Постанова

від 04.01.2021 по справі 607/27290/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/27290/19Головуючий у 1-й інстанції Грицай К.М. Провадження № 22-ц/817/43/21 Доповідач - Сташків Б.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 січня 2021 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Сташків Б.І.

суддів - Хома М. В., Щавурська Н. Б.,

за участю секретаря - Сович Н.А.

та сторін- представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Рукавця О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу № 607/27290/19 за апеляційною скаргою Державної установи «Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 серпня 2020 року, ухваленого суддею Грицай К.М., повне судове рішення складено 07 вересня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Державної установи Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтуванні позовних вимог позивач вказувала, що працювала на посаді біолога санітарно-гігієнічної лабораторії відділу дослідження фізичних та хімічних факторів Державної установи Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України з 15 листопада 2010 року.

Позивач зазначала, що наказом № 201 від 22 жовтня 2019 р. вона була звільнена за ч.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників, про що зроблено запис у трудовій книжці та вручено позивачу. Також вказувала, що на виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України від 27.06.2019року Державна установа Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України видало наказ № 43 від 15.07.2019 року «Про визначення структури ДУ «Тернопільський ОЛЦ МОЗ України» та внесення змін до штатного розпису відповідно до якого усі працівники підписали стандартне попередження 29.07.2019 року.

Зазначала, що Додатком 3 до наказу № 43 від 15.07.2019 року є склад комісії з питань щодо переважного права на залишення на роботі працівників, але склад даної комісії не був затверджений, повноважень такій комісії ніхто не надавав і дана комісія не працювала, так як не розглядана документи та факти щодо переважного права працівників на залишення на роботі, на таку комісію позивача чи інших працівників ніхто не запрошував.

На думку позивача її було не законно звільнено, натомість незаконно залишені працівники із нижчою категорією, меншим стажем роботи у даній установі. Вказувала, що роботодавцем не було враховано, що у позивача на утриманні малолітня дитина, двоє хворих, лежачих пенсіонерів, що потребують вартісного лікування і постійного догляду, тимчасово не працюючий чоловік.Також зазначала, що позивачу не було запропоновано жодної роботи одночасно із попередженням про звільнення.

Позивач вказувала, що більша частина працівників мають ставки чи 1,5 ставки, однак позивачу не було запропоновано жодна з них. Таким чином, на думку позивача роботодавцем грубо порушено порядок визначення осіб, що підлягають звільненню у зв`язку з скороченням штату, не враховано її продуктивність праці та кваліфікацію.

Окрім того, позивач зазначала, що вона отримала тяжку душевну травму через незаконне звільнення, оскільки керівництво та працівники знали про її не просту сімейну ситуацію, їм було відомо, що вона є єдиною в своїй сім`ї працюючою особою. Зазначала, що дане звільнення вибило її із звичної колії життя, перекреслило нормальний ритм життя, позбавило впевненості у завтрашньому дні, вона впала в затяжну депресію, робота була для неї не лише місцем отримання заробітної плати, а улюбленою справою, віддушиною у складній життєвій ситуації. Вказувала, що її спеціалізація досить специфічна та знайти роботу за даною спеціальністю складно. Зазначала, що внаслідок незаконних та дій відповідача їй нанесено моральну шкоду, яку вона оцінила в 20000 гривень, яку просила стягнути з відповідача.

Враховуючи вищенаведене, позивач просила поновити її на посаді біолога санітарно-гігієнічної лабораторії відділу дослідження фізичних та хімічних факторів Державної установи Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 8972,64, моральну шкоду в сумі 20000 грн.та судові витрати.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 до Державної установи Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди задоволено частково.

Скасовано наказ в.о. директора Державної установи Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України №201-к від 22 жовтня 2019 року Про звільнення працівників в частині звільнення ОСОБА_1 з посади біолога санітарно-гігієнічної лабораторії відділу дослідження фізичних та хімічних факторів Державної установи Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України з 24 жовтня 2019 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді біолога санітарно-гігієнічної лабораторії відділу дослідження фізичних та хімічних факторів Державної установи Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України .

Стягнуто з Державної установи Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 8972,64 грн. 64 коп., дану суму виплат зазначено без урахування податків та зборів.

Стягнуто з Державної установи Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 2000 грн. 00 коп.

Стягнуто із Державної установи Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн. 00 коп.

Стягнуто з Державної установи Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України на користь держави судовий збір у 768 грн. 40 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку у сумі 8972 грн. 64 коп. (дану суму виплат зазначено без урахування податків та зборів) допущено до негайного виконання.

