Постанова

від 20.01.2021 по справі 826/14596/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/14596/18 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г. В.

суддів: Мєзєнцева Є.І., Парінова А. Б.

за участю секретаря Масловської К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства Берегиня

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року

у справі № 826/14596/18 (розглянуто в порядку письмового провадження)

за позовом Приватного підприємства Берегиня

до відповідача Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31 травня 2018 року №0028021409,-

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2018 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Приватне підприємство Берегиня (надалі - позивач, ПП Берегиня ) з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.05.2018 року №0028021409 (форма С ).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем під час проведення перевірки встановлено порушено пункт 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року №637 та Указу № 436/95, з яким позивач не погоджується.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року в задоволенні позовних вимог Приватному підприємству Берегиня - відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням, позивачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що Верховний Суд, розглядаючи справу №1340/3510/18, дійшов висновку, що норми Указу № 436/95 на момент виникнення спірних правовідносин, не підлягають застосуванню, оскільки неприпустиме паралельне існування відповідальності за невідповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків, сумі коштів, яка зазначена в денному звіті за Законом №265/95-ВР, та відповідальності за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки за Указом № 436/95. На думку апелянта дана позиція Верховного Суду підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях у повному обсязі та просив їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315, статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду слід скасувати, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що співробітниками ГУ ДФС у м. Києві проведено фактичну перевірку платника податків - стоматології за адресою: м. Київ, проспект Відрадний, 16/50, у якій здійснює діяльність ПП "Берегиня".

Уповноважені особи відповідача отримали направлення від 11 квітня 2018 року №2065/26-15-14-09, від 03 квітня 2018 року №1864/26-15-14-09 на проведення перевірки.

За результатами проведення перевірки контролюючим органом складено Акт перевірки від 20 квітня 2018 року №0682/26/15/14/30023797 (надалі - Акт перевірки).

Під час перевірки встановлено обставини не забезпечення здійснення обліку готівкових коштів у КОРО (книга обліку розрахункових операцій) №3000014068р/2 від 02 листопада 2016 року на підставі фіскальних звітних чеків за період з 02 листопада 2016 року по 05 січня 2018 року на загальну суму 523069, 42 грн., чим порушено пункт 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року №637 (із змінами та доповненнями).

На підставі висновків Акту перевірки ГУ ДФС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення від 31 травня 2018 року №0028021409, яким до ПП "Берегиня" застосовано штрафні санкції у сумі 2615347,10 грн.

Не погоджуючись з спірним податковим повідомленням-рішенням позивачем подано скаргу до Державної фіскальної служби України (надалі - ДФС України), рішенням ДФС України від 08 серпня 2018 року №25099/6/99-99-11-01-15 податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних РК) та відображення на їх підставі готівки у КОРО. Невиконання будь-якої із цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність (абзац третій статті 1 Указу №436/95).

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відмову в задоволенні позовних вимог повністю, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, що під час перевірки встановлено обставини не забезпечення здійснення обліку готівкових коштів у КОРО (книга обліку розрахункових операцій) №3000014068р/2 від 02 листопада 2016 року на підставі фіскальних звітних чеків за період з 02 листопада 2016 року по 05 січня 2018 року на загальну суму 523069, 42 грн., чим порушено пункт 2.6 Положення №637 (із змінами та доповненнями).

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою регулювався Положенням про ведення касових операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за №40/10320 (надалі - Положення №637) (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що з 05.01.2018 року вказане Положення №637 втратило чинність на підставі Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Національного банку України від 29 грудня 2017 року №148 (надалі - Положення №148).

У той же час, враховуючи, що на момент вчинення позивачем порушень неоприбуткування готівкових коштів у КОРО, діяло саме Положення №637, отже слід керуватись нормами Положення №637, а не Положенням №148.

Судом першої інстанції зазначено, що відповідно до абзацу 3 пункту 1 Указу №436/95 за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки визначено штраф у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми. Отже, суб`єкти господарювання, мають своєчасно та в повній мірі оприбутковувати усю готівку, що надходить до кас.

