Постанова від 20.01.2021 по справі 916/171/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/171/20 Південно -західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Поліщук Л.В., Філінюка І.Г.,

при секретарі судового засідання: Земляк А.В.,

за участю представників:

від Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" - Скрипник Ю.О.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" - Гусаров О.Л.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Затока" - участі не брали,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Каса Бланка" - участі не брали,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Затока" - участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

на рішення Господарського суду Одеської області від 10.08.2020, прийняте суддею Желєзною С.П., м. Одеса, повний текст складено 17.08.2020,

у справі №916/171/20

за позовом: Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

-Товариства з обмеженою відповідальністю "Затока";

-Товариства з обмеженою відповідальністю "Каса Бланка";

-Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Затока"

про визнання договорів недійсними та скасування запису у державному реєстрі

ВСТАНОВИВ :

У січні 2020 р. Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа", в якому просило визнати недійсними договори купівлі-продажу від 20.02.2002 та від 21.02.2002, укладені між Санаторно-курортним об`єднанням "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" і відповідачем, а також скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно (реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна №1885273351103, №1885265951103, №1885258751103, №1885248451103, №1885012351103, №1884994451103) щодо реєстрації за Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані договори були укладені між відповідачем та Санаторно-курортним об`єднанням "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", якого на момент підписання вказаних договорів ще не існувало та яке не мало повноважень на відчуження належного Приватному акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" майна, у зв`язку з чим право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" на вказане майно набуте та зареєстроване неправомірно.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.02.2020 за вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі №916/171/20 та залучено до участі у даній справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Затока", Товариство з обмеженою відповідальністю "Каса Бланка" і Товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Затока".

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.08.2020 у справі №916/171/20 (суддя Желєзна С.П.) у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване недоведеністю позивачем того факту, що оспорювані договори та реєстраційні записи порушують його права, адже Приватним акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" до суду не подано доказів на підтвердження відсутності у Санаторно-курортного об`єднання "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" можливості та повноважень для укладення вказаних договорів купівлі-продажу, а також доказів, які б підтверджували набуття позивачем права власності на санаторій "Затока", що відповідно до постановлених у справі №916/1326/17 судових рішень перебуває у державній власності.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 10.08.2020 у справі №916/171/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що місцевий господарський суд, пославшись на судові рішення у справі №916/1326/17, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та які учасниками справи в якості доказів не подавались, всупереч приписів процесуального законодавства щодо диспозитивності та змагальності сторін самостійно здійснив збір доказів, дійшовши при цьому помилкового висновку про перебування санаторію "Затока" у власності держави. Апелянт також зауважує на тому, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні безпідставно не надав жодної правової оцінки наявним у матеріалах справи відповіді на адвокатський запит та оформленому при здійсненні кримінального провадження протоколу свідка - колишнього директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа", який повідомив про непідписання ним від імені відповідача оспорюваних договорів купівлі-продажу. Водночас скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що Санаторне-курортне об`єднання "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", яке відчужило належне позивачу майно шляхом укладення з Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" оспорюваних договорів, не мало відповідних повноважень та взагалі не існувало на час підписання вищенаведених договорів, адже лише 22.01.2003 було прийнято рішення про реорганізацію філії "Дитяче санаторно-курортне об`єднання "Кароліно-Бугаз" Одеського дочірнього підприємства Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" в Дочірнє підприємство "Санаторне-курортне об`єднання "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця".

У поясненнях на апеляційну скаргу б/н та б/д (вх.№3014/20/Д2 від 21.10.2020) Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" просить апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 10.08.2020 у справі №916/171/20 - без змін. Зокрема, відповідач зазначає про недоведеність позивачем факту існування обставин, з якими закон пов`язує можливість договорів недійсними, а також наголошує на тому, що подані Приватним акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" докази не відповідають обставинам, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та свідчать лише про відсутність у останнього прав на майно, яке було відчужене за оспорюваними договорами. Крім того, за твердженням відповідача, апеляційна скарга не містить належного обґрунтування незаконності оскаржуваного рішення Господарського суду Одеської області та зводиться виключно до прагнення скаржника здійснити переоцінку доказів у даній справі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Бєляновського В.В., суддів: Поліщук Л.В., Філінюка І.Г. від 12.10.2020 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та призначено справу №916/171/20 до розгляду на 12.11.2020 о 16:00.

11.11.2020 головуючим суддею Бєляновським В.В. було подано заяву про самовідвід від розгляду справи №916/171/20, яку ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 задоволено, у зв`язку з чим проведено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2020 для апеляційного перегляду оскаржуваного рішення у справі №916/171/20 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Поліщук Л.В., Філінюка І.Г.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 у визначеному складі суддів справу №916/171/20 прийнято до свого провадження та призначено останню до розгляду на 16.12.2020 о 9:30.

