Постанова

від 18.01.2021 по справі 638/13447/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року м. Харків

Справа № 638/13447/19

Провадження № 22-ц/818/ 390 /21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Кругової С.С.,

суддів Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря Каплоух Н.Б.,

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ,

Відповідач (особа, що звернулася з апеляційною скаргою): Харківський національний університет повітряних сил імені Івана Кожедуба,

Особа, що звернулася з апеляційною скаргою: Військова прокуратура Харківського гарнізону,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові

апеляційні скарги Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба та Військової прокуратури Харківського гарнізону на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 20 травня 2020 року, ухвалене суддею Омельченко К.О., -

у цивільній справі за позовом про скасування реєстрації,-

в с т а н о в и в :

У вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати реєстрацію права власності на двоповерхову нежитлову будівлю Літера «Г-2» , загальною площею 1216,5 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за Державою Україна в особі балансоутримувача Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба.

Позов мотивований тим, що на підставі договорів купівлі-продажу від 29.02.2008 року, 24.03.2008 року, 27.03.2008 року у ОСОБА_1 виникло право власності на нежитлову будівлю Літера Б-2 , розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . У свою чергу, у попереднього власника ОСОБА_2 право власності виникло на підставі договорів купівлі-продажу від 14.09.2006 року. Протягом всього часу володіння будівлею різними суб`єктами права власності його обслуговували, здійснювали поточні ремонтні роботи, замінювали вікна, воно неодноразово передавалось в іпотеку ПАТ «Ощадбанк» та ПАТ «Укрсоцбанк» , які відповідно перевіряли дійсність всіх правовстановлюючих та інвентаризаційних документів. Однак, Держава Україна в особі балансоутримувача Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба протиправно 6 серпня 2019 року здійснила реєстрацію двоповерхової нежитлової будівлі Літера «Г-2» загальною площею 1216,5 кв.м. розташованої за адресою: АДРЕСА_1 на підставі листа Фонду державного майна України від 18 липня 2019 року. Оскільки за вказаною адресою розташовано лише одна двоповерхова будівля, ОСОБА_1 не зважаючи на захист права власності вимогами чинного законодавства, вважає що його право, яка власника майна, порушені.

У відзиві на позов представник відповідача зазначала, що нежитлові приміщення є самостійним об`єктом цивільних прав, є складовими будівель та не тотожні їм. Крім того, позивач просить скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, який за своїми характеристиками та правовою природою відрізняється від того, що перебуває у власності позивача. Державна реєстрація права власності будівлю літ. Г-2 за відповідачем відбулась законно на підставі листа Фонду державного майна України.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 20 травня 2020 року , повний текст якого складено 29 травня 2020 року, позовні вимоги задоволено. Скасовано реєстрацію права власності на двоповерхову нежитлову будівлю літера «Г-2» загальною площею 1216,5 кв.м. розташовану за адресою: АДРЕСА_1 за Державою Україна в особі балансоутримувача Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба (код ЄДРПОУ 24980799).

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що протягом розгляду справи відповідач не заперечив того факту, що приміщення у нежитловій будівлі, які належать позивачу повністю формують цілу будівлю Літера Б-2 яка є тотожною до будівлі Літера Г-2 , право на яку зареєстрував відповідач. Відповідач також не спростував дійсність відчуження Державою Україна нежитлової будівлі Літера Б-2 (колишня їдальня) по АДРЕСА_1 . Суду не надано доказів на якій підставі за адресою по АДРЕСА_1 , Харківським національним університетом повітряних сил імені Івана Кожедуба було проінвентаризовано двоповерхову будівлю колишньої їдальні (інвентарний номер 8/2). Документів про замовлення такої інвентаризації суду не надано. Також суду не доведено обставину отримання Харківським національним університетом повітряних сил імені Івана Кожедуба нежитлової будівлі №8/2 (їдальня) за актом приймання-передачі з балансу квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків (КЕВ м. Харків).

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ХНУПС ім. І. Кожедуба та Військова прокуратура Харківського гарнізону звернулися до суду з апеляційними скаргами, у яких просили скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга ХНУПС ім. І. Кожедуба мотивована тим, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що нежитлові приміщення є самостійним об`єктом цивільних прав, є складовими будівель та не тотожні їм. Крім того, позивач просить скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, який за своїми характеристиками та правовою природою відрізняється від того, що перебуває у власності позивача. Державна реєстрація права власності будівлю літ. Г-2 за відповідачем відбулась законно на підставі листа Фонду державного майна України за №10-16-13069 від 18 липня 2019 року, на вказану нежитлову будівлю виготовлено технічний паспорт, відповідно до правил проведення технічної інвентаризації присвоєно літеру Г-2 . Також посилається на те, що судом не взято до уваги відзив відповідача та не надав належну оцінку доводам, викладеним у ньому.

Апеляційна скарга Військової прокуратури Харківського гарнізону мотивована тим, що рішення суду ухвалене передчасно з неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги наведено ті ж доводи, що і у апеляційній скарзі ХНУПС ім. І. Кожедуба. А також вказано, що постійним землекористувачем земельної ділянки військового містечка №94, площею 1,5 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішень ХМР №17/241с від 26.06.1951 та №472/27с від 12.12.1984 , державного акту на право постійного користування землею серії Б№045927 1985 року, є квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків, на якій розташована двоповерхова нежитлова будівля літ. Г-2 , загальною площею 1216,5 кв.м. Крім того, апеляційна скарга обґрунтована підставами для звернення військової прокуратури зі скаргою, зокрема, бездіяльністю до теперішнього часу Міністерства оборони України щодо вжиття заходів для захисту порушених інтересів Держави в особі відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу ХНУПС ім. І. Кожедуба позивач ОСОБА_1 просив відмовити у її задоволенні, оскільки вона є необґрунтованою та спрямована на закінчення вчинення злочину про привласнення належної позивачу нежитлової будівлі (приміщень у ній), які вибули з володіння Держави до 2004 року на підставі договору купівлі-продажу між Міністерством оборони України та ТОВ Укрмедполіс . Вказує, що відповідачем безпідставно отримано технічний паспорт на будівлю літ. Г-2 , яка не перебувала на його балансі, та саме на підставі даних відповідача Фонд державного майна України вніс вказану будівлю до Єдиного реєстру державного майна України та надав витяг відповідачу, на підставі чого нотаріус зробив запис про право власності у Державному реєстрі речових прав.

В судове засідання представники відповідача не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином та завчасно, про що свідчить розписка, що міститься в матеріалах справи (т.2 а.с.33).

Також, представниками відповідача було надано до суду клопотання про перенесення розгляду справи з огляду на службову діяльність та зайнятість у іншому судовому процесі. Проте, на підтвердження вказаних доводів жодних доказів не надано. Із сайту судової влади, відомості з якого знаходяться у вільному доступі, не вбачається, що саме ці представники беруть участь у вказаних ними справах. Причин, які б заважали надати належні докази на підтвердження вказаних ними підстав для перенесення розгляду справи, не наведено.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі наведеного, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що не з`явилися та повідомлялися завчасно і належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відтак, будь-яких відомостей, окрім тих, що викладені у доводах позову відносно будівлі літ. Г-2 матеріали справи не містять. Відповідачем було повідомлено, що усі оригінали наявних документів, які стали підставою для реєстрації права власності на три нежитлові будівлі (в тому числі і спірну літ. Г-2 ) було передано військовій прокуратурі в межах кримінального провадження №42019220750000205 від 19 серпня 2019 року.

Судом апеляційної інстанції було задоволено клопотання та витребувано справи, що містять інформацію про підстави та порядок набуття Харківським національним університетом повітряних сил ім. Івана Кожедуба нерухомого майна по АДРЕСА_1 , у тому числі інформацію про склад та обсяг майна, що був переданий від Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова на баланс Харківського національного університету повітряних сил ім. Івана Кожедуба.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником двоповерхової нежитлової будівлі Літера Б-2 , розташованої на за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 29 лютого 2008 року, 24 березня 2008 року, 27 березня 2008 року, укладених з ОСОБА_2 , а саме:

-нежитлові приміщення 2-го поверху №2-2, 2-3, 2-5, 2-6 в Літ. Б-2 загальною площею 131,8 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу від 24.03.2008р., посвідченого ПН ХМНО Кошель Т.В. реєстр №988.

-нежитлові приміщення підвалу №0-6 -:- 0-11, 0-17 -:- 0-21 в Літ. Б-2 загальною площею 204,5 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу від 27.03.2008р., посвідченого ПН ХМНО Кошель Т.В. реєстр №1065.

-нежитлові приміщення підвалу №0-1 -:- 0-5, 0-12-:-0-16, 0-22-:-0-27 в Літ. Б-2 загальною площею 191,4 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу від 24.03.2008р., посвідченого ПН ХМНО Кошель Т.В. реєстр №987.

-нежитлові приміщення 1-го поверху №1-4, 1-5, 1-29 та 2-го поверху №2-1, 2-4, 2-8 в Літ. Б-2 загальною площею 148,2 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу від 24.03.2008р., посвідченого ПН ХМНО Кошель Т.В. реєстр №990.

-нежитлові приміщення 1-го поверху №1-1, 1-2, 1-6, 1-7, 1-13-:-1-17, 1-30, 1-31 загальною площею 143,5 кв.м.; нежитлові приміщення 1-го поверху №1-3, 1-8-:-1-12, 1-21-:-1-25, 1-32 загальною площею 129,4 кв.м.; нежитлові приміщення 1-го поверху №1-18-:-1-20, 1-26-:-1-28 загальною площею 108,1 кв.м.; нежитлове приміщення 1-го поверху №2-7 загальною площею 141,9 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу від 29.02.2008 року, посвідченого ПН ХМНО Яковлевою К.Б., реєстр №392.

Вказане майно належало продавцю ОСОБА_2 , на підставі договорів купівлі-продажу від 2006 років.

Державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав. (Постанова Верховного Суду від 3 червня 2020 року у справі № 363/4852/17).

Судова колегія вважає, що судом першої інстанції передчасно та без належного обґрунтування жодними належними та допустимими доказами зроблено висновок щодо задоволення позову.

Двоповерхова нежитлова будівля Літера Б-2 (колишня їдальня), розташована за адресою: АДРЕСА_1 до 2004 року належала Державі Україна відповідно до Свідоцтва про право власності, виданого 23.11.2004 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради та була проінвентаризована КП «Харківське міське БТІ» 13 квітня 2004 року. Відповідно КП «Харківське міське БТІ» щодо цієї будівлі було створено інвентаризаційну справу №84023, реєстровий №5548. З власності Держави нежитлова будівля Літера Б-2 , розташована за адресою: АДРЕСА_1 вибула на підставі договору купівлі-продажу р.№Д29/1.5/1412 від 21.12.2004 року посвідченого ПН ХМНО Адамовою Л.А., реєстр №6824 та акту прийому-передачі від 11.01.2005 року. Покупцем будівлі стало ТОВ «Укрмедполіс» .

ПН ХМНО Салімовська Марина Миколаївна 06.08.2019 року на підставі Листа, серія та номер 10-16-13069, виданого 18.07.2019 року Фондом державного майна України здійснила реєстрацію права власності двоповерхової нежитлової будівлі Літера «Г-2» загальною площею 1216,5 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за Державою Україна в особі балансоутримувача Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба.

