Рішення

від 18.01.2021 по справі 357/4764/19

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/4764/19

2/357/335/21

Категорія 15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Ярмола О. Я. ,

при секретарі - Кривенко О. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу Розаліївський до Розалівської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Міськрайонне управління деожгеокадастру у Кивській області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсним рішень, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи тим, що відповідно до змін та доповнень до Статуту, зареєстрованих Білоцерківською РДА Київської області 17.03.2000 року СВК Розаліївський є таким, що створений шляхом реорганізації КСП ім. С.М.Кірова і є правонаступником його прав та обов`язків в частині переданого йому майна, зі сплати податків, зборів (обов`язкових платежів) бюджетів всіх рівнів. Всі землі колективної власності колишнього КСП ім. С.М.Кірова, які не підпали під розпаювання (багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, тощо), до скасування мораторію на відчуження та прийняття державою законів про порядок їх подальшого розподілу між членами підприємства, відповідно до ч.1 ст. 30 ЗК України, перебувають на балансі СВК Розаліївський . На момент реорганізації КСП ім. Кірова земельні ділянки належали йому на праві колективної власності, в тому числі, але не виключно, земельна ділянка площею 4,7 га сад (багаторічні насадження площею 5,7 га) відповідно до державного акту серії КВ № 000010, що виданий 07.06.1996 року відповідно до рішення 4 сесії 22 скликання Розаліївської сільської ради народних депутатів від 22.11.1995 року з якого вбачається, що КСП ім. Кірова передано у колективну власність 1620,3 га землі в межах згідно з планом. В подальшому вищевказані земельні ділянки колишнього КСП ім. Кірова, правонаступником якого є СВК Розаліївський , до земель запасу Розаліївської сільської ради не передавались. Проте Розаліївська сільська рада в інтересах третіх осіб 24.10.2007 року, не ставлячи до відома позивача, постановила рішення № 13-53 про надання дозволу на розробку проектів відведення земельних ділянок, яким надала згоду на передачу у власність земельних ділянок громадянам, в тому числі, але не виключно, ОСОБА_4 земельну ділянку орієнтовно розміром 1,50 га, ОСОБА_5 - земельну ділянку орієнтовно розміром 1,26 га, ОСОБА_8 - земельну ділянку орієнтовано розміром 1,50 га за адресою: АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства. Тобто, приймаючи 24.10.2007 року рішення № 13-53 про надання дозволу на розробку проектів відведення земельних ділянок, фактично без виготовленого та погодженого Проекту землеустрою, Розаліївська сільська рада відразу прийняла рішення про передачу у власність земельних ділянок. В цей же день Розаліївська сільська рада постановила рішення № 10-54 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 17 громадянам виготовлену приватним підприємством Паралель Плюс та видала державні акти на право власності на земельні ділянки. Позивач вказує, що Розаліївська сільська рада своїм рішенням № 10-53 від 24.10.2007р. надала дозвіл на розробку проектів відведення земельних ділянок та згоду на передачу у власність земельних ділянок ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 за адресою АДРЕСА_1, а рішенням № 10-54 від 13.11.2007р. затвердила технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності та видала акти на право власності на інші земельні ділянки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 за іншою адресою,: АДРЕСА_2 , що зазначається в додатку до рішення № 10-54 від 13.11.2007р. Внаслідок чого, позивач ставить під сумнів виготовлення технічної документації на вищезазначені спірні земельні ділянки та законність таких рішень. Позивач вказує, що про порушення своїх законних прав на земельну ділянку СВК Розаліївський стало відомо випадково при ознайомленні з документами Білоцерківського районного державного архіву. Тому, саме з 22.11.2018 року позивач вважає, що має відраховуватися строк на звернення до суду за захистом порушених майнових прав. Приймаючи рішення про передачу у власність земельні ділянки, Розаліївська сільська рада перевищила свої повноваження, передбачені в п. 25, 26 ЗУ Про місцеве самоврядування , так як передала у приватну власність земельну ділянку, щодо якої в установленому законом порядку не приймалось рішення про припинення права власності попереднього власника, або про зарахування земельної ділянки до земель запасу Розаліївської сільської ради, до земель комунальної власності, розпорядження якими віднесено до компетенції відповідача. 