18.11.2020 до суду апеляційної інстанції від Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" надійшло клопотання №4/2/20 від 16.11.2020 (вх.№3819/20 від 18.11.2020), в якому останнє просило призначити у справі №916/171/20 судову почеркознавчо-технічну експертизу.

Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи те, що клопотання про призначення судової почеркознавчо-технічної експертизи №4/2/20 від 16.11.2020 (вх.№3819/20 від 18.11.2020) подано апелянтом з пропуском строку, встановленого в ухвалі Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 про відкриття апеляційного провадження у справі №916/171/20, зазначене клопотання колегією суддів залишено без розгляду, про що у судовому засіданні 16.12.2020 було постановлено протокольну ухвалу. При цьому судом апеляційної інстанції було відмовено у поновленні строку для подання цього клопотання, оскільки скаржником не було подано жодного доказу на підтвердження своїх тверджень щодо наявності поважних причин пропуску такого строку, зокрема, доказів, які б підтверджували перебування повноважного представника Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на самоізоляції у м. Трускавець Львівської області з 19.10.2020 та неможливість прибуття останнього до місця розташування свого робочого місця у м. Одесі до 31.10.2020, а також доказів, які б свідчили про неможливість подання вищенаведеного клопотання після отримання адвокатом 02.11.2020 підписаного товариством позивача оригіналу договору про надання правової допомоги №05/10/01 від 05.10.2020, тобто у період з 02.11.2020 по 18.11.2020.

Крім того, з метою повного та всебічного розгляду апеляційної скарги з забезпеченням принципу змагальності та надання учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, а також правильного застосування законодавства Південно-західним апеляційним господарським судом у судовому засіданні 16.12.2020 шляхом постановлення протокольної ухвали було оголошено перерву до 09:30 год 20.01.2021 та вирішено розглянути апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на рішення Господарського суду Одеської області від 10.08.2020 у справі №916/171/20 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній з урахуванням обставин справи для здійснення її своєчасного апеляційного перегляду відповідно до завдань господарського судочинства згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 20.01.2021 представник Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" апеляційну скаргу підтримав, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" висловив заперечення проти її задоволення, представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Затока", Товариства з обмеженою відповідальністю "Каса Бланка" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Затока" участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.IV а.с.54, 64-66).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Затока", Товариство з обмеженою відповідальністю "Каса Бланка" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Затока" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 20.02.2002 між Санаторно-курортним об`єднанням "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" ("Продавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" ("Покупець") укладено договір купівлі-продажу б/н (далі - договір б/н від 20.02.2002), відповідно до пункту 1 якого Санаторно-курортне об`єднання "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" продало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" придбало 10 дерев`яних спальних корпусів, розташованих на території "Санаторій Затока" за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Затока, вул. Приморська, інвентарні номери 184-193 (включно) загальною площею 536 кв.м на земельній ділянці площею 0,4191 га та 8 дерев`яних спальних корпусів, розташованих на території "Санаторій Затока" за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Затока, вул. Приморська, інвентарний номер 184/1 (включно) загальною площею 82 кв.м на земельній ділянці площею 0,3897 га.

Зазначене майно належать Продавцю на підставі укладеного установчого договору та статуту Акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" від 04.12.1991 та подальшої передачі на баланс Санаторно-курортному об`єднанню "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" (пункт 2 договору б/н від 20.02.2002).

За умовами пунктів 3, 4, 6 договору б/н від 20.02.2002 майно продано за 121500 грн, які Покупець зобов`язується перерахувати протягом двох місяців на поточний рахунок Продавця в повному обсязі. Сторони претензій одна до одної щодо проведення розрахунків не мають. Сторони зобов`язуються підписати акт прийому-передачі після проведення розрахунків. Право власності на об`єкт купівлі-продажу переходить до Покупця з моменту підписання даного договору.

26.02.2002 між Санаторно-курортним об`єднанням "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" підписано акт приймання-передачі б/н, за яким Продавцем передано у власність Покупця майно, визначене у договорі б/н від 20.02.2002.

21.02.2002 між Санаторно-курортним об`єднанням "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" ("Продавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" ("Покупець") укладено договір купівлі-продажу б/н (далі - договір б/н від 21.02.2002), в силу пункту 1 якого Санаторно-курортне об`єднання "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" продало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" придбало 20 дерев`яних спальних корпусів, розташованих на території "Санаторій Затока" за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Затока, вул. Приморська, інвентарні номери 195-214 (включно) загальною площею 1088 кв.м на земельній ділянці площею 0,7587 га, 30 дерев`яних спальних корпусів, розташованих на території "Санаторій Затока" за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Затока, вул. Приморська, інвентарні номери 149-178 (включно) загальною площею 1584 кв.м на земельній ділянці площею 1,0493 га, 30 дерев`яних спальних корпусів, розташованих на території "Санаторій Затока" за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Затока, вул. Приморська, інвентарні номери 118-147 (включно) загальною площею 1584 кв.м на земельній ділянці площею 1,0543 га та 29 дерев`яних спальних корпусів, розташованих на території "Санаторій Затока" за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Затока, вул. Приморська, інвентарні номери 75-93 (включно) та 95-104 (включно) загальною площею 1438,4 кв.м на земельній ділянці площею 0,5430 га.