Витребуваними матеріалами справ з СВ Відділу спеціальної поліції Головного управління національної поліції в Харківській області та Територіального управління Державного бюро розслідувань не підтверджено порушення позивачем процедури набуття права власності на будівлю.

Статтями 15 , 16 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України ) передбачено, що кожна особа/суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного/господарського законодавства.

У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтями 6, 13 Конвенції, ратифікованої Верховною Радою України Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР .

Водночас, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 (провадження №12-158гс18)). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

Обраний заявником спосіб захисту має гарантувати практичну та ефективну можливість захисту порушеного права.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, окрім інших: визнання права, визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , звертаючись до суду першої інстанції із заявою про захист порушених, на його думку, прав власності у зв`язку із незаконним набуттям нерухомого майна (літ. Г-2 за адресою: АДРЕСА_1 ) відповідачем, обрав такий спосіб захисту цього права як скасування реєстрації права власності за Державою Україна в особі ХНУПС ім. І. Кожедуба.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження обставин порушення права власності позивача визначеними як відповідачем ХНУПС ім. І. Кожедуба. Державного реєстратора, який вчинив відповідні реєстраційні дії, до участі у розгляді справи залучено не було, доказів оскарження позивачем підстав, на основі яких здійснювалася реєстрація права власності, матеріали справи не містять.

Нормативно зазначені вимоги обґрунтовано приписами статтей 4, 321, 386 та 387 ЦК України, а також доводами про необхідність ефективного поновлення та захисту порушених прав ОСОБА_1 .

Отже, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду , а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством , та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто, таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Звертаючись до суду, позивач повинен визначити, яке його право, на його думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. В свою чергу судам належить з`ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" врегульовано підстави скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі судових рішень.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав , скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому пп. "а" п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону , до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Виходячи з аналізу правових положень ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що законом передбачено підставу для внесення запису про скасування державної реєстрації прав, зокрема, на підставі рішення суду про скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав.

За таких обставин, судова колегія вважає, що законним та ефективним способом захисту прав позивача, саме із наведених у позові про скасування державної реєстрації, підстав, в даному випадку є:

- можливість звернення до державного реєстратора із вимогою про скасування запису про державну реєстрацію права власності за відповідачем на нежитлові приміщення будівлі літ. "Г-2" саме на підставі судового рішення, яким по суті було б скасовано документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, що відповідає положенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" .

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є вимога ОСОБА_1 до ХНУПС ім. І. Кожедуба про скасування реєстрації права власності на будівлю літ. Г-2 за державною Україна в особі університету на підставі неправомірного набуття відповідачем права власності на приміщення, які вже знаходяться у власності позивача.

За змістом статей 317 , 318 та 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу . Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Отже, питання щодо дослідження і встановлення ключових питань у даній справі відносно вибуття спірного майна з володіння власника судом першої інстанції не вирішувалось, при цьому, необхідно визначення дійсних власників спірного майна саме у процесуальному статусі відповідачів, оскільки саме ці особи мають до майна власний інтерес, а також встановлення належних відповідачів у справі про оскарження реєстрації права власності.

Частиною першою статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, у зв`язку з неповним з`ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, порушенням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, судове рішення - скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч.1, п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Так, за звернення з апеляційними скаргами ХНУПС ім. І. Кожедуба та Військовою прокуратурою Харківського гарнізону сплачено судовий збір у розмірі 1152 грн. 60 коп. та 1152 грн. 60 коп. відповідно, який необхідно стягнути на їх користь з позивача у зв`язку з відмовою у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389,390, 391 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба та Військової прокуратури Харківського гарнізону - задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 20 травня 2020 року - скасувати і ухвалити нове.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба про скасування реєстрації - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба та Військової прокуратури Харківського гарнізону судовий збір в сумі по 1152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) грн. 60 коп. кожному.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду, у порядку передбаченому ст.389 ЦПК України.

Головуючий С.С. Кругова

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова

повний текст постанови

складено 20 січня 2021 року