Постанова

від 15.01.2021 по справі 372/841/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 372/841/18 Головуючий 1 інстанція- Потабенко Л.В.

Проваження № 22-ц/824/1998/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

14 січня 2021 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,

за участю секретаря Малашевського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 лютого 2019 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства Київське лісове господарство до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння,-

в с т а н о в и в:

У березні 2018 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі КМ Українита ДП Київське лісове господарство із вказаним позовом, який мотивував тим, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 02 лютого 2016 року у цивільній справі № 372/2945/15-ц за позовом прокурора Київської області в інтересах держави в особі КМ України, Державного підприємства Київське лісове господарство до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та інших про визнання недійсними розпоряджень та державних актів на право власності на земельні ділянки, яке набрало законної сили, позов задоволено повністю. Вказаним рішенням визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації № 411 від 01 квітня 2009 року в частині надання у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та іншим за рахунок земель державної власності в межах території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області. Визнано недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223187700:12:027:0046 серії ЯЗ № 269658 від 12 червня 2009 року, виданий на ім`я ОСОБА_3 та державний акт на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223187700:12:014:0036 серії ЯЗ № 269661 від 12 червня 2009 року, виданий на ім`я ОСОБА_4 . Витребувано на користь держави в особі державного підприємства Київське лісове господарство з незаконного володіння ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та інших земельні ділянки загальною площею 4,5000 га з кадастровими номерами

- 2 -

3223187700:12:027:0048, 3223187700:12:027:0050, 3223187700:12:027:0046, 3223187700:12:014:0036, 3223187700:12:014:0034, 3223187700:12:027:0049, 3223187700:12:027:0045, 223187700:12:027:0044, 3223187700:12:014:0035, вартістю 5850000 грн.

Вказував, що під час виконання вказаного судового рішення встановлено, що власником земельної ділянки площею 0,5 га з кадастровим номером 3223187700:12:014:0036 є не ОСОБА_4 , а відповідачка ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 26 травня 2012 року, а власником земельної ділянки площею 0,5 га з кадастровим номером 3223187700:12:027:0046 є не ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 26 травня 2012 року. Спірні земельні ділянки, які перейшли у власність відповідачів, відповідно до ст.ст.5, 55 Лісового кодексу України належать до земель лісогосподарського призначення і їх передача у приватну власність заборонена законом, що встановлено судовим рішенням. Оскільки вибуття земельних ділянок із власності держави, в особі розпорядника КМ України, відбулося поза її волею, то наявні передбачені ст.ст.330, 388 ЦК України підстави для витребування цих ділянок у відповдіачів, які є добросовісними набувачами.

У зв`язку з наведеним, посилаючись на норми Земельного, Цивільного та Лісового кодексів України, прокурор просив витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223187700:12:014:0036 та з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223187700:12:027:0046, загальною вартістю 1300000 грн., які розташовані на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 лютого 2019 року позов прокурора задоволено. Ухвалено витребувати на користь держави в особі КМ України з чужого незаконного володіння: ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223187700:12:014:0036 та ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223187700:12:027:0046, загальною вартістю 1300000 грн., які розташовані на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 27 липня 2020 року у задоволенні заяви відповідачки ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про витребування у неї земельної ділянки і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог прокурора в цій частині в повному обсязі, посилаючись на незаконність і необгрунтованість рішення, порушення судом норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.

Скарга мотивована тим, що у позові прокурора зазначено її невірні персональні дані, в тому числі невірно вказано її адресу - Полтавська область м.Кременчук, де вона ніколи не проживала, а мешкає вона у АДРЕСА_1 . Суд зробив запит до Кременчуцької міської ради Полтавської області та отримав відповідь, що вона там не зареєстрована. Вважає, що прокурор умисно вказав невірну адресу, що на її думку свідчить про умисні дії прокурора, спрямовані на протиправне вилучення у неї земельної ділянки, та підтверджується послідуючою перереєстрацією цієї ділянки на іншу фізичну особу. У зв`язку з даними обставинами вона не змогла захистити свої права в суді, в тому числі подати відзив на позов, що потягло порушення її прав і прийняття незаконного рішення. Окрім того, суд визнав належним та допустимим доказом рішення Обухівського районного суду Київської