Не погодившись із вказаним рішенням суду від представника Державної установи «Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» поступила апеляційна скарга, в якій сторона відповідача просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

У доводах апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неврахування усіх обставин справи.

Зокрема вказує, що на виконання наказу МОЗ України від 27.06.2019 р. № 1475 Про затвердження Плану оптимізації лабораторної мережі в системі громадського здоров`я керуючись Статутом ДУ Тернопільський ОЛЦ МОЗ України , затвердженого наказом МОЗ України від 08.07.2016 р. № 689, у відповідності до наказу ДУ Тернопільський ОЛЦ МОЗ України від 15.07.2019 р. № 43 Про визначення структури ДУ Тернопільський ОЛЦ МОЗ України та внесення змін до штатного розпису , у зв`язку із затвердженням нової структури та штатного розпису, скорочено штат ДУ Тернопільський ОЛЦ МОЗ України , відповідно до ст. 49-2 КЗпП України всіх працівників персонально письмово попереджено не пізніше ніж за два місяці про наступне вивільнення. Позивач отримала власноручно повідомлення про вивільнення 29.07.2019 року. Письмових заперечень чи зауважень щодо отриманого попередження від позивача не було.

Апелянт вказує, що з метою дотримання чинного трудового законодавства та вивчення переважного права на залишення на роботі серед працівників, посади яких підлягають скороченню, на засідання комісії залучено голову Ради трудового колективу установи та заслухано особисто завідувачів відокремлених структурних підрозділів, завідувачів відділів та завідувачів лабораторій. Проведений аналіз ефективності функціонування кожного підрозділу, і санітарно-гігієнічної лабораторії Державної установи зокрема. Керівниками структурних підрозділів надана обґрунтована та об`єктивна характеристика, виконання своїх трудових обов`язків кожним працівником, додержання ї та виробничої дисципліни, вимог нормативних актів про охорону ставлення до майна підпорядкованими працівниками у відповідності до ст.139 КЗпП України. Завідувачем санітарно-гігієнічної лабораторії, зокрема, надана порівняльна характеристика 5 біологів. Комісією встановлено, що всі працівники мають стаж більше 6 років у Державній установі і відносяться до осіб, які переважне право на залишення на роботі. Наголошує, що позивач визначає лише вміст концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони для атестації робочих місць, а тому надалася перевага працівникові з більш високою продуктивністю праці.

Також апелянт зазначає, що у відповідності до штатного розпису, який затверджується Міністерством охорони здоров`я України, у Державній установі посада, з якої звільнено позивача - відсутня. Зазначає, що вільної вакантної посади, на час звільнення не було, а тому не було пропозиції з боку керівництва про працевлаштування. Також вказує, що після звільнення позивач звернулася до Тернопільського міськрайонного центру зайнятості та набула статусу безробітної, а пізніше була працевлаштована.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та попередніх судових витрат, апелянт зазначає що керівництвом Державної установи, починаючи з 2017 року, на виробничих нарадах озвучувалася ситуація щодо оптимізації лабораторної мережі, запрошувалися представники Управління Держпраці у Тернопільській області та Тернопільського міськрайонного центру зайнятості для детального роз`яснення прав і гарантій працівників при оптимізації, а також надавалися усні консультації відділом правового забезпечення Державної установи. Вказує, що держава гарантує можливість отримати кваліфіковану допомогу в необхідному обсязі та формах та у м. Тернополі створено Тернопільський місцевий центр з надання безоплатної правової допомоги. Вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки та не проаналізував робіт, здійснених адвокатом у процесі надання правничої допомоги, час втрачений на кожен з видів цієї допомоги, вартість години роботи адвоката.

На апеляційну скаргу поступив відзив від ОСОБА_1 , в якому позивач просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У доводах відзиву позивач зазначає, що рішення у справі є законне, та обґрунтоване, усі обставини справи, які мають значення для справи встановлені, належні та допустимі докази досліджені.

Зокрема вказує, що відповідачем було надано копію особової картки ОСОБА_1 , згідно якої, вона розпочала свій стаж в даній установі 03.01.2013 року, але фактично вона вказує що працювала з 15.11.2010р.,що підтверджується записами в її трудовій книжці. Зазначає, що дана установа була реорганізована на початку 2013 року. Відповідно загальний стаж на момент її звільнення становив майже дев`ять років. Вказує, що дані обставини підтверджуються книгою облік руху трудових книжок і вкладишів до них, яка розпочата і закінчена одним і тим же днем 03.01.2013р. , зазначивши що всі працівники прийняті одним днем і одним наказом.

