Ухвала

від 08.04.2021 по справі 916/171/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/171/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Дроботової Т. Б., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Дерлі І. І.

за участю представників сторін:

позивача - Скрипник Ю. О. (адвокат), Лужбіна Н. Б. (адвокат),

відповідача - не з`явився,

третьої особи - не з`явився,

третьої особи - не з`явився,

третьої особи - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 (судді: Таран С. В. - головуючий, Поліщук Л. В., Філінюк І. Г.)

за позовом Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Затока",

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Каса Бланка",

3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Затока"

про визнання договорів недійсними та скасування запису у державному реєстрі,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", Позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" (далі - ТОВ "Автоєвропа", Відповідач), в якому просило визнати недійсними договори купівлі-продажу від 20.02.2002 та від 21.02.2002, укладені між Санаторно-курортним об`єднанням "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" і Відповідачем, а також скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно (реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна №1885273351103, №1885265951103, №1885258751103, №1885248451103, №1885012351103, №1884994451103) щодо реєстрації за ТОВ "Автоєвропа" права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані договори були укладені між Відповідачем та Санаторно-курортним об`єднанням "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", якого на момент підписання вказаних договорів ще не існувало та яке не мало повноважень на відчуження належного ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" майна. Отже, на думку Позивача, право власності ТОВ "Автоєвропа" на зазначене майно набуте та зареєстроване неправомірно.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.08.2020 у справі №916/171/20 у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване недоведеністю Позивачем того факту, що оспорювані договори та реєстраційні записи порушують його права, оскільки ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" не подало до суду доказів на підтвердження відсутності у Санаторно-курортного об`єднання "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" можливості та повноважень для укладення вказаних договорів купівлі-продажу, а також доказів, що підтверджували б набуття Позивачем права власності на санаторій "Затока", який, відповідно до прийнятих у справі № 916/1326/17 судових рішень, перебуває у державній власності.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 у справі № 916/171/20 скасовано зазначене рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними укладених між Санаторно-курортним об`єднанням "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" та ТОВ "Автоєвропа" договорів купівлі-продажу від 20.02.2002 та від 21.02.2002. Позовні вимоги в цій частині задоволено. У решті вказане рішення залишено без змін у зв`язку з чим його резолютивну частину викладено у відповідній редакції.

Зазначене судове рішення апеляційного суду обґрунтовано тим, що спірні договори зачіпають права та законні інтереси Позивача, оскільки у пункті 2 вказаних договорів зазначено про належність продавцю відчужуваного майна на підставі установчого договору та статуту Акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" від 04.12.1991. Зазначене також підтверджується судовими рішеннями у справах № 22/137-05-3910 та № 137/7. При цьому в матеріалах цієї справи відсутні та учасниками справи, зокрема ТОВ "Автоєвропа", не подано жодного належного доказу на спростування встановлених чинним рішенням Господарського суду Одеської області від 04.04.2005 у справі № 22/137-05-3910 обставин набуття ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" права власності на розташовані на території санаторію "Затока" дерев`яні спальні корпуси, що були відчужені на користь Відповідача на підставі оспорюваних договорів. Водночас спірні договори були укладені між балансоутримувачем санаторію "Затока" - Санаторно-курортним об`єднанням "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", як продавцем, та ТОВ "Автоєвропа", як покупцем.

Суд зазначив, що відповідно до положень цивільного законодавства саме власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном, які він може реалізовувати на власний розсуд, тому лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом його відчуженням на користь інших осіб. У той же час в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження делегування Позивачем балансоутримувачу - Санаторно-курортному об`єднанню "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" права на розпорядження майном санаторію " Затока ".

У зв`язку з наведеним апеляційний суд дійшов висновку, що оспорювані договори зі сторони продавця укладені особою, яка не мала на це відповідних повноважень. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що створене у 2003 році Дочірнє підприємство "Санаторно-курортне об`єднання "Кароліно-Бугаз" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" не існувало станом на час вчинення оспорюваних правочинів, а відтак останнє не мало цивільної дієздатності та, як наслідок, об`єктивно не могло бути стороною укладених з ТОВ "Автоєвропа" у 2002 році договорів купівлі-продажу.

Разом з тим, апеляційний суд погодився з відмовою суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, однак з інших підстав, а саме внаслідок того, що з 16.01.2020 чинне законодавство не передбачає такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію, а суд позбавлений можливості самостійно застосувати в цій справі належний спосіб захисту порушеного права.

У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" просить скасувати в повному обсязі оскаржувану постанову та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

У якості підстави подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування апеляційним судом висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм статей 330, 388 Цивільного кодексу України у аналогічних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду України від 13.03.2017 у справі №760/8121/16-ц, постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 521/8368/15-ц, від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17.

У відзиві на касаційну скаргу Позивач просить закрити касаційне провадження, що було відкрите за вказаною скаргою.

Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи та зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 у справі № 916/171/20 підлягає закриттю з огляду на наступне.

За змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Так, у справі № 760/8121/16-ц розглядалися позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегатрейд Дистриб`юшн" (далі - ТОВ "Мегатрейд Дистриб`юшн") до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним укладеного між сторонами 22.12.2014 договору поруки. При цьому вказані вимоги було обґрунтовано тим, що оспорюваний договір підписаний позивачем у зазначеній справі, від імені якого діяв директор ОСОБА_3 (поручитель), та відповідачами - ОСОБА_1 (кредитор), ОСОБА_2 (позичальник). Водночас, підписуючи договір поруки від імені ТОВ "Мегатрейд Дистриб`юшн", його директор ОСОБА_3 діяв на підставі рішення загальних зборів учасників товариства, оформленого протоколом від 22.12.2014, яке було визнане недійсним рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2016. Крім того, згідно зі статутом ТОВ "Мегатрейд Дистриб`юшн" питання щодо укладання договорів поруки відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства, і директор, як виконавчий орган, обмежений правом самостійного прийняття рішень та укладання договорів поруки від імені товариства, а відтак не мав необхідного обсягу повноважень на укладення договору поруки від 22.12.2014.

У справі № 521/8368/15-ц розглядалися позовні вимоги Першого заступника прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , державного нотаріуса Шостої Одеської державної нотаріальної контори Пенчева К. Л. про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за законом, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, витребування майна, визнання квартири відумерлою спадщиною, визнання права власності на нерухоме майно. При цьому зазначені вимоги було обґрунтовано тим, що ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 04.04.2013 задоволено позов ОСОБА_4 до Одеської міської ради та встановлено факт її постійного проживання з ОСОБА_7 . Визнано ОСОБА_4 спадкоємцем четвертої черги, визначено додатковий строк у два місяці для прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті спадкодавця ОСОБА_7 . На підставі вказаного заочного рішення та заяви представника ОСОБА_4 , 11.09.2013 ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7 , а саме на квартиру АДРЕСА_1 . 12.09.2013 ОСОБА_8 , діючи від імені ОСОБА_4 , уклала з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Пенчевим К. Л. та зареєстрований в реєстрі за № 4-2404. Разом з тим, у подальшому заочне рішення про встановлення факту проживання ОСОБА_4 однією сім`єю із ОСОБА_7 , визнання її спадкоємцем четвертої черги, на підставі якого ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину на спірну квартиру, скасовано ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27.03.2014, позовну заяву ОСОБА_4 до Одеської міської ради залишено без розгляду. Враховуючи вказані обставини, на думку прокурора, ОСОБА_4 не є спадкоємцем померлого ОСОБА_7 . Станом на дату звернення до суду прокурором Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради з позовом, спірна квартира належала на праві власності відповідачу - ОСОБА_5 , що підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У справі № 761/26815/17 розглядалися позовні вимоги ОСОБА_9 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Хмельницький" (далі - ОСББ "Хмельницький") про (з урахуванням уточнення) скасування (визнання недійсним) рішення загальних зборів членів ОСББ "Хмельницький" від 24.01.2015 в частині встановлення з 01.01.2015 плати на утримання та обслуговування житлово-будинкового комплексу АДРЕСА_2 у розмірі 7,00 грн за 1 кв.м нежитлових приміщень, які знаходяться в приватній власності юридичних та фізичних осіб. Вказані вимоги було обґрунтовано тим, що позивач у зазначеній справі відповідно до договору дарування нежитлового приміщення від 29.03.2008 є власником нежитлових приміщень першого поверху літ. "А", площею 570,9 кв.м, які знаходяться у будинку АДРЕСА_2 . Відповідальним за обслуговування вказаного будинку є ОСББ "Хмельницький". Рішенням загальних зборів членів ОСББ "Хмельницький" від 24.01.2015 йому, як власнику зазначених нежитлових приміщень, з 01.01.2015 підвищено плату за утримання та обслуговування житлово-будинкового комплексу з 5,00 до 7,00 грн за 1 кв.м загальної площі нежитлового приміщення. Таке підвищення плати обґрунтоване зростанням тарифів на електроенергію, воду та водовідведення, теплову енергію, зростання мінімальної заробітної плати. На дату прийняття цього рішення позивач у вказаній справі не був членом ОСББ, проте таке рішення є обов`язковим для виконання ОСОБА_9 в силу укладеного між ним та ОСББ "Хмельницький" договору від 10.07.2008. Позивач у вказаній справі зазначав, що для власників житлових приміщень, які становлять абсолютну більшість усіх приміщень зазначеного будинку, розмір плати на утримання та обслуговування житлово-будинкового комплексу з 2009 року та станом на день подання позову залишається незмінним та становить 5,00 грн за 1 кв.м загальної площі приміщень. Підвищення плати на утримання та обслуговування житлово-будинкового комплексу ОСББ "Хмельницький" здійснено вибірково та суперечить вимогам Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" і Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869.

Отже, правовідносини у справах на які посилався скаржник та у справі, що переглядається, не є подібними, оскільки вони відрізняються як предметом і підставами позову, так і правовим регулюванням спірних правовідносин та обставинами, що встановлені судами.

Як зазначалося вище, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 у справі № 916/171/20.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоєвропа", закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді Т. Б. Дроботова

І. С. Міщенко