- 3 -

області від 02 лютого 2016 року, яким визнано незаконним надання у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . Таке суперечить ч.4 ст.82 ЦПК України, бо вона не брала участі в даній справі, а тому встановлені судовим рішенням обставини не стосуються її прав і обов`язків та відповідно не мають доказового значення при розгляді даної справи (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц). Суд не звернув увагу на незаконність та безпідставніть дій прокурора щодо представництва інтересів КМ України та ДП Київське лісове господарство , відсутність доказів щодо неналежного здійснення цими особами своїх повноважень, в тому числі неможливості їх самостійного звернення з позовом до суду, а тому прокурор не мав процесуальних прав на подання позову. Суд не дав належної оцінки доказам та не врахував факт правомірності набуття нею як добросовісним набувачем права власності на спірну земельну ділянку, як і відсутність доказів належності цієї ділянки до земель лісогосподарського призначення. Витребовуючи у неї ділянку, суд невірно застосував положення ст.388 ЦК України та не врахував, що вона придбала ділянку у ОСОБА_4 , яка мала право її відчужувати, а презумпція правомірності договору купівлі-продажу, за яким вона придбала ділянку не спростована. Судом не враховано практику ЄСПЛ щодо застосування ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема щодо принципу належного врядування при втручанні держави у право власності особи на мирне володіння своїм майном, правомірності такого втручання та потреби у виплаті компенсації (справи Стреч проти Сполученого Королівства та Рисовський проти України ). Вважає, що втручання є непропорційним і становить надмірний тягар для неї. Прокурор невірно визначив ціну позову, бо для цього потрібна експертна грошова оцінка ділянки, яка не проводилася.

Рішення суду в частині задоволення позовних вимог прокурора до ОСОБА_2 учасниками не оскаржується і не є предметом апеляційного перегляду.

Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

В суді апеляційної інстанції представники відповідачки ОСОБА_1 адвокати Ковальський С.В. та Лещенко Ю.В. подану апеляційну скаргу підтримали, просили задоволити та скасувати заочне рішення Обухівського районного суду Київської області як незаконне. Також, просили застосувати строк позовної давності до вимог прокурора, про що подали відповідну письмову заяву.

Прокурор в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування. Вважав, що підстави для застосування строку позовної давності відсутні.

Представник КМ України в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважав, що рішення правильне і належно мотивоване судом, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Решта учасників справи належним чином повідомлялися про час розгляду справи, до суду не з`явилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які

- 4 -

сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.

Згідно п.1 ч.2 ст.223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Колегією суддів встановлено, що справа розглянута судом першої інстанції у відсутність відповідачки ОСОБА_1 , яка не була повідомлена про дату і час розгляду, як і взагалі не була повідомлена про наявність даної справи, копії позову з додатками чи інших процесуальних документів по справі не отримувала, що свідчить про порушення судом норм процесуального права.

При цьому колегія суддів враховує, що зазначена прокурором адреса реєстрації відповідачки не відповідає дійсності, оскільки на запит суду виконком Кременчуцької міської ради Полтавської області повідомив, що відповідачка ні зареєстрованою, ні знятою з реєстрації не значиться, тобто у м.Кременчук ніколи не проживала (т.1 а.с.65).

Водночас у матеріалах справи наявні документи, зокрема договір купівлі-продажу ОСОБА_1 спірної ділянки та реєстраційна картка Держземагенства на відповідачку із зафарбованою адресою (т.1 а.с.39,41), які давали суду підстави для з`ясування місця її реєстрації, чого судом зроблено не було.

Згідно положень ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є в тому числі порушення норм процесуального права.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обгрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

З огляду на приписи п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом обов`язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, поскільки суд допустив порушення норм процесуального права, розглянувши справу у відсутність відповідачки ОСОБА_1 , яка не повідомлена належним чином про дату, час і місце засідання суду і яка обгрунтовує свою апеляційну скаргу такими обставинами.

Окрім того, колегія суддів враховує, що належне повідомлення сторони про розгляд справи є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій принципу рівності сторін, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема у справі Лопушанський проти України у зв`язку із розглядом справи у відсутність відповідача, який не був належно повідомлений, суд констатував, що не було дотримано принципу рівності сторін, гарантованого п.1 ст.6 Конвенції.

- 5 -

Розглянувши справу у відсутність відповідачки ОСОБА_1 , яка не була повідомлена про розгляд даної справи, суд допустив порушення процесуального принципу рівності сторін та процесуальних прав відповідачки, передбачених ст.ст.43, 49 ЦПК України, що позбавило відповідачку можливості висунути свої заперечення і доводи проти поданого прокурором позову, в тому числі заявити про застосування строку позовної давності до вимог прокурора, що має істотне значення для справи і є важливим, поскільки згідно приписів ст.264 ЦПК України одним із питань, які суд має вирішити при ухваленні рішення - чи мало місце пропущення строку позовної давності, яке відповідно до положень ст.267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору в оскаржуваній частині щодо вирішення позовних вимог прокурора до ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимог до ОСОБА_1 ухвалене з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові з наступних підстав.