Також вказує, що роботодавцем при скороченні не враховано, що в ДУ Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України біолог - ОСОБА_2 , у якої 11 категорія, набагато менший стаж ніж у неї, немає на утриманні непрацездатних осіб.

Окрім того, позивач зазначає, що відповідно до наданого відповідачем протоколу засідання комісії з питань переважного права на залишення на роботі працівників ДУ Тернопільський ОЛЦ України жоден із працівників не був запрошений на дане засідання. Комісія не обговорювала кандидатури, не отримувала жодних даних для порівняльної характеристики працівників. Позивач стверджує, що на той момент вона мала першу категорію стажу роботи в даній установі більше дев`яти років, а ОСОБА_2 лише другу, а тому вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що у неї вищий рівень кваліфікації ніж в позивача.

Крім того позивач вказує, що ДУ Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України було грубо порушено ст.42 КЗпП України, оскільки при скороченні чисельні штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікаї продуктивністю праці. Позивач зазначає, що у неї на утриманні малолітня дитина, на той час двоє хворих, лежачих пенсіонерів, що потребували дороговартісного постійного лікування та постійного догляду.

Таким чином позивач вважає, що її було не законно звільнено, оскільки в Державній установі Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України було залишено працівників із нижчою категорією, меншим стажем роботи.

Окрім того позивач вказує, що відповідачем не наведено аргументів та доказів, які вказують, що ними було додержано вимоги ст.42 КЗпП України попередження про звільнення її з роботи.

Також позивач зазначає, що внаслідок протиправних дій відповідача вона зазначала моральної шкоди, яка проявилась у душевній травмі через не справедливе, не законне рішення, щодо її звільнення. Вказує, що дане звільнення вибило її із звичайної колії життя, перекреслило нормальний ритм життя, позбавило впевненості у завтрашньому дні.

Крім цього позивач вказує, що разом із позовною заявою відповідач отримав попередній розрахунок судових витрат, та акт виконаних робіт. При розгляді даної справи у суді першої інстанції від відповідача не надходило жодних клопотань чи зауважень щодо неналежності чи не допустимості доказів у справі, зокрема зауважень щодо розрахунку судових витрат на правничу допомогу, а тому вважає вказані посилання необґрунтованими.

Представник Державної установи «Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» у судове засідання не з`явився, однак про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розглянути справу за його відсутності.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Рукавець О.В. заперечив проти поданої апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, посилаючись на мотиви викладені у поданому відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу,які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що відповідач розірвав трудовий договір із позивачем за п.1 ч.1ст.40 КЗпП України, не дотримавши прав та гарантій наданих працівникові Кодексом законів про працю України, а тому вважав за необхідне поновити ОСОБА_1 на посаді біолога санітарно-гігієнічної лабораторії відділу дослідження фізичних та хімічних факторів Державної установи Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України з 24 жовтня 2019 року, скасувавши та визнавши незаконним наказ про її звільнення та стягнувши з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу на користь позивача в розмірі 8972,64 грн.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 з 15.11.2010 року працювала на посаді біолога санітарно-гігієнічної лабораторії відділу дослідження фізичних та хімічних факторів Державної установи Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України , що підтверджується наявними записами у трудовій книжці НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 отримано сертифікат спеціаліста 25.11.2011 року зі спеціальності лабораторні дослідження хімічних факторів навколишнього середовища.

Наказом №34-к від 27.04.2018 року по Тернопільському УОЗ, ОСОБА_1 присвоєно першу кваліфікаційну категорію зі спеціальності лабораторні дослідження хімічних факторів навколишнього середовища.

Відповідно до структури Державної установи Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України , затвердженої Міністром охорони здоров`я ОСОБА_3 , до структурних підрозділів даної установи входить Санітарно-гігієнічна лабораторія.

Наказом Міністерств охорони здоров`я від 27 червня 2019 року було затверджено план оптимізації лабораторної мережі в системі громадського здоров`я.

Відповідно до наказу від 22 жовтня 2019 року № 68 ДУ Тернопільський ОЛЦ МОЗУкраїни введено в дію з 25жовтня 2019 року структуру та штатний розпис ДУ Тернопільський ОЛЦМОЗ України ,затверджений МОЗ.