14.04.2008 року вищевказані громадяни оформили своє право власності на спірні земельні ділянки / ОСОБА_4 на земельну ділянку орієнтовно розміром 1,50 га; ОСОБА_5 - земельну ділянку орієнтовно розміром 1,26 га; ОСОБА_8 - земельну ділянку орієнтовно розміром 1,50 га за адресою АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства/. Позивач зазначає, що незаконне рішення органу місцевого самоврядування - рішення Розаліївської сільської № 10-54 від 24.10.2007р., яке фактично стало підставою для виникнення права на оформлення права власності вказаних громадян на спірні земельні ділянки, жодного відношення, як до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 так і до спірних земельних ділянок не має. На підставі рішення Розаліївської сільської ради десятої сесії сільської ради п`ятого скликання № 10-54 від 24.10.2007р., кожній спірній земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер та передано у приватну власність, вказаним громадянам, а саме: 3220485801:02:007:0011 - земельна ділянка загальною площею 1,50 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства та належить на праві власності гр. ОСОБА_4 ; 3220485801:02:007:0012 - земельна ділянка загальною площею 1,50 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 для в особистого селянського господарства та належить на праві власності гр. ОСОБА_8 ; 3220485801:02:007:0013 - земельна ділянка загальною площею 1,26 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства та належить на праві власності гр. ОСОБА_5 . У зв`язку із смертю ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3220485801:02:007:0012 загальною площею 1,50 га, була оформлена по 1 / 2 частині на його дружину - ОСОБА_6 та на його доньку - ОСОБА_7 . В подальшому, вищевказані громадяни відчужили своє право власності на спірні земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 19.11.2018р. на користь однієї особи ОСОБА_3 , яка 27.03.2019 року продала ці 3 земельні ділянки. Власником земельної ділянки з кадастровим номером 3220485801:02:007:0013 стала ОСОБА_2 , а власником земельних ділянок з кадастровими номерами 3220485801:02:007:0011, 3220485801:02:007:0012 стала ОСОБА_1 . Позивач, уточнивши свої позовні вимоги, просив суд : визнати недійсними рішення № 10-53 Про надання дозволу на розробку проектів відведення земельних ділянок від 24.10.2007р. та рішення № 10-54 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадян від 24.10.2007р. та від 13.11.2007р. щодо надання дозволу на розробку проектів відведення земельних ділянок, затвердження відповідної технічної документації з подальшим наданням у власність: ОСОБА_4 земельну ділянку за кадастровим номером 3220485801:02:007:0011, загальною площею 1,50 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_8 земельну ділянку за кадастровим номером 3220485801:02:007:0012, загальною площею 1,50 га, яка розташована за АДРЕСА_1 ; ОСОБА_5 земельну ділянку за кадастровим номером 3220485801:02:007:0013, загальною площею 1,26 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувати на користь СВК Розаліївський з незаконного володіння ОСОБА_1 , земельні ділянки з кадастровими номерами 3220485801:02:0011 та 3220485801:02:007:0012, загальною площею 3,00 га; ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3220485801:02:007:0013, загальною площею 1,2518 га, та скасувати державну реєстрацію права власності вказаних осіб на дані земельні ділянки; стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір у розмірі 3842,00 грн.