Судом встановлено, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації № 411 від 01 квітня 2009 року ряду громадян, в тому числі і ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку площею 0,50 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області за рахунок земель державної власності.

На підставі даного розпорядження ОСОБА_4 12 червня 2009 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 269661 з кадастровим номером 3223187700:12:014:0036.

В подальшому ОСОБА_4 провела відчуження спірної ділянки площею 0,50 газа договором купівлі-продажу від 26 травня 2012 року відповідачці ОСОБА_1 , у зв`язку із чим на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 269661, нотаріусом зроблено відмітку про перехід права власності на ділянку до ОСОБА_1 .

Також судом встановлено, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 02 лютого 2016 року, яке набрало законної сили, у цивільній справі № 372/2945/15-ц задоволено повністю позов прокурора Київської області в інтересах держави в особі КМ України, Державного підприємства Київське лісове господарство до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_4 та ряду інших громадян. В тому числі визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації № 411 від 01 квітня 2009 року в частині надання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_4 за рахунок земель державної власності в межах території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області та визнано недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223187700:12:014:0036 серії ЯЗ № 269661 від 12 червня 2009 року, виданий на ім`я

ОСОБА_4 та витребувано вказану ділянку на користь держави в особі державного підприємства Київське лісове господарство .

Цим рішенням встановлено, що передана ОСОБА_4 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:12:014:0036, розташована в межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, належить до земель лісогосподарського призначення, передача яких у приватну власність заборонена законом, а тому оспорюване розпорядження щодо передачі ділянок у власність фізичних осіб та видача їм державних актів суперечить вимогам закону.

Отже, судом незаперечно встановлено, що ОСОБА_4 набула права власності на спірну земельну ділянку розміром 0,50 га з порушенням вимог закону, що підтверджено рішенням суду.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд помилково визнав належним та допустимим доказом рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 лютого 2016 року, яким визнано незаконним надання у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , що суперечить ч.4 ст.82 ЦПК України, бо вона не брала участі в даній справі, а тому встановлені судовим рішенням обставини не стосуються її прав і обов`язків і відповідно не мають доказового значення при розгляді даної справи (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц) колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.

Такі доводи суперечать положенням ч.5 ст.82 ЦПК України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній чи адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини встановлені.

Отже, дана норма чітко вказує на преюдиційність встановлених обставин стосовно певної особи рішенням суду у іншій цивільній справі.

Судовим рішенням у відношенні ОСОБА_4 , яка є третьою особою в даній справі і якій спірна ділянка була передана у власність, встановлено, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення і не могла передаватися у власність ОСОБА_4 .

Відхиляючи даний довід колегія суддів враховує, що ч.5 ст.82 ЦПК України надає відповідачці ОСОБА_1 , як особі, яка не брала участі у справі № 372/2945/15-ц, можливість спростувати встановлені рішенням суду обставини. Однак, ОСОБА_1 ні при подачі заяви про перегляд заочного рішення, ні при подачі апеляційної скарги не послалася і не надала доказів, які б спростовували факт належності спірної ділянки до земель лісогосподарського значення, що встановлено судовим рішенням у справі № 372/2945/15-ц.

При цьому преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

- 7 -

Згідно ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб.

Згідно ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно : 1) було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Аналіз змісту ст.388 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений даною нормою спосіб захисту прав у вигляді витребування майна, придбаного за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, застосовується у випадку відсутності між сторонами договірних відносин і не потребує визнання недійсним як цивільно-правової угоди, так і виданого на підставі цієї угоди державного акту.

Відповідно до роз`яснень викладених у п.п.21,22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв`язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Такі ж роз`ясненя викладені у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними .

Добросовісність набуття майна в розумінні статті 388 ЦК України полягає в тому, що майно набувається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Відповідно до ч.5 ст.12 ЦК України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлене законом.

Отже, відповідно до ч.5 ст.12 ЦК України добросовісність набувача презюмується.

З матеріалів справи вбачається, що 26 травня 2012 року між ОСОБА_5 і відповідачкою ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким остання придбала земельну ділянку розміром 0,5000 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Старобезрадичівської

- 8 -

сільської ради Обухівського району Київської області з кадастровим номером 3223187700:12:014:0036.

Апеляційний суд прийшов до висновку, що покупець ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, придбаної за відплатним договором, поскільки доказів зворотнього прокурором у справі не надано.

Також, судом встановлено, що продавець ділянки ОСОБА_4 не мала права відчужувати спірну земельну ділянку, поскільки набула на неї права власності всупереч закону і правова підстава набуття права власності - розпорядження Обухівської районної державної адміністрації № 411 від 01 квітня 2009 року про передачу ділянки у власність і державний акт визнаний за рішенням суду недійсними з огляду на порушення прав держави.

Водночас, колегія суддів прийшла до висновку, що права держави шляхом витребування ділянки у відповідачки захисту не підлягають з огляду на пропуск строку звернення до суду за захистом свого права та відсутністю клопотання про його поновлення.

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів. Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності є несумісною з принципом правової визначеності (п.п.39,40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Відповідно до приписів ч.ч.3-5 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до роз`яснень п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі , встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення.

У справі, яка є предметом перегляду, відповідачка ОСОБА_1 , оскаржуючи рішення, просить застосувати позовну давність, поскільки вона була позбавлена можливості заявити про це в суді першої інстанції, так як справа розглянута у її відсутість та без належного повідомлення.

Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є

- 9 -

змагальність сторін та свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, а відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право має забезпечуватися судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Колегія суддів вважає за можливе прийняти дану заяву ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності.

При цьому колегія суддів керується тим, що суд першої інстанції мав можливість з`ясувати місце реєстрації відповідачки та повідомити її у встановленому порядку про розгляд справи, чого не зробив. Остання дізналася про наявність справи, де вона є відповідачем, вже після ухвалення судом рішення. Отже, відповідачка всупереч закону була позбавлена можливості здійснити свої процесуальні права сторони, в тому числі заявити в суді першої інстанції про застосування строку позовної давності.

На думку колегії суддів допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права не повинне призводити до обмеження прав ОСОБА_1 здійснити захист своїх прав в суді апеляційної інстанції та позбавити її права на справедливий суд згідно ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року з урахуванням того, що апеляційна інстанція не має повноважень повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи прокурора в суді апеляційної інстанції про неможливість застосування строку позовної давності з огляду на те, що відповідачка не зазначала про це у заяві про перегляд заочного рішення та апеляційній скарзі, безпідставні та суперечать ч.3 ст.267 ЦК України, яка надає право стороні зробити заяву про застосування позовної давності до винесення судом рішення, в тому числі до винесення рішення в суді апеляційної інстанції.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, де Велика Палата зазначила, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції (п.74).

Це ж стосується доводів прокурора про порушення рівності сторін при прийнятті апеляційним судом заяви відповідачки про застосування позовної давності, які є безпідстаними з викладених вище підстав.

Окрім того, відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням наведеного колегія суддів при вирішенні вимог прокурора застосовує позовну давність.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК

- 10 -

України).

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Вирішуючи виключну правову проблему, яка стосується визначення початку перебігу позовної давності у правовідносинах щодо витребування майна від добросовісного набувача, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 дійшла висновку, що закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом з укладанням правочинів щодо майна позивача, тобто ні з датою укладання договору добросовісним набувачем, ні з датою передання цього майна порушником у володіння добросовісного набувача. З огляду на принцип непорушності права володіння майном початок перебігу позовної давності обчислюється з моменту, коли майно вибуло з власності власника (п.7.21-7.26).

У цілому ряді постанов Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 22 травня 2018 року усправі № 369/6892/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц сформовано правовий висновок про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється на звернення прокурора до суду із позовами, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, що відповідає положенням ст.45 ЦПК України.

За загальним правилом, якщо у разі порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або прокурор (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц та від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц).

Водночас у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо початку перебігу позовної давності за позовами прокурора в інтересах держави в особі відповідного органу і зазначила, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, а не відповідний орган держави, у наступних випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади , органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (п.п.65,66).

З матеріалів справи вбачається, що спірна ділянка вибула із власності держави за розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області № 411 від 01 квітня 2009 року про передачу ділянкиу власність ОСОБА_4

- 11 -

Даний позов подано прокурором в інтересах КМ України та ДП Київське лісове господарство до суду 27 березня 2018 року, тобто через вісім років після видачі розпорядження.