Згідно штатного розпису Державної установи Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України , який вводиться в дію з 01.10.2019 року, у ньому передбачено 4 (чотири) посади біолога санітарно-гігієнічної лабораторії відділу дослідження фізичних та хімічних факторів.

Відповідно до штатного розпису Державної установи Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України , який вводився в дію з 01.01.2019 року, у ньому було передбачено 3 (три) посади біолога санітарно-гігієнічної лабораторії відділу дослідження фізичних та хімічних факторів.

22 липня 2019 року згідно протоколу засідання Комісії з питань щодо переважного права на залишення на роботі працівників було заслухано щодо переважного права на залишення на роботі кожного з працівників, які можуть бути вивільнені та про істотну зміну умов праці працівників у зв`язку із оптимізацією ДУ Тернопільський ОЛЦ МОЗ України . Зазначено, що керівниками структурних підрозділів надана обґрунтована та об`єктивна характеристика, якість виконання своїх трудових обов`язків, додержання трудової і виробничої дисципліни, вимоги нормативних актів про охорону праці, ставлення до майна підпорядкованим працівниками у відповідності до вимог ст. 139 КЗпП України.

До протоколу доданий список, згідно якого зазначено про виведення із штатного розпису посади біолога санітарно-гігієнічної лабораторії відділу дослідження фізичних та хімічних факторів та список осіб, які мають бути попереджені про можливе звільнення, в тому числі ОСОБА_1 .

Наказом № 201 від 22 жовтня 2019 р. позивач була звільнена з посади біолога санітарно-гігієнічної лабораторії відділу дослідження фізичних та хімічних факторів Державної установи Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України з 24 жовтня 2019 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників, про що зроблено запис у трудовій книжці та вручено позивачу.

Згідно листів про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за серпень 2019 року нараховано 9141,70 грн., за вересень 2019 року - 4815,18 грн.

Актом інспекційного відвідування інспектором праці Управління Держпраці у Тернопільській області від 14 листопада 2019 року №ТР 1481/331/АВ ДУ Тернопільський ОЛЦ МОЗ України не виявлено порушень трудового законодавства при скороченні чисельності чи штату працівників.

Встановлено, що ОСОБА_1 має неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 .

Також встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживають за однією адресою із ОСОБА_1 , знаходяться на обслуговуванні у сімейного лікаря КНП Тернопільської районної ради Тернопільський районний центр первинної медико-санітарної допомоги , за станом здоров`я потребують постійного стороннього догляду.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (ст. 5-1 КЗпП України).

У пункті 1 частини першої статті 40КЗпП України зазначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Згідно вимог ст.42КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинністьЗакону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту",а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України"Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Статтею 49-1 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно достатті 48Закону України Про зайнятість населення , власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як вбачається зі справи згідно повідомлення про наступне вивільнення від 29 липня 2019 р., підписаного позивачем, на виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України від 27.06.2019 року Державна установа Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України видала наказ № 43 від 15.07.2019 року Про визначення структури ДУ Тернопільський ОЛЦ МОЗ України та внесення змін до штатного розпису попереджено про можливе звільнення з займаної посади відповідно до пункту 1статті 40 КЗпП України. Також, позивача ОСОБА_7 проінформовано, що на даний час в установі відсутня робота (вакансія), яка відповідає професії чи спеціальності відсутня, а тому не може бути запропонована.

Таким чином вірними є висновки суду першої інстанції, що у відповідача мало місце скорочення штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у зв`язку із чим позивача було належним чином попереджено про наступне звільнення та повідомлено про відсутність роботи, що відповідає професії чи спеціальності.

Разом з тим, відповідачем при винесенні спірного наказу про звільнення не було дотримано вимог статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, оскільки на підприємстві на час звільнення позивача вбачалася наявна робота за відповідною професією та спеціальністю, проте не була запропонована працівнику.

Відповідно до частини другої статті40, частини третьої статті49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті40, частини третьої статті49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював та які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048 цс 15, № 6-40цс15 від 01 квітня 2015 року, у постановах Верховного Суду 161/7196/19 від 22 вересня 2020 року, Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17.

Як встановлено судом, станом на 01 жовтня 2019 року та станом на 07 листопада 2019 року у ДУ Тернопільський ОЛЦ МОЗ України були наявні вакантні посади, в тому числі, в Санітарно-гігієнічній лабораторії, та інших структурних підрозділах.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що представник відповідача не довів, що відповідачем позивачу ОСОБА_7 було запропоновано усі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися в установі протягом періоду з 29 липня 2019 року по 24 жовтня 2019 року, та які існували на день звільнення,оскільки із матеріалів справи вбачається, що протягом даного періоду та після звільнення позивача в установі існували вакантні посади (а.с. 44-47) та представником відповідача в суді першої та апеляційної інстанції не доведено, що жодна із цих посад чи робіт не є відповідною за професією чи спеціальністю, на іншу вакантну роботу позивач не могла виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Таким чином при звільненні позивача та розірвання із ним трудового договору за п.1ст.40 КЗпП України, не було дотримано вимоги передбаченіст.42КЗпП України відповідач не виконав обов`язок щодо надання пропозицій про всі наявні в установі вакансії, які з`явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення.

Відповідно до наданої інформації Державної установи Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України , станом на день звільнення позивача, посади біологів зазначеного закладу займали:

- ОСОБА_1 - вища освіта, І категорія, безперервний стаж роботи в установі 6 років 7 місяців, визначення вмісту концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони для атестації робочих місць;

- ОСОБА_8 - вища освіта, сертифікат спеціаліста, безперервний стаж роботи в установі 6 років 7 місяців, двоє неповнолітніх дітей, одна з них до 6-ти років;

- ОСОБА_9 - вища освіта, сертифікат спеціаліста, безперервний стаж роботи в установі 6 років, передпенсійного віку;

- ОСОБА_10 - вища освіта, вища категорія, безперервний стаж роботи в установі 6 років 7 місяців, працвники за 50 років;

- ОСОБА_2 - вища освіта, ІІ категорія, безперервний стаж роботи в установі 6 років, проводить лабораторні дослідження хімічних речовин у зовнішньому середовищі(вода питна централізована, вода питна децентралізована, вода відкритих водойм, вода басейнів, ґрунт) в системі акредитації ISO\IES 17025:2017 та в галузі технічної компетентності СОУ; побудова калібровочних графіків для визначення коефіцієнту, який необхідно для розрахунку при дослідженні показників на КФК-3; проведення внутрішньо-оперативного контролю ВОК (збіжності, відтворюваності, точності, невизначеності та лінійності ; контроль за наявністю, поступленням та витратами хімічними реактивами.

Як вбачається з пояснень представника відповідача у суді першої інстанції, ОСОБА_2 має вищу продуктивність праці, ніж позивач ОСОБА_1 , знає більше методик, виконує більшу кількість лабораторних досліджень, що підтверджено Журналами реєстрації проб і видачі результатів досліджень форми 322/0 від 11.11.2011 року, від 24.01.2018 року, Журналом реєстрації виготовлених реактивів Ф-СГ-5, Журнал обліку наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на постах відділень лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я Ф-СГ-14, Журнал реєстрації оцінки правильності функціонування засобів вимірювальної техніки ФСУ 5.5-04, згідно якого вбачається про використання ОСОБА_2 реактивів, дата проведення дослідження, підпис особи, яка проводила дослідження.

Відповідно до Реєстраційного журналу проведення досліджень форми №396/о від 24 січня 2018 року вбачається менша кількість проведених ОСОБА_1 досліджень за 2019 рік.

Позивачем на підтвердження проведення лабораторних досліджень надано чорновий Журнал обліку допоміжних реактивів від 06.02.2019 року, у якому вказано дати використання реактивів із засвідченням підписом.

Як вбачається з обставин справи, при звільненні ОСОБА_7 відповідачем не було враховано, що переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, а саме те, що позивач має першу категорію, її безперервний стаж роботи в даній установі складає 6 років та 7 місяців на день звільнення.

Так, колегія суддів вважає, що позивачем належними та допустимими доказами доведено, що на день звільнення вона мала вищу кваліфікацію, порівняно із іншими працівниками, переважне право яким відповідач надав на залишенні на роботі, зокрема ОСОБА_2 , яка має ІІ категорію, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які мають сертифікати спеціаліста. Також, ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , переважне право яким надав відповідач на залишенні на роботі за наявності однакової кваліфікації спеціаліста, мають менший безперервний стаж роботи у даній установі у порівнянні із позивачем, який у ОСОБА_9 складає 6 років, у ОСОБА_2 більше 6 років. Окрім цього, відповідачем не не взято до уваги та не встановлено, чи позивач ОСОБА_1 є особою, в сім`ї якої відсутні інші особи із самостійним заробітком.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України вбачається, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.