13.05.2019 року відкрито провадження у даній справі в загальному порядку.

23.10.2019 року позов було залишено без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України та 16.10.2020 року ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду від 23.10.2019 року було скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Представник позивача, адвокат Стеценко О.Л., в судовому засіданні підтримав уточнені позовні вимоги.

Відповідач - Розалівська сільська рада, до суду не направили свого представника, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, неодноразово направляли суду заяву про розгляд справи без участі їхнього представника, позовні вимоги визнали.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, представник відповідачів подав відзив на позов та в судовому засіданні заперечив позовні вимоги в повному обсязі.

Треті особи - ОСОБА_3 , Міськрайонне управління деожгеокадастру у Кивській області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, заяв, клопотань суду не направили.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до Статуту Сільськогосподарського виробничого кооперативу Розаліївський , зареєстрованого в Білоцерківською РДА Київської області 17.03.2000 року СВК Розаліївський є таким, що створений шляхом реорганізації Колективного сільськогосподарського підприємства ім. С.М.Кірова і є правонаступником його всіх прав та обов`язків в частині переданого йому майна, зі сплати податків, зборів (обов`язкових платежів) бюджетів всіх рівнів (Т.1 а.с.11-19).

Судом встановлено, що згідно Державного Акту на право колективної власності на землю (серія КВ 000010 від 07.06.1996 року) Колективному сільськогосподарському підприємству ім. Кірова с.Розаліївка передано у колективну власність 1620,3 га землі для сільськогосподарського виробництва (Т. 1 а.с.20-23).

Встановлено, що згідно Державного Акту на право постійного користування землею (серія І-КВ № 001533 від 07.06.1996 року) Колективному сільськогосподарському підприємству ім. Кірова с. Розаліївка було передано у постійне користування для сільськогосподарського виробництва 244,8 га землі (Т.1 а.с.24-27).

Згідно інформаційної довідки Управління Держгеокадастру у Київській області від 25.01.2018 року щодо кількості та якості складу земель, які рахуються за позивачем, то за СВК Розаліївський в межах Розаліївської сільської ради Білоцерківського району рахується всього сільськогосподарських угідь - 1712,9017 га (т.1 а.с.40).

Згідно рішення Розаліївської сільської ради від 24.10.2007 року за №10-53, громадянам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_8 було надано згоду на передачу у власність земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства /п.76,п.77,п. 78 рішення/. (Т. 1 а.с.30).

Позивач звертає увагу, що дане рішення Розаліївської сільської ради Білоцерківського району, від 24.10.2007 року за № 10-53 має назву Про надання дозволу на розробку проектів відведення земельних ділянок .

Судом встановлено, що 24.10.2007 року було прийнято рішення №10-54 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадян (Т.1 а.с.31).

Також, позивачем надано до матеріалів справи додаток до вказаного рішення № 10-54 від 24.10.2007 року (Т.2 а.с.31-32).

З даного рішення №10-54 від 24.10.2007р. і додатку до нього, а так само, й зі змісту Рішення Розаліївської сільської ради Білоцерківського району, від 13.11.2007 року за № 10-54 і додатку до нього, - не вбачається інформації про надання дозволу на розробку проектів відведення земельних ділянок та затвердження технічної документації із землеустрою ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_8 на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства за адресою АДРЕСА_1 .

Встановлено, що відповідно Додатку до рішення №10-54 від 13.11.2007 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_8 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на інші земельні ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, які знаходяться в с. Людвинівка (а.с.34).

Згідно архівного витягу з Рішення №10-53 Розаліївської сільської ради від 24.10.2007 року Про надання дозволу на розробку проектів відведення земельних ділянок , значиться: Надати згоду на передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки орієнтовно 1,26 га за адресою АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства. Дати згоду на передачу у власність ОСОБА_5 земельної ділянки орієнтовно 1,50 га за адресою АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства. Дати згоду на передачу у власність ОСОБА_8 земельної ділянки орієнтовно 1,50 га за адресою АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства (а.с.42).

Встановлено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 , власниками, в порядку спадкування, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220485801:02:007:0012 стали його спадкоємці ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , які 19.11.2018 року відчужили за договором купівлі-продажу дану земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , третій особі по справі. Наведене підтверджено копією Свідоцтва про право на спадщину за законом та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Т.1 а.с.48, 50).

Також, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомості, вбачається, що ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_4 і ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу 19.11.2018 року земельні ділянки з кадастровими номерами 3220485801:02:007:0011 та 3220485801:02:007:0013 (Т.1 а.с.40,51).

Судом встановлено, що ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 27.03.2019 року відчужила всі три земельні ділянки.

За договором купівлі-продажу від 27.03.2019року власником земельної ділянки площею 1,5 га з кадастровим номером 3220485801:02:007:0011 по АДРЕСА_1 і земельної ділянки площею 1,5 га з кадастром 3220485801:02:007:0012 по АДРЕСА_1 стала ОСОБА_1 (Т. 1 а.с.157-160).

За договором купівлі-продажу від 27.03.2019року власником земельної ділянки площею 1,2518 га з кадастровим номером 3220485801:02:007:0013 по АДРЕСА_1 стала ОСОБА_2 (Т. 1 а.с.161-162).

