2020 року знову перебувала на лікарняному у Крижопільському районному медичному центрі первинної медико - санітарної допомоги і в подальшому у періоди з 09 липня 2020 року по 14 липня 2020 року та з 15 липня 2020 року по 23 липня 2020 року знаходилась на стаціонарному лікуванні у Вінницькій обласній клінічній лікарні ім. Пирогова у м. Вінниці.

Наказом ПрАТ ПК Поділля № 890 - К від 26 червня 2020 року її було звільнено з роботи у зв`язку з закінченням строку трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України. 10 липня 2020 року на її адресу надійшов лист від ПрАТ ПК Поділля , датований 30 червня 2020 року, яким її було повідомлено про звільнення та запропоновано з`явитися у відділ кадрів для отримання трудової книжки, а 17 липня 2020 року від ПрАТ ПК Поділля на її адресу надійшов пакет документів: копія наказу про припинення трудового договору від 26 червня 2020 року, довідка про доходи від 03 липня 2020 року, копія наказу про прийняття на роботу від 27 березня 2020 року. Вважає, що у відповідача не було законних підстав для її звільнення, оскільки станом на 26 червня 2020 року строк трудового договору не закінчився, та у день звільнення вона перебувала на лікарняному.

Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 11 січня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 15 січня 2021 року витрати на професійну правничу допомогу залишено за ОСОБА_2 , судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 840 грн 80 к. вирішено компенсувати за рахунок держави.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що наказом № 1053/1 К від 24.07.2020 року на підставі лікарняного листа ПрАТ ПК Поділля було скасовано наказ № 890 - К від 26 червня 2020 року про припинення трудового договору, ОСОБА_1 надалі перебувала у трудових відносинах відповідачем, трудові відносини між ОСОБА_1 та ПрАТ ПК Поділля не припинились, наказ № 490 - К від 27 березня 2020 про прийняття на роботу не скасований, а права ОСОБА_1 поновленні відповідачем добровільно, відповідно до наказу № 1053/1 К від 24.07.2020 року. Також суд констатував про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки ця позовна вимога є похідною від вимоги про поновлення на роботі.

Суд першої інстанції, враховуючи клопотання відповідача, дійшов висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі з підстав, визначених пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України і відмовив у задоволенні позову по суті.

Обґрунтовуючи додаткове рішення суд виходив з того, що оскільки позовні вимоги залишено без задоволення, то і оплата витрат на професійну правничу допомогу покладається на позивача, а судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції підлягає компенсації за рахунок держави, в порядку встановленому КМУ, так як позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ Про судовий збір .

З цими судовими рішеннями не погодилася позивач ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Глушкову О. І., подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути витрати, понесені на правову допомогу.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що наказ № 1053/1-К від 24 липня 2020 року про скасування наказу про звільнення є по суті фіктивним документом, і складений відповідачем лише для подання до суду з метою уникнення відповідальності за незаконне звільнення позивача, оскільки відповідач не подавав відомостей про ОСОБА_1 , як найманого працівника, до податкових органів та не допускав її до фактичного виконання роботи. Стверджує, що її було прийнято на роботу без зазначення строку виконання такої роботи, або обсягу такої роботи, однак наказом № 890-К від 25 червня 2020 року та наказом № 1506-К від 03 грудня 2020 року її було звільнено з роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору, це свідчить про те, що відповідач бажав позбутися ОСОБА_1 , яка тривалий час хворіла, самовільно змінюючи дату закінчення строкового договору укладеного 27 березня 2020 року № 490-К, який є безстроковим. Зауважує, що в рішенні суду відсутня правова оцінка діям відповідача щодо не допуску позивача до роботи, до надання відпустки та після неї, вважає, що надання відпустки свідчить про намір відповідача під будь-яким приводом не допускати позивача до роботи, а не про наявність трудових відносин.

Доводи апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення мотивує тим, що цим додатковим рішенням на неї покладено витрати на професійну правничу допомогу з мотивів відмови у задоволенні позову, тому, з огляду на оскарження рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 11 січня 2021 року в апеляційному порядку, перегляду також підлягає питання про розподіл судових витрат понесених нею у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, вирішене додатковим рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 15 січня 2021 року.

ПрАТ ПК Поділля подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду залишити без змін, додаткове рішення суду вважає законним та обґрунтованим. Вказує, що позивач подавала листи непрацездатності на підставі яких здійснювалась виплата допомоги внаслідок тимчасової непрацездатності, скористалась своїм правом на щорічну відпустку, отримала заробітну плату за час такої відпустки, тим самим підтвердила існування трудових відносин з ПрАТ ПК Поділля після 26 червня 2020 року і до дня звільнення 04 грудня 2020 року, а відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що після скасування наказу від 26 червня 2020 року позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ПрАТ ПК Поділля .

В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Глушкова О. І. апеляційну скаргу підтримали з викладених у ній підстав.

Представник відповідача адвокат Хитрук І. С. заперечив проти апеляційної скарги, судові рішення вважає законними, таким, що підлягають залишенню без змін.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб які з`явились в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно наказу № 490 - К від 27 березня 2020 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду оператора відеозапису в агрономічну службу Заболотне Приватного акціонерного товариства Продовольча компанія Поділля з 28.03.2020 року на час виконання певної роботи (а.с. 13 т. 1).

Наказом № КП - Р4002614 від 01 червня 2020 року ОСОБА_1 переміщено із підрозділу Агрономічна служба Заболотне в підрозділ Служба економічної безпеки Заболотне на посаду оператор відеозапису без зміни умов праці та посадових обов`язків (а.с. 44 т. 1).

Наказом № 890 - К від 26 червня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку з закінченням строку трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України (а.с. 12 т. 1).

Однією з підстав припинення трудового договору є, зокрема закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України).

Верховним Судом в постанові від 16 листопада 2020 року, справа № 753/5107/18, сформульовано правовий висновок, згідно якого припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України.

Згідно статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

В Рішенні від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.

Судом встановлено, що відповідно до листків непрацездатності серії: АДІ № 467592, АДФ № 467629, АДФ № 568960, АДФ № 569503, позивач перебувала на лікарняному з 12 червня 2020 року по 19 червня 2020 року, з 26 червня 2020 року по 08 липня 2020 року, з 09 липня 2020 року по 14 липня 2020 року, з 15 липня 2020 року по 23 липня 2020 року, позивач перебувала на лікарняному з 31.10.2019 по 04.11.2019 включно (т.1 а.с. 17, 19 - 21).

Тобто, наказ про звільнення позивача № 890 - К видано у період її непрацездатності: 26 червня 2020 року.

У подальшому, в зв`язку з наданням ОСОБА_1 лікарняного листа серія АДФ № 467629 від 26 червня 2020 (а.с. 43), відповідачем було винесено наказ № 1053/1 К від 24 липня 2020 року, яким скасовано наказ № 890 ? К від 26 червня 2020 року Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 , про що здійснено запис в трудовій книжці: 24.07.2020 запис під № 50 вважати недійсним (а.с. 70), та внесено запис у журнал реєстрації наказів з кадрових питань № 1134. 1053/1-К 24.07.2020 Про скасування наказу про звільнення ОСОБА_2 (а.с. 63).

Отже, як вбачається із матеріалів даної справи, після звернення позивача ОСОБА_1 до суду із даним позовом, відповідач самостійно 24 липня 2020 року скасував наказ № 890 - К від 25.06.2020 Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 .

Закон не обмежує роботодавця у праві самостійно скасувати наказ про звільнення працівника, якщо таке звільнення відбулося з ініціативи власника або уповноваження ним органу, а відтак скасування наказу про звільнення позивача самим відповідачем потягло за собою поновлення позивача на роботі, їй було проведено оплату лікарняних, що вона не заперечує.

В подальшому позивач продовжила хворіти, в підтвердження чого надала копії листків непрацездатності серії: АДФ № 708404 за період з 24.07.2020 по 22.08.2020 року, АДФ№ 708616 за період з 01.09.2020 по 18.09.2020 року; АДФ № 491673 за період з 19.09.2020 по 29.09.2020 року; АДФ № 483747 за період з 05.10.2020 по 13.10.2020 року із відміткою на звороті ПрАТ ПК Поділля , Заболотного, оператор в/д, до роботи 14.10.2020 року (т. 2 а. с. 6 - 9). З копії електронного направлення № 6625-2781-3528, датованого 19.10.2020 року, слідує, що ОСОБА_1 була направлена на госпіталізацію (т. 2 а.с. 30), з копії довідки від 10.11.2020 року вбачається, що 15.10.2020, 16.10.2020 року ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні та обстеженні в Крижопільському центрі ПМСД (т. 2 а. с. 29), згідно копії листа непрацездатності серії: АДФ № 590805 у період з 20.10.2020 по 06.11.2020 року, перебувала на стаціонарному лікуванні (т. 2 а. с. 10). Всі лікарняні листи вона здавала відповідачеві, на підставі цих лікарняних листів ОСОБА_1 здійснювалась виплата допомоги внаслідок тимчасової непрацездатності, що не заперечується позивачем. В подальшому позивач перебувала у щорічній відпустці з 12 листопада 2020 року по 02 грудня 2020 року в апеляційному суді підтвердила, що сама писала заяву на відпустку, проте зробила це під примусом, що є лише її власним твердженням та не підтверджено жодним належним та допустимим доказом. Написання нею на адресу роботодавця заяв про недопуск до роботи суд розцінює виключно як тактику її поведінки, оскільки, з урахуванням дат тимчасової непрацездатності, перебування у відпустці в неї немає жодного дня чи то зафіксованого прогулу, чи відсутності на роботі.

З огляду на вищевикладене, твердження ОСОБА_1 , що самостійне скасування роботодавцем наказу про припинення трудових відносин є лише способом уникнути відповідальності за незаконне звільнення. - є безпідставним, адже встановлені по справі обставини чітко і беззаперечно підтверджують існування трудових відносин між позивачем та відповідачем.

Отже, суд першої інстанції повно та всебічно встановив та дослідив фактичні обставини справи та дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Таким чином, апеляційний суд дійшов до переконання що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі повно з`ясованих обставин справи (ст. 375 ЦПК України).

Стосовно доводів апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення слід зазначити наступне.

Відповідно до положень ст. ст. 133, 137, 141 ЦПК України, судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі відмови в позові - покладаються на позивача.

Оскільки суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ПрАТ ПК Поділля про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відтак, виходячи з положень статті 141 ЦПК України, правомірно зазначив, що понесені нею витрати на правничу допомогу в розмірі 9 100 грн не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив додаткове судове рішення з додержанням норм процесуального права, тому апеляційну скаргу в цій частині необхідно також залишити без задоволення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції (п. в ч.1 ст. 382 ЦПК України), слід зазначити наступне.

Враховуючи те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, виходячи з положень ст. 141 ЦПК України, судові витрати понесені в суді апеляційної інстанції на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн, слід залишити за нею.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 374, 375, 367, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Глушковою Ольгою Ігорівною, залишити без задоволення.

Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 11 січня 2021 року та додаткове рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 15 січня 2021 року, залишити без змін.

Судові витрати понесені ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції залишити за нею.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Т. М. Шемета

Судді: О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк

Повне судове рішення складено 22 березня 2021 року.