Пунктом 2 договору б/н від 21.02.2002 передбачено, що зазначене майно належать Продавцю на підставі укладеного установчого договору та статуту Акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" від 04.12.1991 та подальшої передачі на баланс Санаторно-курортному об`єднанню "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця".

У пунктах 3, 4, 6 договору б/н від 21.02.2002 узгоджено, що майно продано за 810000 грн, які Покупець зобов`язується перерахувати протягом двох місяців на поточний рахунок Продавця в повному обсязі. Сторони претензій одна до одної щодо проведення розрахунків не мають. Сторони зобов`язуються підписати акт прийому-передачі після проведення розрахунків. Право власності на об`єкт купівлі-продажу переходить до Покупця з моменту підписання даного договору.

28.02.2002 між Санаторно-курортним об`єднанням "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" підписано акт приймання-передачі б/н, за яким Продавцем передано у власність Покупця майно, вказане у договорі б/н від 21.02.2002.

В подальшому, більш ніж через 17 років з часу укладення вказаних договорів, як вбачається із змісту інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на рухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №187935905 від 07.11.2019, №187937009 від 07.11.2019, №187938446 від 07.11.2019, №187933078 від 07.11.2019, №187939335 від 07.11.2019 та №190694014 від 28.11.2019, державним реєстратором Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області Карякіним К.А. 01.08.2019 було прийнято низку рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме:

-рішення №48048510 від 01.08.2019, яке стало підставою для внесення запису про право приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" на дерев`яні спальні корпуси №184-193 загальною площею 536 кв.м за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Приморська, буд. 99/1а;

-рішення №48048772 від 01.08.2019, яке стало підставою для внесення запису про право приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" на дерев`яні спальні корпуси №184/1 загальною площею 82 кв.м за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Приморська, буд. 99/2а;

-рішення №48054025 від 01.08.2019, яке стало підставою для внесення запису про право приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" на дерев`яні спальні корпуси №75-93, 95-104 загальною площею 1438,4 кв.м за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Приморська, буд. 99/3а;

-рішення №48054370 від 01.08.2019, яке стало підставою для внесення запису про право приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" на дерев`яні спальні корпуси №149-178 загальною площею 1584 кв.м за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Приморська, буд. 99/4а;

-рішення №48054526 від 01.08.2019, яке стало підставою для внесення запису про право приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" на дерев`яні спальні корпуси №118-147 загальною площею 1584 кв.м за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Приморська, буд. 99/5а;

-рішення №48054681 від 01.08.2019, яке стало підставою для внесення запису про право приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" на дерев`яні спальні корпуси №195-214 загальною площею 1088 кв.м за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Приморська, буд. 99/6а.

Копії реєстраційних справ, які надійшли до суду першої інстанції від Відділу державної реєстрації Білгород-Дністровської міської ради на виконання вимог ухвали Господарського суду Одеської області від 13.04.2020 у справі №916/171/20, свідчать про те, що підставами для державної реєстрації за Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" права приватної власності на вищезазначені дерев`яні спальні корпуси стали: виготовлені інженером з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_1 у 2018 році технічні паспорти, укладені між Санаторно-курортним об`єднанням "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" договори б/н від 20.02.2002 та б/н від 21.02.2002, а також підписані останніми на виконання вищенаведених договорів купівлі-продажу акти приймання-передачі б/н від 26.02.2002 та б/н від 28.02.2002.

Листом б/н від 10.02.2020, наданим у відповідь на адвокатський представника позивача, Мільчаков Д.В. повідомив про те, що з 1976 року він проживає на території АР Крим у м. Сімферополь, при цьому з 2017 року на територію материкової України останній не виїжджав, у зв`язку з чим смт. Затока Одеської області не відвідував, виміри дерев`яних спальних корпусів не здійснював, технічні паспорти на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" не виготовляв, взагалі не мав будь-яких відносин з вказаним товариством та дізнався про існування даного товариства лише з вказаного адвокатського запиту.

Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання недійсними укладених між Санаторно-курортним об`єднанням "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" договорів б/н від 20.02.2002 та б/н від 21.02.2002, а також про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно (реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна №1885273351103, №1885265951103, №1885258751103, №1885248451103, №1885012351103, №1884994451103) щодо реєстрації за Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" права власності.