Встановлено, що про вибуття ділянки із власності держави органи, в інтересах яких прокурором подано позов - КМ України та ДП Київське лісове господарство , дізналися або повинні були дізнатися ще у липні 2015 року, після подачі прокурором позову в інтересах цих же осіб і відкриття Обухівським районним судом Київської області провадження у цивільній справі № 372/2945/15-ц.

В той же час прокурору стало відомо про порушення прав держави на спірну ділянку значно раніше, а саме під час проведення ним перевірки на початку 2015 року, що стверджується направленими на запит прокурора листом ДП Київське лісове господарство від 18 березня 2015 року про те, щона землях ДП Київський лісгосп - квартал 99 Козинського лісництва, виділ 15,17 станом на день проведення перевірки встановлено, що спірні земельні ділянки використовуються для ведення особистого селянського господарства. Наведені обставини встановлені судовими рішеннями у справі № 372/2945/15-ц.

За таких обставин з огляду на пропуск строку позовної давності за вимогами прокурора про витребування земельної ділянки у відповідачки ОСОБА_1 , поновити який позивач не просить, а також враховуючи заяву відповідачки про застосування строку позовної давності, суд застосовує позовну давність і відмовляє у позові з цих підстав.

Доводи апеляційної скарги про незаконність та безпідставніть дій прокурора щодо представництва інтересів КМ України та ДП Київське лісове господарство , відсутність доказів про щодо неналежного здійснення цими особами своїх повноважень, в тому числі неможливості їх самостійного звернення з позовом до суду, та відсутність у прокурора процесуальних прав на подання позову, безпідставні.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абз.1 ч.3 ст.23 Закону України Про прокуратуру ). Відповідно до абз.1-3 ч.4 ст.23 цього Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень.

При подачі позову прокурором додано відповідне повідомлення прокурора від 22 березня 2018 року, адресовані КМ України та ДП Київське лісове господарство щодо порушення прав та подальшого звернення до суду, що відповідає положенням ст.131 1 Конституції України, ст.56 ЦПК України та ст.23 Закону України Про прокуратуру .

Кабінет Міністрів Ураїни та ДП Київське лісове господарство наявність підстав для представництва не оскаржували, заперечень проти представництва прокурором їх інтересів не висловлювали, а, навпаки, вважали його вимоги обґрунтованими. З огляду на викладене довід ОСОБА_1 щодо відсутності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі КМ України та ДП Київське лісове господарство апеляційний суд вважає необґрунтованим (правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14

- 12 -

листопада 2018 року у справі № 182/1617/16 (п.п.117-123)).

Посилання у скарзі на те, що суд не дав належної оцінки доказам та не врахував факт правомірності набуття нею як добросовісним набувачем права власності на спірну земельну ділянку, як і відсутність доказів належності цієї ділянки до земель лісогосподарського призначення безпідставні суд дав вичерпну оцінку у рішенні, зазначивши що діюче законодавство передбачає можливість витребування майна у добросовісного набувача відповідно до закону.

Доводи скарги про те, що витребовуючи у неї ділянку, суд невірно застосував положення ст.388 ЦК України та не врахував, що вона придбала ділянку у ОСОБА_4 , яка мала право її відчужувати, а презумпція правомірності договору купівлі-продажу, за яким вона придбала ділянку, не спростована, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.

По-перше, твердження відповідачки про те, що ОСОБА_4 мала право відчужувати спірну земельну ділянку, спростовуються судовим рішенням, яке набрало законної сили і яким встановлено факт незаконності набуття ОСОБА_4 права власності на землю, що у свою чергу доводить, що остання не мала права відчужувати спірну ділянку відповідачці.

По-друге, посилання на те, що без встановлення судом недійсності правочину, за яким відповідачка придбала ділянку у ОСОБА_4 , неможливо витребувати цю ділянку у неї, поскільки вона є добросовісним набувачем, а відтак позов прокурора не грунтуються на законі суперчать положенням ст.388 ЦК України, аналіз якої дає підстави для висновку, що передбачений даною нормою спосіб захисту прав у вигляді витребування майна, придбаного за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, застосовується у випадку відсутності між сторонами договірних відносин і не потребує визнання недійсним договору (п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними та п.п.21,22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав ).

Решта доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 враховані апеляційним судом при скасуванні рішення в оскаржуваній частині і ухваленні нового про відмову у позові.

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 лютого 2019 року в частині задоволення позовних вимог доОСОБА_1 скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства Київське лісове господарство до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді: