Постанова

від 14.01.2021 по справі 569/9109/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 січня 2021 року

м. Київ

справа № 569/9109/19

провадження № 61-21138св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи :

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 16 серпня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого позикодавець передав, а позичальник отримав грошові кошти у розмірі 1 800 000,00 грн зі строком повернення до 16 лютого

2018 року включно.

17 серпня 2017 року з метою виконання зобов`язання за договором позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавець надав в іпотеку належне їй на праві приватної власності нерухоме майно: житловий будинок АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки складається безпосередньо з житлового будинку жилою площею 101, 2 кв. м, загальною - 155, 9 кв. м, вхідного ганку (літера а ), балкона (літера а1 ), гаража (літера Б-1 ), погреба (літера Пг/б-1 ), огорожі (№ 1), воріт (№ 2), хвіртки (33), замощення (літера І ), а також земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:054:0835, площею 0, 0495 га.

Незважаючи на існуючі договірні зобов`язання, відповідачем їх виконано не було і позику на користь позикодавця не повернуто.

26 квітня 2019 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 укладено договір № 26_04/19 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за договором позики від 16 серпня 2017 року, відповідно до умов якого первісний іпотекодержатель відступив на користь нового іпотекодержателя право вимоги за договором позики. Таким чином, до ОСОБА_1 перейшли усі права ОСОБА_4 щодо права вимоги до ОСОБА_2 за договором позики від 16 серпня 2017 року.

У порядку досудового врегулювання спору позивачем надіслано відповідачеві письмову претензію про повернення боргу за договором позики, однак ОСОБА_2 її не виконала.

Оскільки розмір заборгованості становить 1 800 000,00 грн, а погоджена заставна вартість житлового будинку

АДРЕСА_1 становить 1 897 612,00 грн, ОСОБА_1 просив суд задовольнити позовні вимоги та звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 17 серпня 2017 року в рахунок погашення заборгованості в розмірі 1 800 000,00 грн за договором позики від 16 серпня 2017 року та встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на електронних торгах за узгодженою в договорі іпотеки вартістю у розмірі 1 897 612,00 грн.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Ухвалою Рівненського міського суду від 20 травня 2019 року вжито заходи забезпечення позову у справі.

Заборонено вчиняти будь-які дії щодо відчуження будь-яким чином на користь третіх осіб, вносити до статутного капіталу юридичних осіб, вчиняти будь-які реєстраційні дії, пов`язані з подальшим переходом прав власності (реєстрацію прав власності, інших речових прав, у т.ч. реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, передачі в іпотеку, будь-якого іншого відчуження чи обтяження тощо), на житловий будинок АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки, кадастровий номер - 5610100000:01:054:0835,

площею 0, 0495 га;

Заборонено суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно (державним реєстраторам прав на нерухоме майно: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській та Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, державним і приватним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо зазначеного об`єкта нерухомого майна.

Рішенням Рівненського міського суду від 02 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 17 серпня 2017 року в рахунок погашення заборгованості в розмірі 1 800 000,00 грн ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 16 серпня 2017 року та встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки, а саме: житлового будинку на АДРЕСА_3 , що складається безпосередньо з житлового будинку жилою площею 101, 2 кв. м, загальною площею - 155, 9 кв. м, вхідного ганку (літера а ), балкона (літера а1 ), гаража (літера Б-1 ), погреба (літера Пг/б-1 ), огорожі (№ 1), воріт (№ 2), хвіртки (33), замощення (літера І ), а також земельної ділянки, кадастровий номер: 5610100000:01:054:0835, площею 0, 0495 га, шляхом продажу на електронних торгах за узгодженою в договорі іпотеки вартістю

1 897 612,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції на підставі статті

206 ЦПК України вважав, що у зв`язку з тим, що відповідачем у справі подано заяви про визнання позову, і таке визнання, на думку суду першої інстанції, не суперечить закону та не порушує права, свободи та інтереси інших осіб, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_3 , як особа, що не була залучена до участі у справі, оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 липня

2019 року скасовано.

У задоволенні позову відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, що вжиті на підставі ухвали Рівненського міського суду від 20 травня 2019 року за заявою

ОСОБА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового судового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України стало прийняття судом рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що не була залучена до участі у справі.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що предмет іпотеки, на який звернуто стягнення (житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0, 0495 га, кадастровий номер - 5610100000:01:054:0835) є об`єктом права приватної власності ОСОБА_3 , а тому судовий спір потрібно вирішувати за його участі. Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки власника майна - ОСОБА_3 , що не був залучений до участі у справі, суд дійшов висновку про скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 жовтня

2019 року, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року відкрито провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

У лютому 2020 року справа № 569/9109/19 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції повно та всебічно не досліджено обставини, що мають істотне значення для справи.