Із матеріалів справи також вбачається, що Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", що було створено відповідно до установчого договору від 04.12.1991, змінило своє найменування на Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця". Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" є повним правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об`єднань санаторно-курортних закладів профспілок України. Товариство може створювати господарські товариства, дочірні підприємства, філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи на території України та за її межами. Філії та представництва діють на підставі положень про них, а дочірні підприємства- на основі затверджених товариством статутів. Керівники філій і представництв діють на підставі довіреності, що видається товариством. Майном товариства є майно, яке отримано в порядку правонаступництва від Української ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об`єднань санаторно-курортних закладів профспілок України у власність, передане йому у власність засновниками, як вклад до статутного капіталу, так і набуте, складається з основних фондів та обігових коштів, а також інших активів, вартість яких відображена у самостійному балансі товариства і формується з джерел, не заборонених законодавством України (пункти 1.1, 2.15, 2.17, 2.20 статуту Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця").

Рішенням загальних зборів Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", оформленим протоколом №3 від 22.01.2003, вирішено, зокрема, реорганізувати шляхом виділення філію "Дитяче санаторно-курортне об`єднання "Кароліно-Бугаз" Одеського дочірнього підприємства Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" в Дочірнє підприємство "Санаторно-курортне об`єднання "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.04.2005 у справі №22/137-05-3910, зокрема, частково задоволено зустрічний позов Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" до Приватного підприємства "Інформаційно-правовий центр Лоцман-Плюс"; визнано за Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" право власності на наступне майно пансіонату "Затока", розташоване по вул.Приморська у пгт Затока Білгород-Дністровського району Одеської області: прохідна (№1), прохідна (№180), павільйон чергового машиніста насосних споруд (№2), насосна (№3), насосна (№4), резервуар для води (№5), свердловина №5 (№7), свердловина №6 (№6), свердловина №7 (№253), спальний корпус 2-х поверховий (№10), альтанка металева (№11), туалет (№12, 19, 72, 117, 148, 179, 20, 115, 105, 252, 182), туалет-душеві (№246), столова літня (№183, 194), водоносна вежа б/н (№108), водоносна вежа (№109), гуртожиток (№15, 16, 17), лікувальний корпус (№18), будинок відпочинку (Київський) (№21-23), адміністративна будівля (№25-26), будинок гуртожитку (№24, 27), будинок гуртожитку двоповерховий (№28), будинок відпочинку (№№29-58, 63-71, 75-93, 95-104, 108-147, 149-178, 184-193, 195-214), склад для білизни (інвентарний номер 59), будинок гуртожитку у кількості 3 шт. (інвентарний номер 60-62), підсобне приміщення (інвентарний номер 94), відео-павільйон (інвентарний номер 106), трансформаторна (інвентарний номер 107), дизельна (інвентарний номер 111), літній кінотеатр (інвентарний номер 112), бар (інвентарний номер 113), магазин (інвентарний номер 114), павільйон (телевізійна) (інвентарний номер 116), склад, котельня, душові (інвентарний номер 181), господарський блок (інвентарний номер 110), матеріальний склад (інвентарний номер 73), спортивний комплекс (без номера), кабельна лінія 10 КВ (без номера), кабельна лінія 0,4 КВ (без номера), повітряні ЛЕП 0,4 КВ (без номера), каналізація вигрібна №1 (без номера), каналізація вигрібна №2 (без номера), каналізація вигрібна №3 (без номера), каналізація вигрібна №4 (без номера), каналізація вигрібна №5 (без номера), каналізація вигрібна №6 (без номера), магістраль водопроводу (без номера), зовнішній водопровід (без номера), автостоянка (без номера), автомобільна дорога з під`їзними коліями (без номера), огородження металеве (без номера), танцмайданчик (без номера), благоустрій (без номера), дизель-генератор (без номера).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.05.2005 у справі №22/137-05-3910 виправлено описку у рішенні Господарського суду Одеської області від 04.04.2005 у вказаній справі шляхом зазначення правильної дати його ухвалення - 04.05.2005.

В подальшому ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.02.2008 у справі №22/137-05-3910 пункт 7 резолютивної частини рішення Господарського суду Одеської області від 04.05.2005 у зазначеній справі був доповнений словами "остаточна доля нерухомого майна санаторію "Затока", яка належить Закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" складає 9271/10000 частин".

Згідно з листом Господарського суду Одеської області №02-09/22/137-05-39101746012019 від 16.12.2019, наданим представнику позивача у відповідь на звернення останнього, вищенаведене рішення суду від 04.05.2005 у справі №22/137-05-3910 набрало законної сили 17.05.2005 та є чинним.

Під час розгляду справи №22/137-05-3910 місцевим господарським судом було встановлено наступні обставини.

Первісним власником майна пансіонату "Затока", розташованого за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Затока, вул. Приморська, в 1970 році була Одеська територіальна рада по управлінню курортами профспілок, яка була підпорядкованим підрозділом Української республіканської ради по керуванню курортами профспілок.

10.02.1970 Одеська територіальна рада по управлінню курортами профспілок отримала акт відводу земельної ділянки та до 1973 року збудувала пансіонат "Затока" в існуючому вигляді.

Правонаступником Української республіканської ради по керуванню курортами профспілок стала Рада федерації незалежних профспілок України.

На підставі договору про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном від 11.11.1990 Загальна конфедерація профспілок передала Раді федерації незалежних профспілок України майно згідно з переліком, до якого під номером 124 було включено пансіонат "Затока".

22.11.1991 постановою №П-ІІ-І Рада федерації незалежних профспілок України вирішила створити на базі свого майно Акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця".

04.12.1991 Рада федерації незалежних профспілок України й Фонд соціального страхування України уклали установчий договір і затвердили статут Акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", відповідно до яких у статутний фонд вказаного товариства передані основні фонди й оборотні кошти санітарно-курортних установ, підприємств й організацій профспілок, у зв`язку з чим було складено акт прийому-передачі №24 від 24.12.1992, на підставі якого пансіонат "Затока" був переданий у статутний фонд Акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця".

Закрите акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця" передало вказане майно своєму підпорядкованому підприємству - Санаторно-курортному об`єднанню "Кароліно-Бугаз", до складу якого деякий час і входив санаторій "Затока", який пізніше було реорганізовано у самостійне дочірнє підприємство, при цьому у пункті 4.3 статуту зазначеного підприємства зазначено, що власником майна є Закрите акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця", натомість підприємство володіє й користується майном без права продажу. Право власності Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на майно, що перебуває в його статутному фонді, підтверджується рішенням від 20.01.1997 та постановою Вищого арбітражного суду України від 17.06.1997 у справі №137/7.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.03.2011 у справі №15/160-10-4354 з урахуванням ухвали про виправлення описки від 11.11.2011 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Затока" до Дочірнього підприємства "Санаторій "Затока" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" про визнання права власності; визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Затока" право власності на частку у розмірі 52,78% у спільному нерухомому майні, внесеному до спільної діяльності та перерахованому у додатку №1 до договору про спільну діяльність №5113177/2004-35 від 21.05.2004, 100% якого становлять: будиночки відпочинку (літери за БТІ - 29-58, 63-71, 75-93, 95-104, 205-224, 21-23), столова (робоча, літера за БТІ - 13), гуртожиток МОП (літери за БТІ - 15, 16, 17), будиночки гуртожитку (літери за БТІ - 60-62), туалети (літери за БТІ - 12, 19, 72, б/н (2 шт.), навіс пляжний (літери за БТІ - 3, 5, 6), каналізаційні колодязі (40%), електричні мережі (40%), водопровід (40%), каналізація (40%), кінотеатр (літера за БТІ - 112), ділянки з твердим покриттям (40%), доріжки та майданчики з покриттям бетонними плитами (40%), огородження (40%), розташовані за адресою: 67772, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Приморська.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.07.2012 у справі №5017/352/2012 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Затока" до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" про виділ в натурі частки зі спільного майна; виділено в натурі у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "Затока" частку із спільного майна у розмірі 52,78%, яка становить 1433/10000 часток будівель та споруд санаторію "Затока" та складається з нерухомого майна загальною площею 2442,07 кв.м, розташованого за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Приморська.

Згідно з наданим позивачу у відповідь на звернення останнього листом Господарського суду Одеської області №5017/352/2012/7402/2019 від 12.12.2019 рішення Господарського суду Одеської області від 12.07.2012 у справі №5017/352/2012 набрало законної сили 27.07.2012.

На підставі передавального акту б/н від 01.07.2016, затвердженого головою правління Приватного акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", під час реорганізації Дочірнього підприємства "Санаторій "Затока" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" права та обов`язки останнього перейшли до новоствореного позивачем Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Затока".

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на рухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №187653210 від 06.11.2019 вбачається, що Закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" належить 7838/10000 частин будівель та споруд пансіонату "Затока" за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, пансіонат "Затока"; Товариству з обмеженою відповідальністю "Затока" - 1433/10000 частин вказаних будівель та споруд; Товариству з обмеженою відповідальністю "Каса-Бланка" - 729/10000 частин зазначених будівель та споруд пансіонату "Затока".

Крім того, місцевим господарським судом в оскарженому рішенні встановлено, що у провадженні Господарського суду Одеської області знаходилась справа №916/1326/17 за позовом керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Затока", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на будівлі та споруди санаторію "Затока" загальною площею 2442,07 кв.м, розташованого за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Приморська, та витребування вказаного майна з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Затока" на користь держави в особі Фонду державного майна України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.08.2017 у справі №916/1326/17, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 30.01.2019, у задоволенні позовних вимог керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Затока" було відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд послався на недоведеність факту порушення оспорюваними договорами прав Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", що також свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову і в частині вимог про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Колегія суддів не погоджується з вищенаведеним висновком Господарського суду Одеської області з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Отже, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об`єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.

Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому, обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним засобом захисту, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до частини першої статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

В силу норм статей 215, 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред`явлена однією зі сторін правочину або заінтересованою особою, права яких були порушені укладенням спірного правочину.

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси, як заінтересованої особи, безпосередньо порушені спірним договором та в результаті визнання недійсним договору майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені. Позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Колегія суддів вбачає, що сторонами оспорюваних договорів виступають Санаторно-курортне об`єднання "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа", у той час як Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" не є стороною вказаних правочинів.

Разом з цим у пункті 2 оспорених договорів зазначено про те, що майно, яке відчужується, належить Продавцю на підставі установчого договору та статуту Акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" від 04.12.1991 та подальшої передачі на баланс Продавцеві.

З огляду на викладене, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає обгрунтованими доводи апелянта стосовно того, що договори б/н від 20.02.2002 та б/н від 21.02.2002 зачіпають його права та законні інтереси.

Крім того, колегією суддів враховується, що рішенням Господарського суду Одеської області від 04.04.2005 у справі №22/137-05-3910 (з урахуванням ухвал Господарського суду Одеської області від 23.05.2005 та від 25.02.2008 у вказаній справі), яке набрало законної сили та є чинним, було визнано право власності на нерухоме майно, до складу якого входять спальні корпуси, розташовані по вул. Приморській у смт. Затока Білгород-Дністровського району Одеської області, що є об`єктом оспорюваних договорів.

Під час розгляду справи №22/137-05-3910 судом було встановлено, що Рада федерації незалежних профспілок України й Фонд соціального страхування України 04.12.1991 уклали установчий договір і затвердили статут Акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", відповідно до яких у статутний фонд вказаного товариства передані основні фонди й оборотні кошти санатарно-курортних установ, підприємств й організацій профспілок, у зв`язку з чим було складено акт прийому-передачі №24 від 24.12.1992, яким пансіонат "Затока" був переданий у статутний фонд Акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", яке в подальшому передало вказане майно на баланс своєму підпорядкованому підприємству - Санаторно-курортному об`єднанню "Кароліно-Бугаз", до складу якого деякий час і входив санаторій "Затока". Пізніше останній було реорганізовано у самостійне дочірнє підприємство. Водночас право власності Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на майно, що перебуває в його статутному фонді, було підтверджене в судовому порядку постановою Вищого арбітражного суду України від 17.06.1997 у справі №137/7.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" №28342/95, пункт 61).

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини , якщо інше не встановлено законом.

У даній справі бере участь особа - Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", стосовно якої у справі №22/137-05-3910 встановлено обставини належності їй на праві власності розташованого на території санаторію "Затока" нерухомого майна, частина якого є об`єктами оспорених договорів.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Саме така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає доведеним встановлений рішенням Господарського суду Одеської області від 04.04.2005 у справі №22/137-05-3910, яке набрало законної сили, факт набуття позивачем у 1991 році права власності на санаторій "Затока" у зв`язку з внесенням вказаного майна у його статутний фонд, тим більше, що даний факт підтверджується самими оспорюваними договорами б/н від 20.02.2002 та б/н від 21.02.2002, відповідно до пунктів 2 яких майно, що відчужується на підставі цих договорів, належить Продавцю на підставі укладеного установчого договору і статуту Акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" від 04.12.1991 та подальшої передачі на баланс Санаторно-курортному об`єднанню "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця".

Вищенаведений висновок суду про те, що внесення майна у статутний фонд товариства зумовлює набуття останнім права власності на нього повністю узгоджується з чинним на час створення товариства позивача законодавством, зокрема, з приписами статті 26 Закону України "Про власність" та статті 12 Закону України "Про господарські товариства" (у відповідних редакціях).

Беручи до уваги викладене, апеляційний господарський суд вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про недоведеність факту порушення оспорюваними договорами прав позивача.

Твердження суду першої інстанції про те, що обставини, встановлені господарським судом стосовно Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" під час розгляду справи №22/137-05-3910 не мають преюдиційного значення, тому що Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" не було залучене до участі у справі №22/137-05-3910, є необґрунтованим, враховуючи наступне.

Зі змісту рішення Господарського суду Одеської області від 04.04.2005 у справі №22/137-05-3910 вбачається, що учасникам зазначеної справи виступали Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", організаційно-правову форму якого в подальшому було змінено на приватне акціонерне товариство, та Приватне підприємство "Інформаційно-правовий центр Лоцман-Плюс", у той час як Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" до участі у цій справі залучене не було.

В силу частини п`ятої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" не було позбавлене права під час розгляду цієї справи про визнання договорів недійсними та скасування запису у державному реєстрі спростувати обставини, встановлені судовим рішенням у справі №22/137-05-3910 щодо Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", зокрема стосовно отримання 10.02.1970 Радою по управлінню курортами профспілок акту відводу земельної ділянки, будівництва останньою пансіонату "Затока", правонаступництва Радою федерації незалежних профспілок України прав Української Республіканської Ради по керуванню курортами профспілок, обставин передачі до статутного фонду позивача пансіонату "Затока" тощо.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За умовами частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів вбачає, що у матеріалах справи відсутні та учасниками справи, зокрема Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа", до суду першої інстанції не подано жодного належного у розумінні процесуального закону доказу на спростування встановлених чинним рішенням Господарського суду Одеської області від 04.04.2005 у справі №22/137-05-3910 обставин набуття Приватним акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" права власності на розташовані на території санаторію "Затока" дерев`яні спальні корпуси, відчужені на користь відповідача на підставі оспорюваних договорів.

Посилання Господарського суду Одеської області на відсутність у позивача порушеного права у зв`язку з тим, що за договором б/н від 21.02.2002 відповідач набув право власності, зокрема, на дерев`яні спальні корпуси з інвентарними номерами: 75-93, 95-104, 205-214, право власності на які постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.03.2011 у справі №15/160-10-4354 було визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Затока", судом апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, відтак, з огляду на те, що станом на час укладення оспорюваних договорів власником вищенаведених дерев`яних спальних корпусів було Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", подальше визнання права власності на вказані об`єкти нерухомого майна в судовому порядку за іншою особою жодним чином не свідчить про відсутність у вказаного товариства порушеного права власності на момент вчинення Санаторно-курортним об`єднанням "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" оспорюваних правочинів.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.11.2018 у справі №905/1227/17.

Стосовно тверджень суду першої інстанції про відсутність у позивача права власності на набуті Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" за оспорюваними договорами об`єкти нерухомого майна, які обґрунтовані посиланнями на залишене без змін постановою Верховного Суду від 30.01.2019 рішення Господарського суду Одеської області від 22.08.2017 у справі №916/1326/17, колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.08.2017, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 30.01.2019, у справі №916/1326/17 за позовом керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Затока", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на будівлі та споруди санаторію "Затока" загальною площею 2442,07 кв.м, розташованого за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Приморська, та витребування вказаного майна з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Затока" на користь держави в особі Фонду державного майна України, у задоволенні позовних вимог було відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності.

При цьому суд касаційної інстанції, пославшись на рішення Європейського суду з прав людини від 09.10.2018 у справі "Фонд "Батьківська турбота" проти України", предметом розгляду якого були тотожні правовідносини стосовно державного майна колишнього РСР, яке було зареєстровано за профспілковими організаціями та в подальшому витребувано у приватної особи на підставі судового рішення за позовом прокурора у власність держави, зауважив на непослідовності дій держави, яка спочатку через свої уповноважені органи здійснювала реєстрацію права власності за профспілками на майно, після чого за спливом тривалого проміжку часу через органи прокуратури заявляла своє право власності на це майно, між тим прорахунки та помилки державних органів повинні слугувати на користь потерпілих, тобто допущені державою помилки не можна виправляти за рахунок приватних осіб.

За таких обставин, беручи до уваги те, що чинним судовим рішенням керівнику Білгород-Дністровської місцевої прокуратури було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на будівлі та споруди санаторію "Затока", суд першої інстанції не мав правових підстав для висновку про те, що вказане майно є державною власністю.

При цьому колегією суддів приймається до уваги той факт, що жодний учасник справи не посилався на вказане рішення у справі №916/1326/17, як на підставу своїх вимог або заперечень, суд першої інстанції самостійно опрацював відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, виявив у зазначеному реєстрі процесуальні документи у вищенаведеній справі, і при винесенні рішення за результатами розгляду цієї справи послався на факти, які вважав встановленими процесуальними документами у справі №916/1326/17, чим позбавив можливості учасників справи висловитись щодо викладених в ньому обставин.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Підстави недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.

За умовами частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Зі змісту оспорюваних договорів б/н від 20.02.2002 та б/н від 21.02.2002 вбачається, що вони були укладені між балансоутримувачем належного позивачу на праві власності санаторію "Затока" - Санаторно-курортним об`єднанням "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа", як покупцем.

Колегія суддів враховує, що станом на момент укладення вищезазначених договорів правовідносини сторін цих правочинів були врегульовані чинним на той час Цивільним кодексом Української РСР.

Статтею 224 Цивільного кодексу Української РСР унормовано, що за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно зі статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно (стаття 225 Цивільного кодексу Української РСР).

Таким чином, відповідно до положень цивільного законодавства саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, які він може реалізовувати на власний розсуд, тому лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом відчуженням належного йому майна на користь інших осіб. Натомість балансоутримувач відповідною правомочністю на розпорядження майном, переданим йому власником, не наділений, адже сама по собі передача особі майна на баланс жодним чином не зумовлює набуття цією особою права власності на таке майно .

Суд апеляційної інстанції зауважує, що у матеріалах справи відсутні та учасниками справи до місцевого господарського суду не подано жодного належного у розумінні приписів статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказу на підтвердження делегування позивачем балансоутримувачу - Санаторно-курортному об`єднанню "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" права на розпорядження переданим останньому майном санаторію "Затока", у зв`язку з чим оспорювані договори зі сторони продавця укладені особою, яка не мала на це відповідних повноважень.

Крім того, Південно-західним апеляційним господарським судом враховується, що оспорювані договори були укладені Санаторно-курортним об`єднанням "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" у 2002 році, між тим Дочірнє підприємство "Санаторно-курортне об`єднання "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" було створене в результаті реорганізації філії "Дитяче санаторно-курортне об`єднання "Кароліно-Бугаз" Одеського дочірнього підприємства Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" лише у 2003 році, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія рішення загальних зборів Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", оформленого протоколом №3 від 22.01.2003.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що створене у 2003 році Дочірнє підприємство "Санаторно-курортне об`єднання "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" не існувало станом на час вчинення оспорюваних правочинів, відтак останнє не мало цивільної дієздатності та, як наслідок, об`єктивно не могло бути стороною укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" у 2002 році договорів купівлі-продажу майна санаторію "Затока".

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними укладених між Санаторно-курортним об`єднанням "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" договорів б/н від 20.02.2002 та б/н від 21.02.2002.

Інші доводи апеляційної скарги, пов`язані з обставинами непідписання директорами Санаторно-курортного об`єднання "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" оспорюваних договорів, оцінкою доказів, наданих на їх підтвердження, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки такі підстави для визнання вказаних договорів недійсними позивачем у позовній заяві не зазначались.

Стосовно позовних вимог про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно (реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна №1885273351103, №1885265951103, №1885258751103, №1885248451103, №1885012351103, №1884994451103) щодо реєстрації за Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" права власності колегія суддів зазначає наступне.

Вирішуючи спір по суті, з метою забезпечення права позивача на реальний судовий захист господарський суд повинен встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, оскільки обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Саме така правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 22.08.2018 у справі №925/1265/16.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав, регламентовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом (стаття 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Частиною другою статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на час проведення оспорюваних реєстраційних дій) був унормований порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

Зокрема, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Проте, у зв`язку із прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" було викладено у новій редакції.

Відповідно до абзаців 1-3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, яка діяла також і на час звернення Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" до суду з позовом у даній справі, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16.01.2020 такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає.

Колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" передбачено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом вказаної норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 спосіб захисту у вигляді скасування запису вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 20.08.2020 у справі №916/2464/19, від 03.09.2020 у справі №914/1201/19.

З огляду на викладене, Південно-західний апеляційний господарський суд хоча і з інших підстав, але погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно (реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна №1885273351103, №1885265951103, №1885258751103, №1885248451103, №1885012351103, №1884994451103) щодо реєстрації за Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" права власності.

При цьому колегія суддів не вбачає за можливе самостійно застосувати в цій справі належний спосіб захисту порушеного права, що має застосовуватись одночасно з визнанням недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, згідно з приписами статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в чинній редакції (припинення права власності відповідача на спірне нерухоме майно), оскільки відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини п`ятої статті 269 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Позивач не позбавлений права заявити вищенаведені вимоги (у разі необхідності) в окремому позовному провадженні у зв`язку зі змінами законодавства (статті 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

За умовами приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Одеської області від 10.08.2020 у справі №916/171/20 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними укладених між Санаторно-курортним об`єднанням "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" договорів б/н від 20.02.2002 та б/н від 21.02.2002 з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині та зміні в частині розподілу судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 10.08.2020 у справі №916/171/20 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними укладених між Санаторно-курортним об`єднанням "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" договорів купівлі-продажу від 20.02.2002 та від 21.02.2002 скасувати, позовні вимоги в цій частині задовольнити, в частині розподілу судових витрат - змінити, в решті рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20.02.2002, укладений між Санаторно-курортним об`єднанням "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа".

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 21.02.2002, укладений між Санаторно-курортним об`єднанням "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа".

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" на користь Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" 4204 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" на користь Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" 6306 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 25.01.2021.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.В. Поліщук

Суддя І.Г. Філінюк