Однак, відповідно до статті 25 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України від 08 червня 1995 року № 1к/95-ВР (далі - Конституційний Договір) Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов`язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення. Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.

Пунктом 3 статті 18 цього Договору також передбачено, що виключно законами визначаються, зокрема, діяння, які є злочинними, адміністративними і дисциплінарними порушеннями, відповідальність за них.

Положеннями абзацу третього статті 1 Указу № 436/95 (який втратив чинність згідно з Указом Президента України від 20 червня 2019 року № 418/2019) визначено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб`єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Верховною Радою України 06 липня 1995 року прийнятий Закон України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг , у преамбулі якого вказано, що він визначає правові засади застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на всіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі. Встановлення норм щодо незастосування РРО у інших законах, крім Податкового кодексу, не допускається.

Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено, що до приведення чинного законодавства у відповідність із цим Законом чинні закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з пунктом 13 статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті РРО, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 1.2 Положення № 637 касові операції - операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов`язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку.

Книга обліку - касова книга, книга обліку доходів і витрат, книга обліку виданих та прийнятих старшим касиром грошей або книга обліку розрахункових операцій.

Підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів.

Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку (пункт 2.2 Положення № 637).

Пунктом 2.6 Положення № 637 установлено, що вся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книжки (РК) оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК) (абзаци перший - третій цього пункту).

Відповідно до пункту 4.2 Положення № 637 усі надходження і видачу готівки в національній валюті підприємства відображають у касовій книзі.

Кожне підприємство (юридична особа), що має касу, веде одну касову книгу для обліку операцій з готівкою в національній валюті (без урахування кас відокремлених підрозділів).

Аркуші касової книги мають бути пронумеровані, прошнуровані та скріплені відбитком печатки підприємства (юридичної особи). Кількість аркушів у касовій книзі засвідчується підписами керівника і головного бухгалтера підприємства (юридичної особи).

Записи в касовій книзі здійснюються у двох примірниках (через копіювальний папір) чорнилом темного кольору чорнильною або кульковою ручкою. Перші примірники, що є невідривною частиною аркуша касової книги - "Вкладні аркуші касової книги", залишаються в касовій книзі. Другі примірники, що є відривною частиною аркуша касової книги - "Звіт касира", є документом, за яким касири звітують щодо руху грошей у касі. Перші і другі примірники мають однакові номери.

Пунктом 4.3 Положення № 637 встановлено, що записи в касовій книзі проводяться касиром за операціями одержання або видачі готівки за кожним касовим ордером і видатковою відомістю в день її надходження або видачі. За відсутності руху готівки в касі протягом робочого дня записи в касовій книзі в цей день можуть не провадитися.

Щоденно в кінці робочого дня касир підсумовує операції за день, виводить залишок готівки в касі на початок наступного дня і передає до бухгалтерії як звіт касира другі примірники, що є відривною частиною аркуша касової книги (копію записів у касовій книзі за день), з прибутковими і видатковими касовими ордерами під підпис у касовій книзі. Готівка, яка видана за видатковими відомостями на виплати, пов`язані з оплатою праці, відображається в касовій книзі після закінчення строків цих виплат (згідно з пунктом 2.10 цього Положення), а закриття вищезазначених документів та виписка відповідних видаткових касових ордерів здійснюються в порядку, визначеному в пункті 3.9 цього Положення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 року по справі № 1340/3510/18 дійшла висновку про те, що як норма пункту 13 статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг , так і норма пункту 2.6 Положення № 637 встановлюють для суб`єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції готівкою із застосуванням РРО, обов`язок забезпечення обліку отриманих готівкових коштів в повній сумі надходжень від розрахункових операцій. При цьому такий облік згідно з пунктом 13 статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг здійснюється в денному звіті (за визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, денний звіт - це документ встановленої форми, надрукований РРО, що містить інформацію про денні підсумки розрахункових операцій, проведених з його застосуванням), а згідно з пунктом 2.6 Положення № 637 - у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО.