Посилання апеляційного суду на судові рішення, відповідно до яких право власності на спірний предмет іпотеки належить ОСОБА_3 , є помилковим та неправомірним, оскільки ОСОБА_2 на законній підставі, а саме: на підставі акта прийому-передачі нерухомого майна між ТОВ АМІКОР ЛТД та ОСОБА_2 , з 08 серпня 2017 року володіла та розпоряджалася належним їй майном, була його законним власником, добросовісним набувачем, а тому мала право укладати договір іпотеки.

Таким чином, оскаржувана постанова апеляційного суду порушує презумпцію правомірності набуття права власності на майно.

Крім того, апеляційним судом не взято до уваги те, що у період апеляційного провадження до прийняття постанови апеляційним судом, ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 569/12710/17 було зупинено дію спірного рішення Рівненського міського суду від 20 березня 2019 року до закінчення перегляду в касаційному порядку, а тому посилання на нього як на преюдицію є незаконним.

Доводи інших учасників справи

У березні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із відзивами на касаційну скаргу, у яких просить оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Відзиви мотивовано тим, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого та законного висновку про те, що предмет іпотеки, на який звернуто стягнення незаконним рішенням суду першої інстанції, на праві власності належить саме ОСОБА_3 , а тому без його згоди не міг бути переданий в іпотеку.

Спірне майно незаконним шляхом вибуло із власності ОСОБА_3 , а ОСОБА_8 втретє намагається всупереч вимогам закону переоформити його на третіх осіб.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до рішення Рівненського міського суду від 18 травня 2010 року у справі № 2-5022/10 та ухвали цього ж суду від 15 листопада 2011 року у справі № 6-671/11 ОСОБА_3 набув право власності на незавершену будівництвом квартиру АДРЕСА_2 і частину земельної ділянки площею 0, 0495 га, що розташована за тією ж самою адресою, кадастровий номер 5610100000:01:054:0454

У справі № 2-7420/11 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю і розподіл спільного сумісного майна подружжя ухвалою Рівненського міського суду від 19 березня 2012 року визнано мирову угоду. За її умовами

ОСОБА_8 передано у приватну власність та визнано право приватної власності на незавершену будівництвом квартиру АДРЕСА_2 і частину земельної ділянки з кадастровим номером: 5610100000:016054:0454, площею 0, 0495 га, а ОСОБА_3 - автомобілі Крайслер , р.н.з. НОМЕР_1 , та Шевроле Епіка , р.н.з. НОМЕР_2 , і визнано за ним право приватної власності на ці транспортні засоби.

Ухвалою Рівненського міського суду від 29 жовтня 2012 року виправлено описку в ухвалі від 19 березня 2012 року, визнавши за ОСОБА_8 право приватної власності на завершену будівництвом квартиру АДРЕСА_2 , доповнивши пункт 4 резолютивної частини ухвали новим абзацом, яким визнано попередній державний акт на право власності на земельну ділянку від 22 квітня

2008 року серії ЯЕ №245416, зареєстрований у книзі записів

№ 010858300555, таким, що втратив чинність.

15 серпня 2012 року право власності на майно, передане і визнане за ОСОБА_8 згідно з ухвалою Рівненського міського суду від

19 березня 2012 року, зареєстроване за останьою.

20 січня 2016 року державним реєстратором Сарненського районного управління юстиції Рівненської області було прийнято рішення № 27881232 про зміну інформації щодо майна шляхом зміни його статусу з квартири на будинок, зміни адреси з будинок АДРЕСА_2 та зміни загальної площі нерухомості із 158, 8 кв. м на 155, 9 кв. м. Рішенню про перереєстрацію права присвоєно номер 12967688. Підставою для прийняття реєстратором даного рішення були висновок КП Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації № 9891 від 21 грудня 2015 року, ухвали Рівненського міського суду від 19 березня 2012 року та від 29 жовтня

2012 року у справі № 2-7420/11, свідоцтво про право власності № НОМЕР_3 від 05 серпня 2013 року, що видане Реєстраційною службою Рівненського міського управління юстиції.