Відповідачі зареєстрували речове право на земельні ділянки у відповідності до вимог Закону України Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Заперечуючи позов, представник відповідачів пояснив, що позивач не є законним власником земельних ділянок 3220485801:02:007:0011, 3220485801:02:007:0012, 3220485801:02:007:0013 та ніколи й не був. Рішенням Розаліївської сільської ради від 29.06.2000 року переведено землі постійного користування, у тому числі резервного фонду бувшого КСП ім.Кірова площею 220 гектарів до земель сільської ради, а тому Розаліївська сільська рада мала право розпорядитися землями, що перебували в її користуванні. Представник відповідача зазначив, що Державний акт на право колективної власності на землю серії КВ 000010 від 07.06.1996 року про отримання у колективну власність 1620,3 гектарів землі та Державний акт на право постійного користування землею серії 1-КВ 001533 від 07.06.1996 року про надання у постійне користування 244,8 гектарів землі, містять ознаки підробки та не відповідають чинному, на час видачі, законодавству. Зокрема, в Державному акті на право колективної власності на землю /серії КВ 000010 від 07.06.1996 року/ відсутній список громадян - членів кооперативного сільськогосподарського підприємства, що є обов`язковим та цей акт не відповідає вимогам Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), /зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23.04.1993 року за №31/. В обох цих Актах містяться Плани зовнішніх меж земель, які повністю ідентичні - не містять земельних меж всіх переданих (наданих) земельних ділянок у зв`язку з чим неможливо встановити які саме землі відносяться до колективної власності, а які до земель постійного користування, а які до Розаліївської сільської ради.

Також, представник відповідача, обґрунтовуючи заперечення на позов вказав, що спірні земельні ділянки, які належать ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , межують з земельними ділянками 3220485800:03:007:0099, що з 07.08.2018 року належить СВК Розаліївський ; 3220485800:03:007:0073, що належить ОСОБА_10 та з 14.01.2014 року орендується СВК Розаліївський ; 3220485800:03:007:0078, що належить ОСОБА_11 та з 15.05.2014 року ці земельні ділянку орендується СВК Розаліївський ; 3220485800:03:007:0018, належить ОСОБА_12 , та з 24.11.2015 року орендується СВК Розаліївський ; 3220485800:03:007:0015, що з 07.08.2018 року належить СВК Розаліївський . Дана інформація підтверджується даними Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку та Публічною кадастровою картою України. І оскільки погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками (користувачами) є обов`язковим при виділенні земельної ділянки у власність, то вищенаведене вказує на обізнаність позивача з існуючим з 2007 року оформленим та зареєстрованим правом власності на спірні земельні ділянки, що в свою чергу, є підставою для застосування строків позовної давності.

При вирішенні даної справи суд виходить з наступного.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. 3 Земельного кодексу України).

Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 143 ЗК України Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно ч. 4 ст. 122 ЗК України Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно до п.3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 11.02.2010 року № 1878-VI Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень та інших законодавчих актів України встановлено, що до 01.01.2013 року державна реєстрація права власності, права користування (сервітут) земельними ділянками, права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок; права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); права забудови земельної ділянки (суперфіцій) проводиться територіальними органами земельних ресурсів.

Суд, на підставі ст. 12 ЦПК України роз`яснював учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.4 ЦПК України та ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В ч.2 ст.16 ЦК України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Позивачем не доведено право власності чи право постійного користування спірними земельними ділянками, які станом на час розгляду даної справи судом, перебувають у власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Так, позивач надає в підтвердження своїх позовних вимог Державний акт на право колективної власності на землю серії КВ 000010 від 07.06.1996 року, на 1620,3 га землі, але в даному акті міститься план меж земель такий же, що і у наданому плані до Державного акту на право постійного користування землею серії 1-КВ 001533 від 07.06.1996 року, а отже, невідомо, як позивачем здійснено розмежування і визначення земель, що перебувають у його власності чи у постійному користуванні .

Позивачем не доведено своє право власності чи постійного користування на земельну ділянку загальною площею 4,7 га сад . Позивач ніколи, фактично, не користувався спірною земельною ділянкою. В судовому засіданні представник позивача вказав, що спірні земельні ділянки позивачем не використовувалися, бо там багаторічні насадження виконують функцію захисту полів від снігових наметів.