Абзацом третім статті 1 Указу № 436/95 встановлювалась відповідальність за порушення суб`єктами підприємницької діяльності норм з регулювання обігу готівки у національній валюті у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Разом з тим прийнятим 06 липня 1995 року Законом України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг також установлена відповідальність за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги). Перелік таких порушень та санкції визначені розділом V Відповідальність за порушення вимог цього Закону .

З огляду на швидке урегулювання парламентом правовідносин у сфері готівкових операцій (Указ № 436/95 прийнято 12.06.1995, а Закон України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг - 06.07.1995) та враховуючи положення статті 18 Конституційного Договору, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що законодавча гілка влади в найкоротший термін усунула прогалину в регулюванні суспільних правовідносин у сфері готівкових розрахунків та визначила відповідальність за можливі правопорушення у цій сфері саме в силу закону.

Статтею 1 Указу 436/95 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено відповідальність за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки у вигляді фінансової санкції (штрафу).

Пунктом 1 частини першої статті 17 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг від 06.07.1995 № 265/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено фінансові санкції за порушення вимог цього закону, а саме: за встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невідповідності у юридичних осіб на місці проведення розрахунків суми готівкових коштів сумі коштів, зазначеній у денному звіті, більше ніж на 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, а в разі використання юридичною особою розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання.

Аналіз зазначених положень свідчить про те, що об`єктивна сторона обох порушень, як того, що визначено абзацом третім статті 1 Указу № 436/95 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), так і того, що визначено пунктом 1 частини 1 статті 17 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг від 06.07.1995 № 265/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), фактично полягає в одних і тих самих діях.

Як вбачається зі змісту статті 25 Конституційного Договору, метою постановлення Указу № 436/95 було врегулювання відносин щодо належного обліку готівкових операцій суб`єктами підприємницької діяльності, які до цього не були належним чином урегульовані іншими законодавчими актами, а термін його дії обмежувався прийняттям відповідного закону.

Оскільки шляхом прийняття Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг від 06.07.1995 № 265/95-ВР ці правовідносини врегулював законодавчий орган, то наведений вище Указ припинив дію як у частині визначення складу такого правопорушення як неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, так і в частині встановлених за таке правопорушення санкцій, його положення уже не могло застосовуватися.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду, відступивши від правової позиції, викладеної Верховним Судом України в постанові від 02.04.2013 року по справі №21-77а13, наголосила на неможливості застосування положень Указу № 436/95 у правовідносинах, що виникли після набрання чинності Законом України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг від 06.07.1995 № 265/95-ВР.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає протиправним податкове повідомлення - рішення відповідача, яким до позивача застосовано штрафні санкції на підставі абзацу 3 статті 1 Указу №436/95 Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування позивачем готівки в КОРО.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 січня 2021 року по справі №824/1169/15-а та від 18 грудня 2020 року по справі № 813/97/15 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Таким чином апеляційна скарга апелянта підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про задоволення позовних вимог, оскільки прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, з урахуванням вимог ст.139 КАС України, витрати позивача на сплату судового збору при зверненні до суду першої інстанції з позовом, та при подачі апеляційної скарги мають бути відшкодовані за рахунок відповідача суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи пункту 1 частин 1, 2 статті 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, про стягнення з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на користь Приватного підприємства Берегиня судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 39230,21 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 21020,00 грн.

Керуючись статтями 34, 242, 243, 246, 250, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Берегиня - задовольнити .

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року - скасувати .

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Приватного підприємства Берегиня (адреса: 03061, м. Київ, проспект Відрадний 16/50, код ЄДРПОУ 30023797) - задовольнити .

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.05.2018 року №0028021409 (форма С ).

Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд 33/19; код ЄДРПОУ 43141267) за рахунок державних асигнувань на користь Приватного підприємства Берегиня (адреса: 03061, м. Київ, проспект Відрадний 16/50, код ЄДРПОУ 30023797) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 39230 (тридцять дев`ять тисяч двісті тридцять) гривень 21 копійок та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 21020 (двадцять одну тисячу двадцять) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови буде складено протягом п`яти днів з моменту його проголошення.

Головуючий суддя: Г. В. Земляна

Судді: Є.І. Мєзєнцев

А. Б. Парінов

Повний текст постанови складено 21 січня 2021 року.