Не заслуговують до уваги доводи апеляційної скарги про те, що керівником структурного підрозділу при вирішенні питання про переважне право залишення на роботі працівників, було визначено вищу продуктивність праці інших працівників, зокрема, біолога ОСОБА_2 , ніж ОСОБА_1 , яка полягає в тому, що ОСОБА_2 знає більше методик, тому виконує більшу кількість лабораторних досліджень, порівняно із ОСОБА_1 , посилаючись на дані наданих Журналів, оскільки вони не містять відомостей щодо дати виконання лабораторних досліджень, відомостей щодо осіб, які виконували такі дослідження, натомість містять лише підписи, що не дають можливість встановити особу, яка виконувала дослідження чи використовувала реактиви.

Окрім того, як встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 виконувала лабораторні дослідження в іншому напрямку, ніж ОСОБА_2 , натомість відповідачем не надано доказів невиконання ОСОБА_1 своїх посадових обов`язків, зауважень з боку керівництва щодо строків і якості виконуваної роботи.

Також, матеріали справи не містять доказів щодо нижчої кваліфікації позивача, порівняно із іншим працівниками, а також не містять відмови позивача у здобутті нових методик, нездатності виконувати доручення, що притаманні посаді біолога, неволодіння певними програмами, та не спростовано доводи представника позивача, що менша кількість проведених досліджень зумовлена специфікою напрямку роботи ОСОБА_1 , згідно якого для проведення досліджень необхідно було виїзд для відбору проб.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанції не встановлено, що відповідачем пропонувались позивачу ОСОБА_1 всі посади, рівнозначні тій, які вона займала.

При таких обставинах суд першої інстанції дійшов правильного висновку про звільнення позивачки без законної підстави, що, відповідно до приписів частин першої, другої статті 235 КЗпП України, є підставою для поновлення її на попередній роботі з одночасною виплатою їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Беручи до уваги вищенаведені обставини, суд першої інстанції обґрунтовано визнав неправомірним та скасував наказ в.о. директора Державної установи Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України №201-к від 22 жовтня 2019 року Про звільнення працівників в частині звільнення ОСОБА_1 з посади біолога санітарно-гігієнічної лабораторії відділу дослідження фізичних та хімічних факторів Державної установи Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України з 24 жовтня 2019 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, поновив ОСОБА_1 на посаді біолога санітарно-гігієнічної лабораторії відділу дослідження фізичних та хімічних факторів Державної установи Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України та, здійснивши правильні обрахування, стягнув з Державної установи Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 8972,64 грн. 64 коп., дану суму виплат зазначено без урахування податків та зборів.

Згідно із частиною першою статті 237-1КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановивши спричинення моральних страждань позивачки внаслідок порушення відповідачем її законних трудових прав, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, стягнувши з відповідача на користь позивача 2000 грн. моральної шкоди.

При цьому судом першої інстанції при визначенні розміру такої шкоди враховані вимоги об`єктивності, розумності й справедливості.

Посилання відповідача у апеляційній скарзі на відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Таким чином, безпідставними є доводи апеляційної скарги в частині стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн, оскільки судом першої інстанції правомірно враховано пропорційність таких витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін; поведінку сторін під час розгляду справи; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи; співмірність витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом Рукавцем О.В. на досудове вивчення матеріалів справи 7 год., проведення консультацій та отримання документів 2 год., написання адвокатського запиту 1 год., підготовка матеріалів для досудового врегулювання спору 1 год., повторний запит 2 год., написання позовної заяви - 4 год., оформлення матеріалів до позовної заяви 3 год., підготовка та оформлення заходів по даній справі 1 год.

Судом першої інстанції обґрунтовано враховано те, що витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката належним чином підтверджені договором про надання такої допомоги укладеним із адвокатом Рукавцем О.В., актом виконаних робіт, та квитанцією до прибуткового касового ордера №40/19ц від 30.10.2020 року про оплату таких послуг адвокату позивачем. При цьому як вбачається зі справи, судом першої інстанції враховано клопотання сторони відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до вимог частини п`ятої статті 137 ЦПК України, яка була заявлена позивачем у розмірі 20000 грн.

Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із особистим тлумаченням норм матеріального права. Крім того, доводи апеляційної скарги були предметом розгляду в суді першої інстанції, яким надана оцінка, а тому додатковому правовому аналізу не підлягають.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам Закону, і його слід залишити без змін.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної установи «Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України»- залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 серпня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного тексту постанови - 11 січня 2021 року.

Головуючий: Сташків Б.І.

Хома М.В.

Судді: Щавурська Н.Б.