ОСОБА_8 також змінено і кадастровий номер земельної ділянки, де розташований будинок, із 5610100000:01:054:0454 на 5610100000:01:054:0835, однак площа і місце розташування залишися незмінні. Підставою для вчинення державним реєстратором Рівненського міського управління юстиції 05 серпня 2013 року цієї дії була ухвала Рівненського міського суду від 29 жовтня 2012 року, якою скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку від 22 квітня

2008 року серії ЯЕ № 245416. Рішенню присвоєно № 4752537, а запису про право власності - № 2012717.

01 серпня 2017 року державним реєстратором КП Здолбунівське реєстраційне бюро Здолбунівської районної ради було прийнято рішення

№ 36424023 про зміну інформації щодо майна шляхом зміни адреси з

АДРЕСА_2 на АДРЕСА_1 .

07 серпня 2017 року ОСОБА_8 відчужила спірний будинок на користь ТОВ Амікор ЛТД відповідно до акта приймання-передачі нерухомого майна від 02 серпня 2017 року та протоколу набувача № 1/8 від 08 серпня 2017 року (номер запису про право власності 21726123).

11 серпня 2017 року право власності на спірний будинок перереєстровано за ОСОБА_2 на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 08 серпня 2017 року, що виданий ТОВ Амікор ЛТД і підтверджено відповідним записом про право власності № 21883569 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно

Разом із тим, ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 12 липня 2017 року скасовано ухвали Рівненського міського суду від 19 березня

2012 року та від 29 жовтня 2012 року, якими визнано мирову угоду.

03 травня 2018 року Верховним Судом і було скасовано ухвалу суду апеляційної інстанції про скасування ухвал Рівненського міського суду

від 19 березня 2012 року і від 29 жовтня 2012 року та направлено справу до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження, проте ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 12 липня 2018 року повторно скасовано ухвали суду першої інстанції - про визнання мирової угоди та внесення виправлення в ухвалу.

07 листопада 2018 року Верховним Судом відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою на вказану ухвалу апеляційного суду. При цьому було зазначено, що умови мирової угоди дійсно суперечать закону, адже розподілене майно не є об`єктом права спільного сумісного майна подружжя. Такий висновок касаційного суду ґрунтувався на тому, що ОСОБА_3 і ОСОБА_8 перебували у шлюбі між собою протягом часу з 27 жовтня 1994 року до 01 серпня

2006 року, тоді як право власності на спірну квартиру заявник набув відповідно до Рівненського міського суду від 18 травня 2010 року, тобто поза шлюбними відносинами і не в інтересах сім`ї.

За таких підстав, право ОСОБА_3 на спірні житловий будинок та земельну ділянку були поновлені.

Незважаючи на зазначене, як встановлено судами, 16 серпня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, передбаченому пунктом 2.1. цього договору, а позичальник зобов`язався повернути позику у визначений договором строк. Відповідно до зазначених договірних умов розмір позики становив 1 800 000,00 грн, а строк розпочинався з моменту підписання сторонами договору і становив 6 місяців, тобто до 16 лютого 2018 року включно. Відповідач зобов`язалася повертати суму позики рівними частинами, а саме по 300 000,00 грн щомісяця у готівковій формі не пізніше 16 числа, наступного за місяцем, в якому черговий платіж повинен бути сплачений. (а. с. 8)

17 серпня 2017 року з метою виконання зобов`язання за договором позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві приватної власності нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки складається безпосередньо з житлового будинку жилою площею 101, 2 кв. м, загальною площею - 155, 9 кв. м, вхідного ганку (літера а ), балкона (літера а1 ), гаража (літера Б-1 ), погреба (літера Пг/б-1 ), огорожі (№ 1), воріт (№ 2), хвіртки (33), замощення (літера І ), а також земельної ділянки, кадастровий номер: 5610100000:01:054:0835, площею 0, 0495 га.

За цим правочином іпотекодержатель набув право задля задоволення своїх вимог звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання будь-якого із зобов`язань за договором позики у випадках порушення іпотекодавцем будь-якого із зобов`язань, передбачених умовами договору позики (пункт 2.1.8.3). (а. с. 9-11)

23 жовтня 2017 року в зв`язку з невиконанням боржником своїх зобов`язань позикодавцем було надіслано на адресу ОСОБА_2 претензію про повернення заборгованості із вказівкою, що у разі невиконання цієї вимоги розпочнеться процедура звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно.

