Постанова

від 12.01.2021 по справі 409/2211/19

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий суду 1 інстанції - Третякк О.Г.

Доповідач -Карташов О.Ю.

Справа № 409/2211/19

Провадження № 22-ц/810/808/20

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2021 року місто Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя Карташов О.Ю.

судді Гаврилюк В.К., Коновалова В.А.

за участю секретаря судового засідання Пономарьової В.С.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю Леано , ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку

апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 28 вересня 2020 року, ухвалене у складі судді Третяка О.Г., в залі судових засідань Білокуракинського районного суду Луганської області в у смт Білокуракине

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Леано , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

У вересні ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ Леано , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що з 21.02.2012 року до 18.10.2013 рік він працював на посаді водія автотранспортного засобу у ТОВ ЛВІ . У зв`язку зі створенням (проведенням державної реєстрації юридичної особи) нової юридичної особи - ТОВ ЛЕАНО , співробітників ТОВ ЛВІ було прийнято на роботу до цієї юридичної особи. Зокрема, 19.10.2012 року його було прийнято на посаду водія автотранспортного засобу, та 01.02.2013 року знову було звільнено з ТОВ ЛЕАНО . З 02.02.2013 року було прийнято на посаду водія автотранспортного засобу до ТОВ ЛВІ та з 30.09.2013 року знову звільнено. Наступного дня, а саме 01.10.2013 позивача знову було прийнято на посаду водія автотранспортного засобу за переведенням із ТОВ ЛВІ до ТОВ ЛЕАНО , при цьому, за період з 22.02.2012 р. до 23.07.2019р. він не писав жодних заяв на звільнення та прийняття на роботу, роботодавець робив це без його відома та без згоди позивача, всі зазначені дії стали відомі з трудової книжки.

У ТОВ ЛЕАНО позивач пропрацював до 24.07.2019 року та звільнився за власним бажанням у зв`язку з неможливістю продовжувати роботу через постійне невиконання роботодавцем вимог законодавства про працю.

Заяву на звільнення було передано через знайому на домашню адресу роботодавця. Листом-повідомленням від 30.07.2019 року від роботодавця, який надійшов 27.08.2019р., було повідомлено, що за наслідками розгляду заяви про звільнення, її було прийнято та видано наказ №68-к від 24.07.2019 року про звільнення позивача з посади водія автотранспортного засобу за ст. 38 Кодексу законів про працю України, однак його не було ознайомлено з даним наказом. Також, зазначеним листом-повідомленням було доведено, що позивачу нараховано заробітну плату за період роботи лише з 01.07.2019 р. по 24.07.2019 р. включно та нараховано компенсацію невикористаної відпустки. За вирахуванням податків згідно законодавства, позивачу належить виплатити 4 187,09 грн.

Позивач стверджував, що всупереч вимог ст. 116 КЗпП України відповідач не провів з ним повного розрахунку в день звільнення.

Посилаючись на викладене, просив суд стягнути з ТОВ ЛЕАНО на свою користь заборгованість зі сплати заробітної плати у сумі 6000 грн, компенсацію за невикористані 179 днів щорічних відпусток у розмірі 23706,76 грн, вихідну допомогу у зв`язку із порушенням законодавства про працю у розмірі 11165,42 грн, компенсацію за затримку розрахунку при звільненні та у відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 70000 грн.

Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 28 вересня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ Леано , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, моральної шкоди - відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надані суду належні, достовірні та достатні докази, які б підтверджували обґрунтованість його позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 28 вересня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що під час прийняття оскаржуваного рішення, судом першої інстанції не було у повному обсязі досліджено матеріали справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Сторони у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином і в установленому законом порядку.

ОСОБА_1 надав клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень ч. 1- 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з п. 1-5 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України Про оплату праці заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судовим розглядом встановлено, що позивач за період з 22.02.2012 року по 23.07.2019 рік перебував у трудових відносинах з ТОВ ЛВІ та ТОВ ЛЕАНО :

ТОВ ЛВІ : наказ на прийняття на роботу №27-К від 21.02.2012 року, наказ на звільнення № 42-К від 18.10.2012 року (виплата компенсації за невикористану відпустку 16 календарних дні)

ТОВ ЛЕАНО : наказ на прийняття на роботу №27-К від 19.10.2012 року, наказ на звільнення №33-К від 01.02.2013 року (виплата компенсації за невикористану відпустку 7 календарних дні)

ТОВ ЛВІ : наказ на прийняття на роботу №4-К від 02.02.2013 року, наказ на звільнення №11-К від 30.09.2013 року (виплата компенсації за невикористану відпустку 14 календарних дні)

ТОВ ЛЕАНО : наказ на прийняття на роботу №41-К від 01.10.2013 року, наказ на звільнення №68-К від 24.07.2019 року (виплата компенсації за невикористану відпустку 14 календарних дні).

Копією банківської виписки від 16.08.2019 року підтверджується те, що позивачу на картковий рахунок перерахована зарплата за липень 2019 року та компенсація невикористаної відпустки у сумі 4187,09 грн. Нарахована зарплата з 01 по 27 липня 2019 року у сумі 3271,30 грн та індексація зарплати у сумі 48,17 грн та компенсація невикористаної відпустки за фактично відпрацьований час у 2019 ріці 14 календарних дні у сумі 1881,88 грн, що складає 5201,35 грн, з них утримано податок на доходи фізичних осіб 18% - 936,24 грн та 1,5% військового збору - 78,02 грн, а решта у сумі 4187,09 грн перераховано на картку позивача 16.08.2019 року.

Твердження позивача про те, що йому протягом 7,5 років не надавалася відпустка, спростовуються даними помісячної персоніфікованої звітності до Пенсійного фонду України, так, за період роботи з 21.02.2012 року по 01.10.2013 року при прийнятті та звільненні з підприємств були виплачені компенсації невикористаної відпусти.

За період роботи з 01.10.2013 року по 31.12.2018 року були надані відпустки у зимовий період, а саме:

у січні 2014 року 18 календарних днів на суму 1385,28 грн., згідно наказу №3-о від 02.01.2014 року

У січні 2015 року 12 календарних днів на суму 990,00 грн., згідно наказу№2-о від 06.01.2015 року

у лютому 2017 року 24 календарних дні на суму 2284,13 грн., згідно наказу№2-о від 01.02.2017 року

у листопаді 2017 року 12 календарних днів на суму 1230,52 грн., згідно наказу№12-о від 01.11-2017 року

у грудні 2017 року 12 календарних днів на суму 1230,52 грн., згідно наказу№16-о від 04.12.2017 року

у січні 2018 року 14 календарних днів на суму 1542,57 грн., згідно наказу№2-о від 02.01.2018 року

у лютому 2018 року 10 календарних днів на суму 1039,88 грн., згідно наказу№8-о від 05.02.2018 року

у листопаді 2018 року 12 календарних днів на суму 1489,01 грн., згідно наказу№14-о від 01.11.2018 року

у грудні 2018 року 12 календарних днів на суму 1505,30 грн., згідно наказу№18-о від 01.12.2018 року.

З огляду на викладене та враховуючи інформацію зведеної розрахунково-платіжної відомості працівників по ОСОБА_1 за 2012-2019 роки, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та стягнення заборгованості із заробітної плати, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту невикористання позивачем щорічних відпусток за період його роботи та наявності сум заробітної плати невиплаченої позивачу при звільненні.

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Що стосується вимоги позивача про стягнення вихідної допомоги, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається із позовної заяви із якою позивач звернувся до суду, останній, обґрунтовуючи вимогу про стягнення вихідної допомоги у зв`язку з порушенням законодавства про працю посилається на те, що несвоєчасне надання щорічної відпустки, затримання у виплаті заробітної плати, не проведення повного розрахунку при звільненні та не повідомлення відповідачем про нараховані суми, належні йому при звільненні, є порушенням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, що відповідно до ст. 44 КЗпП України є підставою для виплати вихідної допомоги у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39 ) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Однак, встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ ЛЕАНО та 24.07.2019 року звільнений з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Дані обставини підтверджуються витягом з наказу № 68-к від 24.07.2019 року та записом № 33 у трудовій книжці.

Зазначені підстави звільнення ОСОБА_1 не оскаржені.

Оскільки позивач звільнений з ТОВ ЛЕАНО за власним бажанням, і його звільнення не пов`язане з порушенням роботодавцем законодавства про працю (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), тому відсутні підстави для стягнення з відповідача вихідної допомоги у зв`язку з порушенням законодавства про працю у розмірі тримісячного середнього заробітку (ст. 44 КЗпП України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 також просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодувати моральну шкоду.

Згідно з частиною першою статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, то підстави для їх задоволення відсутні.

Крім того, суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_3 не є відповідачем у трудовому спорі ОСОБА_1 з ТОВ ЛЕАНО .

Посилання в апеляційній скарзі на те, що надані відповідачем ТОВ ЛЕАНО до суду завірені копії наказів не підтверджують факти нарахування та виплати коштів, надання відпусток, підставу звільнення позивача, не заслуговують на увагу, враховуючи те, що наказ - це основний документ, що забезпечує розпорядчу діяльність підприємств, установ і організацій.

За таких обставин, доводи скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 28 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 18 січня 2021 року.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді: В.К. Гаврилюк

В.А. Коновалова