Як було встановлено в судовому засіданні, позивач не проводив інвентаризацію земель. СВК Розаліївський з 2000 року не ідентифікував свої земельні ділянки, що перебувають у власності та у постійному його користуванні.

А плани зовнішніх меж земель, як у Державному акті на право колективної власності на землю серії КВ 000010 від 07.06.1996 року, на 1620,3 га землі, так і у Державному акті на право постійного користування землею серії 1-КВ 001533 від 07.06.1996 року, на 244,8 га землі, - повністю ідентичні і не містять земельних меж всіх переданих (наданих) земельних ділянок, а також, жодним доказом не підтверджено право власності чи користування позивачем саме земельною ділянкою площею 4,7 га під назвою сад .

Також, не маючи належних доказів в підтвердження свого права власності на спірні земельні ділянки, за відсутності ідентифікації своїх земельних ділянок, позивачем не надано суду Висновку експертного земельно-технічного дослідження в підтвердження позиції по справі.

Долучена позивачем до позову довідка відділу Держгеокадастру у Київській області від 25.01.2018 року щодо кількості та якості складу земель, які за ним обліковується, не може бути доказом наявності права власності або постійного користування спірними земельними ділянками, оскільки дана довідка має інформаційний характер та надана на підставі державної статистичної звітності до 2015 року. Така довідка вказує, лише на облік земельної ділянки та не містить титулу (власність, користування тощо), не ідентифікує земельних ділянок, та не є належним доказом позиції позивача у даній справі.

Суд критично оцінює позицію сторони відповідача щодо відсутності у позивача будь-яких прав на земельні ділянки в межах Розаліївської сільської ради, бо, на думку представника відповідача, позивач не є правонаступником прав і обов`язків КСП ім. С.М. Кірова, а правовстановлюючі документи на землю сфальсифіковані і підроблені.

Суд зазначає, що не є предметом спору по даній справі правомірність переходу прав і обов`язків до позивача від КСП ім. Кірова, чи оскарження Державного акту на право колективної власності на землю серії КВ 000010 від 07.06.1996 року і Державного акту на право постійного користування землею серії 1-КВ 001533 від 07.06.1996р.

Суд виходить з того, що вказані Державні акти на право колективної власності та на право постійного користування землею не оскаржені і не скасовані, підстави та порядок набуття позивачем у власність і користування земельною ділянкою не оскаржуються та не є предметом спору по даній справі. В даному випадку, те ж саме стосується і договорів купівлі-продажу за якими фізичні особи, відповідачі по справі, набули у власність земельні ділянки, державну реєстрацію, яких, наразі, оскаржує позивач.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2, 3 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно ч.1 ст. 29 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого та оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови наявності відповідних відомостей в Державному земельному кадастрі.

Державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого в результаті переходу права власності та не оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови встановлення факту переходу прав від особи, відомості про яку містяться в Державному земельному кадастрі, до особи, яка заявляє свої права.

Державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування та не оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови встановлення факту відсутності відомостей про речові права інших осіб на таку земельну ділянку в Державному земельному кадастрі.

За ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Позивач в обґрунтування свого позову вказує на відсутність рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проектів відведення земельних ділянок громадянам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_8 , а рішенням Розаліївської сільської ради від 24.10.2007 року 10 сесії 5 скликання було відразу, фактично, надано згоду на передачу у власність вказаним громадянам спірних земельних ділянок , хоча це рішення має назву Про надання дозволу на розробку проектів відведення земельних ділянок.

Рішенням Розаліївської сільської ради № 10-53 від 24.10.2007 року було надано згоду на передачу у власність земельних ділянок, різною площею та з різним цільовим призначенням, 86 громадянам. І хоча дане рішення, дійсно, має назву Про надання дозволу на розробку проектів відведення земельних ділянок , але зі змісту резолютивної частини вбачається, що Розаліївська сільська рада ухвалила на 10-ій сесії 5-го скликання 24.10.2007р. передачу у власність спірних земельних ділянок громадянам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_8 .

Слід зазначити, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при наданні особам земельних ділянок не можуть бути безумовною підставою для скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки та їх передачу позивачу в порушення права власності набувачів.

Крім того, оскільки позивачем не доведено включення спірних земельних ділянок в масу земель /1620,3 га/, переданих у колективну власність за Державним актом на право колективної власності на землю /серія КВ 000010/, то є не встановленим, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування порушило права та інтереси позивача.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Позивач, вважаючи себе власником спірних земельних ділянок, ставить вимогу про скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3220485801:02:007:0011, 3220485801:02:007:0012, 3220485801:02:007:0013 та просить витребувати земельні ділянки із чужого незаконного володіння на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Відповідно до статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з їхньої волі іншим шляхом.

Однак, право на витребування майна надано саме власнику цього майна, а в даному випадку, оскільки позивачем недоведено його право власності на спірні земельні ділянки, то є похідним й відмова в задоволенні позовних вимог про витребування у відповідачів на користь СВК Розаліївський спірних земельних ділянок.

Представник відповідачів, поряд із заявами про правомірне, добросовісне набуття і володіння відповідачами спірними земельними ділянками, також, заявив вимогу про застосування до позовних вимог положення про строки позовної давності в даному спорі.

Дійсно, позивачем не доведено об`єктивну неможливість дізнатися про порушене своє право з 2007 року .

Відсутні докази, що позивач не мав можливості отримати інформацію, починаючи з 2007 року про зареєстроване право власності на спірні земельні ділянки, чи не мав можливості ідентифікувати земельну ділянку, яку отримав у власність і у постійне користування.

Для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи з порушенням її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини їх порушення. До такого висновку ВСУ дійшов в постанові від 29 жовтня 2014 р. №6-152цс14.

Згідно з ст.257 ЦК загальна позовна давність установлюється тривалістю три роки.

При цьому норма ч.1 ст.261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, отже, обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Отже, вирішуючи питання щодо спливу позовної давності, суд застосовує презумпцію обізнаності позивача про стан його майнового права.

Позовна давність не є інститутом процесуального права і не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за змістом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

В даному випадку, позивач не обґрунтував своєї позиції щодо строку звернення до суду за захистом своїх прав. Тобто, позивач не довів суду той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права в період до 2018 року. Суд не може взяти до уваги, як доказ по справі, твердження позивача, що він довідався про порушення свого права випадково, знайомлячись з архівними документами .

Відповідно до положень ч. 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Однак, як було зазначено вище, суд вважає, що даний позов необґрунтований, СВК Розаліївський не довів обставин, які мають значення для справи .Є недоведеним порушене право позивача внаслідок передачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_8 земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства. Позивач не надав доказів перебування у його власності чи користуванні земельних ділянок, власниками яких, наразі, є відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

А тому у позові слід відмовити, саме, з підстав недоведеності позивачем позовних вимог, а не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, позаяк суд розглядає питання про застосування позовної давності лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 69-73, 137-139), а також, у постанові ВС справі № 367/2022/15-ц від 29.05.2019 року.

Згідно ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, надавши належну правову оцінку яким, суд мав би можливість дійти обґрунтованого висновку про задоволення позову. Позивач скористався своїм правом на судовий захист, однак його позиція не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду спору.

Згідно ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

За ухвалою судді від 10.05.2019 року було забезпечено даний позов СВК Розаліївський та накладено арешт на спірні земельні ділянки. Оскільки, суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі, то підлягають до скасування й заходи забезпечення даного позову.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України понесені судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст.121,122,1254,143 ЗК України, ст. 15,16,204, 387,388 ЦК України, ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , 2, 5, 12, 13, 19, 76, 77, 79 - 81, 89, 131, 141, 158, 259, 263 - 265,267, 273, 353, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову Сільськогосподарського виробничого кооперативу Розаліївський до Розалівської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 ,Міськрайонне управління деожгеокадастру у Кивській області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсним рішень, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння - відмовити.

Скасувати ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду від 10.05.2019 року про арешт земельних ділянок з кадастровими номерами: 3220485801:02:007:0011, 3220485801:02:007:0012, 3220485801:02:007:0013, що розташовані у межах Розаліївської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення суду виготовлено та підписано 26.01.2021 року.

СуддяО. Я. Ярмола