(а. с 12)

26 квітня 2019 року між ОСОБА_4 як первісним іпотекодержателем та ОСОБА_1 як новим іпотекодержателем було укладено договір

№ 26_04/19 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за договором позики від 16 серпня 2017 року та договір відступлення прав за іпотечним договором, відповідно до якого ОСОБА_4 відступив на користь

ОСОБА_1 своє право вимоги за договорами позики та іпотеки. Запис про нового іпотекодержателя і реєстрацію іпотеки від 26 квітня 2019 року було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

(а. с. 14-17)

Також апеляційним судом встановлено, що у справі № 569/12710/17 рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року , визнано за ОСОБА_3 право власності на нерухоме майно - житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , та витребувано його на користь ОСОБА_3 із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 . Витребувано на користь

ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:054:0835, площею 0, 0459 га, у АДРЕСА_4 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_8 .

Мотивувальна частина.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом розгляду у цій справі є звернення стягнення за договором іпотеки від 17 серпня 2017 року в рахунок погашення заборгованості в розмірі 1 800 000,00 грн ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 16 серпня 2017 року та встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки, а саме: житлового будинку на АДРЕСА_3 , що складається безпосередньо з житлового будинку жилою площею

101, 2 кв. м, загальною - 155, 9 кв. м, вхідного ганку (літера а ), балкона (літера а1 ), гаража (літера Б-1 ), погреба (літера Пг/б-1 ), огорожі (№ 1), воріт (№ 2), хвіртки (33), замощення (літера І ), а також земельної ділянки, кадастровий номер: 5610100000:01:054:0835, площею 0, 0495 га.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що у зв`язку з тим, що відповідачем у справі подано заяву про визнання позову, і таке визнання не суперечить закону та не порушує права, свободи та інтереси інших осіб, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог на підставі статті 206 ЦПК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи апеляційну скаргу особи, що не була залучена до участі у справі, - ОСОБА_3 , апеляційний суд, встановивши, що предмет іпотеки належить на праві власності ОСОБА_3 , вважав, що спірне майно без згоди власника не могло бути передано в іпотеку, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому, як на підставу для скасування рішення суду і ухвалення нового судового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 , апеляційний суд посилався на частину третю статті 376 ЦПК України, відповідно до якої порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо судом прийнято рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що не була залучені до участі у справі.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком апеляційного суду з огляду на наступне.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 82 ЦПК України обставини встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Так, у справі № 569/12710/17 рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року та постановою Верховного Суду від 24 червня 2020 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на нерухоме майно: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та витребувано його на користь ОСОБА_3 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 .

Витребувано на користь ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:054:0835, площею 0, 0459 га, у АДРЕСА_4 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_8 .

У вказаній справі встановлено, що спірне майно вибуло з власності ОСОБА_3 на підставі ухвали Рівненського міського суду від 19 березня 2012 року та від 29 жовтня 2012 року, які були скасовано Апеляційним судом Рівненської області 12 липня 2018 року.

Встановлено, що умови мирової угоди суперечать закону, оскільки розподілено майно не є об`єктом спільного сумісного майна подружжя, оскільки ОСОБА_3 перебував у шлюбі з ОСОБА_8 у період з

27 жовтня 1994 року по 01 серпня 2006 року, а право власності на спірну квартиру набув відповідно до рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 травня 2010 року. Судові рішення, якими встановлювався факт спільного проживання на час набуття відповідачем права власності на квартиру, відсутні.

Таким чином, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції у цій справі, ОСОБА_3 є власником спірного майна, його право власності на спірне майно було поновлено, а тому рішенням суду першої інстанції порушені його права, які підлягають захисту.

Отже, задовольняючи позов та звертаючи стягнення на предмет іпотеки на підставі факту визнання позову відповідачем, суд першої інстанції у порушення частини четвертої статті 206 ЦПК України не звернув уваги на те, що якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Оскільки рішення суду першої інстанції було ухвалено з порушенням норм процесуального права, а саме: суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про скасування судового рішення та відмову у задоволенні позову.

Посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_2 на законній підставі стала власником спірного майна, добросовісним набувачем, а тому мала право укладати договір іпотеки, спростовуються зазначеними вище судовими рішеннями, які мають преюдиційне значення.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не взято до уваги те, що ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі

№ 569/12710/17 зупинено дію рішення Рівненського міського суду

від 20 березня 2019 року, є безпідставними, оскільки постановою Верховного Суду від 24 червня 2020 року відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлено дію рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2019 року.

Аргументи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції, який забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, та не спростовують того, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної

інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук